Постанова

від 09.06.2011 по справі 38/463

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 "09" червня 2011 р.                                                                                    

Справа № 38/463  

                    Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:

Добролюбової Т.В.

суддів

Гоголь Т.Г., Швеця В.О.

розглянувши  матеріали касаційної скарги

Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Т.М.М."

на  постанову

Київського апеляційного господарського суду від 13.04.11

у справі

№38/463

за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг"

до

Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Т.М.М."

про

стягнення 525 917,04 грн

          Ухвалою Вищого господарського суду України від 23.05.11 розгляд касаційної скарги призначено на 02.06.11. Ухвалою від цієї дати розгляд скарги відкладено до 09.06.11.  

          В судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача: ОСОБА_1 –за дов. від 29.10.10;

від відповідача: ОСОБА_2 –за дов. від 23.06.10.

          Товариством з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" у грудні 2010 року заявлений позов про стягнення  з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Т.М.М." 519 454,83 грн - основного боргу, 4740,19 грн - неустойки,  804,57 грн –інфляційних та  917,45 грн -3 % річних. Обґрунтовуючи свої вимоги позивач вказував на порушення відповідачем зобов'язань зі сплати лізингових платежів за договором фінансового лізингу від 18.09.07 №1006/09/2007. При цьому, позивач посилався на приписи статей 6, 15, 16, 546, 551, 625, 627, 629 Цивільного кодексу України, статей 67, 179, 231 Господарського кодексу України.

          Рішенням господарського суду міста Києва від 03.02.11, ухваленим суддею  Власовим Ю.Л., позовні вимоги задоволено. Вмотивовуючи рішення суд установив  факт порушення відповідачем зобов'язань зі сплати лізингових платежів, а відтак визнав наявними підстави для стягнення  неустойки, інфляційних та річних. Судове рішення обґрунтовано приписами статей 525, 526, 530, 625 Цивільного кодексу України, статей  193, 231 Господарського кодексу України.  

          Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Нєсвєтової Н.М. –головуючого, Кондес Л.О., Корсакової Г.В.,  постановою від 13.04.11, перевірене рішення суду першої інстанції залишив без змін, а апеляційну скаргу  відповідача залишив без задоволення.   

Доповідач: Добролюбова Т.В.           

          Товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма "Т.М.М." звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову у справі скасувати, та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні  позовних вимог.  Обґрунтовуючи свої вимоги скаржник вказує на неврахування судами того, що пункти 6.1, 6.2, 6.3 договору є недійсними, оскільки суперечать приписам статей 192, 524 Цивільного кодексу України, статей 179, 189, 198 Господарського кодексу України, частині 4 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю". Таким чином, на думку заявника, у нього відсутні зобов'язання щодо виплати лізингових платежів. Водночас, скаржник вважає, що цей договір у відповідності до частини 2 статті 189 Господарського кодексу України є неукладеним.  Не погоджується скаржник і з розрахунком суми позовних вимог та вважає безпідставною відмову судів у задоволенні його клопотання про призначення судово –бухгалтерської експертизи.

          Від Товариства з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" відзиву на касаційну скаргу судом не отримано.

          Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Добролюбової Т.В., та пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, переглянувши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів чинного законодавства,  відзначає наступне.                                                             Відповідно до частини 1 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.                     

          Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що 18.09.07 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг"- лізингодавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фірма "Т.М.М." –лізингоотримувачем, укладений договір фінансового лізингу №1006/09/2007. За умовами вказаного договору позивач зобов’язався придбати у власність техніку, згідно встановленої відповідачем специфікації - вертикальну бетонозмішувальну установку  Stetter і передати її без надання послуг управління та технічної експлуатації відповідачеві як предмет лізингу у тимчасове володіння і користування за плату, а лізингоотримувач зобов’язався прийняти її на умовах цього договору. Пунктом 6.5. договору сторони передбачили, що лізингові платежі нараховуються за кожний період строку фінансового лізингу вказаного в графіку внесення платежів –додаток №1. Судами також установлено, що 01.10.08 між цими ж сторонами, укладена додаткова угода №1006/09/2007-ДС/1 до основного  договору, в якій сторони домовились викласти в новій редакції додаток №1 –графік внесення платежів. Як убачається з матеріалів справи, предметом судового розгляду є вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Т.М.М." 519 454,83 грн - основного боргу, 4740, 19 грн - неустойки,  804,57 грн –інфляційних втрат та  917,45 грн - 3 % річних. Спірні відносини, що виникли між сторонами регулюються, зокрема, Цивільним кодексом України та Законом України "Про фінансовий лізинг". Відповідно до статті 806 Цивільного кодексу України за договором фінансового лізингу одна сторона, лізингодавець, передає або зобов'язується передати другій стороні, лізингоодержувачеві, у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем, або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов, на певний строк і за встановлену плату, лізингові платежі.  Згідно з частиною 2 статті 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов’язується набути у власність річ у продавця, постачальника, відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату, лізингові платежі. Відповідно до статті 11 цього ж Закону лізингоодержувач зобов’язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі. Статтею 16 цього ж Закону передбачено, що сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.  Лізингові платежі можуть включати:  суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу;  платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно;  компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу. Статтею 627 Цивільного кодексу України унормовано, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Згідно з частиною 1 статті 628 цього ж Кодексу зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Статтею 629 Цивільного кодексу України унормовано, що договір є обов’язковим для виконання сторонами. Судами попередніх інстанцій установлено, що 29.08.08 позивач передав, а відповідач прийняв предмет лізингу, що підтверджується видатковою накладною та довіреністю на отримання цінностей. Установлено судами і те, що відповідачем зобов'язання зі сплати лізингових платежів за 28 та 29 періоди не виконані, і його заборгованість перед позивачем становить 519 454, 83 грн. Відповідно до приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Дана норма кореспондує з приписами статті 193 Господарського кодексу України. Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Приписами статті 231 Господарського кодексу України унормовано, що штрафні санкції за порушення грошових зобов‘язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ , за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Судами установлено, що пунктом 8.5 договору сторони узгодили, що у випадку коли відповідач у встановлені договором строки не сплачує встановлені договором лізингові платежі, то лізингодавець вправі вимагати сплати неустойки у розмірі 0,25% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу в перші 5 днів прострочення, і 0,5% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, починаючи з 6 дня прострочення, а відповідач зобов’язаний її сплатити. Виходячи з того, що судами установлений факт  порушення відповідачем зобов‘язань зі сплати лізингових платежів, висновок судів про наявність підстав для стягнення, окрім суми основного боргу, інфляційних,  річних та неустойки визнається правомірним. Доводи скаржника щодо відсутності у нього обов‘язку зі сплати позивачеві лізингових платежів за договором визнаються неспроможними з огляду на наступне. Відповідно до статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. За приписами статті 524 цього ж Кодексу зобов‘язання має бути виражене у грошовій одиниці України –гривні, втім, сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов‘язання також в іноземній валюті. Грошове зобов‘язання має бути виконане у гривнях, але якщо у зобов‘язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншими нормативно –правовим актом, пункти 1, 2 статті 533 Цивільного кодексу України. Отже, чинне законодавство України забороняє застосування іноземної валюти як засобу платежу в розрахунках між резидентами, однак, не містить приписів щодо заборони на визначення грошового еквіваленту зобов‘язання в іноземній валюті. Як убачається з матеріалів справи, сторони погодили ціну договору фінансового лізингу та порядок здійснення розрахунків лізингових платежів, тобто, укладаючи договір сторони узгодили істотні умови договору, що унеможливлює твердження скаржника про зворотне. Окрім цього, за приписами  статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Інші доводи, викладені в касаційній скарзі, не можуть бути підставою для скасування постанови у справі, оскільки не спростовують установлених судами обставин та ґрунтуються на переоцінці доказів, яка відповідно до приписів статті 1117 Господарського процесуального кодексу України знаходиться поза межами компетенції                   суду касаційної інстанції, оскільки   касаційна   інстанція  не має  права  встановлювати  або                     

вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні чи постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Таким чином, підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції та задоволення касаційної скарги не вбачається.

          Враховуючи викладене та керуючись статтями 1115, 1117, 1118, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -                                                                        

                                                               ПОСТАНОВИВ:

          Постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.04.11 у справі №38/463 залишити без змін.

    Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Т.М.М."  залишити без задоволення.

Головуючий                                                                                       Т.Добролюбова

       Судді                                                                                             Т.Гоголь

                                                                                                       В.Швець