Рішення

від 14.04.2011 по справі 5013/452/11

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

5013/452/11

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Кіровоградської області

      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

 "14" квітня 2011 р.Справа № 5013/452/11

Господарським судом Кіровоградської області в складі судді Макаренко Т.В., розглянувши матеріали № 5013/452/11

за позовом:  приватного підприємства "Баядєра", м. Черкаси,  

до відповідача: Оникіївського сільського споживчого товариства, Маловисківський район, с. Оникієве,     

про стягнення 13005,03 грн.  

Представники

позивача: участі не брали;

відповідача: участі не брали.

Про час і місце проведення судового засідання  сторони належним чином повідомленні, про що свідчить повідомлення про вручення позивачеві та відповідачеві поштового відправлення 01.04.2011 року № 0196760 та № 01967662.

Приватне підприємство "Баядєра" звернулося до господарського суду з позовною заявою про стягнення з Оникіївського сільського споживчого товариства боргу в сумі 8691,22 грн, пені в сумі 354,02 грн, 3-х % річних в сумі 68,49 грн, 10-ти % річних в сумі 228,39 грн, інфляційних втрат в сумі 113,55 грн, штрафу в розмірі 30 % в сумі 3549,36 грн, всього 13005,03 грн.

Відповідач відзиву на позовну заяву та витребувані ухвалою суду документи не подав, позовні вимоги не заперечив.

Справа розглядається на підставі ст. 75 ГПК України за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши наявні матеріали справи, дослідивши наявні докази, господарський суд, -

                                                         ВСТАНОВИВ:

Між приватним підприємством "Баядєра" (постачальник) та Оникіївським сільським споживчим товариством (покупець) 10.12.2009 року укладено договір № 2643 (далі - Договір). Згідно пунктів 1.1, 2.1 якого постачальник зобов'язався передати, а покупець прийняти і оплатити алкогольну продукцію та товар народного споживання (далі - Товар) на умовах, визначених цим Договором. Найменування, асортимент, кількість Товару визначаються у видаткових накладних, які складаються сторонами при прийманні-передачі кожної партії Товару.

Відповідно до розділу 3 Договору поставка товару здійснюється на підставі заявок покупця окремими партіями протягом строку дії цього договору. Датою поставки партії Товару є дата підписання уповноваженими представниками покупця видаткової накладної або іншого товаросупроводжувального документу, який був пред'явлено до підпису під час приймання-передачі Товару.

Ціна кожної одиниці Товару вказується у видаткові накладній. Вартість однієї партії Товару являє собою вартість Товару зазначену у видатковій накладній , за якою ця партія поставляється. (п.п. 2.1, 2.2 Договору).

Згідно п. 4.1 Договору розрахунок за Товар здійснюється за кожною поставленою партією Товару шляхом оплати покупцем вартості партії Товару протягом 14-ти календарних днів з дати поставки такої партії.

Даний Договір відповідно до  п. 9.2 набрав чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2010 року, а в частині грошових зобов'язань до повного виконання  сторонами своїх зобов'язань за цим Договором.

Договір підписано та скріплено печатками сторін.

Матеріалами справи підтверджено належне виконання позивачем умов Договору.

Продавцем поставлено покупцеві товар всього на загальну суму 14981,22 грн, що засвідчено видатковими  накладними: № 34/45/ від 13.12.2010 року на суму 9004,98 грн, № 3516/4 від 31.12.2010 року на суму 5976,24 грн, а також  податковими накладними: № 347457 від 13.12.2010 року на суму 9004,98 грн, № 351674 від 31.12.2010 року на суму 5976,24 грн.

Таким чином, з урахуванням п.  4.1 Договору, відповідач за отриману Продукцію за видатковою накладною № 34/45/ від 13.12.2010 року повинен був розрахуватись  до 29.12.2010 року включно, за видатковою накладною № 3516/4 від 31.12.2010 року - 14.01.2011 року включно.

Проте, відповідачем у справі зобов'язання по Договору в частині оплати отриманого Товару виконано частково на суму 6290,00 грн.

Відповідно до розрахунку позивача заборгованість відповідача станом на день звернення до господарського суду складає  8691,22 грн.

За змістом статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Укладений між сторонами Договір за своєю правовою природою є договором поставки, відтак до правовідносин, що виникли між сторонами на підставі даного договору слід застосовувати положення законодавства, що регулюють правовідносини поставки.

У відповідності до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених вказаним Кодексом.

За правилами статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Правовідносини купівлі-продажу регулюються главою 54 Цивільного кодексу України.

Так, у відповідності до статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Статтею 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З урахуванням вказаних обставин, а також тої обставини, що відповідачем у справі позовні вимоги не заперечено, факти, викладені в позовній заяві, не спростовано, господарський суд вважає позовні вимоги приватного підприємства "Баядера" про стягнення суми боргу в розмірі 8691,22 грн обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Господарський суд враховує, що пунктом 7.2.1 Договору, за несвоєчасну оплату отриманого Товару  покупець повинен сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу від загальної суми заборгованості.

Частиною другою п. 7.2.1 Договору сторони угодили, що за несвоєчасну оплату Товару покупець сплачує 10% річних від суми заборгованості.

Умовами договору, а саме п. 7.2.2 Договору, у зв'язку з непогашення заборгованості протягом 15 днів з дати її виникнення, відповідач сплачує на користь позивача  штраф у розмірі 30% від суми поставки, строк розрахунків по якій було порушено.

Стаття 217 Господарського кодексу України встановлює у сфері  господарювання такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

На підставі статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зокрема, юридичні особи.

Згідно частини 4 статті 231 Господарського кодексу України, у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій  сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Частина 6 статті 231 Господарського кодексу України визначає, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Таким чином, приписи Господарського кодексу України не містять обмежень щодо визначення пені або штрафу у господарських відносинах та передбачають можливість встановлення їх розміру сторонами у  договорі, крім випадків, коли такий розмір встановлено законом.

У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

За вказаною нормою Цивільного кодексу України пеня як різновид неустойки характеризується такою ознакою як застосування у грошових зобов'язаннях. Кваліфікуючими ознаками штрафу є, зокрема, можливість встановлення за будь-яке порушення зобов'язання: невиконання або неналежне виконання.

З наведених вище норм Господарського та Цивільного кодексу України вбачається, що  законодавець не забороняє сторонам передбачити в договорі положення щодо сплати пені і штрафу за порушення зобов'язання, як і не прив'язує штраф до конкретного виду правовідносин.

Аналогічну правову позицію стосовно одночасного стягнення пені та штрафу викладено в постановах Вищого господарського суду України № 14/57 від 22.06.2010, № 3/82 від 06.07.2010, № 27/08-10 від 13.07.2010.

Згідно положень частини 2 статті 67, частини 4 статті 179 Господарського кодексу України, частини 3 статті 6, статті 627 Цивільного кодексу України сторони вільні в укладенні договору та визначені його умов, крім випадків, коли не допускається відступлення  в силу закону.

Таким чином, не суперечить вимогам законодавства та відповідає умовам договору і підтверджується матеріалами справи правомірність нарахування позивачем відповідачеві штрафу  у розмірі 3549,36 грн, що становить 30 % від вартості несплаченого товару.

Задовольняючи вимогу про стягнення штрафу, господарським судом враховано співрозмірність заявленої до стягнення суми штрафу з реальними наслідками негативного характеру, яких зазнав позивач, добросовісність позивача, що полягає у належному виконанні ним, як продавцем, своїх зобов'язань за Договором, недотримання відповідачем узгодженого між сторонами терміну погашення заборгованості за отриманий товар, відсутність в матеріалах справи доказів, які б свідчили про вжиття відповідачем усіх залежних від нього заходів до виконання зобов'язання та недопущення його порушення.

Статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно пункту 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Наданий позивачем розрахунок суми пені за період з 29.12.2010 по 21.03.2011 в сумі 354,02 грн відповідає зазначеним вище правовим нормам та умовам договору.

З урахуванням викладеного вище, виходячи з наявних в матеріалах справи доказів, позовні вимоги про стягнення з відповідача пені в сумі 354,02 грн, штрафу в сумі 3549,36 грн підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача за прострочку виконання зобов'язань за Договором 113,55 грн інфляційних збитків, 10% річних в сумі 228,39 грн, 3 % річних в сумі 68,49 грн.

У відповідності до вимог  статті 625 Цивільного кодексу України  боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тобто, передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України відсотки річних та інфляційні втрати можуть нараховуватись кредитором до моменту фактичного виконання грошового зобов'язання боржником.

Суд враховує, що вимога кредитора про сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору

Пунктом 7.1.2 Договору сторони узгодили зміни розміру процентної ставки, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, і встановили 10 % річних.

Позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь 10 відсотків річних в сумі 228,39 грн за період з 29.12.2010 року по 21.03.2011 року, 3 % річних в сумі 68,49 грн за вказаний період та збитки від інфляції в сумі 113,55 грн за період з 14.01.2011 року по 21.03.2011 року.

Враховуючи наведені вище правові норми, правомірність визначення позивачем періоду для нарахування збитків від інфляції та 10 % річних, господарський суд вважає, що позовні вимоги про стягнення 113,55 грн інфляційних збитків та 228,39 грн 10 % річних заявлені правомірно і підлягають задоволенню.

В іншій частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача 3% річних в сумі 68,49 грн за період з 29.12.2010 року по 21.03.2011 року, господарський суд відмовляє за необґрунтованістю.

Відповідач не надав господарському суду доказів, які спростовують позовні вимоги чи звільняють його від цивільної відповідальності.

Згідно статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу , господарський суд  приймає тільки ті докази, які  мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України  на відповідача покладаються судові витрати на державне мито та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст.ст. 33, 47, 49, 82, 84, 85, 116, 117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

                                                        ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Оникіївського сільського споживчого товариства (Кіровоградська область, Маловисківський район, с. Оникієве, вул. Жовтнева, 16, код ЄДРПОУ 30282442) на користь приватного підприємства "Баядєра" (юридична адреса: Донецька область, м. Горлівка, вул. Озерянівська, Б2, фактична адреса: м. Черкаси, вул. Ак. Корольова, буд. 7, код ЄДРПОУ 13491057) боргу в сумі 8691,22 грн, пені в сумі 354,02 грн, 10-ти % річних в сумі 228,39 грн, інфляційних втрат в сумі 113,55 грн, штрафу в розмірі 30 % в сумі 3549,36 грн  та державне мито в сумі 129,36 грн та витрати з інформаційно-технічного забезпечення  розгляду справи у судах в сумі 234,74 грн.

Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили та направити стягувачу.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Згідно ч. 5 ст. 85  ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржене протягом десяти днів з дня його підписання до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Кіровоградської області.

Суддя                                                                                                                 Макаренко Т.В.