Рішення

від 13.09.2006 по справі 393/7-06

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

393/7-06

     ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

      01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16                                                     тел. 230-31-77

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Р І Ш Е Н Н Я

"13" вересня 2006 р.                                                                              Справа № 393/7-06

Господарський суд Київської області  у складі  головуючого судді  Бабенка К.А.  розглянувши матеріали справи

за позовом                      відкритого акціонерного товариства „Завод залізобетонних конструкцій ім. Світлани Ковальської”, м. Київ

до                    приватного підприємства „Багатир”, с. Хотів, Києво-Святошинський район

про                       стягнення заборгованості

за участю представників сторін:

від позивача: Підгорна Я.В. (дов. №675 від 16.08.2006р.);

від відповідача: не з'явився.

Суть спору:

до господарського суду Київської області звернулось відкрите акціонерне товариство „Завод залізобетонних конструкцій ім. Світлани Ковальської”, м. Київ з позовною заявою до приватного підприємства „Багатир”, с. Хотів, Києво-Святошинський район про стягнення заборгованості.            

Ухвалою про порушення провадження у справі від 28.08.2006р. її розгляд призначено на 13.08.2006р. (а.с. 1).

В судове засідання, яке відбулось 13.08.2006р. відповідач свого представника не направив, хоча про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, витребувані судом документи не подав, про причини неявки суд не повідомив.

Відповідно до ст. 77 ГПК України, господарський суд відкладає розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні, проте, необхідних документів наявних в матеріалах справи достатньо для розгляду господарського спору по суті.

Згідно з ст. 75 ГПК України в разі якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

В зв'язку з тим, що необхідних для вирішення спору документів наявних в матеріалах справи достатньо, господарський суд повідомляв відповідача про розгляд справи належним чином відповідно до п. 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002р. за №75, і це підтверджується журналом вихідної кореспонденції канцелярії господарського суду Київської області та відповідною відміткою на першому примірнику ухвали про порушення провадження у справі, наявному в її матеріалах, справа розглядається без участі представника відповідача за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача,  господарський суд

                                          встановив:

На підставі накладних на фактичний відпуск виробів, товарно-транспортних накладних, довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей, належним чином завірені копії яких наявні в матеріалах справи (а.с. 11-39), позивачем поставлено, а  відповідачем отримано товар на загальну суму 26826,89 грн.

Відповідач частково розрахувався з позивачем за поставлений товар, сплативши позивачу за поставлений товар 18194,86 грн., в зв'язку з чим його заборгованість становить8632,06 грн. (26826,89 –18194,86).

Відповідно до частини другої ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Враховуючи те, що строк виконання відповідачем своїх зобов'язань не встановлений, а позивачем 15.05.2006р. на адресу відповідача було надіслано претензію (а.с. 7), яку ним отримано 20.09.2006р., що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, долученим до матеріалів справи, строк виконання відповідачем своїх зобов'язаннь закінчився 26.05.2006р.  

Згідно частини першої ст.193 Господарського кодексу України № 436-IV від 16.01.2003р. (надалі ГК України) суб'єкти господарювання та інші  учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

        Частиною сьомою цієї статті не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом.

        Відповідно до ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші тощо), а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Одним із основних видів господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання. А згідно ст.174 ГК України господарські зобов'язання виникають із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

        Статтею 175 ГК України зазначається, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України. Суб'єктами майново-господарських зобов'язань можуть бути суб'єкти господарювання, зазначені у статті 55 ГК України та інші, наділені господарською компетенцією.

        Відповідно до частини першої ст. 55 ГК України суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.             

Крім того, статтею 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана  вчинити на користь другої сторони  (кредитора)  певну  дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися  від певної дії, а кредитор має право вимагати від  боржника  виконання його обов'язку. Зобов'язання  виникають  з  підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Отже, беручи до уваги наведене, господарський суд задовольняє позовні вимоги в частині стягнення основного боргу повністю та стягує з відповідача на користь позивача 8632,03 грн. основного боргу.

Як зазначається в частині другій ст. 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

        Відповідно до частини першої ст. 221 ГК України кредитор вважається таким, що прострочив виконання господарського зобов'язання, якщо він не виконав дій, що випливають із змісту зобов'язання.

Крім того, згідно частини другої ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а відповідно до частини першої ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, а згідно частини першої ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у ст. 2 ГК України. А саме, як зазначається в ст. 2 ГК України учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, наділені господарською компетенцією.

Згідно до частини другої ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених ГК України, іншими законами або договором.

Відповідно до частини другої ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, а частиною четвертою ст. 232 ГК України передбачається, що відсотки за неправомірне користування чужими коштами справляються по день сплати суми цих коштів кредитору, якщо законом або договором не встановлено для нарахування відсотків інший строк.

Беручи до уваги, що позивачем втрати від інфляції та 3% річних з прострочених відповідачем сум нараховано помилково, а саме з порушенням строків їх нарахування, господарський суд задовольняє позовні вимоги в цих частинах в сумі 51,79 грн. та 46,83 грн. відповідно.

Відповідно до частини першої ст. 49 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог, а відповідно до частини п'ятої цієї статті витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу при частковому задоволенні позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог. Тому, суд стягує з відповідача на користь позивача державне мито у сумі 95 грн. 15 коп. та 110 грн. 07 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

На підставі викладеного та керуючись ст. 55, ст. ст. 173 - 175, частинами  першою, другою, сьомою ст. 193, частиною другою ст. 218, частиною першою ст. 221, ст. 230, частиною четвертою ст. 232 Господарського кодексу України № 436-IV від 16.01.2003р.; ст. ст. 509, 525, 610, 611, частиною першою ст. 612, частиною першою ст. 614, частиною другою ст. 615, частиною другою ст. 625 Цивільного кодексу України від 16.01.2003р. № 435-IV; частинами першою та п'ятою ст. 49, ст. ст. 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

в и р і ш и в:

1.          Позов задовольнити частково.   

2.          Стягнути з приватного підприємства „Багатир” (ЗКПО 31856330) на користь відкритого акціонерного товариства „Завод залізобетонних конструкцій ім. Світлани Ковальської” (ЗКПО 05523398) –8632 грн. 03 коп. основного боргу, 51 грн. 79 коп. втрат від інфляції, 46 грн. 83 коп. – 3% річних, а також судові витрати: держмито у сумі 95 грн. 15 коп. та 110 грн. 07 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

                                   Видати наказ після набрання даним рішенням законної сили.

          3.          В решті позову відмовити.

          4.          Копію даного рішення надіслати сторонам.

Суддя                                                                                Бабенко К. А.