Рішення

від 14.06.2011 по справі 15/17-1753-2011

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

15/17-1753-2011

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

       "14" червня 2011 р.Справа  № 15/17-1753-2011

Господарський суд Одеської області у складі:

судді                                             В.С. Петрова

При секретарі                              А.Д. Діасамідзе

За участю представників:

від позивача  –   Тіщенко А.О.,

від відповідача –не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Відкритого акціонерного товариства „Роздільнянський „Агропостачсервіс” до Фермерського господарства „Зозулине Подвір'я” про стягнення 123 800,18 грн., -

                                                             ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство „Роздільнянський „Агропостачсервіс” звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Фермерського господарства „Зозулине Подвір'я” про стягнення 123 331,06 грн., посилаючись на наступне.

Між ВАТ „Роздільнянський „Агропостачсервіс” та ФГ „Зозулине Подвір'я” були укладені договори поставки № 30/1/П від 13.12.2010 р. та №  31/П від 16.12.2010 р., відповідно до умов яких ВАТ „Роздільнянський „Агропостачсервіс” взяло на себе зобов'язання поставляти ФГ „Зозулине Подвір'я” корма для тварин в асортименті, а ФГ „Зозулине Подвір'я” взяло на себе зобов'язання прийняти та оплатити на умовах вищезазначених договорів ці корма.

Як вказує позивач, свої зобов'язання щодо поставки кормів відповідачу ВАТ „Роздільнянський „Агропостачсервіс” виконало з повному обсязі, проте ФГ „Зозулине Подвір'я” свої зобов'язання по оплаті отриманих кормів не виконало повністю.

Зокрема, позивач вказує, що відповідно до умов договору поставки № 30/1/П ВАТ „Роздільнянський „Агропостачсервіс” здійснило 13.12.2010 р. поставку відповідачу жмих соняшника на загальну суму 4309,76 грн., що підтверджується видатковою накладною № РА-0000353 від 13.12.2010 р.

Однак, за ствердженнями позивача, в порушення умов договору поставки № 30/1/П відповідач не здійснив оплату отриманого товару у стро ки, зазначені в договорі поставки № 30/1/П, у зв'язку з чим заборгованість ФГ „Зозулине Подвір'я” перед ВАТ „Роздільнянський „Агропостачсервіс” за поставлений по договору поставки № 30/1/П товар склала 4309,76 грн.

З огляду на прострочку виконання відповідачем зобов'язання з оплати продукції позивачем згідно п. 8.2. договору поставки № 30/1/П від 13.12.2010 р. нараховано відповідачу пеню, що складає 225,11 грн.

Крім того, у зв'язку з затримкою строків оплати більше на 10 днів позивач на підставі ст. 549, ст. 611 ЦК України та п. 8.3 договору поставки № 30/1/П нараховував відповідачу штраф у розмірі 215,49 грн.

Разом з тим позивач згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України здійснив нарахування трьох відсотків річних на основну заборгованість, що складає 43,57 грн., та інфляційних втрат, що становлять 142,22 грн.

До того ж позивач вказує, що відповідно до умов договору поставки № 31/П ним була здійснена поставка відповідачу комбікормів 17.12.2010 р. на суму 64328,00 грн. та 28.12.2010 р. на суму 46784,00 грн., усього на загальну суму 111112,00 грн., що підтверджується видатковими накладними № РА-0000330 від 17.12.2010 р. та № РА-0000346 від 28.12.2010 р.

Проте, за ствердженнями позивача, в порушення умов договору поставки № 31/П ФГ „Зозулине Подвір'я” здійснило лише частковий розрахунок за поставлені корма на суму 7500,00 грн. Відтак, сума заборгованості ФГ „Зозулине Подвір'я” перед ВАТ „Роздільнянський „Агропостачсервіс” за поставлений по договору поставки № 31/П комбікорм склала 103 612,00 грн.

З огляду на прострочку виконання відповідачем зобов'язання з оплати поставленого комбікорму  позивачем згідно п. 8.2. договору поставки № 31/П  від 16.12.2010 р. нараховано відповідачу пеню за період з 31.08.2010 р. по лютий 2011 року, що складає 5 319,52 грн.

Також у зв'язку з затримкою строків оплати більше на 10 днів позивач на підставі ст.ст. 549, 611 ЦК України та п. 8.3 вказаного договору № 31/П позивачем нараховано відповідачу штраф у розмірі 5 180,60 грн.

Крім того, позивач згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України здійснив нарахування трьох відсотків річних на основну заборгованість, що складає 1 029,58 грн., та інфляційних втрат у розмірі 3468,70 грн.

Таким чином, загальна сума заборгованості ФГ „Зозулине Подвір'я” перед ВАТ „Роздільнянський „Агропостачсервіс” склала 123 331,06 грн., у т.ч.:

-          загальна сума основного боргу за поставлений товар по договорам поставки № 30/1/П і  № 31/П в розмірі 107 921,76 грн.;

-          загальна сума пені за порушення строків розрахунку по договорам поставки № 30/1/П і № 31/П в розмірі 5 544,63  грн.;

-          загальна сума штрафу за порушення строків розрахунку по договорам поставки № 30/1/П і № 31/П в розмірі 5180,60 грн.;

- загальна сума 3% річних в розмірі 1073,15 грн. та інфляційних втрат у розмірі 3 610,92 грн. відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 10.05.2011 р. порушено провадження по справі № 15/17-1753-2011 та справу призначено до розгляду в засіданні суду на 23.05.2011 р.

В засіданні суду 14.06.2011 р. представник позивача уточнив позовні вимоги та просив суд  стягнути з Фермерського господарства „Зозулине Подвір'я” 123800,18 грн., у т.ч. основний борг в сумі 103 841,76 грн., пеню в сумі 7408,47 грн., штраф в сумі 5 367,09 грн., 3 % річних в сумі 1 433,90 грн., інфляційні втрати в сумі 5 748,96 грн.

Відповідач відзив на позов не надав, також представник відповідача у судові засідання не з'явився, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. У зв'язку з зазначеним справу розглянуто за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

Між Відкритим акціонерним товариством „Роздільнянський „Агропостачсервіс” та Фермерським господарством „Зозулине Подвір'я” були укладені договори поставки № 30/1/П від 13.12.2010 р. та №  31/П від 16.12.2010 р.,  відповідно до умов яких ВАТ „Роздільнянський „Агропостачсервіс” як постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у договорах, поставити відповідачу корма для тварин (товар), а відповідач зобов'язується прийняти та оплатити продукцію на умовах, визначених у договорах.

Відповідно до п. 1.2. вказаних договорів найменування, кількість, ціна, умови та строки поставки товару, що є предметом цих догорів поставки, визначаються в специфікаціях до договорів, які є їх невід'ємними частинами. При цьому якість товару повинна відповідати державним стандартам та сертифікату якості, виданого підприємством виробником (п. 2.1. договорів). Постачальник повинен на кожну партію товару, що поставляється по даним договорам, надати сертифікат якості та ветеринарне свідоцтво, які посвідчують відповідність товару вимогам відповідних стандартів ( п.2.2.).

Згідно п. 4.1. вищезазначених договорів постачальник відвантажує товар покупцю по цінам, які визначені у відповідних специфікаціях до даних договорів.

Загальна вартість товару, що є предметом поставки по вказаним договорам, розраховується шляхом складання вартості партій товару, вказаних у відповідних специфікаціях до цих договорів (п. 4.3 договорів).

П. 5.1. вказаних договорів поставки передбачено, що товар постачається покупцю окремим партіями в строк, зазначений у відповідних специфікаціях до даних договорів.

Відповідно до п. 5.2 вказаних договорів поставка товару здійснюється на умовах СРТ – Одеська область, Овідіопольський район, с. Калаглія, вул. Братів Пироженко, буд. 2А  (згідно Правил „Інкотермс-2000”). Сторони у специфікаціях можуть обумовити інші умови поставки.

У відповідності з п. 6.1. договорів покупець здійснює оплату товару (партії товару) на умовах 100 % передоплати впродовж 3-х днів з моменту підписання сторонами відповідної специфікації. Сторони в відповідних специфікаціях до даних договорів можуть обумовити інші умови оплати товару.

Розрахунки за кожну партію товару здійснюється в безготівковому порядку шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника ( п. 6.2. договорів)

Відповідно до п. 7.1. вказаних договорів приймання товару по кількості та якості здійснюється покупцем згідно Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю, затвердженої  постановою Держарбітражу при Раді  Міністрів СРСР від 15.06.1965 р. № П-6, та Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю, затвердженої постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25.04.1966 р. № П-7.

Згідно п. 7.2. договорів товар вважається зданим постачальником та прийнятим покупцем: за кількістю –відповідно до кількості, вказаної у товаросупровідних документах на кожну партію товару; по якості  - відповідно сертифікату якості підприємства виробника.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Так, вищевказаний договір поставки є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання його сторонами.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Так, згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Як вказує позивач та з'ясовано судом, на виконання умов договору поставки № 30/1/П ВАТ „Роздільнянський „Агропостачсервіс” здійснило поставку відповідачу жмих соняшника на загальну суму 2229,76 грн., що підтверджується видатковою накладною № РА-0000353 від 13.12.2010 р. на суму 4309,76 грн. (за даними бухгалтерського обліку позивача сума вартості поставленого товару значиться в розмірі 2229,76 грн., що було пояснено позивачем в ході розгляду справи), а також товарно-транспортною накладною № 2227 від 13.12.2010 р. .

Також відповідно до умов договору поставки № 31/П позивачем була здійснена поставка відповідачу комбікормів 17.12.2010 р. на суму 64328,00 грн. та 28.12.2010 р. на суму 46784,00 грн., усього на загальну суму 111112,00 грн., що підтверджується видатковими накладними № РА-0000330 від 17.12.2010 р., № РА-0000346 від 28.12.2010 р., а також товарно-транспортними накладними № 2246 від 17.12.2010 р. і № 2277 від 28.12.2010 р.   

При цьому слід зазначити, що поставлений позивачем товар відповідачем було отримано уповноваженою особою відповідача –головним бухгалтером, що вбачається з підпису вказаної особи на вищевказаних видаткових накладних.

Між тим, як встановлено судом, вартість поставленого позивачем товару не було сплачено відповідачем у повному обсязі. Зокрема, сума поставленого товару поставки № 30/1/П в розмірі  2229,76 грн. не була сплачена взагалі, а поставлений товар за договором поставки № 31/П був сплачений відповідачем в сумі 9500,00 грн. З огляду на викладене заборгованість відповідача  перед позивачем за вказаними договорами поставки склала 103841,76 грн. (2229,76 грн. + 101612,00 грн.)

В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Отже, прийняття відповідачем товару від позивача є підставою виникнення у відповідача зобов'язання оплатити вказаний товар відповідно до оформленої накладної.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Так, відмовою сплатити позивачу суму заборгованості за вище вказаними договорами поставки в розмірі 103841,76 грн. відповідач порушив умови вказаного договору, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України. Відтак, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача вказаної суми заборгованості. При цьому слід зазначити, що заявлену позивачем до стягнення суму заборгованості відповідач не оспорив, доказів її погашення в матеріалах справи відсутні. Так, частиною другою статті 22 ГПК України передбачено, що сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання тощо; обґрунтовувати свої вимоги і заперечення поданими суду доказами (ч. 2 ст. 43 ГПК України), якими в силу ст. 32 ГПК України є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інших обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

До того ж ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Як передбачено п. 6.1 договору поставки № 30/1/П та Специфікацією № 1 від 13.12.2010 р. до вказаного договору, оплата поставленого товару здійснюється відповідачем з відстрочкою платежу на 11 календарних днів. Наступні оплати здійснюються за один банківський день до поставки товару.  

Аналогічні умови оплати товару визначені п. 6.1 договору поставки № 31/П та Специфікацією № 1 від 16.12.2010 р. до цього договору.

Отже, з огляду на здійснення поставки позивачем товару 13.12.2010 р. згідно видаткової накладної № РА-0000353, 17.12.2010 р. згідно видаткової накладної № РА-0000330 та 28.12.2010 р. згідно видаткової накладної № РА-0000346, відповідно кінцевий строк для оплати товару за кожною поставкою сплинув 25.12.2010 р., 28.12.2010 р. та 10.01.2011 р. Отже, має місце прострочення виконання відповідачем зобов'язання з оплати поставленого товару.

При цьому невиконання зобов'язання або виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання.

В свою чергу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Як визначено п. 8.2 договорів поставки № 30/1/П та № 31/П, у випадку порушення строків оплати за товар, покупець зобов'язується сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожен день прострочки оплати.

Також згідно п. 8.3 договорів поставки № 30/1/П та № 31/П у випадку порушення строків оплати більше на 10 днів покупець додатково до сплати пені виплачує постачальнику штраф у розмірі 5% вартості несплаченого у строк товару.     

При цьому, як передбачає частина 1 ст. 551 ЦК України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

За приписами ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Крім того, згідно ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Ч. 1, 2, 4 ст. 217 ГК України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

В силу положень ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Як вбачається з розрахунку ціни позову, доданого позивачем до заяви про уточнення позовних вимог від 10.06.2011 р., позивачем нараховано відповідачу пеню:

- по договору № 30/1/П за період з 25.12.2010 р. по 10.06.2011 р. (168 дн.) в сумі 159,08 грн.,

- по договору № 31/П за період з 28.12.2010 р. по 10.06.2011 р. в сумі 7249,39 грн.

Так, враховуючи те, що відповідачем не були своєчасно виконані зобов'язання за договором щодо повної оплати поставленого позивачем товару, на думку суду, позивачем правомірно нараховано відповідачу пеню за вказаними договорами поставки, що складає 7408,47 грн. (159,08 грн. + 7249,39 грн.), хоча в розрахунку ціни позову позивачем помилково вказана загальна сума пені в розмірі 7 567,55 грн. Отже, розмір нарахованої позивачем пені, що підлягає стягненню з відповідача, складає 7408,47 грн.

При цьому у зв'язку з затримкою строків оплати товару відповідачем більше на 10 днів суд вважає правомірним нарахування позивачем відповідачу штрафу в сумі 5367,09 грн. (111,49 грн. по договору № 30/1/П + 5255,60 грн. по договору № 31/П).

До того ж згідно ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також; три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Разом з тим слід зазначити, що інфляційні збитки є наслідком інфляційних процесів в економіці, а тому вони є складовою частиною основного боргу.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.

Приймаючи до уваги вищезазначене, суд вважає правомірним нарахування позивачем інфляційних витрат. Щодо порядку здійснення розрахунку суми інфляційних суд зазначає, що при здійсненні розрахунку інфляційних мають враховуватися рекомендації щодо порядку розрахунку інфляційних, які надані Верховним Судом України в листі від 03.04.1997 р. № 62-97 „Про рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ”, згідно яких при здійсненні розрахунку інфляційних має врахуватися сукупний індекс інфляції. Так, при здійснені позивачем розрахунку інфляційних втрат не був врахований сукупний індекс інфляції, який за обраний позивачем період з січня 2011 року по травень 2011 року склав 105,52% (за даними Державного комітету статистики України). Відповідно сума інфляційних втрат позивача за договором № 30/1/П за період з січня 2011 року по травень  2011 року з урахуванням вказаного показнику інфляції складатиме 123,08 грн. ((2229,76 грн./100%*105,52%) –2229,76 грн.). Враховуючи, що позивачем заявлено до стягнення інфляційні втрати по договору № 30/1/П в сумі 120,41 грн. (згідно розрахунку ціни позову від 10.06.2011 р.) та суд не може виходити за межі позовних вимог з огляду на відсутність відповідного клопотання, відповідно стягненню підлягають інфляційні втрати в заявленій сумі 120,41 грн.

Щодо порядку здійснення розрахунку суми інфляційних за договором № 31/П, суд зазначає, що з огляду на те, що сума боргу змінювалась у зв'язку з частковою оплатою відповідачем суми боргу, здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат за кожен місяць є правомірним. Відтак, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат за договором № 31/П в сумі 5628,55 грн.

Щодо заявлених позивачем вимог про стягнення 3% річних суд зазначає наступне.

Проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань та можуть стягуватися поряд із пенею. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі. Проте, враховуючи те, що ні законом, ні договором поставки не встановлено іншого відсотку річних, відповідно сплаті підлягають три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано відповідачу 3% річних на суму заборгованості, оскільки мала місце прострочка відповідача щодо оплати отриманого від позивача товару за договорами № 30/1/П  та № 31/П.

Таким чином, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення 3%, нарахованих на суму боргу за вказаними договорами, що складає 1433,90 грн. (30,79 грн. по договору № 30/1/П + 1403,11 грн. по договору № 31/П), хоча в розрахунку ціни позову позивачем помилково вказана загальна сума 3% річних 1464,69 грн.  

Враховуючи усе вищенаведене, загальна сума заборгованості відповідача за договорами поставки №  30/1/П від 13.12.2010 р. та № 31/П від 16.12.2010 р., що підлягає стягненню на користь позивача становить 123800,18 грн. (103841,76 грн. основного боргу + 7408,47 грн. пені + 5367,09 грн. штрафу + 5748,96 грн. інфляційних втрат + 1433,90 грн. 3% річних).

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;  відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.

Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги ВАТ   „Роздільнянський „Агропостачсервіс” обґрунтовані, відповідають фактичним обставинам та матеріалам справи, у зв'язку з чим підлягають задоволенню.

У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, відповідно до ст. ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44-49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1.          Позов Відкритого акціонерного товариства „Роздільнянський „Агропостачсервіс” до Фермерського господарства „Зозулине Подвір'я” про стягнення 123 800,18 грн. задовольнити.

2.          СТЯГНУТИ з Фермерського господарства „Зозулине Подвір'я” (67815, Одеська область, Овідіопольський район, с. Калаглія, вул. Братів Пироженків, буд.. 2А; код ЄДРПОУ 36718429) на користь Відкритого акціонерного товариства „Роздільнянський „Агропостачсервіс” (67400, Одеська область, Роздільнянський район, м. Роздільна, вул. Леніна, 103; код ЄДРПОУ 00906212) 103841/сто три тисячі вісімсот сорок одна/грн. 76 коп. основного боргу, 7408/сім тисяч чотириста вісім/грн. 47 коп. пені, 5367/п'ять тисяч триста шістдесят сім/грн. 09 коп. штрафу, 5748/ п'ять тисяч сімсот сорок вісім/грн. 96 коп. інфляційних втрат, 1433/одна тисяча чотириста тридцять три/грн. 90 коп. 3% річних,   витрати по сплаті державного мита в сумі 1238/одна тисяча двісті тридцять вісім/грн. 00 коп.; витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 236/двісті тридцять шість/грн. 00 коп.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд  протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної  скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.    

                         Суддя                                                                                       Петров В.С.

Повний текст рішення складено та підписано 20.06.2011 р.