Рішення

від 17.06.2011 по справі 15/17-1824-2011

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

15/17-1824-2011

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

         "17" червня 2011 р.Справа  № 15/17-1824-2011

Господарський суд Одеської області у складі:

судді                                             В.С. Петрова

При секретарі                              А.Д. Діасамідзе

За участю представників:

від позивача  –   Давидович В.М.,

від відповідача – не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничого підприємства „Біо-Тест-Лабораторія” до Фермерського господарства „Зозулине подвір'я” про стягнення 20 704,73 грн., -

                                                              ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю науково-виробниче підприємство„Біо-Тест-Лабораторія” звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Фермерського господарства „Зозулине подвір'я” про стягнення 20 704,73 грн., у т.ч. основного боргу в сумі 18 212,68 грн.; збитків в розмірі 499,73 грн.; 10% річних в сумі 920,35 грн., інфляційні втрати в сумі 1 071,97 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач послався на наступне.

Згідно договору поставки № 457/09/10 від 13.09.2010 р. та додаткової угоди № 1 від 14.09.2010 р. до вказаного договору ТОВ науково-виробниче підприємство „Біо-Тест-Лабораторія” зобов'язалося поставити і передати у власність певний товар, а Фермерське господарство „Зозулине подвір'я” зобов'язалося в свою чергу прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату.

Так, позивач вказує, що на виконання вищезазначеного договору поставки позивач поставив товар на загальну суму 29212,68 грн. відповідно до видаткової накладної № 8460 від 20.09.2010р., а відповідач отримав товар, що підтверджується його підписом на видатковій накладній та довіреністю №ЯИШ № 7 від 20.09.2010р. Всього було поставлено товар на загальну суму 29212,68 грн.

Як зазначає позивач, відповідач здійснив попередню оплату у розмірі 8000,00 грн. у відповідності з умовами п. 2 додаткової угоди, решту частину суми в розмірі 21212,68 грн. відповідач оплачує по факту поставки в термін місяця після переходу права власності на товар (вакцину).

При цьому позивач зазначає, що відповідно до п. 5.2 договору датою переходу права власності на товар вважається дата виписки відповідної видаткової накладної. З огляду на те, що видаткова накладна була  виписана та підписана обома сторонами 20.09.2010 р., з урахуванням п. 2 угоди остаточний строк оплати другої частини становить 21.10.2010 р.

Так, за ствердженнями позивача, згідно виписки з банку на протязі з 18.11.2010 р. по 04.12.2010 р. відповідач сплатив наступні грошові кошти: 18.11.2010 р. у розмірі 1 000,00 грн.; 25.11.2010 р. - 1 000,00 грн.; 03.12.2010 р. - 1000,00 грн. У зв'язку з цим сума заборгованості відповідача перед позивачем за поставлений товар склала 18 212,68 грн. (21212,68 грн. –3000,00 грн.).

Як зазначає позивач, ним був направлений відповідачу лист № 556 від 08.12.2010 р. з проханням погасити заборгованість, проте відповідач оплату не здійснив.

Отже, станом на 21.04.2011 р. сума заборгованості за поставлений товар становить 18212,68 грн.

Також з огляду на прострочку виконання відповідачем зобов'язання з оплати продукції позивачем згідно п. 7.4. договору нараховано відповідачу збитки в сумі 499,73 грн. та 10 % річних в сумі 920,35 грн. відповідно до п. 7.3. договору.

Крім того, позивач згідно ст. 625 ЦК України здійснив нарахування інфляційних втрат, що складають 1071,97 грн.

Таким чином, загальна сума заборгованості Фермерського господарства „Зозулине подвір'я”, що заявлена до стягнення позивачем, склала 20 704,73 грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 16.05.2011 р. порушено провадження по справі  № 15/17-1824-2011 та справу призначено до розгляду в засіданні суду на 01.06.2011 р.

Відповідач відзив на позов не надав, також представник відповідача у судові засідання не з'явився, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. У зв'язку з зазначеним справу розглянуто за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

13 вересня 2010 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю науково-виробничим підприємством „Біо-Тест-Лабораторія” (продавець) та Фермерським господарством „Зозулине подвір'я” (покупець) був укладений договір поставки № 457/09/10, відповідно до умов позивач зобов'язується поставити і передати у власність відповідача певний товар, а відповідач зобов'язується прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату на умовах даного договору.

Відповідно до п. 1.2 договору предметом постачання є ветеринарні препарати, вакцини, обладнання згідно видаткових накладних (передача за якими товару покупцю підтверджується довіреностями від останнього), які є невід'ємною частиною даного договору. У видаткових накладних може не зазначатися як підстава відпуску товару вказаний договір, але якщо поставка товару відбулася в період його дії, до неї застосовуються умови цього договору. При отриманні товару відповідні видаткові накладні підлягають підписанню представником покупця, печатка не є обов'язковим реквізитом видаткової накладної, а тому може бути відсутня (п. 1.3 договору).

Згідно п. 2.1. договору кількість та асортимент товару передбачається в видаткових накладних на кожну окрему поставку. Якість товару, що постачається, повинна відповідати відповідним державним стандартам або технічним умовам (сертифікату якості), які встановлюють вимоги до товару такого виду. Продавець гарантує якість та надійність товару, що постачається, на момент передачі товару покупцю (п. 2.2 договору).

У відповідності з п. 3.1. договору поставка товару здійснюється окремими партіями  відповідно до  поданих  покупцем та погоджених продавцем письмових заявок (замовлень). Заявка може передаватися усно по телефону, при цьому покупець зобов'язаний на вимогу продавця підтвердити таку заявку в письмовій формі.

Пунктом 3.2. договору передбачено, що продавець в термін двох днів розглядає подану заявку та погоджується на поставку (часткову поставку) відповідної партії товару або відхиляє подану покупцем заявку. Заявка вважається погодженою, якщо продавець виставив покупцю відповідний рахунок-фактуру.

У випадку наявності товару на складі продавець здійснює поставку в строки, обумовлені заявкою покупця (з врахуванням терміну, необхідного для доставки товару в інше місто). Якщо товар відсутній на складі продавця, сторони за домовленістю окремо погоджують строки поставки товару (п. 3.3. договору).

Відповідно до п. 3.4. товар постачається продавцем на умовах FСА-FRЕЕ САRRIER м. Одеса (згідно „Інкотермс 2000”). Товар направляється рейсовим транспортом (автобус, поїзд тощо). Витрати за таку доставку оплачує покупець, якщо сторони додатково не домовляться про інше.

Згідно п. 4.1. вказаного договору, покупець оплачує поставлений продавцем товар за цінами, які вказуються в рахунках-фактурах та видаткових накладних на кожну окрему поставку. Виставлений продавцем рахунок діє на протязі двох банківських днів, в разі якщо покупець відмовиться від поставки йому товару на протязі вказаного терміну, - продавець має право змінити ціни на товар.

Загальна сума кожної поставки зазначається у відповідній видатковій накладній. Суму договору складає сума вартості всього товару, що постачається продавцем покупцю на умовах цього договору на протязі терміну його дії. Загальна сума договору не обмежується (п. 4.3 договору).

Крім того, 14.09.2010 р. між позивачем та відповідачем була укладена додаткова угода № 1 до договору поставки № 457/09/10 від 13.09.2010 р., відповідно до умов якої сторони домовились про поставку „вакцини Нобіліс IB+ND+EDS інак. 1000 д.” в кількості 28 000 доз на загальну суму 29 212,68 грн., в т.ч. ПДВ - 4 868,78 грн.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Так, вищевказаний договір поставки є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання його сторонами.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Так, згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Як вказує позивач та з'ясовано судом, на виконання вищевказаного договору поставки № 457/09/10 від 13.09.2010 р. та додаткової угода № 1 до цього договору позивачем було поставлено відповідачу товар - „вакцини Нобіліс IB+ND+EDS інак. 1000 д.” на загальну суму 29 212,68 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи копією  видаткової накладної № 8460 від 20.09.2010 р. (а.с. 13).

При цьому слід зазначити, що поставлений позивачем товар в сумі було отримано відповідачем, що вбачається з підпису уповноваженої особи –Рибчинської Н.С. на вищевказаній видатковій накладній, яка діяла на підставі довіреності серії ЯИШ № 7 від 20.09.2010 р. (а.с. 14).

В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Отже, прийняття відповідачем товару від позивача є підставою виникнення у відповідача зобов'язання оплатити вказаний товар відповідно до оформленої видаткової накладної.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Так, у зв'язку з поставкою товару за договором № 459/09/10 від 13.09.2010 р. Товариством з обмеженою відповідальністю науково-виробничим підприємством „Біо-Тест-Лабораторія” був виписаний Фермерському господарству „Зозулине подвір'я” рахунок № 10059 від 14.09.2010 р. (а.с. 15) на загальну суму 29 212,68 грн.

Порядок розрахунків за договором № 457/09/10 від 13.09.2010 р. встановлений розділом 5 договору. Так, пунктом 5.1. договору передбачено, що розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюються в безготівковому порядку  в національній валюті України. Датою платежу вважається дата фактичного надходження коштів за поставку на розрахунковий рахунок продавця, номер якого вказується у відповідному рахунку-фактурі.

В п. 5.2 договору передбачено порядок оплати, а саме 100 % суми кожної поставки сплачується по факту поставки, в термін 7 календарних днів після переходу права власності на товар. Датою переходу права власності на товар вважається дата виписки відповідної видаткової накладної.

Відповідно до п. 5.3. договору грошові кошти, що надходять від покупця як оплата за отриманий по договору товар, зараховуються продавцем в рахунок погашення заборгованості покупця послідовно, починаючи з першої за датою видачі неоплаченої видаткової накладної, незалежно від вказаного в платіжному дорученні призначення платежу.

Пунктом 2 додаткової угоди № 1 від 14.09.2010 р. до договору № 459/09/10 передбачено, що вакцина повинна бути оплачена покупцем в наступному порядку:

-          попередня оплата в сумі 8 000,00 грн., в т.ч. ПДВ;

-          інші 21 212,68 грн., в т.ч. ПДВ, покупець оплачує по факту поставки, в термін одного місяця після переходу права власності на товар (вакцину) .

Як з'ясовано судом, відповідачем було здійснено попередню оплату у розмірі 8000,00 грн. у відповідності з умовами п. 2 додаткової угоди. Також, як вбачається з банківської виписки з особового рахунку позивача, Фермерським господарством „Зозулине подвір'я” було перераховано на користь позивача згідно рахунку фактури № 10059 від 14.09.2010 р. частину грошових коштів у сумі 3 000,00 грн. (1 000,00 грн. + 1 000,00 грн. + 1 000,00 грн.). Всього відповідачем було сплачено на користь відповідача 11 000,00 грн.

У зв'язку з вищезазначеним у відповідача виникла заборгованість перед позивачем за поставлений товар в сумі 18 212,68 грн. (21 212,68 грн. –3 000,00 грн.).

09.12.2010 р. позивачем був направлений на адресу відповідача лист-вимога № 556 від 08.12.2010 р. (а.с. 20), згідно якого позивач просив відповідача сплатити заборгованість за договором № 457/09/10 від 13.09.2010 р. та додатковою угодою № 1 до нього у розмірі 18 212,68 грн. Факт направлення позивачем відповідачу вказаного листа підтверджується копією фіскального чеку № 2295 від 09.12.2010 р. Проте, вимоги позивача відповідачем не були задоволені, та заборгованість не було сплачено.

Так, відмовою сплатити позивачу суму заборгованості за вище вказаним договором поставки відповідач порушив умови вказаного договору, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України. Відтак, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача вказаної суми заборгованості в розмірі 18 212,68 грн. При цьому слід зазначити, що заявлену позивачем до стягнення суму заборгованості відповідач не оспорив, доказів її погашення в матеріалах справи відсутні. Адже частиною другою статті 22 ГПК України передбачено, що сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання тощо; обґрунтовувати свої вимоги і заперечення поданими суду доказами (ч. 2 ст. 43 ГПК України), якими в силу ст. 32 ГПК України є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інших обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

З огляду на те, що поставку товару позивачем було здійснено 20.09.2010 р., відповідно з урахуванням п. 2 угоди остаточний строк оплати товару за видатковою накладною, на підставі якої право власності на товар перейшло до відповідача (з цим моментом пов'язаний кінцевий строк оплати), сплинув 21.10.2010 р.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

При цьому невиконання зобов'язання або виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (несплата відповідачем вартості поставленого товару) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання, зокрема з боку відповідача.

В свою чергу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків та моральної шкоди. (п. 4 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Крім того, згідно ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Ч. 1, 2, 4 ст. 217 ГК України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Як передбачено п. 7.4. договору, за несвоєчасне проведення розрахунків продавець має право стягнути з покупця завдані збитки, спричинені зміною курсу Національного банку України іноземної валюти по відношенню до гривні, що розраховується за наступною формулою:

S = (C*A2)   - C, де

       A1-C

S –завдані збитки, які підлягають оплаті покупцем;

С –вартість поставленого, але неоплаченого вчасно товару;

А1 –курс НБУ іноземної валюти до гривні на ату відпуску товару;

А2 –курс НБУ іноземної валюти до гривні на дату пред'явлення вимоги до покупця.     

Враховуючи те, що відповідачем не були своєчасно виконані зобов'язання за договором щодо повної оплати поставленого позивачем товару, на думку суду, позивачем правомірно нараховано відповідачу збитки в сумі 499,73 грн., спричинені зміною курсу Національного банку України іноземної валюти по відношенню до гривні, розрахунок яких додано позивачем до позову.

До того ж згідно ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також; три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Разом з тим слід зазначити, що інфляційні збитки є наслідком інфляційних процесів в економіці, а тому вони є складовою частиною основного боргу. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.

Приймаючи до уваги вищезазначене, суд вважає правомірним нарахування позивачем інфляційних витрат за період з 22.10.2010 р. по 30.04.2011 року, що становлять за розрахунками позивача 1071,97 грн.

Щодо заявлених позивачем вимог про стягнення 10% річних суд зазначає наступне.

Проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань та можуть стягуватися поряд із пенею. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі.

При цьому передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів, поряд з інфляційними втратами, є також способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно п. 7.3. договору № 457/09/10 від 13.09.2010 р. в разі, якщо прострочення платежів триватиме більше одного місяця, продавець може додатково стягнути з покупця 10 % річних від несплаченої суми за весь період прострочення.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано відповідачу 10% річних на заборгованість в сумі 21212,68 грн. за період з 22.10.2010 р. по 17.11.2011 р. (27 дн.), що складають 156,92 грн. (21212,68 грн. *10% :365 дн.* 27 дн.), а також 10% річних на заборгованість в сумі 18212,68 грн. за період з 04.12.2010 р. по 05.05.2011 р. (153 дн.), що складають 763,44 грн. (18212,68 грн. *10% :365 дн.* 153 дн.), оскільки мала місце прострочка відповідача щодо оплати отриманого від позивача товару за договором № 457/09/10.

При цьому суд зазначає, що нарахування позивачем інфляційних та річних на суму боргу 18212,68 грн., яка мала місце на момент звернення позивача до суду з даним позовом, а також на суму боргу 21212,68 грн., що виникла після виконання позивачем своїх зобов'язань за договором, є цілком обґрунтованим. Так, виходячи з положень ст. 625 ЦК України, право кредитора на стягнення річних та інфляційних втрат не залежить від моменту пред'явлення вимоги про таке стягнення (до моменту погашення боргу або після цього). При цьому визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобов'язання. Таким чином, право кредитора на стягнення річних та інфляційних втрат може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством.

З огляду на вищевикладене та на несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язання щодо перерахування 21212,68 грн., а потім частини грошових коштів в сумі 18212,68 грн. (часткове погашення –3000,00 грн.) за отриманий товар згідно договору № 457/09/10 від 13.09.2010 р., суд вважає, що позивачем правомірно нараховані відповідачу за період з 22.10.2010 р. по 30.04.2011 р. інфляційні збитки та 10% річних, розрахунок яких додано до позовної заяви.

Враховуючи усе вищенаведене, загальна сума заборгованості відповідача за договором  поставки № 457/09/10 від 13.09.2010 р., що підлягає стягненню на користь позивача, становить 20704,73 грн. (18212,68 грн. основного боргу + збитки в сумі 499,73 грн. + 1071,97 грн. інфляційних втрат + 920,35 грн. 10% річних).

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно положень ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;  відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничого підприємства „Біо-Тест-Лабораторія” обґрунтовані, відповідають фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства, тому підлягають задоволенню.  

У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті державного мита та витрати на ІТЗ судового процесу, понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44-49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1.          Позов Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничого підприємства „Біо-Тест-Лабораторія” до Фермерського господарства „Зозулине подвір'я” про стягнення 20 704,73 грн. задовольнити.

2.          СТЯГНУТИ з Фермерського господарства „Зозулине подвір'я” (67815, Одеська область, Овідіопольський район, с. Калаглія, вул. Щорса, 19; код ЄДРПОУ 36718429) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничого підприємства „Біо-Тест-Лабораторія” (01042, м. Київ, бульвар Дружби народів, 7, кв. 49; код ЄДРПОУ 18094674; р/р 26000301240615 в Київміськвідділенні Промінвестбанку, МФО 322250) 18212/вісімнадцять тисяч двісті дванадцять/грн. 68 коп. основного боргу, збитки в сумі 499/чотириста дев'яносто дев'ять/грн. 73 коп., 1071/одна тисяча сімдесят одна/грн. 97 коп. інфляційних втрат, 920/дев'ятсот двадцять/грн. 35 коп. - 10% річних, витрати по сплаті державного мита в сумі 207/двісті сім/грн. 05 коп.; витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 236/двісті тридцять шість/грн. 00 коп.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд  протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної  скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.    

                      Суддя                                                                                       Петров В.С.

Повний текст рішення складено та підписано 22.06.2011 р.