Постанова

від 05.05.2008 по справі 2400-2008а

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

2400-2008А

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 313

ПОСТАНОВА

Іменем України

05.05.2008Справа №2-24/2400-2008А

За адміністративним позовом – Кооператив «Модуль» (АР Крим, юр.адреса: м.Саки, вул.Євпаторійське ш.1, поштова адреса: м. Симферополь, вул.Балаклавська, 111, кв.26)   

До відповідача  - Сакської об'єднаної державної  податкової інспекції (АР Крим, м.Саки, вул.Курортна, 57)

Про визнання нечинним  податкового повідомлення-рішення

Суддя Г.Г.Колосова

При секретарі Капустіной І.М.

За участю представників:

Від позивача –  Компанейцев С.В., представник, дов у справі.

Від відповідача –  Корницька В.М., гол.держ.подат.інспектор, дов у справі.

Обставини справи:  

Позивач звернувся з позовом до суду із позовом про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення  Сакської ОДПІ від 11.02.2008р. № 0000271502\0 про застосування штрафних санкцій за порушення граничного терміну сплати податкового зобов'язання з ПДВ у сумі  33,00грн.

Відповідач проти позовних вимог заперечує за мотивами, викладеними у запереченні на позов.

Згідно з п. 6 Закону України “Про внесення змін до Кодексу адміністративного судочинства України” № 2953-ІV від 06.10.2005р., що набрав чинність 01.11.2005р., до початку  діяльності окружних та апеляційних адміністративних судів адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України 1991р. (1798-12), вирішують у першій та апеляційній інстанціях відповідні місцеві та апеляційні господарські суди за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.  

Відповідно до  ст.41 Кодексу Адміністративного судочинства України суд під час судового розгляду адміністративної справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши представників сторін, суд, -

                                                            встановив:

 Кооператив «Модуль»  зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності - юридична особа рішенням виконкому Сакської  міської ради  22.07.1994р. та узято на податковий облік у  Сакській ОДПІ.

08.02.2008р. ОДПІ здійснила невиїзну документальну перевірку з питань своєчасності сплати   погоджених сум податкових зобов'язань з ПДВ  за серпень-жовтень 2007р., про що складено акт № 170\15-02\20725975 (а.с.8-9).

На підставі цього акту Сакською ОДПІ винесено податкове повідомлення–рішення від 11.02.2008р. № 0000271502/0 про застосування штрафних санкцій у розмірі 20% за порушення граничного строку сплати на 70 днів узгодженого податкового зобов'язання із податку на додану вартість у сумі  165грн.  (а.с.7).

У позовній заяві позивач просить визнати нечинним податкове повідомлення-рішення ОДПІ, оскільки вважає його  незаконним та таким, що не відповідає чинному законодавству.

Позовні вимоги  позивача  підлягають задоволенню за наступних підстав.

Підставою для винесення зазначеного податкового повідомлення-рішення стало порушення Кооперативом «Модуль»  п.п.5.3.1. п.5.3. ст. 5 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” від 21.12.2000р. №2181-III (Закон № 2181), що виразилось у несвоєчасній сплаті  ПДВ, що відображено в акті перевірки.

До позивача застосовані штрафні санкції за порушення граничних термінів сплати узгодженого податкового зобов'язання на підставі п.п.17.1.7 п.17.1 ст. 17 Закону України.  

Згідно підпункту 17.1.7 пункту 17.1. статті 17 Закону №2181 у разі, коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такий платник податку зобов'язаний сплатити штраф у таких розмірах:

- при затримці до 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі десяти відсотків погашеної суми податкового боргу.;

- при затримці від 31 до 90 календарних днів включно, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі двадцяти відсотків погашеної суми податкового боргу;

- при затримці, що є більшою 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі п'ятдесяти відсотків погашеної суми податкового боргу.

Платник податків сплачує один із зазначених у цьому підпункті штрафів відповідно до загального строку затримки незалежно від того, чи були застосовані штрафи, визначені у підпунктах 17.1.1-17.1.6 цього пункту, чи ні.    

Як вбачається з  наданих  документів, а саме: податкових декларацій з ПДВ, а також платіжних дорученнях по сплаті ПДВ з вказівкою номеру, дати,  суми платежу, призначення платежу по кожному платіжному дорученню, відповідач, ігноруючи призначення платежу, яке вказано в платіжних  дорученнях, зараховував суми податків не в рахунок погашення поточного платежу, а в рахунок попередніх платежів.

Таким чином, суд вважає, що матеріалами справи підтверджено, що позивач сплатив у повному обсязі та у встановлений строк ПДВ по розрахунках за  вересень 2007р. - 29.10.2007р. у розмірі 165грн.

Але, відповідач без згоди з позивачем змінив призначення платежу на підставі підпункту 7.7 ст. 7 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” та  Податкового роз'яснення «Щодо черговості погашення і окремих питань стягнення сум податкового боргу», затвердженого Наказом ДПА України від 13.11.2002р. № 540.

Тобто, не звертаючи уваги на призначення платежів в платіжних дорученнях, позивач зараховував платежі на погашення не поточних податкових зобов'язань, а податкового боргу, що виник раніше, тобто проводив  облік надходження платежів у картці особового рахунку позивача з податку на додану вартість в порядку календарної черговості настання граничних строків сплати узгоджених зобов'язань.           

Згідно пункту 30.1 статті 30 розділу IV Закону України “Про платіжні системи і переказ грошей в Україні” №2346-III від 05.04.2001 року (із внесеними змінами і доповненнями) переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок одержувача.

Відповідно до ст. 41 Конституції України передбачено, що кожен має  право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. (ст. 22). Конституція України має вищу юридичну силу (ст. 8).

Згідно до ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість виконання яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Згідно до ч. 1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства  України  адміністративне  судочинство  здійснюється  відповідно  до Конституції України,  цього Кодексу та  міжнародних  договорів, згода  на  обов'язковість  яких надана Верховною Радою  України.

Ст.. 1 першого протоколу до Конвенції про захист прав і основних свобод людини від 20.03.1952 р., ратифікованого Україною 17.07.1997 р., передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого права, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. В ч. 2 цієї ж статті зазначено, що попередні положення ніяким чином не обмежують права держави запроваджувати такі закони, які, на її думку, необхідні для здійснення контролю за використанням

майна відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків або інших зборів чи штрафів. Отже, зі змісту ч. 2 ст. 1 першого протоколу до Конвенції про захист прав і основних свобод людини вбачається, що будь –які обмеження з використання юридичною особою власного майна, зокрема перерахування коштів, можливе лише за згодою такого платника податків або за рішенням суду.

Ст. 8 Закону України “Про власність” встановлено, що цим законом встановлюються основні положення про власність в Україні  частиною 2 цього Закону передбачено, що:

           1. право власності –це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном;

           2. право власності  в Україні охороняється законом. Держава забезпечує стабільність   правовідносин власності.;

           3. кожен громадянин в Україні має право володіти, користуватися і розпоряджатися майном особисто або спільно з іншими.

Ст. 3 вказаного Закону передбачено, що суб'єктами права власності в Україні визначаються: народ України, громадяни, юридичні особи і держава. У відповідності зі ст. 4 цього Закону  власник на свій розсуд володіє та користується і розпоряджається належним йому майном.

Відповідно до п. 3 ст. 47 Господарського кодексу України передбачає, що держава гарантує недоторканість майна і забезпечує захист майнових прав підприємця.

Отже чинним законодавством також закріплено право власника вільно, за власною ініціативою та на свій розсуд володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном та гарантії недоторканості майна з боку держави.

У відповідності до ст.. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування та їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставах, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами  України.

Згідно  ст. 13 Закону України „Про державну податкову службу в Україні” посадові особи органів державної  податкової служби зобов'язані дотримуватись Конституції і законів України, інших нормативних актів, прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій, забезпечувати виконання покладених на органи державної податкової служби функцій і повною мірою використовувати надані їм права.

Серед прав органів державної податкової  служби, передбачених ст. 11 Закону України “Про державну податкову службу в Україні” ДПІ не має права самостійно, без згоди на то платника податків або відповідного рішення суду, визначати призначення платежу. Орган державної податкової служби має право лише вимагати від платників податків, діяльність яких перевіряється, усунення виявлених порушень податкового законодавства.

Відповідно до пункту 1.8 чинної у перевіряємий період Інструкції про порядок ведення органами державної податкової служби оперативного обліку податків і зборів (обов'язкових платежів), що надходять до бюджетів та до державних цільових  фондів, затвердженої наказом  Головної державної податкової  інспекції України від  12.05.1994р. №37 (в редакції наказу Державної податкової адміністрації України від 03.09.2001р. №342, яка діє з 18.07.2005р.) та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 18.10.2001р. за №887/6078, облік, контроль і складання звітності щодо платежів, що надходять до бюджету, проводяться органами державної податкової служби з використанням автоматизованої інформаційної системи (далі АІС). Засобами АІС забезпечується автоматизоване виконання всіх операцій на робочому місці працівників підрозділу обліку і  звітності, в тому числі ведення особових рахунків платників, формування довідкової інформації та складання звітності.   

         В силу пункту 5.3 Інструкції дані про надходження платежів до бюджету повинні бути відображені органом державної податкової служби в особових рахунках платників і  у реєстрі надходжень та повернень у день отримання від органів Державного казначейства України (фінансових органів) відомостей про зарахування та повернення надміру сплачених платежів у вигляді електронного реєстру розрахункових документів.  

        При обробці розрахункових документів про сплату платежів до бюджету в автоматичному режимі з використання даних електронного реєстру розрахункових документів відповідальною особою, яка проводить  їх обробку, за зовнішніми ознаками перевіряються дані заповнення реквізиту ”Призначення платежу” на відповідність необхідним вимогам та на його паперовій копії проставляється дата та підпис відповідальної особи.

Слід зробити висновок, що відповідач діяв із значним перевищенням повноважень, передбаченим Конституцією України та Законом України “Про державну податкову службу в Україні”, оскільки не вправі був самостійно, без узгодження з платником податків або відповідного рішення суду, визначати призначення платежу та перераховувати платежі за поточними зобов'язаннями на погашення податкового боргу, що виник раніше. Оскільки платник податків є власником своїх коштів, тобто має право вільно, на свій розсуд, володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном, у тому числі, й  визначати призначення платежів.  

Також встановлена непропорційність дій органів державної податкової служби, зокрема, недотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямована ця дія, оскільки  дії відповідача спричинили штучне збільшення недоїмки зі штрафних санкцій за порушення граничного строку сплати податку на додану вартість.

Оскільки податковою інспекцією не було доведено, що позивач несвоєчасно сплатив суми узгодженого податкового зобов'язання, тому суд вважає безпідставним застосування до Сакського МУВГ  штрафних санкцій на підставі підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону України „Про порядок  погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                           

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач узгоджену суму податкового зобов'язання сплатив без порушень строків сплати, тому суми штрафних санкцій, які визначені у спірному податковому повідомленні-рішенні, застосовані до позивача неправомірно.

Відповідно до частини 2 с. 19 Конституції України органи державної   влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України  та законами України.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією  та  законами України.  

 З урахуванням викладеного, суд вважає, що позовні вимоги позивача щодо визнання нечинним  податкового повідомлення-рішення Сакської ОДПІ підтверджені матеріалами справи та підлягають задоволенню у повному обсязі.  

        Судові витрати, понесені позивачем, підлягають стягненню на його користь у розмірі 3 грн. 40 коп. з Державного бюджету України на підставі ч. 1 ст. 94 КАС України.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини  постанови.

Постанова складена у повному обсязі  21.03.2008року.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. ч.1 ст. 94, 98, 160-163 КАС України, суд, -   

                                                          ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити.

Визнати  нечинним податкове повідомлення-рішення Сакської ОДПІ від 11.02.2008р. № 0000271502\0.  

        Стягнути з Державного бюджету України на користь Кооператив «Модуль» (АР Крим, юр.адреса: м.Саки, вул.Євпаторійське ш.1, поштова адреса: м. Симферополь, вул.Балаклавська, 111, кв.26, ЄДРПОУ 20725975) 3грн.40 коп. судових витрат.

У разі неподання  заяви про апеляційне оскарження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення (у разі складання  постанови у повному обсязі, відповідно до ст. 160 КАСУ -  з дня складення у повному обсязі).

Якщо після подачі заяви  про апеляційне оскарження , апеляційна скарга не подана, постанова вступає в законну силу  через 20 днів після подання заяви про апеляційне  оскарження.  

Постанова може бути оскаржена в порядку і строки передбачені ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Колосова Г.Г.