Рішення

від 24.04.2008 по справі 2901-2008

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

2901-2008

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 101

РІШЕННЯ

Іменем України

24.04.2008Справа №2-7/2901-2008

За позовом Приватного підприємства «Ультімо» (99011, м. Севастополь, вул. В.Морська, 21, главпоштамт, а/с, 38; 99002, м. Севастополь, вул. Громова, 60-А, ідентифікаційний код 32178483)

До відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Вітмет» (95034, м. Сімферополь, вул. Рєпіна, 122, ідентифікаційний код 24029801)

Про стягнення 3 995, 98 грн.

Суддя ГС АР Крим І.І.Дворний

представники:

Від позивача –  Горнік О.М. – ю/к.. дов. б/н  від 09.01.2008р.

Від відповідача – не з'явився

Сутність спору: Приватне  підприємство «Ультімо»  звернулось до Господарського суду Автономної Республіки Крим  з позовом  до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вітмет»   про стягнення  заборгованості у розмірі  3 995, 98  грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на виконання умов договору №2/ЕВП/199 від 17.01.2007 р., позивачем були поставлені продукти харчування  Товариству з обмеженою відповідальністю «Вітмет»  на загальну суму 3 809, 92 грн., вартість яких до часу звернення до суду в добровільному порядку оплачена не була. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача пеню за порушення строків оплати товару у сумі 186,06 грн.

Відповідач у судове засідання двічі не з'явився, відзив на позов не надав, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце слухання справи був проінформований належним чином рекомендованою кореспонденцією.

Оскільки матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи.

Суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами у порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

          Розгляд справи відкладався у порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

    Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення  представника позивача, суд

                                                         ВСТАНОВИВ :

17.01.2007 р. між Приватним  підприємством  «Ультімо» (Постачальник) та Товариством  з обмеженою відповідальністю «Вітмет» (Замовник) був укладений договір №2/ЕВП/199, п. 1.1 якого передбачено, що з метою регулярного забезпечення Постачальником потрібностей Замовника в продуктах харчування, найменованих в подальшому «товар», Постачальник зобов'язується передавати у встановлений строк товар Замовнику, а Замовник зобов'язується приймати товар та сплачувати за нього визначену грошову суму.

Відповідно до пункту  1.2. Договору  кількість, ціна та розгорнута номенклатура (асортимент) Товару фіксується сторонами в витратних накладних, які є невід'ємною частиною дійсного договору.

Ціна на товар встановлюється по узгодженню сторін відповідно до затвердженого прейскуранту,  якій діє на дату оформлення замовлення (відповідно до прайс – листа) (п. 5.1. Договору).

Пунктом  5.2. Договору встановлюється умови оплати:

1)          100% передоплата Товару замовником у формі безготівкового розрахунку протягом 1–го банківського дня з моменту оформлення замовлення торговим представником Постачальника, не враховуючи день його складання. Фактом оплати є дати надходження грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника.

2)          Оплата у формі готівки  в момент отримання Товару на підставі витратної накладної  з належним оформленням прибутково – витратних документів.

3)          Замовник, який працює з Постачальником більше місяця,  має можливість отримати Товар від Постачальника на умовах відстрочки платежу на  строк не  більше 5 (п'яти) банківських днів з моменту отримання  Товару. При цьому право власності  на  переданий Замовнику  товар зберігається за Постачальником  до повної сплати замовником  Товару.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов укладеного договору Приватним  підприємством  «Ультімо»  була здійснена поставка товару відповідачу на загальну суму 3 809, 92 грн., що підтверджується наступними накладними:

- видаткова накладна №ЕVT-00130941 від 24.08.2007 р. на суму 548,76 грн.;

- видаткова накладна №ЕVT-00130951 від 24.08.2007 р. на суму 555,39 грн.;

- видаткова накладна №ЕVT-00130952 від 24.08.2007 р. на суму 1614, 55 грн.;

- видаткова накладна №ЕVT-00132720 від 31.08.2007 р. на суму 574, 38 грн.;

- видаткова накладна №ЕVT-00132721 від 31.08.2007 р. на суму 92, 76 грн.;

- видаткова накладна №ЕVT-00132734 від 31.08.2007 р. на суму 424, 08 грн.;

Зазначений товар був отриманий відповідачем, що  підтверджується підписом уповноваженого представника відповідача у зазначених витратних накладних. Повноваження представника відповідача підтверджуються відповідною довіреністю на одержання товарно-матеріальних цінностей, заповненою відповідно до вимог Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України №99 від 16.05.1996 р. Проте, вартість отриманого товару не була оплачена відповідачем в добровільному порядку, через що позивач  звернувся з позовом до суду про стягнення  заборгованості у примусовому порядку.  

 Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов  договору  та  вимог  цього  Кодексу,  інших актів цивільного законодавства,  а за відсутності таких умов та вимог -  відповідно до   звичаїв   ділового  обороту  або  інших  вимог,  що  звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в ч. 1 ст.193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання — відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Ст. 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від  зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Відповідач  не представив суду доказів оплати заборгованості перед позивачем у розмірі 3  809, 92  грн., у той час як   відповідно до приписів статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, способом, передбаченим чинним законодавством для доведення такого роду фактів. При таких обставинах  матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань по повній та своєчасній оплаті поставленого йому товару  за договором №2/ЕВП/199 від 17.01.2007р., через що  вимоги позивача  про стягнення заборгованості у розмірі 3 809, 92 грн. підлягають задоволенню.

Ч. 1 ст. 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно з ч. 1 ст. 548 ЦК України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Під неустойкою, відповідно до ст. 549 ЦК України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, види забезпечення виконання зобов'язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов'язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов'язань будь-яким з видів, передбачених ст. 546 Цивільного кодексу України, також створює зобов'язувальні правовідносини між кредитором та боржником.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Причому, згідно з ч. 6 ст. 231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Ст. 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

В п. 6.3 Договору поставки №2/ЕВП/199 від 17.01.2007р. сторони передбачили, що  за недодтримання  строків сплати товару,  відповідно до п.п. 3 п. 5.2. договру, замовник сплачує Постачальнику неустойку (пеню) у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочки   платежу від суми невнесеного платіжу.

Судом встановлено, що розмір пені у сумі  186, 06 грн. обчислений позивачем правомірно, а тому вимоги Приватного підприємства «Ультімо» в частині її стягнення з відповідача суд визнає обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають стягненню з відповідача відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

          З урахуванням викладеного, керуючись ст.ст. 82-85  Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вітмет» (95034, м. Сімферополь, вул. Рєпіна, 122, ідентифікаційний код 24029801) на користь Приватного підприємства «Ультімо»  (99011, м. Севастополь, вул. В.Морська, 21, главпоштамт, а/с, 38; 99002, м. Севастополь, вул. Громова, 60-А, ідентифікаційний код 32178483) суму заборгованості у розмірі 3 809,92 грн., пеню у сумі 186,06 грн., 102, 00 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Дворний І.І.