Постанова

від 14.05.2008 по справі 56/248-07

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

56/248-07

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 14 травня 2008 р.                                                                                    № 56/248-07  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоКривди Д.С.,

суддів:Жаботиної Г.В.,Уліцького А.М.

розглянувши касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Харків-Капітал"

на постановувід 07.02.08 Харківського апеляційного господарського суду

у справі№56/248-07

господарського судуХарківської області

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Харків-Капітал"

доХарківської міської ради

пророзірвання договору оренди землі та визнання його таким, що припинив дію з моменту фактичного припинення користування земельною ділянкою

за участю представників сторін

від позивача:Чурсина В.В., дов.

від відповідача:у засідання не прибули

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Харків-Капітал" звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Харківської міської ради про розірвання укладеного між сторонами договору оренди землі б/н від 11.05.05 та визнання його таким, що припинив дію з моменту фактичного припинення користування земельною ділянкою по вул. Доватора, 21 у м. Харкові.

Позовна заява мотивована відсутністю у позивача підстав для користування спірною земельною ділянкою після відчуження розташованих на ній будівель автозаправної станції, що передбачено п. 40 договору в якості підстави для його розірвання.

Відповідач проти позову заперечив, посилаючись на недоведення позивачем обставин порушення відповідачем умов договору та невиконання обов'язків, передбачених ст.ст. 24, 25 Закону України "Про оренду землі".

Рішенням від 12.12.07 господарський суд Харківської області (суддя Кухар Н.М.) в частині позовних вимог про розірвання договору провадження у справі припинив, а в решті позову відмовив.

Рішення мотивовано тим, що на момент розгляду справи судом спірний договір оренди вже припинив свою дію у зв'язку з закінченням строку його дії, тому предмет спору щодо його розірвання відсутній. Решта позовних вимог визнана судом невідповідною вимогам ч. 3 ст. 653 ЦК України.

Постановою від 07.02.08 Харківського апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: Слюсарева Л.В. –головуючий, Білоконь Н.Д., Фоміна В.О.) рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвалою від 29.03.08 Вищий господарський суд України порушив касаційне провадження за касаційною скаргою позивача, в якій заявлено вимоги про скасування рішення і постанови та прийняття нового рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами положень п. 40 договору та п. 5 ст. 188 Господарського кодексу України з огляду на заявлення позивачем вимог про розірвання спірного договору саме з моменту припинення користування ним земельною ділянкою.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановили суди першої та апеляційної інстанцій, 11.05.05 між сторонами у справі укладено договір оренди земельної ділянки несільськогосподарського призначення (землі транспорту) загальною площею 0,1885 га (у тому числі 0,0131 га під забудовою, 0,1754 га інших угідь), розташованої по вул. Доватора, 21 у м. Харкові. Метою оренди визначена експлуатація будівель АЗС №111, належної позивачеві на праві приватної власності. Строк дії договору передбачений до 01.12.07.

На підставі договору купівлі-продажу від 29.12.06 позивач передав право власності на АЗС №111 Приватному підприємству ДХК "Схід", а відтак з 29.12.06 фактично припинив користування спірною земельною ділянкою. З огляду на такі обставини позивач звернувся до відповідача з пропозицією щодо розірвання договору оренди вказаної земельної ділянки.

У зв'язку з неотриманням відповіді на своє звернення позивач звернувся з позовом до господарського суду, заявивши вимоги про розірвання вищевказаного договору оренди та визнання його таким, що припинив дію з моменту фактичного припинення користування орендованою земельною ділянкою.

При вирішенні спору суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з відсутності підстав для визнання договору припиненим з іншого моменту, ніж набрання законної сили судовим рішення. При цьому суд припинив провадження в частині вимог про розірвання спірного договору за відсутністю предмету спору в зв'язку з припиненням дії цього договору через закінчення строку, на який його було укладено.

Відповідно до ч. 1 ст. 31 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено. Отже, висновок судів щодо припинення спірного договору оренди у зв'язку з закінченням 01.12.07 відповідного строку відповідає вказаним положенням закону.

Викладені ж в касаційній скарзі доводи щодо припинення договору оренди лише з дати внесення змін до Державного земельного кадастру є безпідставними за відсутністю закріплення викладеної скаржником тези у нормах законодавства. Стосовно ж повернення орендованої земельної ділянки слід зазначити, що позивач не звільнений від обов'язку, передбаченого ст. 34 Закону України "Про оренду землі", і з аналізу вказаної норми вбачається, що такий обов'язок покладається на орендаря саме через припинення або розірвання договору оренди, а не відстрочує його припинення.

Разом з тим, суди при розгляді справи не врахували, що в силу ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права, визнання правочину недійсним, зміна правовідношення, припинення правовідношення. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Але вказана норма не передбачає захисту прав та інтересів шляхом визнання договору таким, що припинив дію з певного моменту. Не передбачений такий спосіб захисту прав також іншими законодавчими нормами, у тому числі ст. 152 Земельного кодексу України.

Відповідно до ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом; припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом. Загальні підстави для зміни або розірвання договору передбачені ст.ст. 651, 652 ЦК України. Припинення договору оренди землі шляхом його розірвання врегульовано ст. 32 Закону України "Про оренду землі". З аналізу викладених норм вбачається, що розірвання договору в передбаченому законом порядку є одним зі способів його припинення.

З огляду на таке судова колегія дійшла висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи безпідставно розділили вимоги позивача на дві окремі частини. З викладених у позовній заяві та апеляційній скарзі доводів позивача та встановлених судами обставин вбачається, що предметом позовних вимог у справі є передбачений п. 7 ч. 2 ст. 16 ЦК України спосіб захисту прав: розірвання спірного договору оренди як один із способів припинення правовідношення, але саме з моменту фактичного припинення користування орендованою земельною ділянкою.

Виходячи з викладеного, висновок судів про відсутність предмету спору щодо розірвання договору оренди у зв'язку з його припиненням на момент прийняття рішення у справі є хибним, оскільки предметом спору є момент припинення цього договору, який, на думку позивача, має визначатися моментом фактичного припинення землекористування.

Проте, безпідставно припинивши провадження в частині розірвання спірного договору, суди по суті спору дійшли правильного висновку стосовно відсутності підстав для задоволення позовних вимог щодо припинення дії договору з вказаного позивачем моменту.

Як вже зазначалось, згідно зі ст. 16 ЦК України суд може захистити цивільне право або інтерес лише способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 31 Закону України "Про оренду землі" на вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. В силу ч. 3 ст. 653 ЦК України якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили. Вказаною нормою чітко визначено момент припинення зобов'язань в разі розірвання договору в судовому порядку.

В касаційній скарзі з цього приводу скаржник зазначає про неврахування судами п. 5 ст. 188 Господарського кодексу України, а також ст. 32 Закону України "Про оренду землі" та п. 40 спірного договору. Але вказані норми закону і договору передбачають лише підстави для розірвання договору та не регулюють момент його припинення в разі розірвання в судовому порядку.

Згідно з ч. 5 ст. 188 ГК України, якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду. Тобто вказаною нормою передбачено можливість встановлення за рішенням суду іншого строку набрання чинності, а не надання зворотної сили розірванню договору. До того ж відповідно до ст. 4 ГК України земельні відносини не є предметом регулювання цього Кодексу.

З викладеного вбачається відсутність у господарського суду підстав при вирішенні спору про розірвання договору визнавати його припиненим з певного моменту до дня набрання чинності судовим рішенням у справі, оскільки це суперечить вимогам закону, які визначають наслідки розірвання договору. З огляду на таке суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні таких позовних вимог з урахуванням також обставин припинення спірного договору на момент прийняття рішення у справі за спливом строку, що унеможливлює його розірвання з моменту набрання чинності судовим рішенням.

Зважаючи на викладене, судова колегія дійшла висновку, що рішення та постанова у справі підлягають зміні в частині припинення провадження у справі з зазначенням про відмову в позові повністю. В решті судові рішення слід залишити без змін, а касаційну скаргу –без задоволення.

Керуючись ст.ст. 108, 1115, 1117, 1119-11 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

1.          Касаційну скаргу залишити без задоволення.

2.          Рішення господарського суду Харківської області від 12.12.07 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 07.02.08 у справі №56/248-07 змінити, виклавши резолютивну частину рішення у справі в наступній редакції: "В задоволенні позову відмовити у повному обсязі".

3.          В решті постанову Харківського апеляційного господарського суду від 07.02.08 у справі №56/248-07 залишити без змін.

Головуючий                                                                                Д.Кривда

Судді                                                                                                    Г.Жаботина

                                                                                                    А.Уліцький