Рішення

від 08.05.2008 по справі 4025-2008

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

4025-2008

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 101

РІШЕННЯ

Іменем України

08.05.2008Справа №2-7/4025-2008

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТІР» (04127, м. Київ, Голосіївський район, проспект 40-річчя Жовтня, буд. 120, корп. 1, ідентифікаційний код 30110051)

До відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Аграрно-торгова фірма Макон» (95001, м. Сімферополь, вул. Одеська, 9, кв. 29,  ідентифікаційний код 32177872)

Про стягнення  16 801,23 грн.

Суддя Дворний І. І.

                                        представники:

Від позивача – Мусієнко Д. Ю., предст., дов. №2-7/4025-2008 від 28.04.2008 р.

Від відповідача  - Дергачев І. О., предст., дов. №64юр від 24.04.2008 р.

         Суть справи: Товариство з обмеженою відповідальністю «ТІР» звернулося до Господарського суду АР Крим з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аграрно-торгова фірма Макон» про стягнення 16 801,23 грн.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем своїх обов'язків по повній та своєчасній оплаті вартості наданих позивачем за договором №в-209 від 20.08.2007 р. послуг з транспортно-експедиційного обслуговування, через що заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю «Аграрно-торгова фірма Макон» перед Товариством з обмеженою відповідальністю «ТІР» станом на 20.03.2008 р. складає 4353,88 грн., яка до часу подачі позову до суду в добровільному порядку не погашена. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача пеню у сумі 8533,60 грн. за порушення строків виконання грошового зобов'язання, а також штраф за порушення п. 3.9 договору у розмірі 3913,75 грн.

Відповідач проти позову заперечував з мотивів, викладених у відзиві на позовну заяву.

Оскільки матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, підстав для відкладення розгляду справи судом не вбачається.

        Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд

                                                         ВСТАНОВИВ :

20.08.2007 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТІР» (Експедитор-повірений, Експедитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Аграрно-торгова фірма Макон» (Замовник) був укладений договір доручення №в-209, п. 1.1 якого передбачено, що за цим Договором Експедитор зобов'язується в інтересах, від імені, за дорученням та за рахунок коштів Замовника здійснювати організацію доставки вантажів в міжнародному, регіональному та міському автомобільному сполученнях.

Відповідно до п 1.2 Договору конкретні умови здійснення перевезення вантажів обумовлюються в письмових заявках, які є невід'ємними частинам цього договору.

Згідно з п 4.1 Договору Замовник сплачує повністю погоджену вартість послуг Перевізника, інформаційні послуги та послуги експедитора шляхом прямого банківського переказу грошових коштів на поточний рахунок Експедитора.

За взаємною згодою сторін вид валюти та ціна обумовлюються в Заявці, яка є невід'ємною частиною цього договору (п. 4.2 Договору).

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов укладеного договору між сторонами були підписані заявки №в-218 від 27.08.2007 р., №в-221 від 27.08.2007 р. та №в-226 від 27.08.2007 р. на перевезення вантажів.

Умови договору були виконані позивачем, що підтверджується наявними в матеріалах справи міжнародними товарно-транспортними накладними.

Загальна вартість перевезення, згідно заявок, складає 4250,00 доларів США, що за офіційним курсом НБУ становить 21562,50 грн.

На оплату наданих послуг відповідачу були виставлені рахунки на загальну суму 21462,50 грн., які були оплачені лише частково на суму 17108,62 грн. таким чином, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 4353,88 грн. в примусовому порядку.

 Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов  договору  та  вимог  цього  Кодексу,  інших актів цивільного законодавства,  а за відсутності таких умов та вимог -  відповідно до   звичаїв   ділового  обороту  або  інших  вимог,  що  звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в ч. 1 ст.193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання — відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Ст. 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від  зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

З наявних в матеріалах справи міжнародних товарно-транспортних накладних вбачається, що вантаж був отриманий відповідачем, що підтверджується печатями Товариства з обмеженою відповідальністю «Аграрно-торгова фірма Макон» на зазначених ТТН.

Отже, факт отримання відповідачем товару, а отже, і надання позивачем послуг з перевезення вантажу, підтверджується матеріалами справи.

Судом не можуть бути прийняті до уваги посилання відповідача на порушення  Товариством з обмеженою відповідальністю «ТІР» умов п. 2.5 договору, яким встановлений обов'язок експедитора інформувати Замовника про змушені затримання транспортних засобів в путі, що перешкоджають своєчасній доставці вантажів. Так, суд звертає увагу на те, що в укладених між сторонам заявках до договору сторони передбачили, що нормативній простій на завантаження/митне оформлення – митне очищення/розвантаження становить 96 годин (48+48), тобто 4 доби.

В заявці №в-218 від 27.08.2007 р. сторони обумовили, що датою завантаження товару є 29.08.2007 р., товар підлягає митному оформленню при виїзді в Краснодарській митниці, датою розвантаження є 03.09.2007 р., митне оформлення при розвантаження буде проводитися на Кримській митниці.

Як вбачається з міжнародної товарно-транспортної накладної №0527986, випуск вантажу з митної території Російської Федерації був дозволений 31.08.2007 р., про що свідчить відповідний штамп Краснодарської митниці. В свою чергу, товар для розвантаження прибув на Кримську регіональну митницю 06.09.2007 р., що підтверджується відповідним штампом на ТПН.

Отже, по заявці №в-218 від 27.08.2007 р. строки надання послуг (з урахуванням передбаченого часу нормативного простою) позивачем були дотримані.

Крім того, аналогічна ситуація щодо дотримання своїх обов'язків по своєчасному наданню послуг вбачається також при перевезенні позивачем вантажів за заявками №в-221 від 27.08.2007 р. та №в-226 від 27.08.2007 р.

Суд також не може прийняти до уваги твердження відповідача про сплату ним за свій рахунок витрат по ветеринарному контролю, радіоконтролю, карантинним штампам тощо. Так, дійсно, в заявках №в-218 від 27.08.2007 р., №в-221 від 27.08.2007 р. та №в-226 від 27.08.2007 р. сторони передбачили, що водій проходить усі митні процедури. Проте, вказане положення на думку суду необхідно розглядати лише як покладання на водія обов'язку щодо здійснення певних організаційних заходів. Направлених на митне оформлення вантажів, позаяк в наведених вище заявках чітко зазначено, що усі митні послуги покладаються на Замовника.

Відповідач не представив суду доказів оплати заборгованості перед позивачем у розмірі 4353,88 грн., у той час як відповідно до приписів статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, способом, передбаченим чинним законодавством для доведення такого роду фактів. Таким чином, матеріалами справи підтверджується факт порушення відповідачем умов договору №в-209 від 20.08.2007 р. в частини повної та своєчасної оплати вартості наданих послуг, через що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ТІР» в частині стягнення з відповідача заборгованості у сумі 4353,88 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Ч. 1 ст. 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно з ч. 1 ст. 548 ЦК України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Під неустойкою, відповідно до ст. 549 ЦК України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, види забезпечення виконання зобов'язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов'язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов'язань будь-яким з видів, передбачених ст. 546 Цивільного кодексу України, також створює зобов'язувальні правовідносини між кредитором та боржником.

Ст. 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

В п. 7.3 Договору сторони передбачили, що у випадку порушення порядку та строків оплати, передбачених в заявках, які є невід'ємною частиною цього договору, Замовник сплачує Експедитору пеню в розмірі 1% від суми боргу за кожен день прострочення оплати.

Проте, позивачем були допущені певні помилки при здійсненні розрахунку пені.

Так, статтею 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.   Відповідно до ч. 1 ст. 231 названого Кодексу законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. Приписами п. 6 вказаної статті унормовано, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законодавством або договором. Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань регулюються Законом України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”.  Статями 1, 3 цього Закону встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочу платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Отже, положення Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачають обмеження розміру пені, що підлягає стягненню.

Вказаний висновок суду відповідає позиції Вищого господарського суду України, викладеній в п. 49 Інформаційного листа від 07.04.2008 р. N 01-8/211 «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України».

За таких обставин, суд вважає за необхідне здійснити обчислення розміру пені за прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, виходячи з подвійної облікової ставки Нацбанку України.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Отже, вказана норма права передбачає строк, у межах якого нараховуються штрафні санкції.

В заявках на перевезення вантажів сторони передбачили, що остаточний розрахунок за надані послуги має бути здійснений по факту розвантаження товару.

Приймаючи до уваги те, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (ст. 253 ЦК України), стягенню з відповідача підлягає пеня у наступних размірах:

-          з 07.09.2007 р по 31.12.2007 р. – 221,39 грн. (4353,88 грн. х 16% (подвійна облікова ставка НБУ) : 365 днів х 116 днів);

-          з 01.01.2008 р. по 07.03.2008 р. – 159,84 грн. (4353,88 грн. х 20% (подвійна облікова ставка НБУ) : 365 днів х 67 днів).

Отже, загальний розмір пені, що підлягає стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю «Аграрно-торгова фірма Макон» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТІР» складає 381,23 грн.

Крім того, позивачем також викладена вимога щодо стягнення з ТОВ «Аграрно-торгова фірма Макон» штрафу у розмірі 3913,75 грн. за порушення відповідачем умов п. 3. 9 Договору №в-209 від 20.08.2007 р.

Відповідно до вказаного пункту договору Замовник зобов'язаний зберігати нейтралітет відносно перевізників експедитора та не має права без погодження з Експедитором розголошувати комерційну таємницю, яка міститься в даних, наданих Експедитором.

Відповідальність за порушення вказаного пункту договору передбачена в п. 7.13, згідно якого у випадку недотримання сторонами п. 2.7 та п. 3.9 цього Договору, постраждала сторона має право утримати з винної сторони суму з розрахунку від 20% до 50% від вартості перевезення за нанесену йому економічну та моральну шкоду.

Отже, сторонами була обумовлена відповідальність Замовника за розголошення комерційної таємниці, яка міститься в даних, наданих Експедитором.

Відповідно до статті 505 Цивільного кодексу України комерційною таємницею є інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв'язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію. Комерційною таємницею можуть бути відомості технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру, за винятком тих, які відповідно до закону не можуть бути віднесені до комерційної таємниці.

Ч. 1 ст. 36 Господарського кодексу України передбачено, що відомості, пов'язані з виробництвом, технологією, управлінням, фінансовою та іншою діяльністю суб'єкта господарювання, що не є державною таємницею, розголошення яких може завдати шкоди інтересам суб'єкта господарювання, можуть бути визнані його комерційною таємницею. Склад і обсяг відомостей, що становлять комерційну таємницю, спосіб їх захисту визначаються суб'єктом господарювання відповідно до закону.

Обґрунтовуючи вимогу про стягнення з відповідача штрафу у сумі 3913,75 грн., Товариство з обмеженою відповідальністю «ТІР» посилається на те, що відповідачем був залучений до перевезення інший контрагент - СПД Беркеля О. В., який є перевізником ТОВ «ТІР». В якості відповідних доказів позивач посилається на заявку №47-8 від 31.08.2007 р. та акт виконаних робіт (послуг).

Проте, всупереч вимогам статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, позивач не зазначив, яким шляхом відповідач, вчиняючи правочин на перевезення з СПД Беркеля О. В., розголосив комерційну таємницю Товариства з обмеженою відповідальністю «ТІР», у чому саме виразилося таке розголошення, та які саме дані були надані Експедитором відповідачу. Крім того, не надав позивач також суду розрахунку штрафу та обґрунтування застосування до відповідача штрафу саме у розмірі 50% при його градації від 20% до 50% від вартості перевезення.

За таких обставин, на думку суду, лише залучення до перевезення іншого контрагента не є розголошенням комерційної таємниці, через що правові підстави для стягнення з відповідача штрафу у сумі 3913,75 грн. відсутні.

 Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позщовних вимог відповідно до положень ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

          З урахуванням викладеного, керуючись ст.ст. 82-85  Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Аграрно-торгова фірма Макон» (95001, м. Сімферополь, вул. Одеська, 9, кв. 29,  ідентифікаційний код 32177872) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТІР» (04127, м. Київ, Голосіївський район, проспект 40-річчя Жовтня, буд. 120, корп. 1, ідентифікаційний код 30110051) суму заборгованості у розмірі 4353,88 грн., пеню у сумі 381,23 грн., 47,35 грн. державного мита та 33,26 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          В іншій частині в позові відмовити.

4.          Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Дворний І.І.