Ухвала

від 22.06.2011 по справі 22-а-5916/08

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

   

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

——————————————————————

У Х В А Л А

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

22 червня 2011 р.

Справа № 22-а-5916/08

Категорія:8.1.1

Головуючий в 1 інстанції: Закурін М.К.

  Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду

у складі: судді доповідача - головуючого - Шляхтицького О.І.,

суддів: Джабурія О.В., Крусяна А.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної  податкової  інспекції у м. Херсоні на постанову господарського суду Херсонської області від 24 червня 2008 року у справі за адміністративним позовом Державної  податкової  інспекції у м. Херсоні до приватного підприємця ОСОБА_1 (відповідач-1), приватного підприємства "Содіум" (відповідач-2) про стягнення з відповідача-1 на користь держави 357547,97 грн. та з відповідача-2 на користь відповідача-1 такої ж суми, –

          ВСТАНОВИЛА:

У травні 2008 року Державна податкова інспекція у м. Херсоні звернулась з вищевказаним адміністративним позовом.

В обґрунтування позовних вимог зазначалось, що ПП ОСОБА_1, уклавши усну угоду купівлі-продажу від 28 вересня 2006 року з ПП „Содіум”, не пересвідчився у відсутності порушень діючого законодавства, які мали місце, оскільки актом № 768/15-3 від 26.06.2006 р. свідоцтво платника податку на додану вартість -ПП „Содіум” анульовано та 30 червня 2006 року його виключено з реєстру платників ПДВ. Позивач вважає, що даний договір укладений з метою, суперечною інтересам  держави і суспільства, а саме з метою приховування доходів від оподаткування, а тому він є нікчемним та не потребує визнання його недійсним в судовому порядку, у зв'язку з чим  просить стягнути відповідача-1 на користь держави 357547 грн. та з відповідача-2 на користь відповідача-1 таку ж суму, як наслідок застосування положень статті 208 Господарського кодексу України.

Постановою господарського суду Херсонської області від 24 червня 2008 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі податкового органу зазначено, що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв’язку з чим просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Судом першої інстанції встановлено, що 28 вересня 2006 року між ПП ОСОБА_1 та ПП „Содіум” укладено усну угоду купівлі-продажу, на виконання якої відповідач-2 поставив відповідачу-1 за накладними № 1038 та 1044 відповідно 22450 кг та 11952,6 кг плівки поліетиленової, вартістю 116740 грн. та 62033,99 грн., про що була видана податкова накладна  № 1027 від 28.09.2006 р. на суму 178773,98 грн.

Податковою інспекцією зазначається, що відповідач-1 отримав від відповідача-2 також плівку за податковою накладною № 1027 від 28.09.2006 р. на суму 178773,98 грн. як окремою угодою. Проте, ці висновки позивачем зроблені помилково, оскільки кількість та вартість плівки в цій накладній відображає передачу плівки в цій же кількості та вартості на названими вище видатковими накладними, а тому слід вважати, що відповідач-1 отримав плавку в кількості 34402,6 кг, вартістю 178773,98 грн.

ПП „Содіум” зареєстроване в якості суб'єкта господарювання рішенням виконавчого комітету Херсонської міської ради 27 вересня 2004 року та йому присвоєно код 33172173, що слідує з відповідного свідоцтва про державну реєстрацію.

Засновник ПП „Содіум” ОСОБА_2 власним рішенням від 1 березня 2006 року вирішив ліквідувати підприємство, у зв'язку з чим ним подано до податкової інспекції 21 липня 2006 року заяву про зняття з обліку платників податків.

Податковою інспекцією складено акт № 768/15-3 від 26.06.2006 р., яким  свідоцтво платника податку на додану вартість -ПП „Содіум” анульовано та 30 червня 2006 року його виключено з реєстру платників ПДВ.

Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з наступних мотивів.

Відповідно до положень статті 207 ГК України господарське зобов'язання, яке вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, може бути  на вимогу відповідного органу державної влади визнано судом недійсним. За частиною 1 статті 208 того ж Кодексу, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави  і суспільства, то за наявності наміру в однієї сторони усе одержане нею повинно бути повернуто другій стороні, а одержане останньою стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведені норми суд першої інстанції застосував з урахуванням того, що за статтею 228 Цивільного кодексу України правочин, вчинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави  і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, - нікчемним. Визнання судом такого правочину недійсним не вимагається, що слідує з частини 2 статті 215 ЦК України. Позови органів державної податкової служби про визнання таких правочинів (угод, господарських зобов'язань) недійсними вирішенню по суті судом не підлягають.

Органи державної податкової служби можуть звертатися до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. Висновок суду стосовно оцінки твердження органу державної податкової служби про нікчемність правочину має бути викладеним у мотивувальній, а не резолютивній частині судового рішення.

Водночас, за оцінкою суду першої інстанції позивач не довів твердження про те, що спірна угода та господарське зобов'язання за нею вчинені з метою суперечною інтересам держави і суспільства - з метою приховування доходів від оподаткування, що мав зробити у відповідності з частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, за якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються  її вимоги та заперечення.

Зокрема, ознаками недійсності господарських зобов'язань, що вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства є: а) наміри сторін (сторони) порушити вимоги закону при переслідуванні мети, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства; б) наявність суб'єктивної сторони правопорушення в діях посадових осіб сторін /сторони угоди; в) фактичне  порушення інтересів держави і суспільства (порушення нормативних актів, які визначають соціально - економічні основи держави і суспільства) в результаті реалізації таких угод.

Договір купівлі-продажу поліетиленової плівки за своєю природою не є суперечними інтересам держави і суспільства. Очевидним є його укладення, виконання господарських зобов'язань за ним учасниками зі звичайною підприємницькою ціллю. При цьому, належних доказів переслідування учасником чи учасниками угоди мети, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, як доказів вчинення певною особою ухилення від оподаткування, яке було метою угоди, суду не наведено. Продавець за угодою переслідував мету продати товар, покупець - набути; і один, і інший укладав угоду для отримання доходу, і одна й інша мета є реалізацією унормованих відносин купівлі-продажу. Така мета не є підставою для визнання недійсними за статтею 207 ГК України господарських зобов'язань в угоді.

Саме по собі анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість не є достатньою підставою для визнання вчинених цим суб'єктом господарювання з іншими суб'єктами господарювання  юридично значимих  дій недійсними, оскільки кожен учасник відносин має нести відповідальність лише за свої діяння та за наявності вини.

Станом на час виконання господарського зобов'язання приватне підприємство „Содіум” перебувало в Єдиному державному реєстрі.

Відповідно до частини 1 статті 18 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців” якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено змін.

У спорі, що розглядається, для  відповідача-1  вважаються достовірними відомості щодо легітимності приватного підприємства „Содіум”, стосовно участі останнього в оспорюваному зобов'язанні.

При цьому суд першої інстанції дійшов висновку, що самі санкції, встановлені частиною 1 статті 208 ГК України не можуть застосовуватися за сам факт можливого недекларування, несплати податків ПП „Содіум”, а правопорушенням може бути несплата податків, а не вчинення правочину.

Крім викладеного судом першої інстанції зазначається, що частиною 1 статті 208 ГК України передбачено застосування санкцій лише судом. Це правило відповідає статті 41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Аналізуючи приписи ст. 208 ГК України, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки вказані санкції є конфіскаційними, нормативно передбачені до стягнення за рішенням суду за порушення правил здійснення господарської діяльності, то такі санкції слід вважати не цивільно-правовими, а адміністративно - господарськими як такі, що відповідають визначенню за частині 1 статті 238 ГК України. Такі санкції можуть застосовуватись протягом строків, встановлених статтею 250 ГК України. Згідно з цією статтею адміністративно - господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.

Позов заявлено 16.05.2008р., за ним стверджується про вчинення порушень правил здійснення господарської діяльності при укладенні та виконанні відповідачами угоди від 28.09.2006 р.

При цьому судом першої інстанції констатувалось закінчення зазначеного у статті 250 ГК України річного строку для стягнення коштів і майна.

Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що  відповідають вимогам ст.ст. 2, 7, 10, 11, 70, 71 КАС України, ГК України.

Крім того колегія суддів апеляційного суду акцентує увагу на наступне.

Стосовно стягнення санкцій, передбачених ч. 1 ст. 208 ГК України, то органи державної податкової служби, вказані в абзаці 1 статті 10 Закону України від 04.12.90 року N 509-XII "Про державну податкову службу в Україні", можуть на підставі пункту 11 цієї статті звертатись до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність.

Відповідно до ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Частиною 1 статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Зміст наведеної норми свідчить на користь висновку, що законодавець відокремив порушення публічного порядку від інших підстав нікчемності правочинів та передбачив наявність умислу сторін (сторони) на незаконний результат, а також суперечність його публічно-правовим актам держави.

Зважаючи на те, що публічний порядок держави порушується у разі недотримання нормативних актів, у яких він закріплений, а ухилення від сплати податків, на факт якого позивач посилається як на підставу позовних вимог, є злочином, відповідальність за який встановлена Кримінальним кодексом України, колегія суддів вважає, що за обставин, які склалися у даній справі, визначенню правочину як такого, що порушує публічний порядок, повинен передувати вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили. Всупереч вимогам ч. 2 ст. 71 КАС України позивачем таких доказів надано не було.

При цьому, встановлюючи можливість наявності у відповідача-1 умислу на укладення правочину з метою, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, суд першої інстанції правильно врахував, що анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість не є достатньою підставою для висновку про наявність у діях відповідача-1 мети, що суперечить інтересам держави та суспільства.

Крім того, виходячи з вимог ч. 2 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", у разі, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Таким чином, наведені позивачем обставини є недостатніми для висновку про наявність підстав для застосування правових наслідків, передбачених ч. 1 ст. 208 ГК України.

Доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає не суттєвими та такими, що висновків суду першої інстанції не спростовують.

За таких обставин, суд першої інстанції правильно дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись  ч. 1 ст. 195, 197, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. 206, ч.5 ст. 254 КАС України, колегія суддів, –

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної  податкової  інспекції у м. Херсоні залишити без задоволення, а постанову господарського суду Херсонської області від 24 червня 2008 року у справі № 22-а-5916 – залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий:                                                                              О.І. Шляхтицький

Суддя:                                                                                         О.В. Джабурія

Суддя:                                                                                         А.В. Крусян