Рішення

від 30.06.2011 по справі 2166-2011

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

2166-2011

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 322

РІШЕННЯ

Іменем України

30.06.2011Справа №5002-32/2166-2011

Господарський суд Автономної республіки Крим  у складі судді Барсукової А.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Галант» (08300, м. Бориспіль, вул.. Броварська, 54 ідентифікаційний код 30435349)

До відповідача Приватного підприємства «Солнечний дом» (95000, АР Крим, м. Сімферополь, вул.. Маршала Жукова, 33, кв. 9 ідентифікаційний код 34058582)

Про  стягнення  20 546, 44    грн.

За участю представників:

Від позивача – не з'явився.

Від відповідача – не з'явився.

Обставини справи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Галант» звернулось до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Приватного підприємства «Солнечний дом» про стягнення  20 546, 44    грн. заборгованості, у тому числі 17 299, 60 грн. – суми основного боргу, 1 246, 21 грн. – пені, 1 574, 21 грн. – інфляційних втрат, 426, 44 грн. – суми 3% річних.

Ухвалою господарського суду від 25.05.2011 року порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 06.06.2011 року, про що сторони були своєчасно та належним чином повідомлені.

Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем обов'язків за договором поставки № 4 від 15.03.2010 року в частині повної та своєчасної оплати отриманого товару, внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість, що і стало приводом для звернення позивача до суду  із позовом про стягнення вказаної заборгованості у примусовому порядку.

20.06.2011р. до канцелярії Господарського суду АР Крим від позивача надійшла заява в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої позивач доповнив підстави позову.

Вказана заява прийнята судом до розгляду.

Розгляд справи відкладався в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідач явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, не зважаючи на те, що був належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду даної справи рекомендованою поштою.

Відповідно до пункту 3.6 Роз'яснень Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997р. № 02-5/289 ( зі змінами та доповненнями) особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.  Отже, відповідач вважається повідомленим про час та місце судового розгляду справи.

Судом кореспонденція направлялась, зокрема й за адресою, вказаною у Витягу з ЄДРЮОФОП на відповідача, залученому до матеріалів справи .

В пункті 11 Інформаційного листа «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» Вищий господарський суд України зазначив, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи. З цього приводу див. також пункт 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 N 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році".

Отже, господарським судом  виконані всі можливі заходи щодо сповіщення відповідача про час та місце судового засідання.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідач не скористувався своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 33 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи те, що норми статті 38 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

У зв'язку з тим, що відповідач не використав наданого законом права на участь у судовому засіданні, подання відзиву на позов та доказів, а матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін і неявка відповідача не перешкоджає вирішенню спору, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України – за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши представлені докази, суд

ВСТАНОВИВ:

15.03.2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Галант» (Постачальник) (позивач)  та Приватним підприємством «Солнечний дом» (Покупець) ( відповідач)  був укладений Договір № 4 (а.с. 9-10).  

За своєю правовою природою, зазначений договір є договором поставки, який укладено відповідно до вимог статті 712 Цивільного кодексу України.

Згідно статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки, продавець (постачальник) якій здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності, або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття, або прийняття його товаро-розпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно з пунктом 1.1 Договору,  Постачальник зобов'язується поставити та передати у власність Покупцеві товар, а Покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах даного Договору.

Пунктом 6.1 Договору сторони погодили, що Покупець здійснює 100% оплату вартості товару протягом 14 календарних днів з моменту отримання Товару, за цінами, вказаними в рахунку Постачальника.

Сторонами не представлено доказів розірвання договору, визнання його недійсним, тощо.

Так, на виконання умов Договору позивачем був поставлений відповідачу, а відповідачем прийнятий товар, що підтверджується видатковою накладною № РН-0000026 від 16.03.2010р. на суму 6 660, 00 грн. ( а.с. 15), № РН-0000061 від 27.04.2010р. на суму 3 240, 00 грн. ( а.с. 17), № РН-0000067 від 30.04.2010р. на суму 7 560, 00 грн. ( а.с. 18),  № РН-0000071 від 05.05.2010р. на суму 10 800, 00 грн. ( а.с. 19), № РН-0000074 від 05.05.2010р. на суму 3 939, 60 грн. ( а.с. 20).

Товар був отриманий відповідачем, про що свідчить підпис уповноваженої особи,  печатка підприємства в зазначених накладних та довіреності на отримання товару.

Хоча у зазначених накладних відсутнє посилання на договір,  у суду немає підстав вважати, що поставка була здійснена поза договором, оскільки матеріали справи не містять будь-яких доказів того, що між сторонами існує інший договір, ніж той, на який посилається позивач, і який є у матеріалах справи.

У підтвердження обов'язків за договором відповідачем частково здійснювалась оплата отриманого товару, що  підтверджується платіжними дорученнями, копії яких додані до матеріалів справи. ( а.с. 21-25).

Невиконання відповідачем обов'язків зі сплати товару призвела до утворення заборгованості в розмірі 17 299, 60 грн.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України,  зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов  договору  та  вимог  цього  Кодексу,  інших актів цивільного законодавства,  а за відсутності таких умов та вимог, відповідно до   звичаїв   ділового  обороту  або  інших  вимог,  що  звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання — відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від  зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Згідно статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Беручи до уваги вищенаведене, суд вважає, що матеріалами справи  підтверджується заборгованість в розмірі 17 299, 60 грн., та ця сума підлягає стягненню з відповідача.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача суму інфляційних втрат у зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань у розмірі 1 574, 21 грн., 3% річних у розмірі 426, 44 грн.

Так, частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Позивач не позбавлений права нарахувати інфляційні втрати лише за накладними № РН-0000071 від 05.05.2010р. на суму 10 800, 00 грн., № РН-0000074 від 05.05.2010р. на суму 3 939, 60 грн., як то вбачається з його розрахунку ( а.с. 29).

Таким чином, сума інфляційних втрат, яка підлягає стягненню з відповідача за період з червня 2010р. по квітень 2011р. повинна обраховуватися наступним чином:

Інфляційні втрати =  ( ( 14 739,60грн. х 99,6 х 99,8 х 101,2 х 102,9 х 100,5 х 100,3 х 100,8 х 101,0 х 100,9 х 101,4          х 101,3 ) /  100 ) – 14 739, 60 грн. = 1 488, 16  грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що сума 3% річних за період з 20.05.2010р. по 06.05.2011р. повинна обраховуватись таким чином:

14 739, 60 грн. х 352 дня прострочення х 3%/ 365 = 426, 44 грн., а отже, в цій сумі підтверджується матеріалами справи, а отже підлягає стягненню з відповідача.

Крім того позивач просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 1 246, 21  грн.

Пеня передбачена пунктом 9.3 договору  та становить подвійну облікову ставку НБУ за кожен день прострочення платежу.

Частиною 1 статті 199 Господарського кодексу України передбачено, що виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно з частиною 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Під неустойкою, відповідно до статті 549 Цивільного кодексу  України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, види забезпечення виконання зобов'язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов'язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов'язань будь-яким з видів, передбачених статтею 546 Цивільного кодексу України, також створює зобов'язувальні правовідносини між кредитором та боржником.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з пунктом 2 статті 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Сума пені за період з 20.05.2010р. по 20.11.2010р. повинна бути обрахована наступним чином:

14 739, 60 грн. х 19 днів прострочення х 20, 5 % ( подвійна облікова ставка НБУ з 20.05.2010р. по 07.06.2010р.)/365 = 157, 29 грн.

14 739, 60 грн. х 30 днів прострочення х 19% ( подвійна облікова ставка НБУ з 08.06.2010р. по 07.07.2010р.)/365 = 230, 18 грн.

14 739, 60 грн. х 33 дня прострочення х 17% ( подвійна облікова ставка НБУ з 08.07.2010р. по 09.08.2010р.)/365 = 226, 55 грн.

14 739, 60 грн. х 101день прострочення х 15,5% ( подвійна облікова ставка НБУ з 10.08.2010р.)/365 = 632, 19  грн.

Таким чином, перевіривши розрахунок позивача, суд встановив, що пеня ним розрахована абсолютно вірно, у відповідності до вимог діючого законодавства та умов договору, а отже підтверджується матеріалами справи саме в заявленій позивачем сумі 1 246, 21 грн.

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на сторін пропорційно до розміру задоволених позовних вимог відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням викладеного, керуючись статями 33, 34, 49, 75, статтями 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Приватного підприємства «Солнечний дом» (95000, АР Крим, м. Сімферополь, вул.. Маршала Жукова, 33, кв. 9 ідентифікаційний код 34058582) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Галант» (08300, м. Бориспіль, вул.. Броварська, 54 ідентифікаційний код 30435349) 17 299, 60  грн. заборгованості, 1 488, 16  грн. інфляційних втрат, 1 246, 21 грн. пені, 426, 44 грн. – суми 3% річних, 204, 60 грн. державного мита та 235, 01 грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          В іншій частині позову відмовити.

4.          Наказ видати в порядку статтей 116, 117 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 30.06.2011р. оголошено вступну і резолютивну частини рішення. Мотивувальна частина рішення оформлена відповідно до статті 84 Господарського  процесуального кодексу України та підписана 30.06.2011р. Рішення може бути оскаржено в порядку та строки передбачені статтями 91-93 Господарського процесуального кодексу України. Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України.     

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Барсукова А.М.