Рішення

від 04.09.2006 по справі 16/146-06-4109

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ

УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"04" вересня 2006 р.

Справа  № 16/146-06-4109

Господарський суд Одеської області

у складі:

Судді -Желєзної С.П.

Секретаря судових засідань

-Шевченко Г.В.

За участю представників сторін:

Від позивача:                  ОСОБА_2

по дов. НОМЕР_6;

Від відповідачів: 

-          Одеської виправної колонії № 14:

Пущина Л. І. по дов. б/н від 01.06.2006 р.;

-          підприємства Одеської виправної

колонії № 14: Пущина Л. І. по дов. б/н від

01.06.2006 р.;

Розглянувши у відкритому судовому

засіданні справу з оголошенням перерви в порядку ст. 77 ГПК України за  позовом громадської організації “Правозахисна

організація “Міар” в інтересах суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної

особи ОСОБА_1 до Одеської виправної колонії № 14 Управління Державного департаменту

України з питань виконання покарань в Одеській області; підприємства Одеської

виправної колонії № 14 Управління державного департаменту України з питань

виконання покарань в Одеській області про визнання недійсним договору оренди та

стягнення 9.787,98 грн., - 

ВСТАНОВИВ:

Громадська організація

“Правозахисна організація “Міар” звернулась до господарського суду Одеської

області з позовними вимогами в інтересах суб'єкта підприємницької діяльності -

фізичної особи ОСОБА_1 (далі по тексту СПД ОСОБА_1) до Одеської виправної

колонії №14 Управління Державного департаменту України з питань виконання

покарань в Одеській області (далі по тексту ОВК №14) про визнання недійсним

договору оренди нежитлового приміщення та прилеглої території №НОМЕР_1. та

стягнення 6.353,00 грн. неправомірно одержаної орендної плати. Свої вимоги

позивач обґрунтовує відсутністю у ОВК №14 повноважень на передачу в оренду

об'єкту державної форми власності, а також невідповідністю договору оренди

нежитлового приміщення та прилеглої території №НОМЕР_1. вимогам Цивільного

кодексу України.

Листом за вих. №НОМЕР_2 відповідач

повідомив суд про те, що нежитлове приміщення -об'єкт оспорюваного договору

оренди знаходиться на балансі підприємства Одеської виправної колонії №14

Управління державного департаменту України з питань виконання покарань в

Одеській області.

Приймаючи до уваги ті обставини, що

балансоутримувачем спірного майна є підприємство Одеської виправної колонії №14

Управління державного департаменту України з питань виконання покарань в

Одеській області (далі по тексту підприємство ОВК №14), ухвалою від

05.07.2006р. господарським судом підприємство ОВК №14 було залучено до участі у

справі № 16 / 530 -05 -12007 в якості іншого відповідача відповідно до ст. 24

ГПК України.

Відповідачі у відзиву на позовну

заяву за вих.НОМЕР_3 та у поясненнях вих.НОМЕР_4 позовних вимог не визнають,

посилаючись на ті обставини, що об'єкт договору оренди нежитлового приміщення

та прилеглої території №НОМЕР_1. знаходиться у підприємства ОВК №14 на праві

повного господарського відання, що обумовлює наявність у підприємства Одеської

виправної колонії №14 Управління державного департаменту України з питань

виконання покарань в Одеській області повноважень на передачу вказаного об'єкту

в оренду іншим суб'єктам господарювання.

Заявою від 28.08.2006р.  позовні вимоги у даній справі були доповнені,

у зв'язку з чим, позивач просить суд стягнути з ОВК №14 9.787,98 грн. загальної

суми  неправомірно одержаної орендної

плати з урахуванням індексу інфляції.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК

України позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або

предмет позову, збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або

зменшити розмір позовних вимог.

Вищенаведена редакція позовних

вимог громадської організації “Правозахисна організація “Міар”, згідно заяви

про збільшення позовних вимог від 28.08.2006р., є остаточною, у зв'язку з чим

відповідно до ст. 22 ГПК України приймається господарським судом для розгляду

по суті викладених в ній позовних вимог.

Дослідивши матеріали справи,

заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

01.08.2002 року між підприємством

ОВК № 14 (Орендодавець) та СПД ОСОБА_1 (Орендар)  був укладений договір оренди нежитлового

приміщення та прилеглої території НОМЕР_5, згідно умов п.1.1 якого Орендодавець

передає, а Орендар приймає у тимчасове користування нежитлове приміщення площею

20 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1. Крім того, згідно п.1.2 зазначеного

договору СПД ОСОБА_1. була передана на умовах оренди  прилегла до зазначеного приміщення земельна

ділянка загальною площею 310 кв.м. для обладнання демонстраційного майданчика.

Відповідно до п.п.1.3 договору

оренди нежитлового приміщення та прилеглої території НОМЕР_5 останній був

укладений  на строк до 31.08.2003р.

Як вбачається з преамбули зазначеного

договору,  в якості Орендодавця за цим

договором визначено ОВК № 14, однак, згідно розділу 8 договору оренди

нежитлового приміщення та прилеглої території № НОМЕР_1. Орендодавцем за цим

договором виступає підприємство ОВК № 14. Той факт, що Орендодавцем за

договором оренди нежитлового приміщення та прилеглої території № НОМЕР_1. є

підприємство ОВК № 14, підтверджується також печаткою із реквізитами

підприємства ОВК № 14, якою скріплений вказаний договір, та підписом начальника

колонії, який діяв як директор підприємства.

Таким чином, зазначену угоду слід

вважати укладеною від імені підприємства ОВК № 14.

Протягом тривалого часу з

01.08.2002р. до  18.01.2005р. на підставі

договору оренди нежитлового приміщення та прилеглої території №НОМЕР_1. СПД ОСОБА_1

користувався наданим йому підприємством ОВК № 14 нерухомим майном  та своєчасно сплачував орендну плату.

Посилаючись на відсутність у

відповідача повноважень на передачу в оренду об'єкту державної форми власності,

та стверджуючи, що договір оренди нежитлового приміщення та прилеглої території

№НОМЕР_1. укладений всупереч вимогам Цивільного кодексу України,    Закону України від 10.04.1992р. № 2269-XII

“Про оренду державного та комунального майна” (в редакції Закону України від

14.03.1995р. N 98/95-ВР ), громадська організація “Правозахисна організація

“Міар”, керуючись ст. 55 Конституції України, ст.20 Закону України “Про

об'єднання громадян” від 16.06.1992р.  №

2460-XII, п. 1.6  Статуту громадської

організації “Правозахисна організація “Міар”, 

ст.ст. 48-50, 59 ЦК УРСР 1963р., звернулася до господарського суду

Одеської області з позовними вимогами в інтересах СПД ОСОБА_1 до ОВК № 14 про

визнання зазначеного договору недійсним.

На думку суду, вирішуючи спори про

визнання угод недійсними, господарський суд (п.п. 1, 10 Роз'яснення ВАСУ від

12.03.1999р. №02-5/111 “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних

з визнанням угод недійсними) повинен встановити наявність тих обставин, з якими

закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а

саме: відповідність змісту угод вимогам закону: додержання встановленої

форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає

неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для

правильного вирішення спору. При цьому, відповідність чи невідповідність

угоди вимогам законодавства має оцінюватися 

господарським  судом з точки зору

відповідності  законодавству, яке

діяло  на 

момент  укладення  спірної 

угоди. 

Враховуючи викладене, суд вважає за

необхідне звернути увагу позивача на наступному.

Згідно ч. 1 ст. 1 Закону України

“Про оренду державного та комунального майна” від 10.04.1992р. №2269-ХІІ (в

редакції Закону України від 14.03.1995р. N 98/95-ВР ), покликаного

забезпечити підвищення ефективності використання державного та комунального

майна шляхом передачі його в оренду фізичним та юридичним особам,

організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних

підприємств та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить

Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, а також

майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського

використання державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим

або перебуває у комунальній власності, регулюються цим Законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 5 Закону

України від 10.04.1992р. № 2269-XII “Про оренду державного та комунального

майна” (в редакції Закону України від 14.03.1995р. N 98/95-ВР) орендодавцями є

підприємства  - щодо окремого індивідуально

визначеного майна та нерухомого майна, загальна площа яких не перевищує 200 кв.

м на одне  підприємство,  а 

з  дозволу  органів, 

зазначених в абзацах другому  

та  третьому  цієї 

статті,  -  також 

щодо  структурних підрозділів  підприємств 

(філій,  цехів,  дільниць) та нерухомого майна,  що перевищує площу 200 кв. м.

Як вбачається з довідки про

включення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України  від 28.03.2000р. та статуту  підприємства Одеської виправної колонії № 14 управління

Державного департаменту України з питань виконання покарань в Одеській області,

затвердженого головою Державного департаменту України з питань виконання

покарань 25.01.2000р., зареєстрованого Приморською районною адміністрацією  виконавчого комітету Одеської міської

ради  за № НОМЕР_5, підприємство ОВК № 14

має  статус юридичної особи. Крім того,

згідно п. 3 статуту підприємства ОВК № 14 останнє має  самостійний баланс, розрахунковий, валютний

та інші рахунки  в установах банку,

печатку зі своїм найменуванням. 

Відповідно до  п.п. 3.6 зазначеного статуту, підприємство

ОВК № 14 має право укладати угоди, набувати майнові та інші немайнові права,

нести обов'язки. Майно підприємства  ОВК

№ 14  є державною власністю,

закріплюється за ним на праві повного господарського відання і не може бути

об'єктом застави, крім товарів, що знаходяться в обороті  або у переробці. Підприємство володіє,

користується та розпоряджається 

зазначеним майном на свій розсуд, здійснюючи стосовно нього будь-які

дії, що не суперечать  чинному законодавству  та статуту підприємства (п. 4 Статуту

підприємства ОВК № 14).

Відповідно до положень ч.1 ст. 37

Закону України від 07.02.1991р.  №

697-XII “Про власність” майно, що є державною власністю і закріплене

за  державним підприємством,  належить 

йому  на  праві 

повного  господарського відання,

крім випадків,  передбачених  законодавством  України. Здійснюючи право повного

господарського відання, підприємство володіє,  

користується   та  розпоряджається  зазначеним 

майном, вчиняючи щодо нього будь-які дії,  які 

не  суперечать  закону 

та цілям  діяльності  підприємства. 

До  права повного господарського

відання застосовуються правила про право власності, якщо  інше 

не встановлено законодавчими актами України.

Враховуючи наведене, а також

звертаючись до положень ст.ст. 23, 256 ЦК УРСР 1963р., ст. 10 Закону

України  від 27.03.1991р.  № 887-XII «Про підприємства в Україні», який

був чинним на момент укладення договору, судом не приймаються до уваги

твердження  громадської організації

“Правозахисна організація “Міар” про відсутність у відповідача права виступати

Орендодавцем  за договором оренди

нежитлового приміщення та прилеглої території №НОМЕР_1.

Судом також не приймаються до уваги

посилання позивача на вимоги абзацу 5 ч. 2 ст. 4   Закону України “Про оренду державного та

комунального майна” від 10.04.1992р. №2269-ХІІ (в редакції Закону України від

14.03.1995р. N 98/95-ВР ) із змінами та доповненнями, яким визначено, що

об'єктами оренди не можуть бути, зокрема, об'єкти державної  власності, 

що   мають   загальнодержавне значення і не підлягають

приватизації відповідно до частини другої статті 5 Закону України  “Про 

приватизацію  державного майна”(

2163-12 ).

Суд звертає увагу позивача, що  частину 

другу  статті  4 було доповнено абзацом п'ятим Законом

України “Про внесення змін до Закону України “Про оренду державного та

комунального майна” від 29.06.2004р.  №

1905-IV, який набрав чинності  з

27.07.2004р.,  тобто майже через два

роки після  укладення договору  оренди нежитлового приміщення та прилеглої

території №НОМЕР_1.

Крім того, з відзиву ОВК № 14,  випливає, що об'єкт оренди (нежитлове

приміщення площею 20 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1) не знаходиться на

режимній території колонії і не є таким, що забезпечує життєдіяльність держави

в цілому.

Господарським судом Одеської

області за результатами розгляду  справи

№ 9/244-04-8050 за позовом Одеського прокурору з нагляду за додержанням законів

при виконання судових рішень у кримінальних 

справах в інтересах держави в особі 

ОВК № 14  до СПД ОСОБА_1про

повернення орендованого нерухомого майна та земельної ділянки 19.01.2005р.

постановлено рішення, яким, зокрема, визнано недійсним п. 1.2 договору оренди

нежитлового приміщення та прилеглої території № НОМЕР_1., яким СПД ОСОБА_1.

була надана в оренду земельна ділянка площею 310 кв.м. для обладнання

демонстраційного майданчика.

Зазначене рішення в цій

частині  судом було постановлено із

застосуванням положень   п. 3 ч.1 ст. 83

ГПК України, відповідно до якого господарському суду при прийнятті рішення  надано право виходити за межі позовних

вимог,  якщо  це 

необхідно  для захисту  прав 

і  законних  інтересів 

позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет  спору 

і  про  це 

є  клопотання заінтересованої

сторони.

Враховуючи, що договір оренди

нежитлового приміщення та прилеглої території № НОМЕР_1. не був предметом

спору, який виник між сторонами по справі № 9/244-04-8050, суд доходить

висновку, що в межах провадження у справі № 9/244-04-8050 правова оцінка

зазначеного договору в цілому на предмет його відповідності  положенням діючого законодавства не

надавалася.

Згідно вимог ст.ст. 32, 33 ГПК

України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як

на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими

учасниками судового процесу. При цьому, доказами у справі є будь-які фактичні

дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку

встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і

заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного

вирішення господарського спору.

Всупереч вимогам ст. 32, 33  ГПК України позивачем не було доведено суду

жодного правового обґрунтування правомірності заявлених вимог в частині

визнання недійсним договору оренди нежитлового приміщення та прилеглої

території №НОМЕР_1.

Підсумовуючи зазначене, за

відсутністю передбачених чинним законодавством України підстав для визнання

договору  оренди нежитлового приміщення

та прилеглої території №НОМЕР_1. недійсним, суд доходить висновку щодо

безпідставності та неправомірності заявленого 

громадською організацією “Правозахисна організація “Міар” в інтересах

СПД ОСОБА_1 позову в цій частині вимог.

Крім того, громадською організацією

“Правозахисна організація “Міар” в інтересах СПД ОСОБА_1  була заявлена до стягнення з відповідача  сума 

неправомірно одержаної орендної плати з урахуванням індексу інфляції у

розмірі  9.787,98 грн. за весь термін дії

договору оренди нежитлового приміщення та прилеглої території №НОМЕР_1.

Розрахунок заявленої до стягнення

суми здійснювався позивачем виходячи із сум 

орендних платежів, перерахованих ним Орендодавцю за користування майном.

При цьому, використання СПД ОСОБА_1 майна, яке було предметом договору оренди

нежитлового приміщення та прилеглої території № НОМЕР_1., позивачем не

оспорюється. В якості правового обґрунтування 

для стягнення вказаної суми позивачем висувається вимога про недійсність

спірної угоди, що фактично є вимогою  про

застосування реституційних наслідків. Враховуючи висновки суду щодо

безпідставності та недоведеності 

позовних вимог в частині визнання договору оренди нежитлового приміщення

та прилеглої території № НОМЕР_1. недійсним, у суду  відсутні правові підстави  для стягнення з відповідача сплаченим ним орендних

платежів. При цьому, суду не вбачається за доцільне надавати правову оцінку

розрахунку заявленої позивачем до стягнення 

суми.

Таким чином, з урахуванням ст.ст.

23, 256 ЦК УРСР  1963р., ст. 10 Закону

України  від 27.03.1991р.  № 887-XII «Про підприємства в Україні», ч.1

ст. 37 Закону України від 07.02.1991р.  №

697-XII “Про власність”, Закону України від 10.04.1992р. № 2269-XII “Про

оренду державного та комунального майна” (в редакції Закону України від

14.03.1995р. N 98/95-ВР), чинних на момент укладення оспорюваного договору, у

задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору  оренди нежитлового приміщення та прилеглої

території №НОМЕР_1., укладеного між підприємством ОВК № 14 та СПД ОСОБА_1 та

стягнення 9787,98 грн. позивачу  слід

відмовити повністю.

Судові витрати по держмиту, витрати

на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу віднести на рахунок

позивача згідно зі ст.ст. 44, 49 ГПК України.

Керуючись

ст.ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1.          В позові відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 85 ГПК

України.

      Рішення підписане 03.10.2006р.

Суддя                                                                                      

Желєзна С.П.