ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
Господарський
суд Чернігівської області
14000 м. Чернігів, проспект Миру
20
Тел. 7-38-36, факс 7-44-62
Іменем України
П О С Т А Н О В А
"05" жовтня 2006 р. Справа
№ 6/222а
05
жовтня 2006р., 15 год. 15 хв. , м. Чернігів Справа № 6/222а
Господарський суд Чернігівської області у складі:
судді Блохіної
Ж.В.
при секретарі Сороці Я.Є.,
за участю позивача ОСОБА_1,
представників відповідача Дзюби Л.М. (довіреність
№30674/10/10-010 від 30.12.2005р.),
Коріня В.О. (довіреність №21575/10/10-010 від 19.09.2006р.),
розглянувши у відкритому
судовому засіданні позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1,
АДРЕСА_1
до
відповідача
Державної податкової інспекції у місті Чернігові,,
м. Чернігів,вул.. Кирпоноса, 28,
про
визнання нечинним податкового повідомлення-рішення,
ВСТАНОВИВ:
Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 подано позов до Державної
податкової інспекції у місті Чернігові
про визнання повністю нечинним податкового повідомлення-рішення НОМЕР_1,
яким визначено податкове зобовязання по податку на додану вартість в сумі 46165
грн., в т.ч. 30777 грн. основного платежу та 15388 грн. штрафних фінансових
санкцій.
У судовому засіданні 21.09.2006р. позивач заявив про збільшення
розміру позовних вимог і просить суму податкового зобовязання, визначеного ДПІ
у м. Чернігові станом на 20.06.2006р. та 03.08.2006р. визнати неузгодженою;
податкові вимоги ДПІ у м. Чернігові від НОМЕР_2 та НОМЕР_3 визнати нечинними.
Представники відповідача позовних вимог не визнають.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилаються на те, що спірне податкове
повідомлення-рішення та податкові вимоги прийняті відповідачем з порушенням
чинного законодавства, без врахування фактичних даних, а тому порушують його
права та охоронювані законом інтереси.
Представники відповідача заперечують позовні вимоги, посилаючись
на те, що позивачу повністю відповідно
до чинного законодавства визначено
податкове зобовязання по податку на додану вартість, в тому числі і по штрафним
(фінансовим) санкціям. Просять у позові відмовити.
Вислухавши представників сторін, дослідивши надані сторонами
докази, суд встановив наступне.
Державною податковою інспекцією у місті
Чернігові 06.06.2006р. прийнято податкове повідомлення-рішення НОМЕР_1, яким
фізичній особі підприємцю ОСОБА_1 визначено податкове зобовязання по податку на
додану вартість в сумі 46165 грн., в т.ч. 30777 грн. основного платежу та 15388
грн. штрафних фінансових санкцій.
Спірне рішення прийнято ДПІ
у м. Чернігові відповідно до висновків комплексної документальної перевірки дотримання вимог податкового та
валютного законодавства субєктом підприємницької діяльності - фізичної особи
ОСОБА_1 за період з 19.03.2004р. по
30.09.2005р., за результатами якої складено акт НОМЕР_4 та рішення ДПА України про результати розгляду скарги
НОМЕР_5.
Як вбачається з акту, документальною перевіркою встановлено,
зокрема, порушення п. 4.1. ст.4, абз. 2
та абз. 3 п.п.4.7 ст.4, п.п.6.2.4 п.6.2 ст.6 Закону України “Про податок на додану вартість” №168/97-ВР від
03.04.97р., яке виразилось у неправомірному користуванні ПП ОСОБА_1 пільгою по
податку на додану вартість за липень -грудень 2004р., січень -лютий 2005р.,
квітень 2005р., червень -липень 2005р. в сумі 184663 грн.
Всього по акту перевірки донараховано ПДВ 31484 грн., в т.ч. за
2004р. 17121 грн., за І-ІІІ квартали 2005р. 14363 грн.
З урахуванням рішень ДПІ у м. Чернігові та ДПА в Чернігівській
області, позивачу донараховано податок
на додану вартість в сумі 30777 грн. та застосована штрафна (фінансова) санкція в сумі 15388
грн., про що прийнято спірне рішення.
Як вбачається з акту від 24.01.2006р., перевіркою встановлено неправомірне користування ПП
ОСОБА_1 пільгою по податку на додану вартість
за липень -грудень 2004р., січень -лютий 2005р., квітень 2005р., червень
-липень 2005р. в сумі 184663 грн.
При цьому податковий орган виходив з наступного. ПП ОСОБА_1
надавав транспортно-експедиційні послуги щодо товарів, які експортуються та
частково оподатковував за нульовою ставкою ПДВ
ці операції. Фактично ПП ОСОБА_1
після здійснення перевезення виписував на імя підприємств вантажовласників
товарів (замовників) податкові накладні та складав акти виконаних робіт. В
даних документах окремими графами виділяв транспортні послуги по території
України, експедиційні послуги та оподатковував їх за ставкою 20% ПДВ, а вартість транспортних
послуг за межи державного кордону України, які надавалися йому перевізниками (
згідно СМR та актів виконаних робіт з перевізниками), оподатковував за нульовою
ставкою ПДВ.
Також перевіркою встановлено, що на виконання вказаних
договорів на розрахунковий рахунок ПП
ОСОБА_1 надходили суми коштів від підприємств вантажовласників (замовників) за
надані транспортно-експедиційні послуги щодо товарів, які експортувалися згідно
виписаних податкових накладних та складених актів виконаних робіт.
В акті зроблений висновок, що ПП ОСОБА_1не вірно визначена база
оподаткування при наданні послуг, чим порушено вимоги п.п.4.1 (при наданні
послуг ТОВ “Пеллі ЛТД”, ТОВ “Пеллі Льон”) та п.п.4.7 ст.4 (при наданні послуг
ДП “Мілкіленд Україна”, ТОВ “Пеллі Ван”, ДП “МТС -Олстас”, СТОВ “Олстас Льон”,
ТОВ “Інтелтрейд”, ТОВ “Білекспомеблі”, ТОВ “Агропромислове підприємство
“РЕССКИ”, ЗАТ “Олстас”, ТОВ “Продлайн”) Закону України “Про податок на додану
вартість”. У відповідності до п.п.6.1.1 ст.6 вищевказаного Закону операції з
надання транспортно-експедиційних послуг
оподатковуються ПДВ за ставкою 20% від бази оподаткування, визначеної ст..4
зазначеного Закону, та додається до ціни товару (робіт, послуг).
При цьому підприємець оподатковував за ставкою 20% ПДВ повну
вартість транспортно-експедиційних послуг у внутрішньому сполученні ( в тому
числі з наведеними підприємствами).
Суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги не підлягають
задоволенню повністю, виходячи з наступного.
Позивачем укладались угоди про надання послуг по перевезенню
вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні з ДП “Мілкіленд
Україна”, ТОВ “Пеллі Ван”, ДП “МТС -Олстас”, СТОВ “Олстас Льон”, ТОВ
“Інтелтрейд”, ТОВ “Білекспомеблі”, ТОВ “Агропромислове підприємство “РЕССКИ”,
ЗАТ “Олстас”, ТОВ “Продлайн”, в яких вищевказані підприємства виступали
“Замовниками”, а ПП ОСОБА_1
“Експедитором”.
Відповідно до умов договорів, укладених між позивачем та
вищевказаними підприємства:
- Замовник доручає, а Експедитор приймає на себе зобовязання по
наданню послуг з міжнародного перевезення вантажів від свого імені та за
рахунок замовника, укладає договір з третьою особою з метою здійснення
перевезення вантажів;
- Експедитор зобовязаний
доставити ввірений вантаж у пункт призначення та видати його співробітнику
вантажоотримувача, вказаному у товарно-транспортній СМR;
- в разі, якщо сторони визначають у заявці на перевезення вантажу,
що оплата повинна бути проведена до моменту виконання перевезення, підставою
для оплати є заявка та рахунок Експедитора;
- в разі, якщо сторони визначають у заявці на перевезення вантажу,
що оплата повинна бути проведення після
здійснення перевезення, підставою для оплати є рахунок -фактура і СМR (оригінал
чи факсові копії);
- Замовник зобовязується проводити оплату в гривнях на рахунок
Перевізника згідно наданих документів на протязі 15 банківських днів з моменту розвантаження
автомобілю, якщо в заявці не вказано інше.
Також договори передбачають інші права та обовязки сторін за
договорами.
У розділі ІІІ книги
5 Цивільного кодексу України визначені
окремі види зобовязань, серед яких у главі 65 передбачені правовідносини, які виникають у
сфері транспортного експедирування.
Згідно статті 929
ЦК України “За договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор)
зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або
організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням
вантажу.
Договором
транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора
організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором
або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені
клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу,
а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням.
Договором транспортного експедирування може бути передбачено
надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості
та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і
витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення,
одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних
формальностей тощо).”
Стаття 931 ЦК України регулює питання плати за договором
транспортного експедирування.
Так, у даній статті
передбачено, що “Розмір плати експедиторові встановлюється договором
транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір
плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату”.
Згідно статті 932 ЦК України експедитор має право залучити до
виконання своїх обов'язків інших осіб, а у разі залучення експедитором до
виконання своїх обов'язків за договором транспортного експедирування інших осіб
експедитор відповідає перед клієнтом за порушення договору.
Дані положення Цивільного кодексу України узгоджуються з приписами
Закону України від 01.07.2004р. №1955-ІУ “Про транспортно-експедиційну
діяльність”, у статті 9 якого передбачено, зокрема, що:
- за договором
транспортного
експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату
і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання
визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу;
- у разі залучення
експедитором до виконання його зобов'язань за договором транспортного
експедирування іншої особи у відносинах з
нею експедитор може виступати від свого імені або від імені клієнта;
- платою експедитору
вважаються кошти, сплачені
клієнтом експедитору за належне виконання договору транспортного
експедирування;
- у плату
експедитору не включаються витрати експедитора на оплату послуг (робіт) інших
осіб, залучених до виконання договору транспортного експедирування, на оплату
зборів (обов'язкових платежів), що сплачуються при виконанні договору
транспортного експедирування;
- підтвердженням витрат експедитора
є документи (рахунки, накладні тощо), видані суб'єктами
господарювання, що залучалися до виконання договору транспортного
експедирування, або органами влади;
- факт надання
послуги експедитора при
перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або
комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних,
коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його
відправлення до пункту його призначення.
Таким чином, враховуючи вищевказані положення Цивільного кодексу
України та Закону України “Про транспортно-експедиційну діяльність”, між
позивачем та ДП “Мілкіленд Україна”, ТОВ “Пеллі Ван”, ДП “МТС -Олстас”, СТОВ
“Олстас Льон”, ТОВ “Інтелтрейд”, ТОВ “Білекспомеблі”, ТОВ “Агропромислове
підприємство “РЕССКИ”, ЗАТ “Олстас”, ТОВ “Продлайн”, в яких вищевказані
підприємства виступали Замовниками, а ПП
ОСОБА_1 Експедитором, укладені договори транспортного експедирування.
Також позивачем укладались угоди
на транспортне обслуговування по перевезенню вантажів автомобільним
транспортом у міжнародному сполученні з ТОВ “Пеллі ЛТД”, ТОВ “Пеллі Льон”, в
яких вищевказані підприємства виступали “Замовниками”, а ПП ОСОБА_1 “Виконавцем”.
Відповідно до умов договорів, укладених між позивачем та вищевказаними
підприємства:
- договори обумовлюють порядок взаємовідносин та виконання
перевезень вантажів у, зокрема, міжнародному сполученні та розрахунки за ці
перевезення між Замовником та Виконавцем;
- Замовник доручає, а Виконавець зобовязується доставити ввірений
Замовником вантаж своїм або найманим транспортом в пункт призначення та
передати його уповноваженій на отримання вантаж юридичній або фізичній особі в
інтересах Замовника;
- Виконавець зоборвязаний, зокрема, подати автотранспортний засіб
до місця завантаження у строки, вказані в замовленні; інформувати Замовника про
вимушені затримки транспортного засобу в дорозі, аварії та інші непередбачені
обставини; забезпечувати водіїв бланками товарно-транспортних накладних та
іншими бланками необхідних документів; оформляти всі необхідні дозволи на право
проїзду водіїв у інші країни та інше;
- Замовник здійснює оплату шляхом перерахування належних сум
згідно рахунка-фактури на розрахунковий рахунок Виконавця з моменту отримання
нам рахунка-фактури; сторони після закінчення перевезень підписують акт
виконаних робіт з указанням номера автомобіля, маршруту слідування та обсягом
(сумою) виконаних робіт.
Також договори передбачають інші
права та обовязки сторін договору.
У главі 65 Цивільного
кодексу України передбачені правовідносини, які виникають у сфері зобовязань з
перевезення.
Згідно статті 909 ЦК України “ За договором перевезення вантажу
одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною
(відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу
(одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу
встановлену плату.
Договір перевезення
вантажу укладається у письмовій формі.
Укладення договору
перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної
(коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами
(статутами).
Стаття 916 ЦК України передбачає, що” За перевезення вантажу,
пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається
за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими
нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений,
стягується розумна плата.
Таким чином, враховуючи вищевказані положення Цивільного кодексу
України, між позивачем та ТОВ “Пеллі ЛТД”, ТОВ “Пеллі Льон”, в яких вищевказані
підприємства виступали “Замовниками”, а ПП ОСОБА_1 “Виконавцем”, укладені
договори переведення.
На виконання вищевказаних угод про надання послуг по перевезенню
вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні та угод на транспортне обслуговування по перевезенню
вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні, позивач, який
іменується “Експедитор”, украдає договори на надання експедиторських послуг по
перевезенню вантажів автомобільним транспортом з субєктами підприємницької
діяльності ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8
та ТОВ “Укртранском”, які іменуються
“Перевізник”.
Після здійснення перевезення вантажів між перевізниками та ПП
ОСОБА_1складались акти виконаних робіт, в яких зазначалось про те, що
Перевізником надані транспорті послуги з
міжнародного перевезення, вказувалась вартість наданих послуг. Також
перевізниками складались податкові накладні, в яких покупцем послуг
зазначався СПД ОСОБА_1, вказувалась
вартість транспортних послуг. При цьому
за нульовою ставкою ПДВ оподатковувались операції з транспортних послуг
автомобільним транспортом по перевезенню вантажу за межами державного кордону
України. Також перевізниками надавались позивачу рахунки, які останній
сплачував з свого розрахункового рахунку
з коштів, отриманих від замовників.
В свою чергу між замовниками та ПП ОСОБА_1(виконавцем) складались
акти здачі -приймання робіт, в яких вказувалась вартість транспортних послуг по
маршруту до меж державного кордону України, за межами державного кордону
України та вартість експедиційних послуг.
Також ПП ОСОБА_1 виписував
на імя підприємств -замовників (вантажовласників товарів) дві податкові
накладні. В одну податкову накладну включались транспортні послуги по території
України, експедиційні послуги, які оподатковував за ставкою 20% ПДВ, а в другу
податкову накладну включались транспортні послуги за межами державного кордону
України, які надавались позивачу перевізниками, і оподатковував за нульовою
ставкою ПДВ.
Згідно
п.п.6.2.4 п.6.2 ст.6 Закону України “Про
податок на додану вартість” №168/97-ВР від 03.04.97р. ( далі -Закон №168), в
редакції, чинній до 31.03.2005р., податок
за нульовою ставкою обчислюється
щодо операцій з поставки транспортних
послуг з перевезення пасажирів та
вантажів за межами митного кордону України, а саме: від пункту за межами державного кордону України до пункту
проведення митних процедур з випуску пасажирів або вантажів з-під митного
контролю на митну територію України
(включаючи внутрішні митниці); від пункту проведення митних процедур з випуску
пасажирів або вантажів за межі митного
кордону України (включаючи внутрішні митниці) до пункту поза межами державного
кордону України; між пунктами поза межами митного кордону України.
В редакції після 31.03.2005р. у п.6.2 ст.6 Закону №168
передбачено, що при експорті товарів та супутніх такому експорту послуг ставка
податку становить "0" відсотків до бази оподаткування.
У тому числі
за нульовою ставкою оподатковуються операції з
поставки транспортних послуг
залізничним, автомобільним, морським та річковим транспортом по
перевезенню пасажирів, багажу та вантажобагажу (товаробагажу) за межами
державного кордону України, а саме: від пункту за межами державного кордону
України до пункту знаходження зовнішнього митного контролю України; від пункту
знаходження зовнішнього митного контролю України до пункту за межами державного
кордону України; між пунктами за межами державного кордону України, а також
авіаційним транспортом: від пункту за межами державного кордону України до
пункту проведення митних процедур з пропуску пасажирів, багажу та вантажобагажу
(товаробагажу) через митний кордон на митну територію України (включаючи внутрішні
митниці); від пункту проведення митних процедур з пропуску пасажирів, багажу
та вантажобагажу (товаробагажу) через
митний кордон за межі митного кордону України (включаючи внутрішні митниці) до
пункту за межами державного кордону України; між пунктами за межами митного
кордону України (п.п.6.2.4 п.6.2 ст.6
Закону №168).
Право на застосування нульової ставки ПДВ згідно із зазначеними
підпунктами Закону №168 має лише платник, який безпосередньо надає транспортні
послуги з міжнародного перевезення пасажирів та вантажів. У разі коли поставка
транспортних послуг здійснюється у вигляді брокерських, агентських або
комісійних операцій з транспортними квитками, проїзними документами, укладання
договорів або рахунків на транспортування пасажирів або вантажів довіреною
особою перевізника, операції з таких послуг оподатковуються за ставкою,
передбаченою пунктом 6.1 цієї статті 6 Закону №168.
Обєктом оподаткування у цьому випадку є винагорода, яку отримує
довірена особа чи агент від платника-перевізника за сприяння у продажу послуг
із міжнародного перевезення, що надаються цим платником-перевізником.
ПП ОСОБА_1 безпосередньо транспортні послуги не надавав, діяв на
підставі угод з резидентами-замовниками і резидентами-перевізниками, тобто не є
довіреною особою перевізника, а виступає як окремий продавець всього комплексу
послуг, що він сам і підтверджує, у тому числі і придбаних у
платника-перевізника за нульовою ставкою ПДВ, тому операції з такого продажу
комплексу послуг підлягають оподаткуванню ПДВ у повному обсязі за ставкою 20%
до бази оподаткування.
За таких обставин податкова інспекція правомірно донарахувала
позивачу ПДВ в сумі 30777 грн. та застосувала
штрафну (фінансову) санкцію в сумі 15388 грн., про що прийнято спірне
рішення.
Виходячи з вищевикладеного, суд дійшов висновку, що відповідач,
приймаючи податкове повідомлення-рішення, яке є предметом спору, діяв
відповідно до законів України, обґрунтовано, тобто з урахування усіх обставин,
що мають значення для прийняття рішення,
добросовісно.
Позовні вимоги в частині визнання неузгодженою суми податкового
зобовязання, визначеного ДПІ у м. Чернігові станом на 20.06.2006р. та
03.08.2006р., визнання нечинними податкових вимог ДПІ у м. Чернігові від
НОМЕР_2 та НОМЕР_3 задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.
Відповідачем направлено позивачу першу податкову вимогу від
НОМЕР_2, в якій станом на 20.06.2006р.
визначено суму податкового боргу 46158,54 грн., в тому числі 30777 грн.
основного платежу та 15381,54 грн. штрафних (фінансових) санкцій, та
другу податкову вимогу НОМЕР_3, в якій
станом на 03.08.2006р. визначено суму податкового боргу позивача 46164
грн., в тому числі 31827 грн. основного платежу, 14331,54 грн. штрафних
(фінансових) санкцій та 6,01 грн. пені.
Згідно п.п.6.2.1 п.6.2 ст.6 Закону України “Про порядок погашення
зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”
№2181-ІІІ від 20.12.2000р. ( далі -Закон №2181) у разі коли платник податків не
сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання в установлені строки, податковий
орган надсилає такому платнику податків податкові вимоги.
Відповідно до п.п.5.2.1 п.5.2 ст. 5 Закону №2181 податкове
зобов'язання платника податків, нараховане контролюючим органом відповідно до
пунктів 4.2 та 4.3 статті 4 цього Закону, вважається узгодженим у день
отримання платником податків податкового повідомлення, за винятком випадків,
визначених підпунктом 5.2.2 цього пункту, який визначає процедуру
адміністративного оскарження.
Позивач провів процедуру адміністративного оскарження, що підтверджується
відповідними рішеннями контролюючий органів, зокрема, рішенням Державної
податкової адміністрації України від 30.05.2006р. №3092/11/25-0315.
Згідно частини 4 п.п.5.2.2 Закону №2181 остаточне рішення вищого (центрального) органу контролюючого органу
за заявою платника податків не підлягає подальшому адміністративному
оскарженню, але може бути оскаржене у судовому порядку.
Своє право на оскарження в судовому порядку позивач використав,
подавши до господарського суду Чернігівської області даний позов 22.06.2006р.
Відповідно до п.п.5.2.4.
п.5.2 ст. 5 Закону №2181 процедура адміністративного оскарження
закінчується днем отримання платником
податків рішення контролюючого органу, що не підлягає подальшому
адміністративному оскарженню.
День закінчення процедури адміністративного оскарження вважається
днем узгодження податкового зобов'язання платника податків. При зверненні
платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення
контролюючого органу податкове зобов'язання вважається неузгодженим до розгляду
судом справи по суті та прийняття відповідного рішення.
Відповідно до п.п.6.2.3 п.6.2 ст.6 Закону №2181 податкові вимоги
надсилаються:
а) перша податкова вимога - не раніше першого робочого дня після
закінчення граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання.
Перша податкова вимога містить повідомлення про факт узгодження податкового
зобов'язання та виникнення права податкової застави на активи платника
податків, обов'язок погасити суму податкового боргу та можливі наслідки
непогашення його у строк;
б) друга податкова вимога - не раніше тридцятого календарного
дня від дня направлення (вручення)
першої податкової вимоги, у разі непогашення платником податків суми
податкового боргу у встановлені строки. Друга податкова вимога додатково до
відомостей, викладених у першій податковій вимозі, може містити повідомлення
про дату та час проведення опису активів платника податків, що перебувають у
податковій заставі, а також про дату та час проведення публічних торгів з їх
продажу.
Перша податкова вимога була сформована і направлена позивачу 20.06.2006р., тобто до звернення позивача з
позовом, а друга податкова вимога сформована і надіслана позивачу 03.08.2006р.,
отже відповідачем були дотримані вищевказані приписи Закону №2181.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні
вимоги не підлягають задоволенню
повністю.
Керуючись
ст. ст. 94, 158, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України,-
С У Д П О С Т А Н О В И В:
1. У позові
відмовити.
2. Постанова набирає законної сили після
закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого
Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано.
Якщо було подано заяву про
апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк,
встановлений Кодексом адміністративного
судочинства України, постанова суду першої інстанції набирає законної сили
після закінчення цього строку.
У разі подання апеляційної
скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після
закінчення апеляційного розгляду справи.
3. Про апеляційне
оскарження рішення суду першої
інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і
вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.
Заява про апеляційне
оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної
інстанції через суд першої інстанції,
який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно
надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Заява про апеляційне
оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня
її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті
160 Кодексу адміністративного
судочинства України - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на
постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання
заяви про апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга
може бути подана
без попереднього подання заяви
про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для
подання заяви про апеляційне оскарження.
Заява про апеляційне
оскарження чи апеляційна скарга, подані після закінчення вищевказаних строків
залишаються без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка
їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється
ухвала.
4. Постанова в повному обсязі виготовлена 09.10.2006р.
Суддя Ж.В.
Блохіна
Суд | Господарський суд Чернігівської області |
Дата ухвалення рішення | 05.10.2006 |
Оприлюднено | 28.08.2007 |
Номер документу | 166461 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Господарський суд Чернігівської області
Блохiна Ж.В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні