Ухвала

від 15.04.2008 по справі 9302-2007

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

9302-2007

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к.

УХВАЛА

15.04.2008Справа №2-3/9302-2007

За позовом риболовецького сільськогосподарського виробничого кооперативу «Таврія», м. Керч

До  відповідача   ТОВ «Південна мануфактура «Пролив», м. Керч

Про стягнення 310064,06   грн.   

Суддя  Соколова І.О.

П Р Е Д С Т А В Н И К И :

Від  позивача –   представник Ключник А.С., д/п від 29.12.07 р.

Від відповідача –    представник  Богун В.П., д/п від 08.01.08 р.

Обставини справи:  Позивач – Риболовецький СВК «Таврія», м. Керч звернувся до Господарського суду АРК  з позовом про стягнення з відповідача – ТОВ «Південна мануфактура «Пролив», м. Керч  вартість відсутнього майна на суму 310064,06 грн.

У процесі розгляду справи позивач уточнив позовні вимоги та просить стягнути з відповідача вартість відсутнього майна, розмір якого складає 308 064,06 грн. ( а.с. 48-50).

Відповідач уточнені вимоги позивача  визнав частково у розмірі 2662,98 грн., про що свідчать його відзив на позовну заяву ( а.с. 67-71) та письмові пояснення від 15.04.08 р.

Розглянувши матеріали  справи, додатково представлені документи,  заслухавши  пояснення  представників  сторін,  суд  -

встановив:

У березні 2006 р. позивач -  РСПК «Таврія»  звернувся до Господарського суду АРК з позовом про визнання недійсними змін та доповнень № 4 до засновницького договору ТОВ «Південна мануфактура «Пролив» від 30.03.04 р., рішення учасників цього ж товариства, оформлене протоколом № 5 від 29.03.04 р., а також визнання за ним права власності на майно, зазначене в акті прийому – передачі майна до статутного фонду  ТОВ «Південна мануфактура «Пролив» від 30.03.04 р.

Рішенням Господарського суду АРК від 20.04.2006 р. у справі № 2-6/7339-2006 позов РСПК «Таврія» був задоволений  частково, а саме: визнані недійсними зміни та доповнення № 4 до установчого договору ТОВ «Південна мануфактура «Пролив», які були зареєстровані 05.04.2004 р. виконкомом Керченської міськради,  та Рішення учасників ТОВ «Південна мануфактура «Пролів», яке було оформлене протоколом № 5 від 29.03.2003 р. Крім того, за РСВК «Таврія» було визнане право власності на майно відповідно до переліку, зазначеним у рішенні суду з вилученням майна у ТОВ  «Південна мануфактура «Пролив» і передачі його РСВК «Таврія».

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 24.05.2006 р. рішення ГС АРК від 20.04.06 р. по справі № 2-6/7339-06 було залишено без змін.

На підставі вищевказаних  рішення ГС АРК   та постанови  Севастопольського апеляційного господарського суду позивачу  був виданий наказ на примусове виконання рішення та постанови судів від 31.05.2006 р. ( а.с. 5-9).

09.10.2006 р. відділом примусового виконання рішень ДВС в АРК було проведене вилучення частини майна, зазначеного в рішенні Господарського суду АРК від 20.04.2006 р., про що свідчить акт вилучення у боржника предметів, зазначених у рішенні суду та передачі їх стягувачу  ( а.с. 10-12).

Однак, у процесі  виконання рішення держвиконавцем був встановлений факт відсутність частини майна, зазначеного в наказі ГС АРК по справі № 2-6/7339-06, про що був складений акт державного виконавця від 09.10.2006 р. ( а.с. 13-14).

02.11.2006 р. держвиконавцем  був складений акт про вилучення частини майна, зазначеного в рішенні Господарського суду АРК.

ТОВ «Південна мануфактура «Пролив» у добровільному порядку частково виконало рішення Господарського суду та, відповідно до актів прийому передачі майна від ТОВ «Південна мануфактура «Пролив» до РСВК «Таврія» від 07.11.2006 р., 10.11.2006 р.,15.11.2006 р., 21.11.2006 р., частково передало майно,  зазначене у вказаних актах ( а.с. 17-20).

18.01.2007 р.  на підставі постанови Відділу примусового виконання рішень ДВС в АРК наказ Господарського суду АРК по справі № 2-6/7339-06 був повернутий РСВК «Таврія», у зв'язку з відсутністю частини майна, що підлягає передачі за рішенням суду (а.с. 21).

Після повторного пред'явлення позивачем до виконання наказу ГС АРК  по справі № 2-6/7339-06 та дій Відділу, спрямованих на виявлення відсутнього майна, які  залишились безрезультатними, зазначений наказ був повернутий до РСВК «Таврія», що підтверджується постановою Відділу примусового виконання рішень ДВС в АРК від 24.05.07 р.

Таким чином, як вказує позивач,  за станом на 11.06.2007 р. ТОВ «Південна мануфактура «Пролив» відмовляється добровільно передати позивачеві відсутнє майно, про що свідчать акти Відділу примусового виконання рішень ДВС в АРК.

Позивач, уточнюючи позовні вимоги, вказує на відсутність майна, в загальній сумі 308 064,06 грн.,  а саме:

У процесі розгляду справи, на підставі ухвали ГС АРК, сторони неодноразово приймали міри щодо звірки майна, яке повинно було бути передане позивачеві та яке фактично було йому передано відповідачем.

При цьому, відповідач звертав увагу суду на те, що частина майна, яка була вказана позивачем у позовній заяві, вже була повернута позивачу ще до пред'явлення позову, а частина майна була списана відповідачем, коли майно знаходилось у його володінні.

Стаття 1166 Цивільного кодексу України встановлює загальні підстави відшкодування шкоди в рамках позадоговірних (деліктних) зобов'язань.

Відповідно до п. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Вимоги Позивача щодо відшкодування майнової шкоди в частині стягнення майнової шкоди за пунктами уточнень до позовної заяви №№ 10, 19, 22-26, 37, 38, 40, 41, 43, 44 та 57  не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Так, виходячи з суті вказаної норми закону, відшкодування майнової шкоди можливе лише при доведеності всіх умов цивільно-правової відповідальності, а саме: наявність шкоди для позивача, протиправність поведінки відповідача, безпосередній причинний зв'язок між шкодою і протиправною поведінкою, вина.

Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Зі змісту ст. 614 ЦК України вбачається, що виною є умисел або необережність, на підставі чого виникає відповідальність особи, яка порушила зобов'язання.

Під час судового розгляду справи і вирішення спору по суті судом не було встановлено наявності умов цивільно-правової відповідальності Відповідача.

А саме, судом не був встановлений факт протиправної поведінки та наявності в діях Відповідача вини, які є необхідними та обов'язковими підставами для виникнення цивільно-правової відповідальності за статтею 1166 ЦК України, з огляду на таке.

У відповідності з положеннями статті 12 Закону України «Про господарські товариства» товариство є власником майна, переданого йому учасниками у власність.

Будь-яке майно, передане господарському товариству, у тому числі й у користування, включається в його статутний фонд як внесок, є часткою учасника в ньому й стає власністю товариства.

Відповідно до норм ст. 41 Конституції України кожний має право володіти, користуватися й розпоряджатися своєю власністю; право приватної власності є непорушним (п. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України), при цьому згідно п. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належить право володіння, користування й розпорядження своїм майном.

Враховуючи викладене, вбачається, що власник майна на власний розсуд розпоряджається належним йому майном, керуючись при цьому нормами діючого законодавства.

Судом встановлено, що Відповідачем в період з 12.08.2004 р. по 03.05.2006 р. (тобто до вступу в силу Рішення та видачі Наказу Господарського суду АРК по справі №2-6/7339-2006) під час його господарської діяльності правомірно та на підставі діючого у той час законодавства, а саме Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та Наказу Міністерства фінансів України від 30 вересня 2003 року N 561 «Про затвердження Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку основних засобів», було списано основних засобів на загальну суму 215 062,25 грн. [акти на списання основних засобів: №8 від 18.02.05, №№9-13 від 25.03.05, №13 від 25.09.05, №13 від 16.03.06, №32 від 12.08.04, №36 від 03.05.06, №112 від 25.10.05, №120-127 від 10.11.05, №№ 148,149 від 14.12.05, №152 від 01.12.05] ( а.с. 77-99).

А тому, з огляду на вищевикладене, суд не вбачає в діях Відповідача по списанню основних засобів ознак протиправної поведінки та не знаходить в діях останнього з цього приводу вини.

Крім того, відповідно до Роз'яснення Вищого арбітражний суду «Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з відшкодуванням шкоди» №02-5/215 від 01.04.1994 р. для вирішення спору про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок невиконання рішення суду, недостатньо встановити тільки факт невиконання судового рішення та неотримання кредитором присудженого судом майна, а необхідно встановити, чи могло бути таке судове рішення фактично виконане в момент пред'явлення його до виконання, зокрема, чи мав боржник майно, достатнє для виконання судового рішення в порядку та у спосіб, зазначений в ньому, чи не було це майно обтяжене іншими зобов'язаннями, які перешкоджали б виконанню рішення, чи були заявлені в цей час вимоги інших стягувачів на майно боржника тощо.

Суд вважає, що під час розгляду справи була встановлена правомірність списання Відповідачем в період з 12.08.2004 р. по 03.05.2006 р. основних засобів на загальну суму 215 062,25 грн.

Так,  на дату вступу в силу рішення Господарського суду АРК по справі №2-6/7339-2006, а саме 31.05.2006 р. (дата видачі Наказу Господарського суду АРК по цій справі) та пред'явлення його до виконання, рішення в частині передачі позивачу списаного Відповідачем майна не могло бути фактично виконано через відсутність у останнього цього майна, що підтверджує і Позивач у позовній заяві,  вказуючи на відсутність майна у Відповідача в натурі.

Виходячи з цього, суд не бачить безпосереднього причинного зв'язку між невиконанням рішення Господарського суду АРК по справі №2-6/7339-2006 та заподіяною шкодою.

За таких обставин вимоги Позивача щодо відшкодування майнової шкоди в частині стягнення майнової шкоди за пунктами уточнень до позовної заяви №№ 10, 19, 22-26, 37, 38, 40, 41, 43, 44 та 57  на загальну суму 215 062,25 грн. не підлягають задоволенню.

Вимоги Позивача щодо відшкодування майнової шкоди в частині стягнення майнової шкоди за пунктами уточнень до позовної заяви №№ 31-33, 35, 36 та 39 не підлягають задоволенню з огляду на таке.

Під час судового розгляду справи судом було встановлено, що Відповідач передав Позивачу майно (пункти №№ 31-33, 35, 36 та 39 уточнень до позовної заяви) на підставі актів приймання – передачі майна від 07.11.2006 р. та 21.11.2006 р. ( а.с. 72-73).

Загальна вартість переданого за актами приймання – передачі майна склала 36 408,11 грн. (відповідно до даних Рішення Господарського суду АРК від 20.04.2006 р. по справі №2-6/7339-2006).

Посилання ж Позивача на те, що майно, яке Відповідач у добровільному порядку передав йому за актами прийому-передачі майна від 07.11.2006 р. та 21.11.2006 р., не відповідає за ознаками вартості майну, вказаному в Рішенні від 20.04.2006 р. та Наказі від 31.05.2006 р. Господарського суду АРК по справі №2-6/7339-2006, судом не приймаються з огляду на наступне.

Судом встановлено, що зазначене майно передавалося від Відповідача Позивачу виключно на підставі наказу Господарського суду АРК від 31.05.2006 р. по справі №2-6/7339-2006, про що зазначалося у актах приймання – передачі майна від 07.11.2006 р. та 21.11.2006 р.

Крім того, вартість майна не є ідентифікуючою ознакою, яка його визначає.

Більш за те, Позивач в своїх доповненнях до позовної заяви про стягнення майнової шкоди (вих. № 35 від 14.04.2008 р.) сам вказує на те, що дане майно було передано йому Відповідачем саме на виконання Рішення Господарського суду АРК від 20.04.2006 р. по справі №2-6/7339-2006.

А тому, вимоги Позивача щодо відшкодування майнової шкоди в частині стягнення майнової шкоди за пунктами уточнень до позовної заяви №№ 31-33, 35, 36 та 39  на загальну суму 36 408,11 грн. не підлягають задоволенню.

Вимоги Позивача щодо відшкодування майнової шкоди в частині стягнення майнової шкоди за пунктом № 15 уточнень до позовної заяви не підлягають задоволенню виходячи з такого.

Згідно пункту 5.9.1. Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 15.12.1999р. №74/5 (далі - Інструкція), у разі присудження стягувачеві предметів, зазначених у виконавчому документі, державний виконавець вилучає ці предмети в боржника і передає їх стягувачеві, про що складає відповідний акт.

Судом встановлено, що згідно акту державного виконавця від 09.10.2006 року в переліку відсутнього майна вказано «склад - холодильник на базі вагону рефрежиратора (розукомплектований)» ( а.с. 14).

Вказаний запис державного виконавця свідчить про те, що на дату проведення виконавчих дій щодо примусового виконання Наказу Господарського суду АРК від 31.05.2006 р. по справі №2-6/7339-2006 (09.10.2006 року),  вказане майно (склад - холодильник на базі вагону рефрежиратора) знаходилось за адресою: м. Керч, вул. Кірова, 74, але в розкомплектованому вигляді.

Згідно пункту 5.9.5.Інструкції, у разі письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника при виконанні рішення про передачу їх стягувачеві, державний виконавець повертає зазначені предмети боржникові під розписку і виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Після проведення виконавчих дій щодо примусового виконання Наказу Господарського суду АРК від 31.05.2006 р. по справі №2-6/7339-2006  вказане майно не поверталось Відповідачу під розписку, як цього вимагає пункт 5.9.5. Інструкції.

Інших доказів відсутності  складу - холодильника на базі вагону рефрежиратора, як стверджує Позивач у позовній заяві та уточненнях до неї, Позивачем суду надано не було.

За таких обставин, вимоги Позивача щодо відшкодування майнової шкоди в частині стягнення майнової шкоди за пунктом № 15 уточнень до позовної заяви  на суму 25 955,19 грн.  також не підлягають задоволенню.

Як було вказано вище, в процесі розгляду справи сторони провели звірку майна не переданого відповідачем, та склали відповідний акт за станом на 14.03.08 р.

Із цього акту вбачається, що по даним позивача вартість непереданого йому майна з провини відповідача складає 308176,17 грн., а по даним відповідача – 2662,98 грн., але, слід відмітити, що позивачем без яких – небудь законних підстав в цій акт звірки було включено майно ( п. 3-10, 32), яке взагалі не було предметом спору, так як у позовній заяві та в заяві про уточнення позовних вимог це майно було відсутнє.

Вартість цього майна, яка вказана позивачем, складає 2791,48 грн.

Крім того, позивач з урахуванням суми збитків по акту звірки не збільшував позовні вимоги, які згідно його заяви від 09.10.07  р., складає 308064,06 грн.

У відповідності зі ст.. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Таким чином, суд погоджується з запереченнями відповідача про те, що позивач не надав належних доказів щодо заподіяної йому відповідачем майнової шкоди на загальну суму 305401,08  грн.

А тому, з урахуванням уточненої суми позовних вимог – 308064,06 грн. позов  Риболовецького сільськогосподарського виробничого кооперативу «Таврія» підлягає задоволенню частково у розмірі  2 662, 98  грн. (308064,06 грн. – 305401,08 грн.).

В частині стягнення 305401,08 грн. збитків у вимогах позивача  слід відмовити, у зв'язку з їх необґрунтованістю.

  Згідно з ст. 49 ГПК України витрати по оплаті держмита й судові витрати, пов'язані зі сплатою інформаційно-технічних послуг із забезпечення судового процесу, підлягають віднесенню на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

Відповідно до ст.. 68 ГПК України Господарський суд, що розглядає справу, вирішує питання про скасування забезпечення позову із зазначенням про це в рішенні, а тому суд вважає можливим скасувати заходи щодо забезпечення позову, вжиті  ухвалою Господарського суду АРК від 16.07.07 р.  по справи № 2-3/9302-07.

З обліком  викладеного, керуючись, ст. ст. 49, 68, 82-84 Господарського процесуального кодексу  України, суд -

ВИРIШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з ТОВ «Південна мануфактура «Пролив» ( 98312, м. Керч, вул. Кірова, 41, т/р 26009301392960 в Промінвестбанк м. Керч, МФО 324548, ЗКПО 32316216) на користь Риболовецького сільськогосподарського виробничого кооперативу «Таврія» (98319, м. Керч, вул. Кірова, 76, т/р 260003013321 в Керченському відділення 4552 Ощадбанку України, МФО 384061, ЗКПО 31772324)  заборгованість у розмірі 2 662,98 грн.,  витрати по держмиту в розмірі 102 грн. та  118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Наказ видається  стягувачеві або надсилається йому після набрання судовим рішенням законної сили.

3.    В частині  стягнення 305401,08 грн. збитків  відмовити.

 4.  Скасувати заходи по забезпеченню позову,  вжиті   ухвалою Господарського суду АРК від 16.07.07 р.  по справи № 2-3/9302-07.

Рішення підписане суддею       08.05.2008  р.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Соколова І.А.