Постанова

від 02.04.2008 по справі 14/2-62

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

14/2-62

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

"02" квітня 2008 р.Справа № 14/2-62

 17 год. 59 хв.

 м. Тернопіль

Господарський суд Тернопільської області

у складі   судді Руденка О.В.             

при секретарі судового засідання  Махнач Р.В.

Розглянув справу

за позовом  Товариства з обмеженою відповідальністю "Абриколь" вул. 15 Квітня, 6, м. Тернопіль           

до відповідача-1 Тернопільської об`єднаної державної податкової інспекції вул. Білецька, 1, м. Тернопіль          

до відповідача-2 Головного управління Державного казначейства України у Тернопільській області, бульвар Шевченка, 3, м. Тернопіль   

про  визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення від 20.11.2007 року за №0000221504/0/77213 та стягнення з державного бюджету на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Абриколь" бюджетну заборгованість по податку на додану вартість в сумі 121654 грн.

За участю представників сторін:

позивача: Бабій  С.А. - довіреність від 25.09.2007р.;

відповідача-1: Свірська А.О. - довіреність № 84549/7/10-015 від 20.12.07 р.;

відповідача-2: Чеканівський В.Р. - довіреність № 24 від 09.01.08 р.;

прокуратури: не з'явився.

Суть справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Абриколь" звернулось до господарського суду Тернопільської області з позовом до Тернопільської об`єднаної державної податкової інспекції  та  Головного управління Державного казначейства України у Тернопільській області  про  скасування правового акту індивідуальної дії - податкового повідомлення-рішення від 20.11.2007 року за №0000221504/0/77213 та стягнення з державного бюджету на користь суб'єкта підприємницької діяльності  бюджетної  заборгованості з  податку на додану вартість в сумі 121654 грн.

26.02.2008 року на адресу суду надійшло повідомлення про вступ у справу прокуратури м. Тернополя.

В обґрунтування заявлених  вимог позивач посилається на те, що спірний акт ненормативного характеру прийнятий з порушенням законодавства з питань оподаткування, а відтак підлягає скасуванню в судовому порядку. Дане твердження мотивоване тим, що викладені в акті перевірки та оспорюваному податковому повідомленні - рішенні висновки не відповідають приписам Закону України "Про податок на додану вартість" та інших нормативно-правових актів, які регулюють спірні правовідносини. При цьому, зменшення суми бюджетного відшкодування вважає неправомірним. З огляду на що, просить стягнути бюджетну заборгованість з податку на додану вартість в судовому порядку.  

У запереченнях на позов та згідно з поясненням повноважних представників, відповідач-1 позовні вимоги відхилив повністю, посилаючись на їхню безпідставність, зазначивши при цьому, що оскаржуваний правовий акт індивідуальної дії винесений контролюючим органом в межах повноважень та у відповідності до чинного законодавства, з врахуванням фактичних обставин та досліджених в процесі перевірки документів.

Відповідач-2 у відзиві на позовну заяву вказує на те, що контроль за справлянням податку на додану вартість законодавством з питань оподаткування покладено на податкові органи, а дерказначейство являється  органом,  який здійснює повернення коштів з бюджету, за наявності визначених законодавством документів та підстав (в.т.ч. судових рішень).

Прокурор проти позову заперечує, просить суд в задоволені позову відмовити.    

Учасникам судового процесу роз'яснено їх процесуальні права та обов'язки згідно  ст.ст. 49, 51, 130 Кодексу адміністративного судочинства України

У відповідності до ст.41 КАС України проводилась технічна фіксація судового процесу.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, думку прокурора, суд встановив наступне:

За результатами проведеної документальної невиїзної (камеральної) перевірки достовірності від'ємного значення податку на додану вартість, посадовими особами контролюючого органу 13.11.2007р. складено акт за №10712/15-01/32079878. Період діяльності платника податків, що охоплений перевіркою: вересень місяць 2007 року.

За наслідками дослідження документів позивача, податковим органом зроблені, поряд з іншими, висновки про порушення підприємством вимог Закону України "Про податок на додану вартість",  внаслідок чого ним завищено суму бюджетного відшкодування за вересень місяць 2007 року по податку на додану вартість в сумі 121654 грн.

Зважаючи на наведені обставини, 20.11.2007р. контролюючим органом відповідно до підпункту "б", "в" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 та підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17  Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (далі - Закон №2181), згідно з підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість позивачу, податковим повідомленням-рішенням №0000221504/0/77213 зменшено бюджетне відшкодування на суму 121654 грн.

Наведений правовий акт індивідуальної дії оспорений платником податків у судовому порядку, при цьому суму на яку зменешено бюджетне відшкодування по податку на додану вартість позивач просить стягнути з Державного бюджету України в судовому порядку.  

Оцінивши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з огляду на таке.

Як слідує із матеріалів перевірки, заперечень на позов та пояснень представників контролюючого органу у судовому засіданні, оспорюване податкове повідомлення - рішення  прийняте державною податковою інспекцією  зважаючи на порушення платником податків вимог Закону України "Про податок на додану вартість" (далі - Закон), яке полягало у:  

- віднесенні у вересні 2007 року  до складу  бюджетного відшкодування сум податку на додану вартість в розмірі 121654 грн., які не були сплачені позивачем постачальникам товарів у попередньому податковому періоді.

Так, проведеною перевіркою встановлено, що в серпні 2007 року товариством з обмеженою відповідальністю сплачено постачальникам податок на додану вартість в сумі 649 грн.

За таких обставин, суб'кт владних повноважень, посилаючись на підпункти 7.7.1 -7.7.2 Закону, вважає що заявлена у вересні 2007 року сума податку на додану вартість  в розмірі 121654 грн. бюджетному відшкодуванню не підлягає.

Однак подібні висновки державної податкової інспекції прийняті без повного та всебічного з'ясування фактичних обставин, а відтак із ними  погодитись не можна зважаюче на наступне.

Відповідно до положень пунктів 1.7 - 1.8 ст.1 Закону  податковим кредитом являється сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, а бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у випадках, визначених цим Законом.

Із пояснень товариства з обмеженою відповідальністю вбачається, та матеріалами справи в тому числі і первинними документами бухгалтерського та податкового обліку засвідчується, що позивачем по справі, на підставі  договору купівлі-продажу від 20.02.2007 року, який цього ж числа був посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Денисюк І.Л.,  придбано у ВАТ "Тернопільський радіозавод" Оріон" індивідуально визначене майно, а саме:  4/100 частини корпусу №6 площею 435,7 кв.м., що розташований у м.Тернополі по вул.15 квітня ,6 (п.1.1 договору).

Вартість придбаного об'єкту - 1138500 грн (п.2.1 договору).; порядок розрахунків- безготівкове перерахування грошових коштів із поточного рахунку (п.2.2 договору).

Прийом - передача об'єкта нерухомості здійснена учасниками договірних відносин згідно з актом від 20.02.2007 року.

Оплата за придбаний об'єкт проведена Покупцем (позивачем по справі) у січні-березні 2007 року (банківські виписки в матеріалах справи)  на умовах визначених п .2 договору  в розмірі 1138 500 грн. (в тому числі податок на додану вартість- 189750 грн.)

20.02.2007 року продавцем  (ВАТ "Тернопільський радіозавод" Оріон") виписана покупцю ( позивачу по справі) податкову накладну №111 (копія у справі) , у якій окремим рядком визначена сума податку на додану вартість - 189750 грн. та містяться всі інші відомості, що визначені як обов'язкові законодавством з питань оподаткування.

Підпунктом 7.2.6 п.7.2 статті 7 Закону обумовлено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Як свідчать дані декларації позивача  з податку на додану вартість за лютий 2007 року, реєстру отриманих та виданих податкових накладних, суми податку на додану вартість які визначені у податковій накладній № 111 від 20.02.2007 року до складу податкового кредиту з податку на додану вартість за лютий 2007 року в повному обсязі , як це передбачено  законодавством з питань оподаткування, товариством  віднесені не були.

Підпунктом 7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону передбачено, що сума податку, яка підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання  звітного  податкового  періоду  та сумою податкового кредиту цього звітного податкового періоду.

Пунктом 5.1 статті 5 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” передбачено, що податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації.

Зазначене податкове зобов'язання не може бути оскаржене платником податків в адміністративному або судовому порядку. Якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 15 цього Закону) платник податків самостійно виявляє помилки у показниках раніше поданої податкової декларації, такий платник податків має право надати уточнюючий розрахунок.

Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо такі уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно виявлені. Форма уточнюючих розрахунків визначається у порядку, встановленому для податкових декларацій.

Зважаючи на наведені приписи Закону №2181, товариством з обмеженою відповідальністю у квітні 2007 року подано до Тернопільської ОДПІ уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість, у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок за лютий 2007 року, згідно з яким платником збільшено суму, що підлягала зарахуванню до складу податкового кредиту наступного податкового періоду, тобто травня 2007 року, на 136210 грн. ( у зв'язку з купівлею приміщення - заява платника, яка отримана 20.04.2007 року   контролюючим органом у матеріалах справи), що і знайшло своє відображення у податковій декларації з податку на додану вартість за травень 2007 року.

Підпунктом  7.7.3 пункту 7.7 статті 7 Закону визначено, що платник податку може прийняти самостійне рішення про зарахування належної йому повної суми бюджетного відшкодування у зменшення податкових зобов'язань з цього податку наступних податкових періодів. Зазначене рішення відображається платником податку у податковій декларації, яку він подає за наслідками звітного періоду, в якому виникає право на подання заяви про отримання бюджетного відшкодування згідно з нормами цієї статті. При прийнятті такого рішення зазначена сума не враховується при розрахунку сум бюджетного відшкодування наступних податкових періодів.

Як свідчать відомості декларації з податку на додану вартість за травень 2007 року, із суми 136 210 грн., залишок від'ємного значення попереднього податкового періоду за вирахуванням суми податку , яка підлягає сплаті до бюджету за підсумками поточного звітного періоду, а саме 132 006 грн. товариством з обмеженою відповідальністю спрямовано у зменшення податкових зобов'язань з ПДВ наступних податкових періодів (рядок.25.2 декларації за травень 2007 року), як це і передбачено наведеною вище законодавчою нормою. При цьому слід зазначити, що у матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази, як то акти перевірок контролюючого органу, висновки його посадових осіб, що сформовані в процесі перевірки декларації, які б засвідчували наявність порушень платником податків при відображенні ним  сум бюджетного відшкодування у декларації за травень 2007 року.

Слід зазначити, що приписи  Закону містять два способи відшкодування належної платнику податків суми бюджетного відшкодування, а саме, перерахування коштів  на його рахунок у банківській установі, або  зарахування суми бюджетного відшкодування в рахунок погашення податкових зобов"язань, що виникнуть у  наступних звітних періодах.

При цьому законодавець визначив, що виключно платник податку, якому належать суми бюджетного відшкодування,  вправі приймати рішення про спосіб за яким відшкодування бюджетної заборгованості слід провести.

Більше того, Закон не містить жодної імперативної норми, яка б забороняла платнику податку в наступних звітних періодах  змінити обраний ним попередньо спосіб бюджетного відшкодування. Законом визначено лише порядок , за яким платник податків зобов'язаний повідомляти контролюючий орган про прийняте ним рішення.

Так, п.п.7.7.4 п.7.7 статті 7 Закону передбачено, що платник податку, який має право на одержання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення повної суми бюджетного відшкодування, подає відповідному податковому органу податкову декларацію та заяву про повернення такої повної суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації. До декларації додаються розрахунок суми бюджетного відшкодування.Форма заяви про відшкодування та форма розрахунку суми бюджетного відшкодування визначаються за процедурою, встановленою центральним податковим органом.

Як засвідчують відомості декларації з податку на додану вартість за вересень 2007 року, розрахунок суми  бюджетного відшкодування за цей же період та заява від 18.10.2007 року, визначений Законом порядок платником податків дотримано.

Натомість, контролюючий орган, приймаючи оспорюване рішення, не дослідив  первинні документи за якими у платника податків виникло право на податковий кредит  а,  в подальшому,  і на бюджетне відшкодування , не врахував  всіх обставин, що мають суттєве значення для прийняття рішення, з огляду на що, останнє  не ґрунтується на принципах, які викладені у частині 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

З наведеного в сукупності, та враховуючи дані досліджених в процесі розгляду справи доказів (акту прийому-передачі, належним чином заповненої  податкової  накладної , платіжних документів, що засвідчують фактичу сплату отримувачем товарів  сум податку в ціні придбання,  тощо),   суд  констатує, що у суб'єкта владних повноважень не було правових підстав для зменшення позивачу бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

При цьому, судом враховано і положення  статті 71 КАС України, згідно із якою  в адміністративних справах про протиправність рішень суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності своїх дій  покладено на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Всупереч вказаної норми,  належних та допустимих доказів, які б  підтверджували правомірність дій контролюючого органу у спірних правовідносинах суду не представлено, факт невиконання позивачем вимог  Закону зібраними у справі доказами не підтверджується, а відтак   позовні вимоги, як обґрунтовані та належним чином доведені   слід задовольнити.

Згідно п.1.3. ч.1 Порядку відшкодування податку на додану вартість затвердженого наказом Державної податкової адміністрації та Державного казначейства України 02.07.97р.  № 209/72 (далі Порядок) бюджетна заборгованість з податку на додану вартість - суми, не відшкодовані платнику протягом визначених законодавством термінів відшкодування.

Згідно п.4.1 ч.4 Порядку відшкодування податку на додану вартість з бюджету здійснюється органами Державного казначейства України за висновками податкових органів або за рішенням суду.

За таких обставин, зважаючи на скасування правового акту індивідуальної дії, яким, за відсутності визначених законом  підстав, суб'єкту господарювання зменшено бюджетне відшкодування  на розрахунковий рахунок у банківській установі в сумі 121654 грн. підлягають задоволенню і   вимоги позивача щодо стягнення  вказаних сум з державного бюджету на  його  користь в судовому порядку.

У відповідності до ст. 94, 95, 97, 98 КАС України судові витрати по справі підлягають відшкодуванню позивачу  з Державного бюджету України.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 6, 7, 86, 89, 94 - 98, 156, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

          1 Позовні вимоги задоволити.

          2.Скасувати податкове повідомлення-рішення Тернопільської об"єднаної державної податкової інспекції від 20.11.2007 року №0000221504/0/77213.

          3. Стягнути з бюджету 121654 грн бюджетної заборгованості по податку на додану вартість з рахунку №31110030700002, платник УДК у м.Тернополі, код ЄДРПОУ 23588119 банк платника:ГУДКУ у Тернопільській області МФО 838012 код бюджетної класифікації 14010200 "Бюджетне відшкодування податку на додану вартість грошовими коштами" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Абриколь"( вул. 15 Квітня, 6, Тернопіль, 46000, код ЄДРПОУ 32079878). Виконавчий лист видати за заявою позивача по справі.

Постанова  суду першої інстанції  набирає законної сили після  закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. На постанову суду сторони мають право подати заяву про апеляційне її оскарження протягом десяти днів з дня складення постанови в повному обсязі  до адміністративного суду апеляційної інстанції, а протягом 20 днів після подання заяви подати апеляційну скаргу.

Суддя                                                                                                    О.В. Руденко