15/583
ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 квітня 2008 р. № 15/583
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Дроботової Т. Б.–головуючогоВолковицької Н.О.Рогач Л.І.
за участю представників:
позивачаВерещагін Є.В. –довіреність від 27.07.2007 р.
відповідачаВисотенко І.М. –довіреність від 05.12.2007 р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуДержавного комітету України з державного матеріального резерву
на рішення від 27.11.2007 р. господарського суду м. Києва
у справі№ 15/583 господарського суду м. Києва
за позовомАкціонерної компанії "Харківобленерго"
доДержавного комітету України з державного матеріального резерву
простягнення 52171,30 грн.
В С Т А Н О В И В :
АК "Харківобленерго" звернулось до господарського суду м. Києва з позовом до Держкомрезерву України про стягнення 43874,36 грн. заборгованості, 6329,00 грн. індексації суми боргу та 1825,66 грн. –3 % річних, посилаючись на приписи статей 526, 625 Цивільного кодексу України та статтю 3 Закону України "Про державний матеріальний резерв" (з урахуванням уточнення позовних вимог а.с. 53-54).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 24.09.2002 р. між сторонами був укладений договір відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву № 935.
Для здійснення оплати за договором № 935 позивачем на адресу відповідача були направлені рахунки за період з січня 2005 року по лютий 2007 рік на загальну суму 43983,87 грн., за жодним з яких відповідач оплату не здійснив, чим порушив вимоги статті 526 Цивільного кодексу України.
У відзиві на позовну заяву Держкомрезерв України просив відмовити у задоволенні позовних вимог, зокрема, зазначаючи, що позовна заява не містить обґрунтування суми витрат на відповідальне зберігання маетріальних цінностей мобілізаційного резерву з урахуванням вимог Постанови Кабінету Міністрів України № 532 від 12.04.2002 р., тобто, на думку відповідача, позивачем не доведено, що кошти в сумі 52171,30 грн. є саме витрати на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву.
Рішенням господарського суду м. Києва від 27.11.2007 р. (суддя Хоменко М.Г.) позовні вимоги задоволені в повному обсязі, стягнуто з Держкомрезерву України на користь АК "Харківобленерго" 43874, 36 грн. основного боргу, 6329, 00 грн. –інфляційного нарахування та 1825, 66 грн. –3% річних.
Мотивуючи рішення господарський суд, керуючись приписами статей 525, 526, 530, 936-955 Цивільного кодексу України, дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог з огляду на те, що відповідачем не надано доказів, які б спростовували розмір понесених позивачем витрат на зберігання матеріальних цінностей, а також доказів належної оплати за договором.
Держкомрезерв України подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду м. Києва від 27.11.2007 р. скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, обґрунтовуючи доводи касаційної скарги порушенням судом норм матеріального та процесуального права.
Скаржник у касаційній скарзі зазначає, що належним доказом на підтвердження факту знаходження на підприємстві саме матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, є номенклатура накопичення матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на основі мобілізаційного завдання, яке затверджується Кабінетом Міністрів України і доводиться до підприємства та акти форми № 1 про фактичне закладення до мобілізаційного резерву матеріальних цінностей.
Оскільки дані документи відсутні у матеріалах справи, то, на думку заявника касаційної скарги, факт зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву позивачем не доведений і судом зроблені висновки у справі без підтверджуючих документів.
Заслухавши доповідь судді –доповідача та пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні, колегія суддів вважає, що касаційна скар га підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, судом першої інстанції було встановлено, що номенклатурою накопичення, затвердженою наказом Міністерства енергетики та електрифікації Української РСР № 22г від 27.12.1988 (із наступними змінами) АК "Харківобленерго" було доведено мобілізаційне завдання з відповідального зберігання матеріальних цінностей державного мобілізаційного резерву.
На підставі зазначеної номенклатури накопичення 24.09.2002 р. між АК "Харківобленерго" та Держкомрезервом України було укладено договір № 935 про відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, за умовами якого АК "Харківобленерго" зобов'язувався зберігати матеріальні цінності державного резерву, а відповідач відшкодовувати витрати з їх зберігання.
Строк оплати за договором сторонами встановлений не був.
Відповідно до статті 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві в схоронності.
Згідно з вимогами частини 2 статті 417 Цивільного кодексу УРСР, частини 3 статті 947 Цивільного кодексу України при безоплатному зберіганні поклажодавець зобов'язаний відшкодувати зберігачеві здійснені ним витрати на зберігання речі, якщо інше не встановлено договором або законом.
Законом України "Про державний матеріальний резерв" визначено, що відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву - це зберігання закладених до державного резерву матеріальних цінностей у постачальника (виробника) або одержувача (споживача) без надання йому права користуватися цими матеріальними цінностями до прийняття у встановленому порядку рішення про відпуск їх з державного резерву.
Частиною 5 статті 11 вказаного Закону передбачено, що відшкодування витрат підприємствам, установам і організаціям, що виконують відповідальне зберігання, оплата тарифу за перевезення вантажів, спеціальної тари, упаковки, послуг постачальницько-збутових організацій за поставку і реалізацію матеріальних цінностей державного резерву провадиться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Порядком відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України 12.04.2002 р. № 532, запроваджено механізм відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, у тому числі мобілізаційного, і визначення суми цих витрат.
Пунктом 7 вказаного порядку, зокрема передбачено, що відшкодування витрат, пов'язаних із зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, здійснюється виключно на підставі договору, укладеного між Держкомрезервом та відповідальним зберігачем, за рахунок асигнувань державного бюджету та інших джерел, визначених законодавством.
Розділом 4 договору № 935 від 24.09.2002 р. сторони передбачили порядок проведення розрахунків.
Пунктом 4.3 встановлено, що оплата робіт із закладення (поставки) цінностей до мобілізаційного резерву проводиться безпосередньо після отримання Комітетом акта встановленої форми.
Крім того, пунктом 1.2 договору № 935 сторони передбачили, що Комітет передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання цінності згідно з специфікацією (затвердженою номенклатурою) у кількості та за вартістю згідно з актом форми № 1. Передбачені договором форми актів затверджуються Комітетом.
Задовольняючи позовні вимоги про стягнення з Державного комітету України з державного матеріального резерву на користь АК "Харківобленерго" заборгованості за договором № 935 про відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, господарський суд дійшов висновку, що відповідачем не надано доказів, які б спростовували розмір понесених позивачем витрат на зберігання матеріальних цінностей, а також доказів належної оплати за договором
Проте, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що судом не було з'ясовано та надано належної оцінки обставинам стосовно підтвердження факту передачі та прийняття на зберігання матеріальних цінностей їх кількість та вартість відповідно до умов договору, що є суттєвим для вирішення спору у даній справі.
Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом.
Згідно зі статтею 32 вказаного Кодексу, доказами в справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до частини 1 статті 38 Господарського процесуального кодексу України, якщо подані сторонами докази є недостатніми, господарський суд зобов'язаний витребувати від підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі документи і матеріали, необхідні для вирішення спору.
Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного суду України, викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.1976 № 11 “Про судове рішення”, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення у справі підлягає скасуванню, а справа –направленню на новий розгляд до господарського суду м. Києва.
При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від установлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Керуючись статтями 43, 1117, пунктом 3 статті 1119, статтями 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В :
Рішення господарського суду м. Києва від 27.11.2007 р. у справі № 15/583 скасувати, справу направити на новий розгляд до господарського суду м. Києва.
Касаційну скаргу Державного комітету України з державного матеріального резерву задовольнити частково.
Головуючий Т. Дроботова
Судді Н. Волковицька
Л. Рогач
Суд | Вищий господарський суд України |
Дата ухвалення рішення | 08.04.2008 |
Оприлюднено | 04.06.2008 |
Номер документу | 1673357 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Вищий господарський суд України
Дроботова Т.Б.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні