Постанова

від 19.05.2008 по справі 46/133-а

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

46/133-А

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел.230-31-34

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.05.2008 р.№ 46/133-А

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Фінікія (ЮА)”

До Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва

провизнання недійсним та скасування податкових повідомлень-рішень

Суддя Шабунін С.В.         Секретар судового засідання Поворознюк Д.В.

Представники:

від позивачаІмховик Ю.О. —представник за довіреністю від 22.04.2008 р.

від відповідачаПетровська-Іваніченко О.С. —представник за довіреністю від 13.05.2008 р. № 1938/9/10-017

19.05.2008 р. у судовому засіданні відповідно до п. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю “Фінікія (ЮА)” звернулося до Господарського суду міста Києва в порядку адміністративного судочинства з позовом, яким просить визнати недійсними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва від 21.06.2006 р. № 0000332307/0, від 21.11.2006 р. № 0000332307/2 та від 31.01.2007 р. № 0000332307/3, якими позивачу зменшено суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за лютий 2005 року на суму 24 680,88 грн.

Позовні вимоги ґрунтуються на правомірності включення до податкового кредиту у лютому 2005 року 24 680,88 грн. на підставі податкової накладної, отриманої від товариства з обмеженою відповідальністю “Престо”, котре, в свою чергу, мало господарські відносини з товариством з обмеженою відповідальністю “Катех-3”, установчі документи якого та свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість визнані недійсними рішенням Солом'янського районного суду міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.03.2007 р. відкрито провадження в адміністративній справі № 46/133-А, розгляд справи призначено на 07.05.2007 р.

07.05.2007 р. провадження у справі № 46/133-А за клопотанням представників сторін було зупинено на підставі п. 4 ч. 2 ст. 156 Кодексу адміністративного судочинства України до отримання від Прокуратури Дарницького району м. Києва інформації щодо результатів досудового слідства у кримінальній справі № 52-1092, порушеної стосовно товариства з обмеженою відповідальністю “Катех-3” та від Солом'янського районного суду міста Києва копії рішення у справі № 2-1959-1/05 про визнання недійсними установчих документів та свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість товариства з обмеженою відповідальністю “Катех-3” з підтвердженням набрання ним чинності.

Зважаючи на надходження до суду документів, для витребування яких провадження  у справі зупинялося, ухвалою від 02.04.2008 р. воно було поновлено, розгляд справи призначено на 05.05.2008 р.

05.05.2008 р. за клопотанням представника відповідача розгляд справи було відкладено на 19.05.2008 р. для надання часу для ознайомлення з матеріалами справи (ухвала із занесенням до протоколу судового засідання).

19.05.2008 р. в ході розгляду спору по суті та на стадії заслуховування пояснень представників сторін, представник відповідача заявила усне клопотання про відкладення розгляду справи з метою отримання відомостей щодо намірів Державної податкової адміністрації у м. Києві оскаржити ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 21.06.2007 р. у справі № 22-3971/07, якою рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 20.08.20056 р. скасовано та закрито провадження у справі. Судом відмовлено представнику відповідача у задоволенні вказаного клопотання (ухвала в матеріалах справи).  

Під час судового розгляду справи представник позивача заявлені вимоги підтримав та просив позов задовольнити.

Як вбачається з позовної заяви та пояснень представника, позивач вважає оскаржувані податкові повідомлення-рішення 21.06.2006 р. № 0000332307/0, від 21.11.2006 р. № 0000332307/2 та від 31.01.2007 р. № 0000332307/3 такими, що не відповідають чинному законодавству. На думку позивача, висновки акту перевірки, котрі послугували підставою для винесення оскаржуваного рішення, про порушення підприємством п.п. 1.8 ст. 1, п.п  7.4.1, 7.4.5, 7.2.1, 7.2.3 та 7.2.4. п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” є помилковими і не відповідають дійсності.  

В обґрунтування свої посилань позивач зауважує, що  правомірно включив до складу податкового кредиту витрати по сплаті податку, що підтверджується правильно оформленою податковою накладною № 02.17-21 від 17.02.2005 р., виписаною його безпосереднім контрагентом, тобто постачальником товару, —товариством з обмеженою відповідальністю “Престо” на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю “Фінікія (ЮА)”. При цьому, позивач наголошував на відсутності відносин посередництва між ним та товариством з обмеженою відповідальністю “Престо”, яке попередньо отримало переданий позивачу товар від Товариства з обмеженою відповідальністю “Катех-3”.  Крім того, представник позивача вказував на факт скасування рішення Солом'янського районного суду міста Києва, що лягли в основу висновків податкового органу про порушення підприємством податкового законодавства, а також вказував, що сама по собі несплата податку продавцем при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.   

Представник відповідача, під час розгляду спору по суті, позов не визнав та просив відмовити у його задоволенні. Мотиви невизнання заявлених вимог викладені у письмових запереченнях та полягають у твердженнях про неправомірність включення позивачем до складу податкового кредиту сум податку на підставі податкової накладної, виписаної  Товариством з обмеженою відповідальністю “Престо”, оскільки рішенням Солом'янського районного у м. Києва від 20.09.2005 р. № 2-1959-1/05 визнано недійними з моменту реєстрації установчі документи та свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість його постачальника —Товариства з обмеженою відповідальністю “Катех-3”.  Оскільки відповідно до податкової декларації Товариства з обмеженою відповідальністю “Катех-3” його обсяги продажу, податкові зобов'язання, податковий кредит за лютий 2005 року становлять 0 грн.,  свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість анульоване, відповідач вважає, що позивач не мав права включати до податкового кредиту витрати по його сплаті податку на додану вартість, визначені у відповідній податковій накладній Товариством з обмеженою відповідальністю “Престо”.  

Письмових пояснень стосовно ухвали про скасування рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 20.09.2005 р. відповідач не надав.

Дослідивши матеріали справи, оглянувши оригінали копій документів, що знаходяться у матеріалах справи, заслухавши пояснення представників, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд —

ВСТАНОВИВ:

Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі міста Києва було проведено документальну невиїзну перевірку своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати до бюджету сум податку на додану вартість Товариства з обмеженою відповідальністю “Фінікія (ЮА)” за період з 01.02.2005 р. по 28.02.2005 р.  

За наслідками перевірки було складено відповідний акт № 372/1-22-01-32768434 від 21.06.2006 р., в якому відповідач дійшов висновку про порушення позивачем п.п. 1.8 ст. 1, п.п. 7.2.1, 7.2.3., 7.2.4 п. 7.2, п.п. 7.4.5 п. 7.4. ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР зі змінами та доповненнями, в результаті чого податковим органом зменшено від'ємне значення по податку на додану вартість на загальну суму 24 680,88 грн.

Висновки податкового органу про порушення позивачем положень Закону України “Про податок на додану вартість” ґрунтуються на тому, що позивачем було неправомірно віднесено до складу податкового кредиту 24 680,88 грн. по взаєморозрахунках з Товариством з обмеженою відповідальністю “Престо” (податкова накладна № 02.17-21 від 17.02.2005 р.), яке мало взаєморозрахунки з Товариство з обмеженою відповідальністю “Катех-3”, якому рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 20.09.2005 р. № 2-1959-1/05 визнано недійсними статут та установчий договір, а також свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість № 39074810 від 14.12.2004 р. з моменту їх реєстрації.      

На підставі вказаного Акту перевірки відповідачем було винесене податкове повідомлення-рішення від 21.06.2006 р. № 0000332307/0 про зменшення суми бюджетного відшкодування (у тому числі, заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість у розмірі 24 680,88 грн.

Не погоджуючись з позицією відповідача, позивач оскаржив вказане рішення, але скарга була залишена Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі міста Києва  без задоволення.

Згідно з рішенням Державної податкової адміністрації в м. Києві від 16.11.2006 р. № 3011/10/25-114 скарга позивача на податкове повідомлення-рішення від 21.06.2006 р. № 0000332307/0 відхилена, внаслідок чого відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 21.11.2006 р. № 0000332307/2.

Зважаючи на подальше незадоволення Державною податковою адміністрацією України скарги Товариства з обмеженою відповідальністю “Фінікія (ЮА)”, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 31.01.2007 р. № 0000332307/3.

Таким чином, вищевказані спірні податкові повідомлення-рішення винесені з приводу одного і того ж предмету та з тих же підстав, на основі висновків акт № 372/1-22-01-32768434 від 21.06.2006 р.

В ході розгляду спору судом встановлено, що 16.02.2005 р. між позивачем в якості покупця та Товариством з обмеженою відповідальністю “Престо” в якості продавця укладено договір № 123/1, за умовами якого продавець зобов'язався передати у власність покупця товари (світильники), а покупець сплатити за товар певну грошову суму і прийняти його в обумовлені договором строки.

Згідно з п. 2.1.1.1 договору від 16.02.2005 р. продавець зобов'язаний передати покупцю одночасно з передачею товарів видаткову та податкову накладну на товар, що постачається.  

Податковою накладною № 02.17-21 від 17.02.2005 р. стверджується, що продавець передав, а покупець (позивач) отримав товари на загальну суму 148 085,27 грн., в тому числі 26 680,88 грн. податку на додану вартість.

За твердженнями відповідача товари, передані товариством з обмеженою відповідальністю “Престо” позивачу, були отримані ним від Товариства з обмеженою відповідальністю “Катех-3” згідно з видатковою накладною № 144 від 14.04.2005 р. на загальну суму 164 362,20 грн., в тому числі 27 393,70 грн. податку на додану вартість та відповідно податкової накладної № 144 від 17.02.2005 р. Разом з тим, в ході перевірки формування податкового кредиту Товариства з обмеженою відповідальністю “Катех-3”   відповідачем встановлено, що підприємство за місцезнаходженням не знаходиться, продажу товарів та податкових зобов'язань у лютому 2005 року не мало. Посилаючись на повідомлення директора Товариства з обмеженою відповідальністю “Престо”, який зазначає, що постачальником реалізованого позивачу товару було Товариство з обмеженою відповідальністю “Катех-3”, відповідач вважає, що Товариство з обмеженою відповідальністю “Престо” є посередником реалізованої продукції. Таким чином, на вказаних підставах позивачу було зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 24 680,88 грн.       

З даними висновками відповідача не видається можливим погодитись, оскільки належних доказів наявності між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю “Престо” інших правовідносин, крім тих, що регламентовані договором купівлі-продажу від 16.02.2005 р.  відповідачем подано не було (договір доручення, комісії тощо). Тобто,  матеріалами справи стверджується, що вищевказаними сторонами мали місце тільки відносини купівлі-продажу, в межах яких Товариство з обмеженою відповідальністю “Престо” передало у власність позивача товар, а позивач прийняв та оплатив його вартість.   

Також, з матеріалів справи слідує, що суми податку на додану вартість по зазначеній податковій накладній позивачем включений до складу податкового кредиту відповідного періоду, відображеного у книзі обліку придбання товарів (робіт, послуг) та відповідають даним податкових декларацій з податку на додану вартість за відповідний період.

Отже, як  вбачається з Акту податкової перевірки, наявних в матеріалах справи документів, заперечень відповідача та наданих в судовому засіданні пояснень, факт здійснення господарських операцій та сплати сум податку на додану вартість в ціні отриманих позивачем товарів, відповідачем не заперечується та не спростовується.

Враховуючи встановлені фактичні обставини господарської діяльності позивача у спірний період з Товариством з обмеженою відповідальністю “Престо” судом було досліджено правомірність нарахування позивачем спірних сум податкового кредиту та враховано, що:

- відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України “Про податок на додану вартість” податковий кредит –це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом. Податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів, вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації (пп. 7.4.1 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”).

Згідно з п.п. 7.2.3, п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” податкова накладна складається в момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках і надається покупцю на його вимогу продавцем товарів (робіт, послуг).

Статтею 1 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” первинний документ визначається як документ, що містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Підпунктом  7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” передбачено, що податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Пункт 7.5 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” визначає датою виникнення права платника податку на податковий кредит, дату здійснення першої з наступних подій:

а) дати списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг);

б) дати отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до даних акту перевірки від 21.06.2006 р. позивач зареєстрований як платник податку на додану вартість та має відповідне свідоцтво.  

Згідно з п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відносяться до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Нормами п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Оскільки, податковий кредит було сформовано на підставі податкової накладної, виписаної Товариством з обмеженою відповідальністю “Престо”, він складається із сум, сплачених в ціні придбання товарів у відповідного контрагента, позивачем дотримано передбачені Законом України “Про податок на додану вартість” вимоги і заявлені в декларації з податку на додану вартість за відповідний період суми податкового кредиту є обґрунтованими і правомірними.

Підпункт 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” дає повний і вичерпний перелік всіх обов'язкових реквізитів, які повинна містити в собі податкова накладна.

Виходячи з даних Акту перевірки спірне податкове повідомлення-рішення було винесено, оскільки відповідач вважає, що визнання недійсним статуту Товариства з обмеженою відповідальністю “Катех-3”, а також його свідоцтва про реєстрацію платником податку на додану вартість відповідно до рішень Солом'янського районного суду м. Києва від 20.09.2005 р. свідчить про відсутність у позивача права за період лютого 2005 року відносити суми податку на додану вартість за наслідками господарської діяльності з Товариством з обмеженою відповідальністю “Престо” до складу податкового кредиту. На думку відповідача внаслідок прийняття Солом'янським районним судом м. Києва зазначеного рішення та анулювання на цій підставі свідоцтва платників податку на додану вартість вказаного підприємства,  виписані безпосереднім контрагентом позивача податкові накладні не є первинними документами і не можуть підтверджувати передачі товару.    

За таких обставин, прийняттям спірних податкових повідомлень-рішень податковим органом фактично покладено на позивача вину за невиконання його контрагентами зобов'язань, визначених податковим законодавством. Однак жоден нормативний акт, на який посилається відповідач не містить вказівок на таку залежність.  Згідно з вимогами чинного законодавства, обов'язок контролювати звітність контрагента на суб'єктів підприємницької діяльності не покладено, крім того, суб'єкт підприємницької діяльності не має права контролювати звітність або своєчасність сплати податків іншими особами. Отже, якщо віднесення сум до складу податкового кредиту  відбувається на підставі належним чином оформлених розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення яких передбачена правилами ведення податкового обліку, дії платника податку є правомірними.

Згідно з пунктом 8 статті 19 Господарського кодексу України усі суб'єкти господарювання зобов'язані самостійно здійснювати первинний (оперативний) та бухгалтерський облік результатів своєї роботи, складати статистичну інформацію, а також надавати відповідно до вимог закону фінансову звітність та статистичну інформацію щодо своєї господарської діяльності, інші дані, визначені законом. Забороняється вимагати від суб'єктів господарювання надання статистичної інформації та інших даних, не передбачених законом або з порушенням порядку, встановленого законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 8 Конституції України, норми Конституції України є нормами прямої дії.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Згідно ч. 2 ст. 58 Конституції України ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

Відповідно до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої юридичної особи, в тому числі за податковими зобов'язаннями.

Таким чином, у разі порушення контрагентами платника податку вимог податкового законодавства, податковий орган має право у межах своєї компетенції та у відповідності до вимог чинного законодавства видавати акти державного органу на усунення таких порушень, які є обов'язковими до виконання. Відповідно до Закону України “Про державну податкову службу в Україні” вчинення зазначених дій є не тільки правом, а й прямим обов'язком податкових органів.

Отже, суд не погоджується з висновками відповідача, зважаючи на наступне:

На момент укладення та виконання позивачем та його контрагентом угоди, що досліджувалася відповідачем в процесі перевірки, установчі документи та свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість Товариства з обмеженою відповідальністю “Престо” були дійсними. Позивач не знав та не міг знати, що в подальшому, після укладання вищевказаної угоди, судовим рішенням буде визнано недійсними такі документи.

Також, нагально відмітити, що договір від 16.02.2005 р. № 123/1 станом на час розгляду справи є чинними. А 21.06.2007 р. ухвалою Апеляційного суду м. Києва № 22-3971/07 скасовано рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 20.09.2005 р. по справі за позовом Державної податкової адміністрації у м. Києві до Товариства з обмеженою відповідальністю “Катех-3”, Олешка В.В. про визнання недійсними установчих документів. Крім того, у відповідності з відповіддю Прокуратури Дарницького району м. Києва від 30.05.2007 р. № 772-вх07 на запит суду від 19.01.2007 р. № 06-6.1/132, кримінальна справа № 52-1092, порушену за фактом фіктивного створення невстановленими особами Товариства з обмеженою відповідальністю “Катех-3” 30.09.2005 р. закрита на підставі п. 2 ст. 6 Кримінально-процесуального кодексу України.     

З огляду на викладене, в період здійснення позивачем господарських операцій у 2005 році, його контрагент —Товариство з обмеженою відповідальністю “Престо” та особа, у якої останній придбавав товар (Товариство з обмеженою відповідальністю “Катех-3”) у відповідності до пп. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” мали право на нарахування податку та складання податкових накладних.

За таких обставин висновки відповідача про те, що позивачем порушені вимоги п.п. 1.8 ст. 1, п.п  7.4.1, 7.4.5, 7.2.1, 7.2.3 та 7.2.4. п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, (а саме заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість) є помилковими, а тому до позивача не може бути застосована відповідальність за порушення положень даної статті.

У відповідності до пп. 4.2.3 п. 4.2 п. 4 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” обов'язок доведення того, що будь-яке нарахування, здійснено контролюючим органом у випадках, визначених підпунктом 4.2.2 цього пункту, є помилковим, покладається на платника податків, за винятком випадків, визначених пунктом 4.3 цієї статті.

Оскільки, з наданих позивачем доказів вбачається правомірність віднесення до складу свого податкового кредиту в 2005 році (лютий) 26 680,88 грн., то висновки про порушення позивачем податкового законодавства, вміщені в Акті перевірки необґрунтовані і не відповідають дійсності, тому відповідальність до позивача не повинна застосовуватись.

Відповідно до ч. 2 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності  суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності  покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В силу ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України решта заперечень та доданих до матеріалів справи доказів до уваги судом не приймаються як такі, що не мають значення для вирішення справи.

Проаналізувавши вищезазначені норми чинного законодавства та всебічно розглянувши матеріали справи господарський суд дійшов  висновку, що позовні вимоги   підлягають задоволенню шляхом визнання недійсним  податкових повідомлень-рішень, оскільки ст.ст. 105, 162 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позов може містити вимоги про визнання рішення суб'єкта владних повноважень нечинним, а суд приймає відповідне рішення. Водночас ч. 4 ст. 105, абз. 2 ч. 2 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що позов може містити, крім визначених частиною третьою цієї статті, інші вимоги на захист прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин; суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Можливість захисту прав та законних інтересів суб'єктів господарювання шляхом визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади передбачена ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України. З урахуванням наведеного, а також беручи до уваги норми п. 6 Прикінцевих і перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права відповідає нормам чинного законодавства.

Виходячи з вимог ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, Прикінцевих та перехідних положеннями Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати у сумі 10,20 грн. підлягають стягненню з державного бюджету на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 71, 86, 94, 158, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Прикінцевими та перехідними положеннями Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

1.          Позов задовольнити повністю.

2.          Визнати недійсними податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі  м. Києва від 21.06.2006 р. № 0000332307/0, від 21.11.2006 р. № 0000332307/2 та від 31.01.2007 р. № 0000332307/3.

3.          Стягнути державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Фінікія (ЮА)” (03150, м. Київ, вул. Червоноармійська, 62, ідентифікаційний код 32768434) 10 грн. 20 коп. судового збору (державного мита).           

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження або подання апеляційної скарги в порядку, встановленому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя                                                                                            С.В. Шабунін

Дата виготовлення у повному обсязі: 23.05.2008 р.

19.05.2008р.м.Київ№ 46/133-А

З