Постанова

від 15.05.2008 по справі 20-12/430

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

20-12/430

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 15 травня 2008 р.                                                                                    № 20-12/430  

Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

головуючого Грейц К.В.,

суддів :Бакуліної С.В.,Глос О.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скаргиВиконавчого комітету Інкерманської міської Ради депутатів

на постановувід 08.01.2008 року Севастопольського апеляційногогосподарського суду

у справі№ 20-12/430

господарського суду міста Севастополя

за позовомВиконавчого комітету Інкерманської міської Ради депутатів

доІнкерманської міської організації Соціалістичної партії України

проспонукання негайно після набрання рішенням законної сили звільнити вбудовані нежитлові приміщення, розташовані у будівлі Будинку побуту за адресою: м. Севастополя, вул. Менжинського, 28

в судовому засіданні взяли участь представники :

від позивача:Кулагін О.О. (довіреність № 616 від 14.08.2007р.)

від відповідача:не з'явились

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду міста Севастополя (суддя Харченко І.А.) від 18.12.2007 року у справі № 20-12/430 позов задоволено повністю; зобов'язано відповідача звільнити вбудовані нежитлові приміщення І-24, І-25 площею 53,2 кв.м., розташовані на першому поверху двоповерхової будівлі будинку побуту під літерою “А”, за адресою: м. Севастополь, Інкерман, вул. Менжинського, 28; стягнуто з відповідача на користь позивача 85,00 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду (головуючий суддя Прокопанич Г.К., судді –Антонова І.В., Лисенко В.А.) від 08.01.2008 року у справі № 20-12/430 рішення Господарського суду м. Севастополя від 18.12.2007 року скасовано; у задоволенні позову відмовлено.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 08.01.2008 року, а рішення Господарського суду міста Севастополя від 18.12.2007 року залишити без змін, посилаючись на порушення норм матеріального права, а саме: ч.3 ст.17 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, ст.777 ЦК України.

Відзиву на касаційну скаргу відповідач не надіслав.

Заслухавши пояснення по касаційній скарзі представника позивача, який підтримав викладені в ній доводи, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в рішенні місцевого господарського суду та в постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

21 листопада 2005 року між Інкерманською міською організацією Соціалістичної партії України та Виконавчим комітетом Інкерманської міської Ради депутатів був укладений договір оренди №93/05 нерухомого майна на вбудовані нежитлові приміщення І-24, І-25 площею 53,2 кв.м, розташовані на першому поверсі двохповерхової будівлі будинку побуту літ. “А” за адресою м. Севастополь, Інкерман, вул. Менжинського, 28, терміном дії до 19 листопада 2006 року.

Зазначений договір продовжувався відповідно до умов пункту 7.3 договору на один рік до 19 листопада 2007 року. Крім того, додатковою угодою №1 від 31.01.2007 року внесені зміни до пункту 7.1 договору оренди, у зв'язку з чим пункт 7.1 договору викладений у наступній редакції: “Цей Договорі набуває законної сили з моменту його підписання сторонами та діє до 19.11.2007 року”.

18 жовтня 2007 року Виконавчий комітет Інкерманської міської Ради депутатів листом за вихідним №808 повідомив Інкерманську міську організацію Соціалістичної партії України про те, що 19.10.2007 року на засіданні виконкому буде розглядатися питання про припинення оренди приміщень, наданих в оренду згідно договору оренди нерухомого майна №93/05.

18 жовтня 2007 року Інкерманська міська організація Соціалістичної партії України звернулась до Виконавчого комітету Інкерманської міської Ради депутатів з проханням продовжити договір оренди № 93/05 від 21.11.2005 року ще на один рік, посилаючись на те, що він належним чином виконував свої обов'язки за договором оренди, а тому має переважне право на продовження цього договору на новий термін.

19 жовтня 2007 року рішенням Виконавчого комітету Інкерманської міської Ради депутатів № 10/51 вирішено не продовжувати договір оренди нерухомого майна № 93/05 від 21.11.2005 року, про що листом за вихідним №808а було повідомлено Інкерманську міську організацію Соціалістичної партії України (вих. №808а від 19.10.2007 року).

В листопаді 2007 року Виконавчий комітет Інкерманської міської Ради депутатів звернувся до суду з позовом про спонукання негайно після набрання рішенням законної сили звільнити спірні вбудовані нежитлові приміщення.

Задовольняючи позов, місцевий господарський суд виходив, зокрема, із встановлення на момент прийняття рішення факту закінчення строку дії договору оренди, який був підставою для зайняття відповідачем спірних приміщень, про що свідчить факт повідомлення позивачем відповідача про припинення дії договору, що сторонами не заперечується.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що у відповідача, який належно виконував свої обов'язки за договором найму, після спливу строку договору існує переважне право перед іншими особами на укладення договору найму на новий строк.

Колегія суддів вважає, що висновок суду апеляційної інстанції про відмову в задоволення позову про звільнення спірних приміщень є помилковим, а судом першої інстанції позов задоволено правомірно, з огляду на таке.

Згідно ч.1 ст.631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Відповідно до ч.2 ст.17 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Тобто, норма зазначеної статті вказує, що лише за відсутності заяви однієї із сторін, спрямованої на припинення або зміну умов договору оренди, він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором. В іншому випадку договір оренди припиняється.

Враховуючи наведене судом першої інстанції на підставі ретельної правової оцінки умов договору оренди сторін встановлено, а відповідачем не спростовано обставини направлення йому, як орендарю, заяви орендодавця про припинення договору оренди, що, в свою чергу, вказує на наявність достатніх правових підстав для звільнення орендарем займаного приміщення.

Наведеної правової позиції дотримується також Верховний Суд України при перегляді в касаційному порядку судових рішень у справах, пов'язаних зі звільненням нежилих приміщень, що належать до державної та комунальної власності (постанови ВСУ від 22.03.2005 року у справі №1/135-20/51, від 24.05.2005 у справі №36/237, від 27.12.2005 у справі №3/84).

Оскільки відповідно до ст.ст.2,3 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” правовою підставою користування комунальним майном є договір оренди, а позивач не надав доказів звернення до орендодавця з пропозицією переукласти договір оренди на новий строк, то цей договір оренди припинився, а тому у відповідача на момент прийняття рішення судом першої інстанції були відсутні підстави для подальшого перебування у займаних приміщеннях.

Таким чином, суд першої інстанції правомірно задовольнив вимогу орендодавця про звільнення об'єкту оренди.

Лист відповідача на адресу позивача про продовження дії договору оренди сторін на  тих самих умовах, тобто на той же (річний) термін, є по суті вимогою пролонгувати договір оренди, оскільки пролонгація договору оренди передбачена ст.764 ЦК України та ч.2 ст.17 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” та відбувається в позасудовому порядку в разі відсутності заперечень однієї із сторін про припинення договору оренди, а значить жодним чином не залежить від належного виконання орендарем своїх обов'язків.

В даному випадку матеріали справи не містять даних щодо пролонгації договору оренди сторін, в зв'язку з чим апеляційний суд безпредметно посилався на ч.3 ст.17 вищезгаданого закону та ч.1 ст.777 ЦК України в обґрунтування переважного права відповідача на продовження договору оренди на новий строк.

Викладені у постанові мотиви відмови в задоволенні позову свідчать передусім про помилкове ототожнення судом апеляційної інстанції правового інституту пролонгації договору оренди (продовження договору на той же строк  та на тих самих умовах), закріпленого ч.2 ст.17 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, який реалізується внаслідок мовчазної згоди сторін договору, та переважного права добросовісного орендаря, за інших рівних умов, на продовження договору оренди на новий строк, що здійснюється шляхом переукладення договору.

Касаційна інстанція вважає, що оскільки судами не встановлено вчинення відповідачем дій, спрямованих на переукладення договору оренди з позивачем на новий строк у встановленому законом порядку, слід вважати такими, що не настали передбачені ч.3 ст.17 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” рівні умови для реалізації переважного права попереднього орендаря на продовження договору оренди на новий строк.

Посилання суду апеляційної інстанції на прийняття 08.01.2008 року постанови Севастопольського апеляційного господарського суду у справі №20-12/401 за позовом Інкерманської міської організації Соціалістичної партії України до Виконавчого комітету Інкерманської міської Ради депутатів про спонукання укласти договір оренди нерухомого майна: по-перше, свідчить про відсутність цього рішення на момент прийняття рішення в даній справі судом першої інстанції, по-друге, лише підтверджує факт відсутності і станом на 08.01.2008 року, тобто на дату прийняття постанови в даній справі, договору оренди сторін на новий строк, а, отже, і правових підстав для зайняття відповідачем спірних приміщень.

З урахуванням вищевикладеного, рішення суду першої інстанції має бути залишене в силі, а постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню як незаконна.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1118, п.6 ч.1 ст. 1119, ч.1 ст.11110, ст. 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Виконавчого комітету Інкерманської міської Ради депутатів на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 08.01.2008 року у справі № 20-12/430 задовольнити.

Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 08.01.2008 року у справі № 20-12/430 –скасувати.

Рішення Господарського суду міста Севастополя від 18.12.2007 року у справі № 20-12/430 –залишити в силі.

Головуючий-суддя                                          К.Грейц

С у д д і

С.Бакуліна

О.Глос