Постанова

від 09.04.2008 по справі 7/109-б

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

7/109-Б

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 09 квітня 2008 р.                                                                                    № 7/109-Б  

          Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Полякова Б.М. –головуючого,

Катеринчук Л.Й. (доповідач),Ткаченко Н.Г.

розглянувши касаційну скаргузакритого акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк»в особі філії «Волинське головне регіональне управління»

на ухвалута постановугосподарського суду Волинської області від 26.11.2007Львівського апеляційного господарського суду від 28.01.2008

у справігосподарського суду № 7/109-бВолинської області

за заявоюзакритого акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк»в особі філії «Волинське головне регіональне управління»

про визнання банкрутомВолинського обласного дочірнього підприємства ДАК «Хліб України»

в судовому засіданні взяли участь  представники :

від заявникане з'явились

від боржникаШевчук В.Г. (дов. №21 від 20.09.2007)

ВСТАНОВИВ:

          у липні 2007 закрите акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»в особі філії «Волинське головне регіональне управління»(далі –ініціюючий кредитор) звернулось до господарського суду Волинської області про порушення справи про банкрутство Волинського обласного дочірнього підприємства ДАК «Хліб України»(далі –боржника).

Ухвалою господарського суду від 05.07.2007 року (суддя Шум М.С.) порушено провадження у справі про банкрутство боржника за загальною процедурою, передбаченою Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі –Закону).

23.10.2007 боржник подав відзив на заяву про порушення провадження у справі про банкрутство, в якій боржник просив залишити заяву Банку без розгляду. Клопотання боржника мотивовано тим, що 14.03.2005 директор Банку звернувся до підрозділу примусового виконання рішень ВДВС Волинського обласного управління юстиції з заявою №16.0.0.0/01-1799 про повернення виконавчого документу –наказу господарського суду Волинської області №4/119-1 від 07.09.2002 про стягнення з боржника коштів на суму 1204585,47 грн. та Постановою 28.03.2005року відділ Державної виконавчої служби Волинського обласного управління юстиції повернув стягувачу зазначений наказ, керуючись статтями 38, 40 (п.1) Закону України "Про виконавче провадження".

Ухвалою суду від 26.11.2007 провадження у справі про банкрутство боржника припинено на підставі пункту 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, мотивуючи недоведенням ініціюючим кредитором наявності безспірних грошових вимог.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 28.01.2008 апеляційну скаргу Банку залишено без задоволення, ухвалу суду від 26.11.2007 залишено без змін.

Не погоджуючись з прийнятою ухвалою, Банк звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просив ухвалу суду від 26.11.2007 та постанову суду апеляції від 28.01.2008 скасувати, а справу передати до суду першої інстанції для подальшого розгляду, аргументуючи порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема, статей 1, 6 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»(далі –Закону), статей 80, 81 Господарського процесуального кодексу України.

Перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з такого.

За приписами статті 4- 1 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", норми якого, як спеціальні норми права переважають в застосуванні над загальними нормами ГПК України.

Відповідно до частини 1 статті 5 Закону провадження у справах про банкрутство регулюються цим Законом, Господарським процесуальним кодексом та іншими законодавчими актами України.

За приписами частини 8 статті 1 Закону безспірні вимоги кредиторів - вимоги кредиторів, визнані боржником, інші вимоги кредиторів, підтверджені виконавчими документами чи розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника.

Частиною 3 статті 6 Закону встановлено, що справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора до боржника сукупно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено цим законом.

При цьому безспірність вимог кредитора повинна підтверджуватись документами, які кредитор зобов'язаний додати до заяви про порушення справи про банкрутство.

Перелік цих документів міститься в пункті 8 статті 7 Закону, в якому зокрема зазначається, що кредитор повинен додати до заяви виконавчі документи, чи інші документи, які підтверджують визнання боржником вимог кредитора.

Як встановлено судами та вбачається із змісту заяви про порушення справи про банкрутство та додатків до неї, між ініціюючим кредитором та боржником було укладено кредитний договір №2460 від 28.02.2001 за яким боржник отримав грошові кошти в позику, однак, не повернув кредит у передбачений договором термін.

Матеріалами справи підтверджується, що Рішенням господарського суду Волинської області від 27.08.2002 у справі №4/119-50 задоволено позов ініціюючого кредитора до боржника про стягнення 1204585,47 грн., в тому числі 1070000 грн. основного боргу, 134585,47 грн. відсотків, 1700 грн. державного мита, 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. На виконання судового рішення видано наказ. (т.1 а.с.37-38) за яким згідно Постанови ВДВС Волинського обласного управління юстиції від 20.09.2002 відкрито виконавче провадження (т.1 а.с.30).

Судами встановлено, що зазначений наказ суду перебував на виконанні в органах державної виконавчої служби до 2005року, був частково виконаний, однак на суму  996 169,78 грн. залишилась заборгованість боржника перед ініціюючим кредитором, що підтверджувалось актом звірки заборгованості сторін №13.2.0.1/01-1758 від 11.03.2005 (т.1 а.с. 14).

Отже, матеріалами справи підтверджується, що на протязі 2002-2005 років ініціюючий кредитор вживав заходів до стягнення спірної заборгованості через органи виконавчої служби, однак вони не мали наслідком повного задоволення його вимог.

Висновки суду першої інстанції про припинення провадження у справі про банкрутство за статтею 80 (пункт 1-1) ГПК України ґрунтувались на тому, що ініціюючим кредитором не обґрунтовано неможливості стягнення боргу в ході виконавчого провадження та не долучено доказів повернення виконавчого документу без виконання у зв'язку з відсутністю коштів боржника. Суд апеляційної інстанції погодився з такими висновками.

Колегія суддів касаційної інстанції керуючись зазначеними положеннями статей 1, 6, 7 Закону не погоджується з правовими висновками попередніх судових інстанцій про те, що законодавство про банкрутство пов'язує поняття безспірності грошових вимог кредитора з необхідністю доведення обставин неможливості задоволення грошових вимог ініціюючого кредитора за наслідками виконавчого провадження, оскільки законодавством про банкрутство такого не передбачено.

Відповідно до приписів статей 15-16 Цивільного кодексу України кожна особа на власний вибір обирає спосіб захисту свого цивільного права та інтересу. Відтак, обрання способу задоволення грошових вимог ініціюючого кредитора шляхом завершення виконавчого провадження чи шляхом порушення справи про банкрутство боржника є правом самого ініціюючого кредитора, яке не може обмежуватися судом за наявності безспірних вимог до боржника, що перевищують 300 мінімальних розмірів заробітної плати.

Колегія суддів також зазначає, що провадження у справі про банкрутство не може припинятися за частиною 1-1 статті 80 ГПК України , оскільки особливістю підстави порушення справи про банкрутство є відсутність спору стосовно суми боргових вимог кредитора, що виключає можливість застосування судом зазначеного пункту, за яким провадження у справі припиняється через відсутність предмету спору. З такою правовою позицією погоджується Верховний суд України у Постанові №20-8035 від 15.03.2005року.

Зазначеного суди першої та апеляційної інстанцій не врахували у зв'язку з чим прийняття оскаржуваної ухвали про припинення провадження у справі за частиною1-1 статті 80 ГПК України є незаконним.

Ухвала суду про припинення провадження у справі про банкрутство є за своєю правовою природою рішенням, яке є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності – на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Оскаржувані ухвала суду першої та постанова суду апеляційної інстанцій зазначеним вимогам не відповідають, їх не можна визнати такими, що відповідають фактичним обставинам справи і вимогам закону, а відтак, вони підлягають скасуванню, а справа направленню до суду першої інстанції для розгляду на стадії розпорядження майном.

При новому розгляді справи судам належить врахувати викладене та постановити рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

На підставі наведеного та керуючись ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, –

ПОСТАНОВИВ :

1.          Касаційну скаргу закритого акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк»в особі філії «Волинське головне регіональне управління»задовольнити.

          2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 28.01.2008року та ухвалу господарського суду Волинської області від 26.11.2007 скасувати, справу №7/109-б направити до господарського суду Волинської області для розгляду на стадії розпорядження майном.

Головуючий                                                                                          Б. Поляков   

Судді                                                                                                    Л. Катеринчук

                                                                                                          Н. Ткаченко