Рішення

від 04.10.2006 по справі 433/7-06

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

433/7-06

     ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

      01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16                                                     тел. 230-31-77

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Р І Ш Е Н Н Я

"04" жовтня 2006 р.                                                                              Справа № 433/7-06

Господарський суд Київської області  у складі  головуючого судді  Бабенка К.А.  розглянув матеріали справи

за позовом                      товариства з обмеженою відповідальністю „Асконі-центр”, м. Київ

до                    товариства з обмеженою відповідальністю „Імтекс”, смт. Буча

про                       стягнення заборгованості

за участю представників сторін:

від позивача: Полєтаєва І.О. (дов. №04/07/05-1 від 04.07.2005р.);

від відповідача: не з'явився.

Суть спору:

до господарського суду Київської області звернулось товариство з обмеженою відповідальністю „Асконі-центр”, м. Київ з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю „Імтекс”, смт. Буча про стягнення заборгованості.            

Ухвалою про порушення провадження у справі від 18.09.2006р. її розгляд призначено на 04.10.2006р. (а.с. 1).

В судове засідання, яке відбулось 04.10.2006р. відповідач свого представника не направив, хоча про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, витребувані судом документи не подав, про причини неявки суд не повідомив.

Відповідно до ст. 77 ГПК України, господарський суд відкладає розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні, проте, необхідних документів наявних в матеріалах справи достатньо для розгляду господарського спору по суті.

Згідно з ст. 75 ГПК України в разі якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

В зв'язку з тим, що необхідних для вирішення спору документів наявних в матеріалах справи достатньо, господарський суд повідомляв відповідача про розгляд справи належним чином відповідно до п. 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002р. за №75, і це підтверджується журналом вихідної кореспонденції канцелярії господарського суду Київської області та відповідною відміткою на першому примірнику ухвали про порушення провадження у справі, наявному в її матеріалах, справа розглядається без участі представника відповідача за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача,  господарський суд

                                          встановив:

03.12.2004 року між сторонами укладено договір №1025 (далі –договір, а.с. 8-9). Відповідно до п. 1.1 цього договору позивач зобов'язується поставити товар відповідачу, а відповідач прийняти його відповідно до накладних і оплатити у термін зазначений в п. 4.2.

Згідно п. 4.2 договору, відповідач оплачує суму за реалізований товар за цінами зазначеними у накладній кожні 7 календарних днів. Додатковою угодою до договору доповнено розділ 3 договору п. 3.15, відповідно до якого відповідач зобов'язаний на вимогу позивача надавати відомості про кількість та найменування нереалізованої продукції. В разі неподання зазначених відомостей протягом 7 днів, поставлена продукція вважається реалізованою.

А відповідно до п. 4.5 договору, звірка між сторонами за поставлений та реалізований товар здійснюється кожні 14 календарних днів у письмовій формі, або іншій доступній для позивача. В разі не проведення звірки оплата здійснюється за поставлений товар у повному обсязі.

Відповідно до видаткових накладних, належним чином завірені копії яких наявні у матеріалах справи (а.с. 11-13), позивачем поставлено, а відповідачем отримано товар на загальну суму 2794,56 грн. Відповідач за поставлений позивачем товар розрахувався з ним частково, сплативши 1160 грн. Як зазначає позивач, звірка між сторонами, згідно умов п. 4.5 договору, не проводилась, в зв'язку з чим заборгованість відповідача перед позивачем становить 1634,56 грн.

Згідно частини першої ст.193 Господарського кодексу України № 436-IV від 16.01.2003р. (надалі ГК України) суб'єкти господарювання та інші  учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

        Частиною сьомою цієї статті не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом.

        Відповідно до ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші тощо), а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Одним із основних видів господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання. А згідно ст.174 ГК України господарські зобов'язання виникають із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

        Статтею 175 ГК України зазначається, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України. Суб'єктами майново-господарських зобов'язань можуть бути суб'єкти господарювання, зазначені у статті 55 ГК України та інші, наділені господарською компетенцією.

        Відповідно до частини першої ст. 55 ГК України суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.             

Крім того, статтею 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана  вчинити на користь другої сторони  (кредитора)  певну  дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися  від певної дії, а кредитор має право вимагати від  боржника  виконання його обов'язку. Зобов'язання  виникають  з  підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Отже, беручи до уваги наведене, господарський суд задовольняє позовні вимоги в частині стягнення основного боргу повністю та стягує з відповідача на користь позивача 1634,56 грн. основного боргу.

Як зазначається в частині другій ст. 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

        Відповідно до частини першої ст. 221 ГК України кредитор вважається таким, що прострочив виконання господарського зобов'язання, якщо він не виконав дій, що випливають із змісту зобов'язання.

Крім того, згідно частини другої ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а відповідно до частини першої ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, а згідно частини першої ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно до частини другої ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених ГК України, іншими законами або договором.

Відповідно до частини другої ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, а частиною четвертою ст. 232 ГК України передбачається, що відсотки за неправомірне користування чужими коштами справляються по день сплати суми цих коштів кредитору, якщо законом або договором не встановлено для нарахування відсотків інший строк.

Беручи до уваги наведене, господарський суд задовольняє позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3% річних з прострочених ним сум та стягує з нього на користь позивача 50,38 грн.

Відповідно до частини четвертої ст. 49 ГПК України стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони, а відповідно до частини п'ятої цієї статті витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу при задоволенні позову покладаються на відповідача.  Тому, суд стягує з відповідача на користь позивача державне мито у сумі 102 грн. 00 коп. та 118 грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

На підставі викладеного та керуючись ст. 55, ст. ст. 173 - 175, частинами  першою, другою, сьомою ст. 193, частиною другою ст. 218, частиною першою ст. 221 Господарського кодексу України № 436-IV від 16.01.2003р.; ст. ст. 509, 525, 610, 611, частиною першою ст. 612, частиною першою ст. 614, частиною другою ст. 615, частиною другою ст. 625 Цивільного кодексу України від 16.01.2003р. № 435-IV; частинами четвертою та п'ятою ст. 49, ст. ст. 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

в и р і ш и в:

1.          Позов задовольнити повністю.   

2.          Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „Імтекс” (ЗКПО 32580573) на користь товариства з обмеженою відповідальністю „Асконі-центр” (ЗКПО 31611370) –1634 грн. 56 коп. основного боргу, 50 грн. 38 коп. –3% річних, а також судові витрати: держмито у сумі 102 грн. 00 коп. та 118 грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

                                   Видати наказ після набрання даним рішенням законної сили.

          3.          Копію даного рішення надіслати сторонам.

Суддя                                                                                Бабенко К. А.