Постанова

від 23.05.2008 по справі 90/12-06/4

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

90/12-06/4

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. Комінтерну, 16тел. 230-31-77

ПОСТАНОВА

Іменем України

"23" травня 2008 р.                                                                   Справа № 90/12-06/4

Суддя господарського суду Київської області Попікова О.В., розглянувши справу

за позовомІрпінської об'єднаної державної податкової інспекції, м. Ірпінь

до Дочірнього підприємства “Будівельне управління №146” Відкритого акціонерного товариства “Трест Південзахідтрансбуд”, смт. Буча

Приватного підприємства “Гарант-А”, м. Луганськ

про визнання договору недійсним,

секретар судового засідання: Холоденко Н.О.

за участю представників:

від позивачаОпанасюк В.А., за дов. від 08.01.08р. №12/О/10-0;

від 1-го відповідачаПолозов К.П., за дов. від 14.01.08р.;

від 2-го відповідачане з'явились, про час і місце розгляду справи повідомлені належно.

          На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 23.05.2008р. о 11 год. 20 хв. проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено на 28.05.2008р., про що повідомлено сторін після проголошення вступної та резолютивної частини постанови.

О б с т а в и н и   с п р а в и:

          Постановою господарського суду Київської області від 11.04.06р., залишеною без змін ухвалою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 13.09.06р., позов ДПІ в м. Ірпені (правонаступником якої є Ірпінська ОДПІ) задоволено повністю, визнано недійсною угоду, досягнуту в усній формі про купівлю-продаж рейки і болтів на підставі накладної №312 від 31.10.2002р. та укладену між дочірнім підприємством “Будівельне управління №146” відкритого акціонерного товариства “Трест Південзахідтрансбуд” і приватним підприємством “Гарант-А”, стягнуто з приватного підприємства “Гарант-А” на користь дочірнього підприємства “Будівельне управління №146” відкритого акціонерного товариства “Трест Південзахідтрансбуд” отримані за недійсною угодою кошти в сумі 40952,10 грн., стягнуто з приватного підприємства “Гарант-А” до державного бюджету державне мито в сумі 412,92грн., стягнуто з дочірнього підприємства “Будівельне управління №146” відкритого акціонерного товариства “Трест Південзахідтрансбуд” до державного бюджету вартість товару в сумі 40952,10 грн.

          Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 15.01.08р. постанову господарського суду Київської області від 11.04.06р. та ухвалу Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 13.09.06р. скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Підставою для скерування справи на новий розгляд зазначено не встановлення судом фактів, які свідчили б про те, що зміст угоди не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обов'язків, і що ці наміри спрямовані на ухилення від сплати податків за фінансово-господарськими результатами виконання зазначеної угоди та неправильність висновку про наявність підстав для визнання спірної угоди недійсною згідно статті 49 ЦК УРСР.

          ДПІ в м. Ірпені (правонаступником якої є Ірпінська ОДПІ) (далі –Позивач) заявлено позовом до Дочірнього підприємства “Будівельне управління №146” Відкритого акціонерного товариства “Трест Південзахідтрансбуд” та Приватного підприємства “Гарант-А” про визнання договору недійсним, зобов'язання відповідача 2 повернути на користь відповідача 1 кошти отримані за договором на загальну суму 40952,10 грн., стягнення з відповідача 1 в доход державного бюджету кошти на відшкодування отриманого відповідачем 1 від відповідача 2 в сумі 40952,10 грн. (позовні вимоги з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 24.04.08р. №762/10/10-0).

          Позов обґрунтований приписами статті 207 та статті 208 Господарського кодексу України з огляду на те, що на підставі оспорюваного договору ПП “Гарант-А” поставило для ДП “Будівельне управління №146” ВАТ “Трест Південзахідтрансбуд” товар (рейки та болти) загалом на суму 40952,10 грн. в т.ч. ПДВ 6825,35 грн., крім того дані були ДП “Будівельне управління №146” ВАТ “Трест Південзахідтрансбуд” у податковому обліку. Проте, рішенням Жовтневого суду м. Луганськ від 28.07.2003р. у справі №2-3833 визнано установчі документи ПП “Гарант-А” (код ЄДРПОУ 32138330) недійсними з 05.08.02р., скасовано державну реєстрацію ПП “Гарант-А”, визнано недійсним свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ №17153649 від 13.09.02р., серія НБ №192451 ПП “Гарант-А” від дати видачі.

          При цьому, районним судом було встановлено, що ПП “Гарант –А” було створено та діяло з порушенням встановленого законом порядку, оскільки засновником ПП “Гарант –А” згідно його установчих документів є Кущенко Олександра Анатоліївна. Проте, Кущенко О.А. дійсно не є засновником підприємства, її волевиявлення не було спрямоване на створення юридичної особи та заняття підприємницькою діяльністю, тобто реєстрація ПП “Гарант –А” відбувалася на підставну особу. З моменту реєстрації фінансово-господарською діяльністю підприємства остання не займалася, податкову звітність не подавала. Довіреності на ведення фінансово-господарської діяльності нікому не давала.

          Відповідача 1 –ДП “Будівельне управління №146” ВАТ “Трест Південзахідтрансбуд” у запереченнях та відзиві на даний адміністративний позов просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог ОДПІ повністю з огляду на наступне:

          - ДПІ не доведено наявність умислу з боку сторін на укладення оскаржуваного договору з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства

          - ДПІ не доведено що сторони при укладенні оскаржуваного договору діяли з порушенням господарської компетенції;

          - вважає, що позивач пропустив строк для застосування до відповідачів адміністративної санкції у вигляді конфіскації з огляду на вимоги статті 250 ГК України.;

          Представники відповідача-2 у судове засідання не з'явились, відзиву на позовну заяву не надіслали, хоча про час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином ухвалами суду. До матеріалів справи залучено лист Головного управління статистики у Луганській області від 09.04.08р. №13-48/2094 з якого вбачається, що в ЄДРПОУ значиться Приватне підприємство “Гарант-А” юридична адреса: м. Луганськ, квартал Східний, 2, кв. 65, ідентифікаційний код –32138330.

          Під час проведення підготовчого провадження судом були витребувані від осіб, які беруть участь у справі документи та інші матеріали, на яких ґрунтуються їх доводи і заперечення та прийнято рішення про обов'язковість особистої участі у судовому засіданні осіб, які беруть участь у справі.

          Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд

в с т а н о в и в:

          Згідно накладної від 31.10.02р. №312 ПП “Гарант-А” поставило ДП “Будівельне управління №146” ВАТ “Трест Південзахідтрансбуд” товар, а саме: рейки та болти, загалом на суму 40952,10 грн. в т.ч. ПДВ 6825,35 грн.

          Відповідно до ч. 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами для виникнення прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

          Статтею 202 Цивільного кодексу України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, правочини можуть бути двохсторонніми.

          Факт поставки товару на суму 40952,10 грн. не заперечується податковою службою та підтверджується залученою до матеріалів справи копією накладної від 31.10.02р. №312 на суму 40952,10 грн. в т.ч. ПДВ 6825,35 грн., яка засвідчена печаткою ПП “Гарант-А”.

          На виконання згаданого правочину, продавцем товару –ПП “Гарант-А” була виписана відповідна податкова накладна від 31.10.02р. № 312 на на суму 40952,10 грн. в т.ч. ПДВ 6825,35 грн., форма оплати безготівкова (згідно платіжного доручення від 31.10.02р. (копії в матеріалах справи)).

          Присутній у судовому засіданні представник 1-го відповідача підтвердив факт виконання обома сторонами згаданого правочину у повному обсязі.

          До матеріалів справи залучено лист Головного управління статистики у Луганській області від 09.04.08р. №13-48/2094, з якого вбачається, що в ЄДРПОУ значиться Приватне підприємство “Гарант-А” юридична адреса: м. Луганськ, квартал Східний, 2, кв. 65, ідентифікаційний код –32138330.

          Також до матеріалів справи залучена копія рішення Жовтневого суду м. Луганськ від 28.07.2003р. у справі №2-3833 за позовом ДПІ у Жовтневому районі м. Луганськ до Куценко Олександри Анатоліївни про визнання недійсними установчих документів, свідоцтва платника ПДВ та скасування державної реєстрації ПП “Гарант-А”, яким визнано установчі документи ПП “Гарант-А” (код ЄДРПОУ 32138330) недійсними з 05.08.02р., скасовано державну реєстрацію ПП “Гарант-А”, визнано недійсним свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ №17153649 від 13.09.02р., серія НБ №192451 ПП “Гарант-А” від дати видачі. Рішення суду обґрунтоване тим, що ПП “Гарант –А” було створено та діяло з порушенням встановленого законом порядку, оскільки засновником ПП “Гарант –А” згідно його установчих документів є Кущенко Олександра Анатоліївна. Проте, Кущенко О.А. дійсно не є засновником підприємства, її волевиявлення не було спрямоване на створення юридичної особи та заняття підприємницькою діяльністю, тобто реєстрація ПП “Гарант –А” відбувалася на підставну особу. З моменту реєстрації фінансово-господарською діяльністю підприємства остання не займалася, податкову звітність не подавала. Довіреності на ведення фінансово-господарської діяльності нікому не давала.

          Відповідно до вимог пункту 11 статті 10 Закону України “Про державну податкову службу в Україні” державні податкові інспекції подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна.

          Ірпінська об'єднана державна податкова інспекція скориставшись наданими їй повноваженнями звернулась до господарського суду з позовом про визнання недійсним договору, який укладений між відповідачами на підставі статті 207 Господарського кодексу України, і як наслідок про зобов'язання відповідача-2 повернути на користь відповідача-1 кошти отримані за договором на загальну суму 40952,10 грн. та стягнення з відповідача-1 в доход державного бюджету кошти на відшкодування отриманого відповідачем-1 від відповідача-2 в сумі 40952,10 грн. з огляду на приписи статті 208 Господарського кодексу України.

          Відповідно до вимог ч. 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної  правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

          Приписами ч. 1 статті 208 Господарського кодексу України передбачено, що якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із  сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

          Даючи оцінку зібраним у справі доказам, суд виходить з того, що згідно приписів статей 207, 208 ГК України, якщо угода укладена з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання угоди обома сторонами - в доход держави стягується все одержане ними за угодою.

          Для даної норми закону характерними є такі ознаки:

          а) вчинення дій об'єктивно призводить до порушення інтересів держави і суспільства в цілому, а тому в даному випадку повинно бути наявним порушення вимог саме норм законів та нормативних актів, які визначають соціально-економічні основи держави і суспільства;

          б) такі угоди характеризуються суб'єктивним наміром сторін (чи однієї сторони) порушити вимоги закону, оскільки укладаються з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а тому для визнання недійсними цих угод необхідно встановити вину сторін (або, принаймні, однієї з них) у формі умислу при укладенні угоди;

          в) факт наявності суб'єктивного чинника може мати місце з боку посадових осіб підприємства, а не з боку самої юридичної особи, а тому суб'єктивний склад правопорушення повинен бути встановлений компетентним державним органом і підтверджений законодавчо визначеними засобами доказування.

          Суд вважає, що позивачем не доведено факту наявності суб'єктивного чинника правопорушення, а відповідно і умислу у відповідачів, чи одного з них, при вчиненні спірних правочинів з метою приховування від оподаткування доходів.

          Відповідно до статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

          Оскільки суб'єктивний склад правопорушення повинен бути встановлений компетентним державним органом і підтверджений законодавчо визначеними засобами доказування, судом визнається, що позивачем не надано доказів, які свідчили б про порушення кримінальної справи проти посадових осіб відповідачів та доведення їх вини за фактом ухилення від сплати податків стосовно обставин, викладених у позовній заяві.

          Позивачем не надано належних доказів на підтвердження того, що факт ухилення від сплати податків конкретними посадовими особами відповідачів встановлений обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

          Зокрема, при цьому суд відзначає, що не надано і доказів притягнення до кримінальної відповідальності (за ухилення від оподаткування, фіктивне підприємництво, підроблення документів тощо) осіб, які діяли від імені ПП “Гарант –А”.

          Суду не надано належних доказів на підтвердження того, що вчиняючи правочин, сторони діяли з метою, яка суперечила інтересам держави та суспільства.

          Проте, ОДПІ –як позивач у даній справі не довів наявність цих трьох обставин, зокрема: наявність умислу не може бути підтверджена лише рішенням про визнання установчих документів ПП “Гарант-А” (код ЄДРПОУ 32138330) недійсними з 05.08.02р., скасування державної реєстрації ПП “Гарант-А”, визнання недійсним свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ №17153649 від 13.09.02р., серія НБ №192451 ПП “Гарант-А” від дати видачі, оскільки у рішенні Жовтневого суду м. Луганськ предметом дослідження була саме відповідність установчих документів вимогам чинного законодавства та порушення вимог закону при проведенні державної реєстрації підприємства, а не наявність умислу при вчиненні правочину, що мав місце під час підприємницької діяльності. Сам факт скасування державної реєстрації товариства, визнання недійсними установчих документів, свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ не тягне за собою недійсність всіх правочинів, вчинених з моменту його державної реєстрації. При цьому господарський суд враховує той факт, що згадане рішення винесене 28.07.03р., тобто після вчинення оспорюваного правочину.

          Обставини, що встановлені судовим рішення у цивільній справі, яке набрало законної сили, згідно ч. 1 статті 72 КАС України не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Відповідно до ч. 1 статті 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

          Відповідно до ч. 2 статті 18 Закону України “Про держану реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців”, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Як вбачається з матеріалів справи, на час вчинення правочину ПП “Гарант-А” (так і на час розгляду справи) було зареєстроване у Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України.

          Стосовно посилання податкової служби на наявність умислу з боку ПП “Гарант-А” щодо вчинення правочину з метою суперечною інтересам держави та суспільства, яка полягала, у тому, що останній займався підприємницькою діяльністю з порушенням чинного законодавства, що на думку податкової служби, дає можливість ДП “Будівельне управління №146” ВАТ “Трест Південзахідтрансбуд” віднести відповідні суми ПДВ до податкового кредиту слід зауважити наступне:

          В матеріалах справи відсутні докази наявності у ПП “Гарант-А” податкового зобов'язання або податкового боргу, що виникли внаслідок вчинення спірного правочину. До справи не надано рішень ДПС про донарахування відповідачам податкових зобов'язань, податкових повідомлень, які б підтверджували наявність податкового боргу у відповідачів.

          Порушення будь-якою юридичною особою податкового законодавства встановлюється посадовими особами контролюючого органу у результаті перевірки фінансово-господарської діяльності і фіксується у акті, складеному по результатах вказаної перевірки, а також зазначається у відповідному рішення податкової служби, яке повинно бути виконано упродовж встановленого податковим законодавством строку.           Податковим законодавством не передбачені інші документи, які можуть підтверджувати наявність виявлених порушень податкового або валютного законодавства.

          Ухилення однієї з сторін від сплати податків, після вчинення правочину відповідно до діючого законодавства України, не може бути підставою для визнання угоди недійсною, а тягне за собою адміністративну та кримінальну відповідальність посадових осіб суб'єкта підприємницької діяльності. При цьому слід зазначити, що за умови встановлення під час перевірки посадовими особами ДПС порушень податкового законодавства, неправомірне віднесення до складу валових непідтверджених витрат чи завищення податкового кредиту, позивач має повноваження щодо застосування фінансової відповідальності до такого суб'єкта.

          При цьому судом враховуються приписи ч. 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно до якої, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

          При цьому суд також звертає увагу на те, що в пункті 1.3 оглядового листа Вищого арбітражного суду України № 01-8/481 від 20.04.2001 зазначено, що порушення сторонами договору законодавства про податки не є підставою для визнання його недійсним. Якщо податковим органом не подано доказів спрямованості укладеної угоди на вчинення порушення податкового законодавства, несплата податків (обов'язкових платежів) не є підставою для визнання угоди недійсною.

          Отже, твердження позивача про суперечність спірного правочину інтересам держави та суспільства помилково ґрунтується на обставинах, які не мають правового значення для справи. Таке твердження не відповідає вимогам процесуального закону про належність доказів та підстави звільнення від доказування.

          Сам по собі досліджуваний судом правочин не є таким, що суперечить інтересам держави та суспільства. Як вбачається з матеріалів справи, за оспорюваним правочином           Приватне підприємство “Гарант-А” поставило, а Дочірнє підприємство “Будівельне управління №146” Відкритого акціонерного товариства “Трест Південзахідтрансбуд” отримало товар, а саме: рейки та болти, загалом на суму 40952,10 грн. в т.ч. ПДВ 6825,35 грн. Такий товар не виключено законом із цивільного обігу, не було законодавчих обмежень стосовно його купівлі-продажу.

          Викладені обставини не доводять факт вчинення правочину з метою, суперечною інтересам держави та суспільства, за умови недоведеності з боку податкової служби умислу у ПП “Гарант-А” при вчиненні оспорюваного правочину з метою, суперечною інтересам держави та суспільства.

          Окрім того, беручи до уваги, що позов заявлено на підставі статей 207 та 208 Господарського кодексу України, суд відзначає наступне.

          Згідно з п. 1 Прикінцевих положень Господарського кодексу України, цей кодекс набрав чинності з 1 січня 2004 року.

          Відповідно до вимог ч. статті 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

          Частиною 1 статті 208 ГК України визначено, що у випадку якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що  вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї  першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

          Таким чином, вказаний Кодекс містить публічно-правові наслідки укладення недійсної угоди. Цим кодексом встановлена відповідальність (правові наслідки) у вигляді адміністративно-господарської санкції (в розумінні статей  238, 239 ГК України), яка має конфіскаційний характер, - стягнення в доход держави одержаного однією чи обома сторонами за угодою, за укладення угоди з метою, суперечною інтересам держави та суспільства.

          При цьому суд відзначає, що моментом вчинення порушення, визначеного ст. 207 ГК України, є момент укладення договору з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

          Як підтверджено матеріалами справи, спірний правочин був вчинений відповідачами у 2002 році.

          Відповідно до статті 250 ГК України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

          Оскільки позивач звернувся до суду 23.02.2006р., тобто більш як через 3-и роки після вчинення відповідачами, як стверджує позивач, правопорушення, то за таких обставин суд дійшов висновку про пропущення строків для застосування до відповідачів адміністративної санкції у вигляді конфіскації.

          Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, судом визнається, що в позовній заяві відсутні достатні докази, що підтверджують або спростовують наявність як об'єктивного так і суб'єктивного складу правопорушення. Докази, подані позивачем, не підтверджують обставини, на які позивач посилається в обґрунтування позовних вимог, у т.ч. факту навмисного ухилення від сплати податків відповідачами.

          За огляду на викладене, позовні вимоги Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції про визнання договору недійсним, зобов'язання відповідача-2 повернути на користь відповідача-1 кошти отримані за договором на загальну суму 40952,10 грн., стягнення з відповідача-1 в доход державного бюджету кошти на відшкодування отриманого відповідачем-1 від відповідача 2 в сумі 40952,10 грн. задоволенню не підлягають.

          Судові витрати розподіляються відповідно до вимог статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України.

          Враховуючи наведене, керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 71, 94, 158 –163 Кодексу адміністративного судочинства України, господарський суд

п о с т а н о в и в:

У задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

          Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

          Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.

              Суддя                                                                                                 Попікова О. В.

Дата складання та підписання постанови в повному обсязі –28.05.2008р.