Рішення

від 13.09.2006 по справі 386/7-06

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

      01032, м. Київ, вул. Комінтерну,

16                                                    

тел. 230-31-77

ІМЕНЕМ

УКРАЇНИ

Р І Ш Е Н Н Я

"13" вересня 2006 р.                                                                             

Справа № 386/7-06

Господарський суд Київської

області  у складі  головуючого судді  Бабенка К.А. 

розглянувши матеріали справи

за позовом           товариства з обмеженою відповідальністю

„Шюрінг Україна”, м. Київ

до           суб'єкта підприємницької

діяльності -фізичної особи ОСОБА_1

про           стягнення орендної плати

за участю представників сторін:

від позивача: Гуцал О.В. (дов. №0912/1 від

12.09.2006р.);

від відповідача: не з'явився.

Суть спору:

до господарського суду Київської

області звернулось товариство з обмеженою відповідальністю „Шюрінг Україна”, м.

Київ з позовною заявою до суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи

ОСОБА_1 про стягнення орендної плати.           

Ухвалою про порушення провадження у

справі від 21.08.2006р. її розгляд призначено на 13.09.2006р. (а.с. 1).

В судове засідання, яке відбулось

13.09.2006р. відповідач в судове засідання свого представника не направив, хоча

про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином,

витребувані судом документи не подав, про причини неявки суд не повідомив.

Відповідно до ст. 77 ГПК України,

господарський суд відкладає розгляд справи, коли за якихось обставин спір не

може бути вирішено в даному засіданні, проте, необхідних документів наявних в

матеріалах справи достатньо для розгляду господарського спору по суті.

Згідно з ст. 75 ГПК України в разі

якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не

подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

В зв'язку з тим, що необхідних для

вирішення спору документів наявних в матеріалах справи достатньо, господарський

суд повідомляв відповідача про розгляд справи належним чином відповідно до п.

3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої

наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002р. за №75, і це

підтверджується журналом вихідної кореспонденції канцелярії господарського суду

Київської області та відповідною відміткою на першому примірнику ухвали про

порушення провадження у справі, наявному в її матеріалах, справа розглядається

без участі представника відповідача за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи,

заслухавши пояснення представника позивача, 

господарський суд

встановив:

10.09.2005 року між сторонами

укладено договір суборенди нежитлового приміщення (далі -договір, а.с. 6-10).

Відповідно до п. 1.1 цього договору позивач передає, а відповідач приймає в

суборенду та сплачує за частини нежитлового приміщення, що знаходиться за

адресою: АДРЕСА_1

Згідно частини першої ст. 759

Цивільного кодексу України від 16.01.2003р. № 435-IV (далі -ЦК України) за  договором 

найму  (оренди)  наймодавець 

передає   або зобов'язується

передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. 

Відповідно до п. 5.1 договору

орендна плата включає в себе вартість комунальних послуг (водопостачання,

каналізація, прибирання приміщення та прилеглої території, вивезення сміття),

енергозабезпечення, а також охорону. А згідно п. 5.3 договору сума орендної

плати складає 793 грн. 80 коп., ПДВ 158 грн. 76 коп., а всього 952 грн. 56 коп.

на місяць.

Згідно з п. 5.5 договору за кожний

наступний місяць відповідач сплачує позивачу орендну плату попередньою

оплатою  до 25-го числа місяця.

Відповідно до п. 7.2.2 договору

відповідач зобов'язується своєчасно здійснювати платежі, передбачені договором.

За користування орендованим

приміщенням, позивачем виставлено відповідачу рахунок-фактури на загальну суму

5429,59 грн., належним чином завірені копії яких наявні в матеріалах справи

(а.с. 14-19). Відповідач за оренду приміщення частково з ним розрахувався,

сплативши 2571,91 грн., в зв'язку з чим його заборгованість перед позивачем з

орендної плати становить 2857,68 грн.

Згідно частини першої ст.193

Господарського кодексу України № 436-IV від 16.01.2003р. (надалі ГК України)

суб'єкти господарювання та інші  учасники

господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним

чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності

конкретних вимог виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних

умовах звичайно ставляться. До виконання господарських зобов'язань

застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням

особливостей, передбачених ГК України.

Частиною сьомою цієї статті не

допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків,

передбачених законом.

Відповідно до ст. 173 ГК України

господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання

та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК

України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник)

зобов'язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб'єкта

(виконати роботу, передати майно, сплатити гроші тощо), а інший суб'єкт

(управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної

сторони виконання її обов'язку. Одним із основних видів господарських

зобов'язань є майново-господарські зобов'язання. А згідно ст.174 ГК України

господарські зобов'язання виникають із господарського договору та інших угод,

передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які

йому не суперечать.

Статтею 175 ГК України зазначається,

що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що

виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської

діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську

дію на користь другої сторони, а управнена сторона має право вимагати від

зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які

виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з

урахуванням особливостей, передбачених ГК України. Суб'єктами

майново-господарських зобов'язань можуть бути суб'єкти господарювання,

зазначені у статті 55 ГК України та інші, наділені господарською компетенцією.

Відповідно до частини першої ст. 55

ГК України суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських

відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську

компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене

майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна,

крім випадків, передбачених законодавством.            

Відповідно до п.1.частини другої

ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори

та інші правочини.

Крім того, статтею 525 ЦК України

одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не

допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 509 ЦК України

зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник)

зобов'язана  вчинити на користь другої

сторони  (кредитора)  певну 

дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші

тощо) або утриматися  від певної дії, а

кредитор має право вимагати від 

боржника  виконання його

обов'язку. Зобов'язання  виникають  з 

підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Отже, беручи до уваги наведене,

господарський суд задовольняє позовні вимоги в частині стягнення основного

боргу повністю та стягує з відповідача на користь позивача 3810,24 грн.

заборгованості з орендної плати.

Як зазначається в частині другій

ст. 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або

неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не

передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення

господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не

доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії

непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов

здійснення господарської діяльності.

        Відповідно до частини першої ст. 221 ГК

України кредитор вважається таким, що прострочив виконання господарського

зобов'язання, якщо він не виконав дій, що випливають із змісту зобов'язання.

Крім того, згідно частини другої

ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну

сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.

Відповідно до ст. 610 ЦК України

порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов,

визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а відповідно до частини

першої ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе

відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не

встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у

разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором

або законом, а згідно частини першої ст. 612 ЦК України боржник вважається

таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не

виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 230 ГК України

штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми

(неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний

сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності,

невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами

права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання,

зазначені у ст. 2 ГК України. А саме, як зазначається в ст. 2 ГК України

учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, наділені

господарською компетенцією.

Згідно до частини другої ст. 193 ГК

України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного

виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення

загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для

застосування господарських санкцій, передбачених ГК України, іншими законами

або договором.

Як зазначається в частині четвертої

ст. 231 ГК України, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції

застосовуються в розмірі, передбаченому договором. А частиною шостою цієї

статті передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань

встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою

Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо

інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до п. 9.1.1 договору у

випадку прострочення по оплаті платежів за договором відповідач сплачує

позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен

день прострочення.

А згідно частини шостої ст. 232 ГК

України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання,

якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість

місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Беручи до уваги те, що позивачем

пеню нараховано з порушенням чинного законодавства, тобто за період більший ніж

передбачено частиною шостою ст. 232 ГК України, позовні вимоги в цій частині

підлягають задоволенню в сумі 334,20 грн.

Відповідно до частини першої ст. 49

ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав

державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог, а

відповідно до частини п'ятої цієї статті витрати на інформаційно-технічне

забезпечення судового процесу при частковому задоволенні позову покладаються на

обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог. Тому, суд стягує з

відповідача на користь позивача державне мито у сумі 101 грн. 57 коп. та 117

грн. 51 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

На підставі викладеного та

керуючись ст. 55, ст. ст. 173 -175, частинами першою, сьомою ст. 193, частиною

другою ст. 218, частиною першою ст. 221, частиною четвертою ст. 231, частиною

шостою ст. 232 Господарського кодексу України № 436-IV від 16.01.2003р.; п. 1

частини другої ст. 11, ст. ст. 509, 525, 610, 611, частиною першою ст. 612,

частиною першою ст. 614, частиною другою ст. 615, частиною першою ст. 759

Цивільного кодексу України від 16.01.2003р. № 435-IV; частинами першою та

п'ятою ст. 49, ст. ст. 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України,

господарський суд

в и р і ш и

в:

1.          Позов задовольнити частково.  

          2.          Стягнути з суб'єкта підприємницької

діяльності -фізичної особи ОСОБА_1(Ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь

товариства з обмеженою відповідальністю „Шюрінг Україна” (ЗКПО 31065712) -2857

грн. 68 коп. заборгованості з орендної плати, 334 грн. 20 коп. -пені, а також

судові витрати: держмито у сумі 101 грн. 57 коп. та 117 грн. 51 коп. витрат на

інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

                    Видати наказ після набрання

даним рішенням законної сили.

          3.           В решті позову - відмовити.

          4.          Копію даного рішення надіслати

сторонам.

Суддя                                                                               

Бабенко К. А.