Рішення

від 21.03.2008 по справі 17-15-30/51-07-1049    

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ

СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"21"

березня 2008 р.

Справа  № 17-15-30/51-07-1049

Позивач:   

Фізична особа - підприємець ОСОБА_1;

                    Фізична особа -підприємець

ОСОБА_2;

третя

особа на стороні

позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору:

                    Державна акціонерна компанія

„Хліб України”

відповідач:

Фізична особа

-підприємець ОСОБА_3;

                     Дочірнє підприємство

Державної акціонерної компанії „Хліб України”

                    „Одесазерно”

про  визнання 

договору недійсним

Суддя  Зуєва Л.Є.

                                                             Представники:

від  позивачів: ОСОБА_1- 

підриємець;

                           ОСОБА_1-  представник згідно довіреності №1 від

01.01.2007р.; 

від  третьої особи: не з'явився;

від

підприємця ОСОБА_3:

не з'явився;

від  ДП „Одесазерно”: не з'явився.                                      

Суть

спору: Позивачі,

фізичні особи - підприємці ОСОБА_1 та ОСОБА_2, звернулися до господарського

суду Одеської області з позовом до фізичної особи -підприємця ОСОБА_3, за

участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору -

Дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії „Хліб України”

„Одесазерно” (далі - ДП „Одесазерно”), про визнання недійсним договору оренди

№12\02\2002, укладеного 27.12.2002р. між Фізичною особою -підприємцем ОСОБА_3

та ДП „Одесазерно”.

Представник

позивачів позовну заяву підтримує, 

наполягає на задоволенні позову.

Відповідач

- Підприємець ОСОБА_3 проти позову заперечує з мотивів, викладених у відзиві на

позовну заяву.  

В

ході розгляду справи було змінено правовий статус третьої особи по справі - ДП

„Одеса зерно” та визнано його відповідачем по справі. ДП „Одесазерно” проти

позову не заперечує та просить суд розглядати справу за відсутності

представника Дочірнього підприємства 

Державної акціонерної компанії 

„Хліб України”„Одесазерно” на підставі наявних матеріалів.

З

метою повного та всебічного розгляду справи, до участі у справі у якості

третьої особи на стороні позивачів, яка не заявляє самостійних вимог на предмет

спору судом залучено Державну акціонерну компанію  (далі-ДАК) „Хліб України”. Третя особа про

місце та час судових засідань був повідомлений належним чином, але,

представник  третьої особи до суду не

з'являвся, своїх міркувань щодо позову до суду не надав.  За таких обставин, справа розглядається за

наявними в ній матеріалами відповідно до ст.75 ГПК України.            

Розглядом матеріалів справи встановлено:

27  грудня 

2002р. між ДП „Одесазерно” (орендодавець) та Підприємцем ОСОБА_3

(Орендар) був укладений договір оренди №12\02\2002, згідно якого Орендодавець

передає, а Орендар приймає в строкове платне користування орендоване майно

площею 7090 кв.м, розміщене за адресою: АДРЕСА_1, що знаходиться на балансі ДП.

Майно передається в оренду з метою здійснення підприємницької діяльності. Строк

дії Договору - 10 років , з 01.01.2003р. до 01.01.2012р. включно (п.10.1

Договору).

28

грудня 2002р. Сторони уклали Додаткову угоду №1 до Договору від 27.12.2002р.

№12\02\2002, якою визначили, що з 28.12.2002р. розмір орендної плати складає 15

386 грн. 10 коп., до складу якої входить вартість наданих Орендодавцем послуг,

та Орендодавець дозволив Орендарю укладання окремих договорів на поставку

електропостачання, води та інше.

30

грудня 2002р. сторони уклали Додаткову угоду №2 до Договору від 27.12.2002р. №12\02\2002,

якою визначили, що при укладанні та виконанні цього договору оренди сторони не

керуються Законом України „Про оренду державного та комунального майна”. 

03

січня 2003р. сторони за договором підписали Акт приймання-передачі житлового

приміщення в оренду згідно з Договором №12\02\2002.

За

умовами  договору купівлі-продажу від

05.12.2006р. фізична особа-підрпиємець ОСОБА_1 та фізична особа-підрпиємець

ОСОБА_2 стали  співвласниками не житлових

приміщень: літ.”А”: приміщення  №№1-13;

літ.”К”: приміщення  №№1-4; літ.”Л”:

приміщення №1; літ.”Д”: приміщення №№1-17; іт.”Ж”: приміщення №№1-4 загальною

площею 6692,3 кв.м. що розташовані  за

адресою: АДРЕСА_1.

Станом

на час розгляду справи у суді даний факт підтверджується  договором купівлі-продажу від 05.12.2006р.,

витягом №12772523 про реєстрацію права власності на нерухоме майно від

05.12.2006р., Витягом з Державного реєстру право чинів №3263689 від

05.12.2006р. Зазначений об'єкт був придбаний ними з метою здійснення

підприємницької діяльності, так як придбане майно уявляє собою складські

приміщення.

В

ході  здійснення своєї підприємницької

діяльності та реалізуючи своє право власності на придбане майно  позивачам стало відомо, що 27  грудня 

2002р. між ДП „Одесазерно” (орендодавець) та Підприємцем ОСОБА_3

(Орендар) був укладений договір оренди №12\02\2002, згідно якого Орендодавець

передає, а Орендар приймає в строкове платне користування орендоване майно

площею 7090 кв.м, розміщене за адресою: АДРЕСА_1, що знаходиться на балансі ДП.

Майно передається в оренду з метою здійснення підприємницької діяльності. Строк

дії Договору - 10 років , з 01.01.2003р. до 01.01.2012р. включно (п.10.1

Договору).

Зазначені

обставини спонукали позивачів звернутися до господарського суду Одеської

області з позовною заявою (від 31.01.2007р. вхід.№1184) про визнання договору

оренди недійсним.

Ухвалою

господарського суду Одеської області від 05.02.2007р. (суддя Рога Н.В.)

порушено провадження у справі №30/51-07-1049 за позовом фізичної особи

-підприємця ОСОБА_1, фізичної особи -підприємця ОСОБА_2 до фізичної особи

ОСОБА_3, за участю 3-ої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет

спору ДП ДАК „Хліб України” „Одесазерно” про визнання договору оренди

недійсним.

Рішенням

господарського суду Одеської області від 05.07.2007р. (суддя Рога Н.В.) позовні

вимоги фізичних осіб -підприємців Граматик Ф.П., ОСОБА_1 -задоволені, визнано

недійсним договір оренди №12/02/2002 від 27.12.2002р., укладений між ДП ДАК

„Хліб України” „Одесазерно” та фізичною особою -підприємцем ОСОБА_3

Постановою

Вищого господарського суду України від 18.10.2007р., касацій скаргу фізичної

особи -підприємця ОСОБА_3 задоволено частково, рішення господарського суду

Одеської області від 05.07.2007р. по справі №30/51-07-1049 -скасовано, справу

передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою

господарського суду Одеської області від 14.12.2007р. (суддя Петров В.С.)

прийнято справу №30/51-07-1049 до провадження та присвоєно №15-30/51-07-1049.

Ухвалою

господарського суду Одеської області від 21.12.2007р. (суддя Зуєва Л.Є.), у

зв'язку з завантаженістю судді Петрова В.С. та на підставі розпорядження голови

господарського суду Одеської області №453-р від 21.12.2007р. „Про передачу

справи”, справу №15-30/24-07-1049 прийнято до провадження та присвоєно

№17-15-30/51-07-1049.

Позивачі

по справі вважають, що даний договір має бути визнаний недійсним, посилаючись

на ті обставини, що   об'єкт оренди - не

житлові приміщення, розташовані за адресою: АДРЕСА_1, що знаходилися на балансі

ДП „Одесазерно”, на момент укладення Договору були державною власністю, тому,

оскаржуваний Договір оренди мав відповідати вимогам Закону України „Про оренду

державного та комунального майна”, зокрема містити такі істотні умови,

передбачені ст.10 Закону, як: орендна плата з урахуванням індексації,

відновлення орендованого майна та умови його повернення, страхування орендарем

взятого ним в оренду майна, обов'язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки

орендованого майна. На думку позивачів, дані істотні умови відсутні у

оскаржуваному договорі, що є підставою вважати Договір є таким, що не

відповідає вимогам законодавства, що діяло на момент укладення Договору.

Крім

того, позивачі зазначили, що оскаржуваний Договір не відповідає умовам типового

договору оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що

належить до державної власності, затвердженого Наказом Фонду державного майна

України від 23.08.2000р. №1774.

На

підставі зазначеного, позивачі вважають, що Договір №12\02\2002 від

27.12.2002р. має бути визнаний недійсним на підставі ч.1 ст.203, ч.1 ст.215

Цивільного кодексу України.

Позивачі

також посилаються на ті обставини, що 

відповідно до п.3.7.3. Статуту ДП „Одесазерно” має право здійснювати

будь-які угоди з майном ДАК „Хліб України”, що знаходиться на балансі ДП  тільки з дозволу Компанії. На думку

позивачів, дозволу Компанії на укладення Договору або погодження Договору при

його укладенні з Компанією не відбулося.

Відповідач

- ДП „Одесазерно” проти позову не заперечує, посилаючись на те що договір був

укладений без погодження із Компанією, без урахування вимог Закону України „Про

оренду державного та комунального майна”. Крім того, на момент укладення

договору об'єкт оренди знаходився у податкові заставі  і згоди ДПІ Суворовського району м. Одеси на

передачу цього майна в оренду отримано не було.

Відповідач

також  звернув  увагу суду на те, що представником підприємця

ОСОБА_3 у даній справі є гр..ОСОБА_4- колишній директор ДП „Одесазерно”, якій

підписував оскаржуваний Договір оренди №12\02\2002 від 27.12.2002р.

Відповідач

- Підприємець ОСОБА_3 проти позову заперечує, посилаючись на те, що

правовідносини між сторонами за оскаржуваним Договором не регулюються Законом

України „Про оренду державного та комунального майна”, про що зазначено у

Додатковій угоді №2 до Договору №12\02\2002. 

Крім того, згідно висновку науково-практичної експертизи Інституту

держави і права ім. В.М.Корецького НАН України 

орендні відносини, які виникли між підприємствами ДАК „Хліб України” та

суб'єктами господарювання  зазначеним

Законом не регулюються.

Відповідач

також вважає, що укладення договорів передбачено п.5.4. Статуту ДП

„Одесазерно”, згідно якого директор укладає в Україні та за кордоном договори

та інші угоди від імені підприємства, а п.3.7.3. Статуту передбачено лише

виконання умов договору з дозволу Компанії, тому на його думку в.о. директора

ОСОБА_4,  укладаючи та підписуючи

оскаржуваний договір діяв в межах повноважень, 

наданих йому  статутом   підприємства.    

Дослідивши

обставини справи, заслухавши пояснення представників  сторін та надані в ході розгляду справи

докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з

наступних правових підстав.

Відповідно

до ст. 15 Цивільного кодексу України 

кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його

порушення , невизнання або оспорювання. Згідно ст.16 цього ж Кодексу кожна

особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або

майнового права та інтересу. Одним із способів захисту права є визнання

правочину недійсним.

Як

вбачається з матеріалів справи,  згідно

рішення господарського суду Одеської області від 01.04.2005 р. по  справі № 9/109-05-2768 за СПД ОСОБА_5 було

визнано право власності на нерухоме майно - нежитлове приміщення, розташовані

за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 1139, 2 кв.м. - частина вищезазначеного

нерухомого майна.

           Рішенням господарського суду

Одеської області від 14.07.2006 р. за справою № 9-30/76-05-2167 за ДП ДАК «Хліб

України»«Одесазерно»було визнано право власності на нерухоме майно - нежитлові

приміщення, розташовані за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 6692,3

кв.м., та нежитлові приміщення, розташовані за адресою: м. Одеса, вул.

Миколаївська дорога, 197, загальною площею 404,00 кв.м., на підставі якого

підприємство отримало Витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно.

Проте,

з 2001 р. ДП ДАК «Хліб України»«Одесазерно»було боржником із виплати земельного

податку і з метою ліквідації цієї заборгованості у відповідності до діючого

законодавства України, ДПІ Суворовського району м. Одеси здійснила продаж

зазначених нежитлових приміщень з аукціону.

Станом

на сьогоднішній день позивачі є власниками 

нежитлових приміщень: літ.”А” -приміщення №№1-13; літ „К”- приміщення

№№1-4; літ.”Л”- приміщення №1; літ. „Г,Д” -приміщення №№1-17; літ.”Ж”-

приміщення №№1-4; загальною площею 6692,3 кв.м, що розташовані  за адресою: АДРЕСА_1. Даний факт

підтверджується  договором

купівлі-продажу від 05.12.2006р., Витягом №12772523 про реєстрацію права

власності на нерухоме майно від 05.12.2006р., Витягом з Державного реєстру

правочинів №3263689 від 05.12.2006р. і не заперечується відповідачами  по справі. 

Зазначений об'єкт був придбаний ними з метою здійснення підприємницької

діяльності, так як придбане майно уявляє собою складські приміщення, що не

суперечить ст.320 Цивільного кодексу України. 

Згідно

ст.319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується,

розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Врахувавши

вказівку Вищого господарського суду України викладену в його постанові від

18.10.2007р. по справі №30/51-07-1049, стосовно дослідження питання щодо

встановлення питання щодо того, чи входять до складу приміщень, що придбані

позивачами за договором купівлі-продажу від 05.12.2006р., які знаходяться за

адресою: АДРЕСА_1, приміщення за цією ж адресою, які були передані в оренду ДП

„Одесазерно” ДАК „Хліб України” фізичній особі -підприємцю ОСОБА_3 за договором

оренди №12/02/2002 від 27.12.2002р., оскільки за змістом договору

купівлі-продажу його предметом є продаж нежитлових приміщень загальною площею

6692,3 кв.м., а предметом договору оренди є майно площею 7 090,00 кв.м., суд

встановив наступне.

Як

свідчить наявна в матеріалах справи довідка ДП „Одесазерно” ДАК „Хліб

України”  станом на час укладання

оскаржуваного договору оренди, по приміщенням які передавалися відповідачу в

оренду не було проведено технічну інвентаризацію, тобто при укладанні

оспорюваного договору сторонам не було та не могло бути  відомо точних характеристик  та площі майна переданого в оренду, зазначена

технічна документація була проведена лише в подальшому при укладання договору

купівлі-продажу.

Представником

відповідача будь-яких заперечень та доказів проведення технічної інвентаризації

майна, переданого в оренду та пояснень з приводу обставин викладених у

постанові ВГСУ України від 18.10.2007р. суду надано не було.

Судом

приймалися всі передбачені законом заходи щодо витребування у сторін

відповідних доказів, неодноразово ухвалами суду в судові засідання викликалися

ДП „Одесазерно” ДАК „Хліб України”  та

ДАК „Хліб України”, зазначені сторони неодноразово були належним чином

повідомлені про день та час проведення судових засідань по справі, однак їх

представники в судові засідання не з'явилися 

та будь-яких доказів  та пояснень

з приводу обставин, викладених в постанові ВГСУ від 18.10.2007р. суду не

надали,   тому суд розглядає обставини

справи за наявними в ній документами.

Виходячи

з вищевикладеного та враховуючи ті обставини, що ні позивачем ні відповідачем

не заперечувалися у судових засіданнях ті обставини, що майно , яке є предметом

договору оренди  є майном, яке було

придбано позивачами за  договором

купівлі-продажу від 05.12.2006р. та з боку ДП „Одесазерно” ДАК „Хліб України”   та ДАК „Хліб України” не було заявлено

будь-яких заперечень з цього приводу , суд дійшов висновку що до складу

приміщень, що придбані позивачами за договором купівлі-продажу від

05.12.2006р., які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, входять приміщення за цією

ж адресою, які були передані в оренду ДП „Одесазерно” ДАК „Хліб України”

фізичній особі -підприємцю ОСОБА_3 за договором оренди №12/02/2002 від

27.12.2002р., тому враховуючи вище наведене, суд вважає, що позивачі правомірно

звернулися до суду з даним позовом за захистом своїх порушених прав та

охоронюваних законом інтересів.

У

відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій

осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення

цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом

якого є договори - основний вид правомірних дій -це волевиявлення осіб, які

безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і

обов'язків. При цьому, ст.12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої

цивільні  права вільно на власний розсуд.

Відповідно до ст. 63 ГК України

усі підприємства класифікуються за двома критеріями: за формою власності і за

способом утворення та формування статутного фонду.

Залежно від форм

власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти підприємства таких

видів:

-  приватне підприємство, що діє на основі

приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи);

- підприємство, що діє на

основі колективної власності (підприємство колективної власності);

- комунальне

підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;

-державне підприємство,

що діє на основі державної влас ності;

- підприємство, засноване

на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності) та

інші.

Залежно

від способу утворення (заснування) та формування статутного фонду в Україні

діють підприємства унітарні та корпоративні.

Унітарне

підприємство створюється одним зас новником, який виділяє необхідне для того

майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки

(паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника,

який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на

засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації

підприємства. Уні тарними є підприємства державні, комунальні, підприємства,

засновані на власності об'єднання громадян, релігійної органі зації або на

приватній власності засновника.

         Державні підприємства діють у формі

державного унітарного підприємства, котре утворюється компетентним органом державної

влади в розпорядчому порядку на базі відок ремленої частини державної

власності, як правило, без поділу її на частки, і входить до сфери його

управління, відповідно до ст. 73 ГК України.

В

свою чергу, державні унітарні підприємства діють як дер жавні комерційні

підприємства або казенні підприємства. Дер жавне комерційне підприємство є

суб'єктом підприємницької діяльності, діє на основі статуту на принципах

підприємництва, зазначених у ст. 44 ГК України, при цьому майно державного

комерційного підприємства закріплюється за ним на праві гос подарського

відання, згідно  ст. 74 ГК України.

Державна

акціонерна компанія „Хліб України” утворена відповідно до постанови  Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1996

року №100 „Про утворення Державної акціонерної компанії „Хліб України”, при

цьому згідно п.п.4.1.,4.2 Статуту засновником Компанії є держава в особі

Кабінету Міністрів України та повноваження щодо управління корпоративними

правами держави стосовно ДАК „Хліб України” здійснюються  Міністерством аграрної політики України  відповідно до постанови Кабінету Міністрів

України від 14.07.2006р.№ 978.

Як

вбачається з матеріалів справи, Дочірнє Підприємство „Одесазерно” Державної

акціонерної компанії „Хліб України”, згідно Статуту в редакції 2001р.,

зареєстрованого Ленінською райадміністрацією Одеського міськвиконкому

18.01.2002р., є дочірнім підприємством Державної акціонерної компанії „Хліб

України”, яка є його засновником. Відповідно до п.4.3. Статуту  Майно Компанії передається  підприємству в користування. Підприємство має

право вчиняти щодо майна Компанії будь-які дії тільки з дозволу Компанії.

Майно, що набуте Підприємством в результаті власної господарської

діяльності  належить Компанії на праві

власності.  Підприємство володіє,

користується і розпоряджається майном, вчиняючи будь-які дії, що не суперечать

чинному законодавству і цьому Статуту.

При

цьому, слід зауважити, що з моменту реєстрації 

підприємства та на час розгляду справи у суді згідно довідки №3853 про

включення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України ДП

„Одесазерно” належить до державної форми власності.

Як

вбачається з тексту самого договору, а саме п.2.2 власником переданого в оренду

майна залишається держава, а орендар користується ним протягом строку оренди, з

чого слідує що ДП „Одесазерно” визначило при укладанні договору, що передане в

оренду майно є державною власністю.

Крім

цього, з наданого представником позивача витягу про реєстрацію права власності

на нерухоме майно від 08.08.2006р. №11470624 вбачається, що ДП ДАК „Хліб

України” „Одесазерно” є власником нежитлових приміщень на підставі рішення

господарського суду Одеської області від 14.07.2006р. та ухвали суду від

31.07.2006р. по справі №9-30/76-05-2167. При цьому в названому витягу форма

власності визначена, як державна, у зв'язку з цим суд вважає, що до спірних

правовідносин слід застосовувати норми Закону України „Про оренду державного та

комунального майна України”.

Більш

того, як вбачається з п. 2.2 оскаржуваного Договору, власник майна залишається

держава, а орендар користується ним протягом строку оренди, що також  підтверджує, що майно відноситься до

державної форми власності.

Законом

України „Про оренду державного та комунального майна” встановлено коло

орендодавців державного та комунального майна. Відповідно до приписів

зазначеної статті, орендодавцями нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень

-ст. 4 Закону), що є державною власністю, виступають ФДМ України, його

регіональні відділення. Державні підприємства, згідно цього Закону, можуть виступати

орендодавцями нерухомого майна без дозволу ФДМ України (його регіональних

відділень) лише стосовно приміщень, що не перевищують площу 200 кв.м.

Як

вбачається з оскаржуваного договору оренди №12\02\2002, Орендодавець передав, а

Орендар прийняв в строкове платне користування орендоване майно площею 7090

кв.м, розміщене за адресою: АДРЕСА_1, що знаходиться на балансі Дочірнього

Підприємства, що значно перевищує 200 кв.м., у зв'язку з чим при укладанні

вказаного договору оренди отримання дозволу від 

РВ ФДМ України по Одеській області було обов'язковим.

Проте,

згідно ст. 287 ГК України, який набрав чинності та діє на час розгляду справи у

суді, орендодавцем нерухомого майна може виступати  лише ФДМ України  та його регіональні відділення. Державні

підприємства, згідно зазначеної статті, мають право укладати договори оренди

нерухомого майна в незалежності від розміру площі лише з дозволу ФДМ України та

його регіональних відділень. Зазначена норма носить імперативний характер,

тобто обов'язкова для виконання, а тому не дотримання її є порушенням вимог

законодавства України.

З

викладеного вбачається, що існує колізія норм матеріального права, а саме норм

Закону та ст. 287 ГК України.

Проте,

виходячи з теорії права, при вирішенні спорів необхідно давати перевагу

спеціальним нормам перед загальними, а при наявності колізії в однакових по

силі нормах права - застосовувати ті норми, які були прийняті пізніше.

На

думку суду, як норми Закону, так і норми ст. 287 ГК України, є спеціальними

нормами щодо відносин оренди державного майна, тобто вони мають рівну силу.

Однак, враховуючі, що ГК України прийнято (набув чинності) пізніше, ніж Закон,

суд вважає, що до спірних відносин необхідно застосовувати норми ГК України, а

саме ст. 287 вказаного Кодексу.

Матеріали

справи свідчать, що спірний  договір

оренди в якості орендодавця уклав та підписав в.о. директора ДП „Одесазерно”

ОСОБА_4  балонсоутримувач без згоди

на  це ДАК „Хліб України” та  ФДМ України 

та його регіонального відділення в Одеській області, тобто, у порушення

приписів ст. 287 ГК України.

Відповідно

до п.5.1. Статуту Управління Підприємством здійснюють Компанія, уповноважена

особа за довіреністю, директор Підприємства. Директор діє від імені

Підприємства без довіреності (п.5.5.Статуту). Згідно п.5.4. Статуту директор,

зокрема, укладає в Україні та за кордоном договори та інші угоди від імені

Підприємства відповідно до Статуту та Положення про порядок укладення,

затвердженого Компанією.

Відповідно

до п. 9.3 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України № 2-5/111 від 12.03.1999

за загальним правилом передбачені установчими документами обмеження повноважень

особи щодо укладення угод у порівнянні з визначеними у довіреності, законі не

повинні впливати на відносини підприємства, установи, організації від імені

якої укладено угоду, з іншими особами. Винятком є випадки, коли сторона знала

чи повинна була знати про існуючі обмеження. У цих випадках угода може бути

визнана недійсною за позовом особи, в інтересах якої встановлено обмеження, але

заявник повинен довести, що друга сторона знала чи повинна була знати про

існуючі обмеження.

Зазначаємо,

що враховуючи зазначене Роз'яснення, як правило, письмова угода укладається

шляхом складання документа, що визначає її зміст, і підписується безпосередньо

особою, від імені якої вона укладена або іншою особою, яка діє в силу

повноважень, заснованих, зокрема, на законі, довіреності, установчих

документах. Для укладення угод органи юридичної особи не потребують

довіреності, якщо вони діють в межах повноважень, наданих законом, іншим правовим

актом або установчими документами.

Підписання

особою (органом юридичної особи) угоди без відповідних повноважень, а також з

порушенням наданих їй повноважень згідно зі статтею 48 Цивільного кодексу УРСР,

може вважатися підставою для визнання укладеної угоди недійсної як такої, що не

відповідає вимогам закону.

Також

пунктом 9.1 зазначеного Роз'яснення встановлено, що угода, укладена

представником юридичної особи або керівником її відособленого підрозділу без

належних повноважень на її укладення або з перевищенням цих повноважень,

повинна бути визнана недійсною як така, що не відповідає вимогам закону.

Оскільки

сторона, з якою укладено угоду, знала або повинна була знати про відсутність у

представника другої сторони відповідних повноважень, то її засновані на цій

угоді вимоги до другої сторони (від імені якої укладено угоду) задоволенню не

підлягають.

При

цьому припущення про те, що сторона, з якою укладено угоду, знала або повинна

була знати про відсутність у представника юридичної особи або керівника її

відособленого підрозділу повноважень на укладення угоди, ґрунтується на її

обов'язку перевіряти такі повноваження.

На

підставі Статуту дочірнього підприємства ДАК „Хліб України” „Одесазерно”,

в.о.директора підприємства ОСОБА_4 було укладено оспорюваний договір оренди від

27.12.2002 № 12/02/2002 з фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 з перевищенням

службових повноважень та всупереч Статуту ДП ДАК „Хліб України” „Одесазерно”, а

саме пп. 5.4. в якому визначено, що Директор підприємства здійснює безпосереднє

керівництво Підприємством, вирішує всі питання діяльності Підприємства, крім

тих, які входять до компетенції Компанії.

Відтак,

за погодженням з Компанією розпоряджається майном та коштами Підприємства в

межах кошторису, затвердженого Компанією та укладає в Україні та за кордоном

договори та інші угоди від імені Підприємства тощо.

Більш

того, відповідно до п. 3.7.3 Статуту ДП ДАК „Хліб України” „Одесазерно” має

право здійснювати будь-які угоди з майном ДАК „Хліб України”, що обліковується

на балансі її дочірнього підприємства тільки з дозволу Компанії.

У

відповідності до п. 1 ст. 227 ЦК України, правочин юридичної особи, вчинений

нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Слід

зазначити також, що крім приписів зазначеної вище 287 статті ГК України, а

враховувати лише норми Закону та інші матеріальні норми права, які діяли на

момент укладання договору оренди, 

порядок укладення цього договору також було порушено, про що свідчить

наступне.

Пунктом

2 Методики розрахунку і порядку використання орендної плати державного майна

(далі -Методика), затвердженої Постановою КМ України №786 від 04.10.1995р. (в

редакції,  яка діяла на момент укладення

спірного договору)  передбачено, що у

випадках, коли орендодавцем державного нерухомого майна виступає державне

підприємство, розмір орендної плати за це майно необхідно погоджувати з

органом, уповноваженим управляти майном підприємства , в даному випадку з

Міністерством аграрної політики  та

органом, визначеним в абзаці другому 

ст.5 Закону, тобто, у даному випадку, - ФДМ України (його регіональним

відділенням в Одеській області).

Зазначена

норма  носить імперативних характер,

тобто обов'язкова для виконання, а тому 

не дотримання її є порушенням вимог законодавства України.

Як

свідчать матеріали справи, при укладенні спірного договору  вищезазначений порядок узгодження орендної

плати також  не було дотримано, тобто

відповідачем не було узгоджено  розмір

орендної плати з ФДМ України (його регіональним відділенням в Одеській області)

оскільки спірний договір оренди державного майна від 27.12.2002 року було

укладено з порушенням норм чинного законодавства, а саме, в частині визначення

орендної плати договір оренди протирічить вимогам ст.ст. 5, 11 Закону України

„Про оренду державного та комунального майна" та абзацу другого пункту 2

Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна,

затвердженої постановою КМУ від 04.10.95р. № 786 (із змінами та доповненнями),

яким передбачено, що, коли орендодавцем державного нерухомого майна є державне

підприємство, розмір орендної плати погоджується  з 

органом  приватизації,  у даному 

випадку - розмір  орендної плати

повинен  був узгоджений з регіональним

відділенням ФДМУ по Одеській області, чого відповідачем в порушення вимог вищевказаної

Методики не було зроблено.

Порядком

надання дозволу державним підприємства і організаціям бути орендодавцем

нерухомого майна, що знаходиться на їх балансах, затвердженим наказом Фонду

державного майна України від 20 лютого 1998 року № 309, чітко встановлено

процедуру і умови надання Фондом державного майна України, його регіональними

відділеннями та представництвами дозволів державним підприємствам, організаціям

на передачу в оренду цілісних майнових комплексів їх структурних підрозділів та

нерухомого майна. Відповідно до п. 1.3 загальних положень цього Порядку, цей

порядок поширюється на випадки надання дозволу державним підприємствам і

організаціям бути орендодавцем державного майна згідно з абзацом 4 статті 5

Закону України „Про оренду державного та комунального майна". Відповідно

до п.2 цього Порядку:

Підприємство

для отримання дозволу на передачу в оренду майна, яке перебуває на його

балансі, звертається до Фонду державного майна України або до  його регіонального відділення чи

представництва з заявою про надання підприємству права на передачу в оренду

цілісного майнового комплексу його структурного підрозділу (філії, цеху,

дільниці) або нерухомого майна (будівлі, приміщення) певної площі, що перебуває

на його балансі і розташоване за певною адресою.

До

заяви додаються: проект договору оренди об'єкта, завізований сторонами договору

(або укладений договір оренди - у разі його приведення у відповідність до вимог

законодавства); дозвіл на передачу в оренду державного майна від органу,

уповноваженого управляти майном підприємства (в даному випадку - Міністерства

освіти та науки України); розрахунок орендної плати за перший місяць оренди,

здійснений відповідно до вимог Методики розрахунку і порядку використання плати

за оренду   державного майна, затвердженої

постановою Кабінету Міністрів України і підписаний керівником і головним

бухгалтером підприємства. Крім того, додаються у разі оренди нерухомого майна

звіт про експертну оцінку вартості об'єкта оренди та інформація про загальну та

корисну площу об'єкта оренди.

Згідно

пункту 3 вказаного Порядку, регіональні відділення ФДМУ у разі подання повного

переліку документів перевіряють комплектність документів, наданих підприємством

- балансоутримувачем об'єкта оренди, перевіряють відповідність умов договору оренди

вимогам законодавства та перевіряють розрахунки орендної плати. Регіональні

відділення після надходження матеріалів, у разі подання заяви про оренду

нерухомого майна перевіряють звіти з експертної оцінки вартості об'єктів

оренди, надають висновки про можливість застосування даних звітів про експертну

оцінку нерухомого майна при розрахунках орендної плати. Також, регіональні

відділення надають дозволи  

державним   підприємствам   самостійно  

укладати   договори   оренди,  

розглядаючи   кожен конкретний

випадок окремо з урахуванням потреби виконання органами приватизації завдання

щодо надходження коштів до державного бюджету.

Розглядом

матеріалів справи було встановлено, що експертна оцінка переданого в оренду

майна не проводилася, що  призвело  до невірного розрахунку орендної плати, яка і

є істотною умовою договору оренди.

Згідно

ст. 11 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” оцінка

об'єкта оренди здійснюється за Методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів

України. Оцінка об'єкта оренди передує укладенню договору оренди.

Отже,

плата за використання державного майна, яка розраховується згідно оцінки

об'єкта оренди та здійснення розрахунку орендної плати за використання

нерухомого майна, є однією з істотних умов договору оренди, згідно ст.10 Закону

України „Про оренду державного та комунального майна",  та розраховується на підставі Методики,

затвердженою Кабінетом Міністрів України № 786, яка була діюча на момент

укладання вищезазначеного договору.

Крім

цього в порушення ст10 Закону „Про оренду державного та комунального майна”

передане в оренду майно не було застраховане.

Згідно

п.4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, що набрав

чинності з 01.01.2004р., щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності

Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав

і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Згідно

до вимог ч. 1 ст. 203 Цивільного Кодексу України зміст правочину не може

суперечити актам цивільного законодавства. Вимогами статті 215 Цивільного

Кодексу передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент

вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5

та 6 ст. 203 цього Кодексу. А відповідно вимогам ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо

недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша

заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених

законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. У відповідності до

вимог частини 3 ст. 207 Господарського кодексу України у разі, якщо за змістом

зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання

визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

При

цьому, враховуючи що спірна угода стосується орендних правовідносин, які не

можуть за своєю юридичною сутністю бути припинені з моменту виникнення,   суд вважає за необхідне припинити дію

договору оренди  майна від 16.04.2003р.

та дію додаткових угод до нього на майбутнє.

Відповідно

до ст.216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних

наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності

правочину  кожна із сторін зобов'язана

повернути  другій стороні в натурі все,

що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого

повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном -

відшкодувати вартість того, що одержано за цінами, що існують на момент

відшкодування. 

У

даному  спорі мова йде саме про визнання

недійсним правочину, за яким одержане однією із сторін полягає у користуванні

майном, отже, питання щодо правових наслідків недійсності  Договору оренди №12\02\2002 від 27.12.2002р.

мають визначити позивачі по справі, шляхом заяви відповідних позовних вимог, які

в ході розгляду справи не заявлялися, тому у даній справі ці питання судом

не  розглядаються.    

Враховуючи

вищевикладене, керуючись ст.ст. 11, 12, 15, 203, 215, 216, 227, 319 ЦК України,

суд дійшов висновку, що позовні вимоги СПД -фізичної особи ОСОБА_2  та СПД -фізичної особи ОСОБА_1 обґрунтовані

та підтверджені відповідними засобами доказування, у зв'язку з чим підлягають

задоволенню у повному обсязі.  

Судові

витрати по сплаті держмита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення

судового процесу покласти на відповідачів 

відповідно до ст..ст.44.49 ГПК України.

                                   Керуючись

ст.ст. 44.49,82-85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1.Позовну

заяву Фізичних осіб - підприємців ОСОБА_2 та ОСОБА_1  -задовольнити.

2.

Визнати  договір оренди  №12\02\2002 від 27.12. 2002р., та додаткові

угоди до нього №1 від 28.12.2002р., №2 від 30.12.2002р., укладені між Дочірнім

підприємством Державної акціонерної компанії „Хліб України„ „Одесазерно” та

Фізичною особою -підприємцем ОСОБА_3 - недійсними та припинити їх дію на

майбутнє.

3.

Стягнути з Дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії „Хліб України

„ „Одесазерно” (АДРЕСА_1, код 30704295, р\р 2600803290163 в АКБ „Правексбанк”

м. Київ, МФО 321983)  на користь Фізичної

особи -підприємця  ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, код

НОМЕР_1) витрати по сплаті державного мита у сумі 42 грн. 50 коп. та витрати на

ІТЗ судового процесу у сумі 59 грн. 00 коп.

4.

Стягнути з Дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії „Хліб України

„ „Одесазерно” (АДРЕСА_1, код 30704295, р\р 2600803290163 в АКБ „Правексбанк”

м.Київ, МФО 321983)  на користь Фізичної

особи -підприємця  ОСОБА_2  (АДРЕСА_3, код НОМЕР_2) витрати по сплаті

державного мита у сумі 42 грн. 50 коп. та витрати на ІТЗ судового процесу у

сумі 59 грн. 00 коп.

5.

Стягнути з Фізичної особи -підприємця  

ОСОБА_3 (АДРЕСА_4, код НОМЕР_3) на користь Фізичної особи

-підприємця  ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, код НОМЕР_1)

витрати по сплаті державного мита у сумі 42 грн. 50 коп. та витрати на ІТЗ

судового процесу у сумі 59 грн. 00 коп.

6.

Стягнути з Фізичної особи -підприємця  

ОСОБА_3 (АДРЕСА_4, код НОМЕР_3) на користь Фізичної особи

-підприємця  ОСОБА_2  (АДРЕСА_3, код НОМЕР_2) витрати по сплаті

державного мита у сумі 42 грн. 50 коп. та витрати на ІТЗ судового процесу у

сумі 59 грн. 00 коп.

Рішення

суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його

підписання.

Накази видати після

набрання рішенням законної сили.

Повний

текст рішення складено та  підписано

26.03.2007р. 

Суддя                                                                                      

Зуєва Л.Є.