Рішення

від 03.04.2008 по справі 02/1142

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

                          ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

-----------------------------------------------------------------------------------------------------------------                                

Р І Ш Е Н Н Я           

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

          "03" квітня 2008 р.                                                                               

Справа №  02/1142

          Господарський суд Черкаської області

в складі   головуючого судді  Пащенко А.Д., 

із секретарем судового засідання Давиденко В.Г., за участю

представників:  позивач: ОСОБА_1

-підприємець особисто, ОСОБА_2 -за довіреністю, відповідача: не з'явився,  розглянувши у відкритому судовому засіданні в

м. Черкаси справу

за

позовом підприємця

ОСОБА_1      

до

приватного підприємства

„АВІОР”

про визнання договору купівлі-продажу

розірваним та стягнення 253 922,33 грн.,

ВСТАНОВИВ:

В

результаті уточнення позовних вимог встановлено, що заявлено вимогу про

визнання розірваним договору купівлі-продажу № 92/07, укладеного сторонами між

собою 25.09.2006 року, та про стягнення з відповідача на підставі ч. 2 ст. 693,

ст. 625  ЦК України коштів в сумі 253 993

грн. 13 коп., в тому числі 200 000 грн. передоплати за залізобетонні плити, 46

480 грн. 80 коп.  індексу інфляції та 7

512 грн. 33 коп. три проценти річних за прострочення повернення позивачу

грошових коштів. В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на те, що позивач

виконав умови договору, повністю перерахував відповідачу передоплату за

залізобетонні блоки, а відповідач не виконав умови  договору,  

не поставив позивачу товар в установлений договором строк, в зв'язку з

чим позивач просить стягнути з відповідача 200 000 грн. передоплати та

нарахування на цю суму.  

Позивач

та представник позивача у судовому засіданні позов підтримали, просили  визнати договір розірваним та стягнути з

відповідача 253 993 грн. 13 коп., прийняти рішення в даному судовому

засіданні.  

Відповідач

належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, але відзив на

позов суду не подав, повторно не направив свого представника у судове

засідання, не надіслав суду заяву про розгляд справи за участю його

представника. Стороною у даному спорі є підприємство -юридична особа,

представником підприємства може бути будь-яка особа, визначена керівником, чи

керівник особисто, а заперечувати проти позову та надавати докази на

підтвердження заперечень є правом сторони, а не обов'язком. Суд вважає, що

неявка представника відповідача у судове засідання не перешкоджає розгляду

справи по суті і вважає можливим розглянути справу за відсутності представника

відповідача, за наявними  у справі

матеріалами. 

Дослідивши

матеріали справи у їх сукупності, заслухавши пояснення та доводи позивача та

його представника,  суд  встановив наступне.

Позивач

та представник позивача у судовому засіданні підтвердили свою вимогу про

визнання договору № 92/07 від 25.09.2006 року розірваним. Відповідно до статті

12 ГПК України вказана вимога не може бути 

окремою вимогою у господарському процесі -така вимога не підлягає

розгляду у господарському суді. Тому суд вважає,  що в цій частині слід припинити провадження у

справі.

Судом

встановлено, що 25 вересня 2006 року приватне підприємство «Авіор» в особі

директора Холоденко Валерія Володимировича, який діє на підставі Статуту, та

суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_1, який діє на підставі Свідоцтва про

державну реєстрацію фізичної особи-підприємця і є платником єдиного податку,

уклали договір № 92/07, за умовами якого (п.п.1.1. п.1) відповідач зобов'язався

поставити, а позивач прийняти і оплатити товар: плиту залізобетонну ПАГ-14б.в.

IV-ї категорії.

          Вартість предмету договору (плити

залізобетонної ПАГ-14б.в. IV-ї категорії) за одну одиницю товару становить 1

250 грн. з урахуванням ПДВ. Відповідач зобов'язався поставити позивачу товар у

кількості 200 шт. на загальну суму 250 000 грн.

          Позивач відповідно до квитанції №

U1095-31 від 25 березня 2005 року 

перерахував на рахунок відповідача за реквізитами, вказаними у договорі,

кошти в сумі 250 000 грн.

Відповідно

до пункту 2.1. договору відповідач зобов'язався не пізніше 10 робочих днів з

моменту 100% передплати розпочати відвантаження товару позивачу. В пункті 3.2.

договору вказано, що відповідач 

зобов'язався передати товар на своєму транспорті, місце передачі -склад

позивача, м. Одеса.

Як

вбачається із матеріалів справи та не спростовано відповідачем,      останній не поставив позивачу товар в

обумовлений договором строк. Відповідно до виписки із особового рахунку  ТАС “Комерцбанк”, 23.11.2006 року відповідач

перерахував із свого поточного рахунку на рахунок позивача кошти в сумі 50 000

грн. як повернення авансового платежу згідно договору 92/07 від 25.09.06р.  

          Проаналізувавши  договір № 92/07 від 25 вересня 2006 року,  заслухавши пояснення представника позивача,

суд приходить до висновку, що вказаний договір за своєю правовою природою є

договором поставки, оскільки він укладений господарюючими суб'єктами між собою,  предметом договору є поставка  товару -залізобетонної плити, умови поставки,

відвантаження, передачі товару відповідають умовам поставки, викладеним у

статті 265 Господарського кодексу України. Найменування договору як  купівлі-продажу не змінює його правової природи.

          Відповідно до статті 267 ГК України

якщо в договорі поставки строк його дії не визначений, він вважається укладеним

на один рік. У договорі № 92/07 від 25 вересня 2006 року не вказано строк дії

договору,  тому, відповідно до припису

статті 267 ГК України,  він вважається

укладеним на один рік. 

Згідно

частини 6 статті 265 Господарського Кодексу України до відносин поставки, не

врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення  Цивільного кодексу України про договір

купівлі-продажу.  

Відповідно

до частини 2 статті 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму

попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має

право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої

оплати.

          29.12.2006 року позивач надіслав відповідачу

претензію із вимогою про повернення суми передоплати 200 000 грн.

Відповідно

до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України,   якщо строк виконання боржником обов'язку не

встановлений або визначений моментом пред'явлення  вимоги, кредитор має право вимагати його

виконання і боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня

пред'явлення вимоги кредитором. Отже, враховуючи час для поштообігу, відповідач

повинен був виконати  встановлений законом

обов'язок і повернути позивачу  передоплату

в сумі 200 000 грн. не пізніше 10 січня 2007 року.  Однак, як вбачається, він не виконав своє

зобов'язання,  кошти в повній сумі

не  повернув.

З

огляду на викладене, суд вважає обґрунтованою та законною вимогу позивача про

стягнення з  відповідача  200 000 грн. неповернутої передоплати.   

В

зв'язку з  неповерненням  відповідачем 

коштів позивачу, із 11.01.2007 року рахується прострочення виконання

відповідачем грошового зобов'язання перед позивачем.

     Вимога позивача про стягнення із відповідача

індексу інфляції та трьох процентів річних за прострочення виконання

відповідачем свого грошового зобов'язання перед позивачем підлягає до

часткового задоволення в зв'язку з тим, що позивачем невірно встановлено дату

прострочення відповідачем грошового зобов'язання -прострочення слід рахувати із

11.01.2007 року. Тому, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України з

відповідача підлягають стягненню на вимогу і на користь позивача індекс

інфляції  в  сумі 32 142 грн. 40 коп. за прострочення

розрахунку з січня 2007 року по січень 2008 року та три проценти річних в сумі

6 345 грн. 21 коп. за  період з

11.11.2007 року по 31.01.2008 року. 

На

підставі ст. 49 ГПК України з відповідача підлягають відшкодуванню позивачу,

пропорційно розміру задоволених вимог, понесені останнім витрати на сплату

державного мита в сумі 2 384 грн. 88 коп. та 110 грн. 80 коп. витрат на

інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Крім цього, на

підставі   статті  47 ГПК України,  пункту 3 частини  1 статті 

8 Декрету Кабінету Міністрів України 

від 21 січня 1993 року № 7-93 “Про державне мито”,  позивачу підлягає поверненню державне мито в

сумі 84 грн. 29 коп.,  сплачене  ним 

по  квитанції № 1373050 від

18.03.2008 року, оскільки  вимога про

визнання договору розірваним не підлягає розгляду в господарських судах, тому

сплачене позивачем державне мито із вказаної вимоги в сумі 85 грн. необхідно

повернути позивачу, а із вимоги  про

стягнення коштів позивач не доплатив мито на суму 0 грн. 71 коп.  

Виходячи

з викладеного, керуючись п. 1 ст. 80, ст.ст. 47, 49, 82-85 ГПК України,  суд

ВИРІШИВ:

          1. 

Припинити провадження у справі в частині вимоги про визнання

договору    розірваним.

2.          Позов задовольнити  частково.   

3.  Стягнути із Приватного підприємства

«Авіор»(18000, м. Черкаси, вул. 38-ї Армії, 97/2, ідентифікаційний  код 32795955) на користь  суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної

особи  ОСОБА_1 (АДРЕСА_1,

ідентифікаційний  код НОМЕР_1)  кошти в сумі 200 000 грн., 32 142 грн. 40

коп. індексу інфляції, 6 345 грн. 21 коп. три проценти річних, 2 384 грн. 88

коп. витрат на сплату державного мита, 110 грн. 80 коп. витрат на

інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4.  В решті позову відмовити.

5.

Видати позивачу довідку на повернення з бюджету державного мита в сумі  84 

грн. 29 коп.,  сплаченого  ним 

по  квитанції № 1373050 від

18.03.2008 року.  

Рішення

може бути оскаржене до Київського міжобласного апеляційного господарського

суду.                                                 

Суддя                                                                                             

А.Д. Пащенко    

            Рішення підписане суддею 08.04.2008

року