Постанова

від 20.05.2008 по справі 8/51-07(31/43)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

8/51-07(31/43)

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 20 травня 2008 р.                                                                                    № 8/51-07(31/43)  

Вищий господарський суд України у складі:  суддя Селіваненко В.П.- головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Львов Б.Ю.  

розглянув касаційну скаргу релігійної громади “Християнська церква “Нова Віфанія”, м. Дніпропетровськ (далі –релігійна громада)

на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.02.2008

зі справи  № 8/51-07(31/43),

касаційну скаргу Головного управління Державного казначейства України у Дніпропетровській області, м. Дніпропетровськ (далі –ГК України ДКУ у Дніпропетровській області)

на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 18.10.2007 та

постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.02.2008

зі справи  № 8/51-07(31/43),

касаційне подання прокурора Ленінського району м. Дніпропетровська,                м. Дніпропетровськ (далі –Прокурор), в інтересах держави в особі Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська, м. Дніпропетровськ (далі – ДПІ)

на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 18.10.2007 та

постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.02.2008

зі справи  № 8/51-07(31/43)

за позовом релігійної громади

до: Ленінського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції, м. Дніпропетровськ (далі -  відділ ДВС);

спеціалізованого державного підприємства “Укрспецюст” м. Київ (далі –СДП “Укрспецюст”);

Ленінського районного управління юстиції м. Дніпропетровська,                            м. Дніпропетровськ (далі –Ленінське РУЮ);

відкритого акціонерного товариства “Дніпровськпромбуд”,                                   м. Дніпропетровськ (далі –ВАТ “Дніпровськпромбуд”);

Дніпропетровського міського управління юстиції, м. Дніпропетровськ            (далі –Дніпропетровське МУЮ);

ДПІ;

ГУ ДКУ у Дніпропетровській області

про стягнення 122 798, 16 грн. збитків.

Судове засідання проведено за участю представників сторін:

релігійної громади –Єрмакова В.М.,

відділу ДВС –не з'яв.,

СДП “Укрспецюст” –Погасій О.С.,

ВАТ “Дніпровськпромбуд” –Волнянської О.В., Кочетова О.А.,

Дніпропетровського МУЮ –не з'яв.,

ДПІ –Михайленко О.І.,

ГУ ДКУ у Дніпропетровській області –не з'яв.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

Справа розглядалася господарськими судами неодноразово. Також неодноразово змінювалися в ній і позовні вимоги.

З урахуванням останньої (на час розгляду справи місцевим господарським судом) зміни позовних вимог релігійна громада просила стягнути з відповідачів збитків, завданих їй “внаслідок визнання судами недійсними прилюдних торгів (аукціону) від 14.12.00р.”, у тому числі збитків з урахуванням втрат від інфляції в сумі 117 571, 03 грн., 3 % річних у сумі            3 527, 13 грн., а також моральної шкоди в сумі 1 700 грн. з ВАТ “Дніпровськпромбуд”. Позовні вимоги мотивувалися тим, що причинами визнання зазначених торгів недійсними стали винні дії відповідачів, які порушили порядок проведення цих торгів.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 18.10.2007 (суддя Дубінін І.Ю.):

позовні вимоги до відділу ДВС задоволено частково; з названого відділу стягнуто за рахунок коштів державного бюджету через ГУ ДКУ у Дніпропетровській області на користь релігійної громади: 4 275 грн. безпідставно отриманих коштів; 2 263, 24 грн. втрат від інфляції; 128, 33 грн. річних; 66, 69 грн. “витрат на держмито”; 6, 41 грн. “судових витрат”;

позовні вимоги до СДП “Укрспецюст” задоволено частково; з названого підприємства стягнуто на користь релігійної громади 7 350 грн. безпідставно отриманих коштів; 3 888, 73 грн. втрат від інфляції; 220, 50 грн. річних; 114, 59 грн. “витрат на держмито”; 11, 01 грн. “судових витрат”;

провадження зі справи в частині позовних вимог до Ленінського РУЮ припинено;

у позові до ВАТ “Дніпровськпромбуд” відмовлено;

у позові до Дніпропетровського МУЮ відмовлено;

позовні вимоги до ДПІ задоволено частково; з неї стягнуто на користь релігійної громади за рахунок коштів державного бюджету через ГУ ДКУ у Дніпропетровській області: 61 875 грн. безпідставно отриманих коштів;              32 735, 33 грн. втрат від інфляції; 1 856, 17 грн. річних; 964, 64 грн. “витрат на державне мито”; 92, 70 грн. “судових витрат”;

позовні вимоги до ГУ ДКУ у Дніпропетровській області задоволено;

в решті позову відмовлено.

У прийнятті зазначеного рішення суд з посиланням, зокрема, на вимоги статей 16, 104, 625, 1212 Цивільного кодексу України (далі –ЦК України) виходив з обґрунтованості позовних вимог саме у зазначених сумах та щодо названих відповідачів; стосовно Ленінського РУЮ провадження у справі припинено в зв'язку з його ліквідацією.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.02.2008 (колегія суддів у складі: Євстигнєєв О.С. - головуючий, судді Лотоцька Л.О. і Бахмат Р.М.):

частково задоволено апеляційні скарги ДПІ, Дніпропетровської філії СДП “Укрспецюст”, відділу ДВС;

рішення місцевого господарського суду з даної справи змінено та його резолютивну частину викладено в іншій редакції, згідно з якою:

позовні вимоги до відділу ДВС задоволено частково; з названого відділу стягнуто за рахунок коштів державного бюджету через ГУ ДКУ у Дніпропетровській області на користь релігійної громади: 4 275 грн. безпідставно отриманих коштів; 128, 33 грн. річних; 44, 03 грн. “витрат на держмито”; 6, 41 грн. “судових витрат”;

позовні вимоги до СДП “Укрспецюст” задоволено частково; з названого підприємства стягнуто на користь релігійної громади: 7 350 грн. безпідставно отриманих коштів; 220, 50 грн. річних; 75, 50 грн. “витрат на держмито”; 11, 01 грн. “судових витрат”;

в частині позовних вимог до Ленінського РУЮ провадження у справі припинено;

в позові до ВАТ “Дніпровськпромбуд” відмовлено;

в позові до Дніпропетровського МУЮ відмовлено;

позовні вимоги до ДПІ задоволено частково; з неї стягнуто за рахунок коштів державного бюджету через ГУ ДКУ у Дніпропетровській області на користь релігійної громади: 61 875 грн. безпідставно отриманих коштів;         1 856, 17 грн. річних; 637, 31 грн. “витрат на держмито”; 92, 70 грн. “судових витрат”;

позовні вимоги до ГУ ДКУ в Дніпропетровській області задоволено;

в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Змінюючи рішення суду попередньої судової інстанції, апеляційний господарський суд виходив з того, що місцевим господарським судом не враховано приписи статті 1214 ЦК України та неправильно застосовано до спірних правовідносин статтю 625 названого Кодексу, оскільки у відповідачів не виникло в порядку статті 11 ЦК України грошового зобов'язання перед позивачем.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України (і в письмових доповненнях до неї) релігійна громада просить: скасувати оскаржувану постанову апеляційної інстанції і залишити рішення місцевого господарського суду з даної справи без змін; стягнути з “належних відповідачів в повернення держаного мита за цією скаргою суму 196, 68 грн.”; залишити без задоволення касаційне подання прокурора Ленінського району м. Дніпропетровська “про скасування судових актів за справою № 8/51-07 (31/43)” і касаційну скаргу ГУ ДКУ у Дніпропетровській області. Скаргу мотивовано, зокрема, тим, що: “постанова вміщує непослідовне, суперечне самому собі і законодавству правове обґрунтування зменшення присуджених Рішенням сум”; “в Постанові неправильно обґрунтована відмова в присудженні втрат від інфляції посиланням на ч. 2 ст. 1214 і ст. 536 ЦК України”; “зменшення відшкодування… держмита в Постанові не обґрунтована і протиправне”.

ГУ ДКУ у Дніпропетровській області у касаційній скарзі до Вищого господарського суду України просить скасувати рішення і постанову попередніх судових інстанцій з даної справи і прийняти нове рішення, яким у позові до ГУ ДКУ у Дніпропетровській області відмовити. Скаргу мотивовано неврахуванням названими судовими інстанціями у прийнятті цих рішення і постанови приписів статей 19, 95 Конституції України, статей 4, 23, 30, 50, 116, 119 Бюджетного кодексу України, а також статті 49 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

У касаційному поданні до Вищого господарського суду України Прокурор просить скасувати згадані рішення та постанову попередніх судових інстанцій і прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову до ДПІ. Подання мотивовано неправильним застосуванням господарськими судами норм матеріального права, в тому числі статті 1212 ЦК України, порушенням прийнятими у справі судовими рішеннями “правового устрою держави, регламентованого Конституцією України принципу верховенства права”.

У відзиві на касаційні скарги і касаційне подання ВАТ “Дніпровськпромбуд” зазначає про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень та про їх правомірність і просить зазначені рішення залишити без змін, а скарги і подання –без задоволення.

Інші відзиви на касаційні скарги і касаційне подання не надходили.

Усіх учасників процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про необхідність скасування судових рішень, прийнятих по суті справи, та передачі останньої на новий розгляд до суду першої інстанції з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у справі встановлено, що:

- відповідно до протоколу проведення прилюдних торгів від 14.12.2000 та акта проведення прилюдних торгів від 22.12.2000 релігійна громада            стала переможцем торгів з продажу будинку культури “Будівельник” загальною площею 1 547, 1 кв. м, розташованого в м. Дніпропетровську,          вул. Повітрянофлотська, 2-а. За придбане на цих торгах майно релігійна громада сплатила 73 500 грн., що підтверджено матеріалами справи і не спростовано іншими сторонами;

- згадані публічні торги було організовано в межах об'єднаного виконавчого провадження з виконання судових рішень, згідно з якими з ВАТ “Дніпровськпромбуд” було стягнуто грошові суми на користь різних фізичних та юридичних осіб. Отриману під час цих торгів виручку було розподілено таким чином:

3 675 грн. зараховано на розрахунковий рахунок Ленінського РУЮ як виконавчий збір;

600 грн. –тому ж управлінню за проведення експертизи;

61 875 грн. перераховано на користь ДПІ на підставі наказу арбітражного суду від 19.10.1999 № 21-239;

7 350 грн. отримано СДП “Укрспецюст” як комісійну винагороду;

- рішенням арбітражного суду Дніпропетровської області від                     24-29.05.2001 зі справи № Н1/46, яке набрало законної сили, згадані прилюдні торги з продажу нерухомого майна визнано недійсними, а згідно з постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 30.05.2002 у справі № 02-5/5-14/45 (Н4/4), яка набрала законної сили, у релігійної громади витребувано на користь ВАТ “Дніпровськпромбуд” будинок культури “Будівельник”;

- сплачені за придбаний на прилюдних торгах кошти релігійна громада не отримала;

- ДПІ отримані нею кошти від реалізації майна було направлено на погашення податкової заборгованості “відповідача-4” (яким у вступних частинах судових рішень попередніх судових інстанцій зазначено ВАТ “Дніпровськпромбуд”), а саме: 15 000 грн. –“в рахунок держмита”; 1 грн. –“в рахунок комунального податку”; 103, 34 грн. –“в рахунок комунального податку”; 101, 57 грн. –“в рахунок кредиторської заборгованості, щодо якої минув строк позовної давності”; 11 076, 06 грн. –“в рахунок податку на прибуток”; 2 грн. - “в рахунок податку на прибуток”; 96, 27 грн. –“в рахунок податку на прибуток”; 1 719, 81 грн. –“в рахунок податку на додану вартість”; 33 780 грн. - “в рахунок податку на додану вартість”;

- “відповідачі 4 і 5” (якими у вступних частинах судових рішень попередніх судових інстанцій зазначено ВАТ “Дніпровськпромбуд” і Дніпропетровське МУЮ) не є набувачами сплачених релігійною громадою коштів.

Згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 № 11 “Про судове рішення” таке рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення не узгоджуються з наведеними вимогами з огляду на таке.

Попередніми судовими інстанціями у прийнятті цих рішень не взято до уваги факт здійсненої релігійною громадою у процесі розгляду цієї справи зміни позовних вимог. Якщо первісно вони стосувалися повернення коштів (т. 1, а. с. 2-4), у зв'язку з чим й згадувана в оскаржуваних судових рішеннях постанова Вищого господарського суду України від 13.02.2007 з цієї справи ґрунтувалася на приписах статті 1212 ЦК України, то в остаточній редакції позовних вимог (т. 5, а. с. 71-74) останні було заявлено з інших підстав, а саме –про стягнення збитків, а також про відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до приписів статті 22 ЦК України:

- особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування;

- збитками є:

втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

- збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

Вимога про відшкодування збитків в обов'язковому порядку пов'язана із застосуванням також положень статті 1166 ЦК України, а щодо відшкодування шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування –і статті 1173 названого Кодексу.

За приписами зазначених статей:

- майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала;

- шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Таким чином, відповідальність у вигляді відшкодування збитків настає при існуванні складу правопорушення, що включає такі елементи:                       а) протиправність поведінки; б) шкода; в) причинний зв'язок між ними;                 г) вина заподіювача шкоди (останнє не стосується випадків, про які йдеться у згаданій статті 1173 ЦК України, оскільки в таких випадках шкода відшкодовується незалежно від вини).

Отже, здійснюючи розгляд змінених позовних вимог у цій справі, попередні судові інстанції повинні були з огляду на викладене вичерпно встановити за допомогою належних засобів доказування окремо щодо кожного з відповідачів у справі:

- наявність або відсутність зазначених підстав цивільно-правової відповідальності;

- якщо ці підстави існували –розмір такої відповідальності.

Проте, вирішуючи даний спір, попередні судові інстанції:

- не застосували наведені норми ЦК України, які підлягали застосуванню;

- у зв'язку з цим не з'ясували згадані обставини, що входять до предмету доказування у цій справі, а відтак припустилися неправильного застосування приписів частини першої статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Касаційна ж інстанція згідно з частиною другою статті 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

У новому розгляді справи суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, з'ясувати обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку, правильно застосувати норми матеріального і процесуального права і вирішити спір відповідно до закону.

Що ж до розподілу судових витрат у справі, то його також має бути здійснено за результатами нового розгляду останньої.

Керуючись статтями 1117 - 11112 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційні скарги релігійної громади “Християнська церква “Нова Віфанія” і Головного управління Державного казначейства України у Дніпропетровській області та касаційне подання прокурора Ленінського району м. Дніпропетровська в інтересах держави в особі Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 18.10.2007 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.02.2008 зі справи № 8/51-07(31/43) скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду                    Дніпропетровської області.

Суддя                                                                                              В. Селіваненко

Суддя                                                                                              І. Бенедисюк

Суддя                                                                                              Б. Львов