Рішення

від 04.04.2011 по справі 19/015-11

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

 01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16                                                   тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"04" квітня 2011 р.                                                                  Справа № 19/015-11     

За позовом  Комунального підприємства Білоцерківської міської ради

                     «Білоцерківтепломережа», м. Біла Церква Київської області;

до                  Міжнародного фонду «Відродження Чорнобилю», м. Біла Церква;                    

про               стягнення 38957,48 грн.

                                                                                                          Суддя   Т.П. Карпечкін

Представники:

від позивача:      ОСОБА_1. (дов. № 20 від 10.01.2011 р.);

від відповідача:  не з’явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

        Комунальне підприємство Білоцерківської міської ради «Білоцерківтепломережа»(далі –позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Міжнародного фонду «Відродження Чорнобилю» (далі –відповідач) про стягнення 38957,48 грн.  

        В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов Договору № 909 на постачання та споживання теплової енергії                     від 01.01.2009 р., в результаті чого за ним утворилась заборгованість за період                                 з січня 2009 року по січень 2011 року у загальній сумі 33608,11 грн. Додатково позивач просить стягнути з відповідача за прострочення виконання зобов’язання пеню в розмірі 1020,58 грн., інфляційні збитки в сумі 3289,19 грн. та 3% річних у сумі 1039,60 грн.

        Ухвалою від 22.02.2011 р. господарський суд Київської області порушив провадження у справі № 19/015-11 та призначив розгляд справи на 15.03.2011 р.

        Ухвалою від 15.03.2011 р. суд відклав розгляд справи на 04.04.2011 р., у зв’язку з неявкою в судове засідання представника відповідача та неподанням витребуваних документів.

        Присутній у судовому засіданні 04.04.2011 р. представник позивача підтримав позовні вимоги та на підставі ст. 22 ГПК України подав клопотання № 415                                від 01.04.2011 р., в якому уточнив розмір позовних вимог, зокрема, в частині основного боргу, оскільки відповідач частково перерахував заборгованість у сумі 7500,00 грн.

       Відповідач у судове засідання вдруге не з‘явився, письмовий відзив на позов не подав, не виконав вимоги суду, викладені в ухвалах від 22.02.2011 р. та                               від 15.03.2011 р.

        Відповідач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення. Ухвали суду від 22.02.2011 р. та від 15.03.2011 р. надсилалась за адресою, що зазначена в позовній заяві, та підтверджена витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, наданого станом на 24.03.2011 р.

        Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві. (роз’яснення президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 № 02-5/289 із змінами «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).

        Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007  № 01-8/675 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року» (пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

        Згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

        У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 № 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

        Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з’ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

        В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

        Слід також зазначити, що вищезгаданий інформаційний лист відправляє до пункту 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 № 01-8/1228 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році» (із змінами від 08.04.2008 р.), в якому зазначається, що  примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками «адресат вибув», «адресат відсутній»і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

        Про поважні причини неявки в судове засідання повноважного представника відповідача суд не повідомлений. Клопотань  про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило.

         На підставі ст. 69 ГПК України, господарський суд обмежений двохмісячним строком вирішення спору, а тому вважає, що, у відповідності до ст. 75 ГПК України, справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами без участі представника відповідача, яких достатньо для винесення рішення по суті.

        Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих позивачем, а також доказів, які були витребувані господарським судом, у нарадчій кімнаті.

        Згідно ст. 85 ГПК України, в засіданні суду була оголошена вступна та резолютивна частини рішення.

        Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

        01.01.2009 р. між комунальним підприємством «Білоцерківтепломережа»(позивач, теплопостачальна організація) та відповідачем (споживач) укладено Договір № 909 на постачання та споживання теплової енергії, відповідно до умов якого теплопостачальна організація постачає споживачу теплову енергію, а споживач зобов’язується прийняти на межі балансової належності з найменшими втратами та оплатити теплову енергію за встановленими тарифами відповідно до умов договору (п. 2 договору).

        Пунктом 3.1 договору встановлено, що ціна теплової енергії визначається за тарифами, затвердженими міськими органами самоврядування. Сума договору складається із сум актів прийому–передачі теплової енергії (п. 3.2. договору).

        Розділом 2 договору між сторонами погоджено, що теплопостачальна організація передає споживачу теплову енергію на межі балансової належності теплових мереж та експлуатаційної відповідальності, згідно з даними, зазначеними у Додатку № 2, який є невід’ємною  частиною договору.

        Приймання–передача теплової енергії, поставленої теплопостачальною організацією споживачу, оформлюється щомісячним актом приймання–передачі теплової енергії. Теплопостачальна організація складає та передає на адресу споживача пакет розрахункових документів (акт приймання–передачі теплової енергії, рахунок-фактура – щомісячно, акт звірки взаєморозрахунків – щоквартально) в двох примірниках, по одному для кожної із сторін. Споживач зобов’язаний протягом 3-х робочих днів після отримання пакету документів підписати, скріпити печаткою та передати на адресу теплопостачальної організації один примірник акту приймання –передачі, акту звірки взаєморозрахунків або надати письмові заперечення, а у разі відсутності заперечень акти вважаються погодженими та підлягають відображенню у бухгалтерському обліку обох сторін (п. 2.3 договору). У випадку не повернення або відсутності обґрунтованої відмови у підписанні споживачем акту приймання-передачі теплової енергії, акту звірки взаєморозрахунків теплопостачальній організації в строк, передбачений п. 2.3. договору, то дані документи вважаються погодженими і підписаними та є підставою для проведення розрахунків між сторонами  (п. 2.4. договору).   

        Відповідно до п. 6.1., 6.2., 6.4. договору, розрахунки за теплову енергію здійснюються за встановленими тарифами. При наявності засобів обліку щомісячно                     15 числа направляється представник споживача до теплопостачальної організації для оформлення акту про використану теплову енергію згідно з Додатком № 9 до договору. Оплата за спожиту теплову енергію здійснюється споживачем у термін до 15 числа місяця наступного за розрахунковим.

        У відповідності з приписами ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі.

        Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

        Як вбачається з наданих позивачем доказів, зокрема, актів приймання-передачі робіт/послуг з теплової енергії за період з січня 2009 року по січень 2011 року, позивач взяті на себе за договором зобов’язання виконав повністю, проте відповідач оплату наданих послуг у повному обсязі не здійснив та станом на 10.02.2011 р. заборгував 33608,11 грн.

        Відповідно до ч. 2 п. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

        Згідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

        Відповідно до ст. 275 Господарського кодексу України, за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

        Згідно ч. 1 ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

        Пунктом 3 статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що споживач зобов’язаний, зокрема, оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

        Приписами статті 276 Господарського кодексу України визначено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

        Підписання відповідачем актів приймання-передачі робіт/послуг з теплової енергії за спірний період без будь-яких заперечень щодо обсягу чи якості наданих послуг свідчить про прийняття останнім цих послуг.

        Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб’єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

        Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов’язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

        Згідно зі ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

        Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

        Відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

        Таким чином, оскільки відповідач не виконав взяті на себе зобов’язання за договором щодо внесення плати за спожиту теплову енергію, тому судом визнаються обґрунтованими та підлягають задоволенню позовні вимоги в частині стягнення 26108,11 грн. заборгованості. В іншій часині вимог –провадження у справі підлягає припиненню за відсутністю предмету спору, оскільки після звернення позивача до суду відповідач частково оплатив заборгованість у розмірі 7500 грн.

       Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

        Позивач просить стягнути з відповідача за неналежне виконання зобов’язань за Договором № 909 на постачання та споживання теплової енергії від 01.01.2009 р., на підставі п. 6.6. договору, пеню в сумі 1020,58 грн. та відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України втрати інфляції в сумі 3289,19 грн. та 3% річних –                   1039,60 грн.

        Пунктом 6.6 Договору передбачено, що за порушення строків оплати спожитої теплової енергії, зазначених у п. 6.4 Договору споживач сплачує на користь теплопостачальної організації крім суми заборгованості, пеню за кожний день прострочення оплати в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

        Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб’єкт господарювання за порушення господарського зобов’язання несе господарсько-правову відповідальність.

        Відповідно до ч. 1. ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

        У сфері господарювання, згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

        Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (ч. 6 ст. 231 ГК України).

        Відповідно до ст. 55 господарського процесуального кодексу України, судом перевірено правильність нарахування пені та задоволено її в сумі 1020,58 грн. за розрахунком, зробленим позивачем, який наявний в матеріалах справи.

        Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати у сумі                   3289,19 грн. та 3 % річних у сумі 1039,60 грн.

        Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

        Відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, судом перевірено правильність нарахування інфляційних втрат та 3 % річних, та задовольняє їх за розрахунками позивача, які наведені у позовній заяві.

        Таким чином, з урахуванням викладених вище обставин, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

        Судові витрати, відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України, покладаються на відповідача.

        Керуючись ст.ст. 44, 49, 80 (п. 1-1), 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

        1.  Позов задовольнити частково.

        2. Стягнути з Міжнародного фонду «Відродження Чорнобилю»(09100, Київська область, м. Біла Церква, б-р 50 років Перемоги, 125, код 14354055) на користь Комунального підприємства Білоцерківської міської ради «Білоцерківтепломережа»(09109, Київська область, м. Біла Церква, вул. Мережне, 3, код 04654336) 26108 (двадцять шість тисяч сто вісім) грн. 11 коп. - основного боргу, 1020 (одну тисячу двадцять) грн. 58 коп. –пені, 3289 (три тисячі двісті вісімдесят дев’ять) грн. 19 коп. –інфляційних втрат, 1039 (одну тисячу тридцять дев’ять) грн. 60 коп. –3% річних, 389 (триста вісімдесят девять) грн. 58 коп. - державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. –витрат  на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

        3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

        4. В частині стягнення 7500,00 грн. боргу провадження у справі припинити.

        Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя                                                                                                                 Т.П. Карпечкін

Рішення підписано 07.04.2011 р.