Рішення

від 12.07.2011 по справі 6/061-11

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

6/061-11

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

 01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16                                                   тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"12" липня 2011 р.                                                                  Справа № 6/061-11

 Господарський суд Київської області у складі судді Черногуза А.Ф. розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до Всеукраїнської асоціації “Афганці Чорнобиля” про стягнення боргу за договором оренди № 8/36 нежилого приміщення від 31 липня 2009 року,

Представники:

позивача:              Гоцуленко С.В. (дов. № 01-13/3508 від 06 червня 2011 року);

відповідача:          не з'явився.

СУТЬ СПОРУ:

У травні 2011 року Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся до господарського суду Одеської області з позовом до Всеукраїнської асоціації “Афганці Чорнобиля” про стягнення боргу за договором оренди № 8/36 нежилого приміщення від 31 липня 2009 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору оренди № 8/36 нежилого приміщення від 31 липня 2009 року щодо розміру та строків сплати орендної плати.

Ухвалою  господарського суду Одеської області від 17 травня 2011 року матеріали справи № 6/17-2011-734 за позовом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до господарського суду Одеської області з позовом до Всеукраїнської асоціації “Афганці Чорнобиля” про стягнення боргу за договором оренди № 8/36 нежилого приміщення від 31 липня 2009 року передано до господарського суду Київської області за підсудністю, в порядку  ст. 17 ГПК України.

Ухвалою  господарського суду Київської області від 01 червня 2011 року  порушено провадження у справі № 6/061-11 та призначено її до розгляду на 21 червня 2011 року.

У зв'язку з неявкою в судове засідання 21 червня 2011 року представників сторін та неподанням ними витребуваних документів, суд виніс ухвалу про відкладення розгляду справи на 12 липня 2011 року.

22 червня 2011 року позивачем подані письмові пояснення №0113/3758                від 16 червня 2011 року з правовим обґрунтуванням щодо стягнення орендної плати та пені.

У судовому засіданні 12 липня 2011 року представник позивача позовні вимоги підтримав, вважає їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з підстав, викладених у позовній заяві з урахуванням письмових пояснень.

Відповідач свого представника в судове засідання 12 липня 2011 року вдруге не направив, про причини неявки суд не повідомив, витребувані документи суду не надав, хоча про час і місце розгляду справи відповідач був повідомлений ухвалами господарського суду Київської області від 01 червня 2011 року та від 21 червня 2011 року.

Згадані вище ухвали суду направлялися відповідачу за адресою, яка зазначена в позові та відповідає адресі згідно довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців відповідача.

Водночас, з матеріалів справи вбачається, що дані ухвали суду були повернуті до суду відділом зв'язку з поміткою «за зазначеною адресою не проживає”.

Проте, відповідно до п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році” № 01-8/1228 від 02.06.2006, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.  

Таким чином, відповідач належним чином повідомлений про час та місце судового засідання.

Відповідно до ст. 75 ГПК України, якщо  відзив  на  позовну  заяву  і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

Установив:

31 липня 2009 року між Представництвом по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради, з одного боку (далі - орендодавець, позивач у справі) та Всеукраїнською асоціацією “Афганці Чорнобиля”, з іншого боку (далі –орендар, відповідач у справі) було укладено договір оренди нежитлового приміщення № 8/36 (далі - договір), відповідно до умов якого (п. 1.1.) орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування нежитлове приміщення підвалу, загальною площею 206 кв. м., розташоване за адресою: узв. Ольгіївький, 8. Характеристика об'єкта оренди наводиться у технічному паспорті, виданому КП „ОМБТІ та РОН"                21 листопада 2006 року.

Експертна оцінка об'єкта оренди становить 601011 грн (без урахування податку на додану вартість).

Сторони домовилися (п.п. 2.2., 2.3. договору), що за орендоване приміщення орендар, зобов'язується сплачувати орендну плату, що становить за перший, після підписання договору оренди, місяць 3049,84 грн (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції") та є базовою ставкою орендної плати за місяць. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за минулий місяць на щомісячний індекс інфляції, що друкується Мінстатом України.

До орендної плати не входить плата за комунальні послуги, вартість експлуатаційних витрат, плата за користування земельною ділянкою та інші послуги, які надаються спеціалізованими організаціями.

Відповідно до п.п. 1.3. договору, термін дії договору оренди: з 31 липня 2009 року до 31 липня 2012 року.

Як свідчать матеріали справи, на виконання умов договору орендодавець передав, а орендар прийняв в у строкове, платне користування нежитлове приміщення підвалу, загальною площею 206 кв.м., розташоване за адресою: узв. Ольгіївський, 8.

16 вересня 2010 року між Представництвом по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради, з одного боку (далі - орендодавець, позивач у справі) та Всеукраїнською асоціацією “Афганці Чорнобиля”, з іншого боку (далі –орендар, відповідач у справі) було укладено додаткове погодження про розірвання договору оренди № 8/36 від 31 липня 2009 року (далі - погодження), відповідно по положень якого (п. 1.), договір № 8/36 від 31 липня 2009 року вважається розірваним на підставі відмовного листа орендаря, за погодженням обох сторін з 16 вересня 2010 року. Відповідно п. 2 цього погодження договір № 8/36 від 31 липня 2009 року припинив свою дію з 16 вересня 2010 року.

Частиною 1 ст. 785 ЦК України встановлено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

У пункті 3 погодження сторонами закріплено факт того, що орендар передав (здав) орендодавцю орендоване приміщення, що підтверджується актом прийому –передачі від 16 вересня 2010 року, підписаний обома сторонами договору, що свідчить про виконання орендарем свого обов'язку закріпленого у п. 4.7. договору.

Таким чином, на момент звернення позивача з позовом до суду відповідач повернув першому орендоване приміщення, визначене договором.

Судом досліджено, що укладений між сторонами договір оренди за своєю правовою природою відноситься до договорів найму, різновидом якого є оренда.                До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.                      За приписами п. 1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Також, судом встановлено, що орендоване приміщення є комунальним майном, а тому спірні правовідносини регулює Закон України "Про оренду державного та комунального майна".

Пунктом 3 ст. 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Відповідно п.п. 1, 3 ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Згідно ч. 1 ст. 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Пунктом 2.4. договору передбачено, що орендар зобов'язаний вносити орендну плату щомісячно до 15 числа поточного місяця, незалежно від результатів його господарської діяльності.

Згідно з ч. 1 ст. 530, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ст.ст. 251, 252 ЦК України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Однак, як свідчать матеріали справи, відповідач в порушення своїх договірних зобов'язань та приписів ч. 1 ст. 530 ЦК України в частині оплати за оренду приміщення за договором своєчасно і в повному обсязі не виконав, а саме, оплатив лише:

01 грудня 2009 року на суму 14 812,23 грн;

05 січня 2010 року на суму 3 800 грн;

11 травня 2010 року на суму 15 490 грн;

22 червня 2010 року на суму 7 319,62 грн;

06 серпня 2010 року 7 319,62 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями банківських виписок.

Відтак, з поданого позивачем розрахунку боргу вбачається, що здійснені відповідачем  оплати з призначенням платежу: згідно договору № 8/36 від 31 липня 2009 року вказує на часткове погашення орендної плати по договору за користування об'єктом оренди за період з 31 серпня 2009 року по 15 вересня 2010 року  включно.

Таким чином,  на час вирішення спору борг відповідача по сплаті орендної плати у період з 31 серпня 2009 року по 15 вересня 2010 року за договором становить –3 018,88 грн, яка розрахована відповідно до Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України  від 4 жовтня 1995 р. N 786, зі змінами та доповненнями та Закону України “Про оренду державного та комунального майна”.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав і обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини. Однією з підстав виникнення господарського зобов'язання згідно ст. 174 ГК України, є господарський договір.

Згідно ст. 759 ЦК України, яка кореспондується зі ст. 283 ГК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. У відповідності ст. 765 ЦК України наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму.

За користування майном з наймодавця справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (ч. 1 ст. 762 ЦК України).

Частиною 1 ст. 286 ГК України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Згідно зі статтею 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За змістом положень частини першої та частини сьомої статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Судом враховано, що відповідно до положення про департамент комунальної власності Одеської міської ради, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 28 лютого 2011 року № 381- VI, Департамент (позивач у даній справі) є правонаступником Представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради.

За таких обставин суд вважає, що борг відповідача перед позивачем по орендній платі за договором оренди № 8/36 нежилого приміщення від 31 липня 2009 року  у сумі 3 018,88 грн, за період з 31 липня 2009 року по 15 вересня 2009 року включно, на час прийняття рішення не погашений, розмір вказаного боргу відповідає фактичним обставинам справи, тому вимога позивача про стягнення з відповідача 3 018,88 грн боргу  підлягає задоволенню.

Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем грошових зобов'язань за договором, позивачем заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 658,58 грн.

Як зазначено в статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання, як це передбачено статтею 218 Господарського кодексу України.

В частині 2 статті 217 Господарського кодексу України зазначається, що у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Згідно зі статтею 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (частина 6 статті 231 Господарського кодексу України).

Як визначено пунктом 5.2. договору за несвоєчасне внесення орендної плати Орендар сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочи нарахування пені за про строчку виконання обов'язку припиняється через один рік з дня коли обов'язок повинен був бути виконаний.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

При цьому, господарський суд зазначає, що договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», згідно з п. п. 1, 3 якого платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені за прострочку платежу, що встановлюється за згодою сторін, обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Одночасно, частиною 6 п. 49 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України»від 07.04.2008 року № 01-8/211 передбачено, що положення Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»не встановлюють обмежень щодо визначення  розміру пені, а передбачають обмеження розміру пені, що підлягає стягненню.

Таким чином, наведеним вище Законом встановлені обмеження щодо розміру пені, яка може бути стягнута на підставі договору.

З огляду на викладене, враховуючи встановлення Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»граничного розміру відповідальності за прострочення платежу у вигляді пені (розмір якої не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня), за прострочку відповідачем платежу за договором може бути стягнута лише сума пені, яка не перевищує ту, що обчислена на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України. Аналогічної правової позиції дотримується Виший господарський суд у постановах від 04.02.2010 року у справі №28/152, від 26.02.2009 року у справі №20/474/08, від 14.02.2008 року у справі №5/2164, від 26.02.2008 року у справі №21/278 тощо.

Враховуючи строки виникнення зобов'язання з оплати орендних платежів за договором по кожному місяцю, часткову оплату відповідачем, період нарахування пені, заявлений позивачем, вимоги частини 6 статті 232 Цивільного кодексу України та вимоги Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», суд здійснив розрахунок пені за наступні періоди:

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення

3853,8816.02.2010       - 10.05.20108410.2500 %0.056 %*181,28

3927,1116.03.2010 - 10.05.20105610.2500 %0.056 %*123,15

3962,4516.04.2010 - 10.05.20102510.2500 %0.056 %*55,47

3941,7116.05.2010 - 07.06.20102310.2500 %0.056 %*50,76

3941,7108.06.2010 - 21.06.2010149.5000 %0.052 %*28,70

3926,8616.06.2010 - 21.06.201069.5000 %0.052 %*12,25

548,9523.06.2010 - 07.07.2010159.5000 %0.052 %*4.28

548,9508.07.2010 - 05.08.2010298.5000 %0.047 %*7.48

3911,1516.07.2010 - 05.08.2010218.5000 %0.047 %*38,60

1043,8016.08.2010 - 01.10.2010477.7500 %0.042 %*20,60

1975,0816.09.2010 - 11.01.20111187.7500 %0.042 %*97,89

всього

620,46

Оскільки вірна сума пені, за розрахунком суду, за вказані періоди складає 620,46 грн, тому вимога позивача про стягнення з відповідача 658,58 грн пені підлягає частковому задоволенню в сумі 620,46 грн. Таким чином, в іншій частині позовної вимоги, а саме в стягненні 38,12 грн пені, суд відмовляє.

Відповідно до ч. 2 ст. 4-3 ГПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідач у судові засідання не з'явився та не надав жодних заперечень стосовно заявлених вимог.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відтак, сторони звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку ст. 38 ГПК України сторонами доказів.  

За таких обставин, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача            3 018,88 грн основного боргу та 620,46 грн пені є правомірними, обґрунтованими, документально підтвердженими, відповідачем належним чином не запереченими та не спростованими, а тому підлягають задоволенню.

Витрати по сплаті державного мита та витрати  на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на відповідача, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу  України, суд

В И Р І Ш И В:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Всеукраїнської асоціації “Афганці Чорнобиля” (код 21658703) на користь Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся (код 26302595) 3 018,88 грн основного боргу та 620,46 грн пені, а також 100,94 грн державного мита та 233,55 грн витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          В частині позову про стягнення 38,12 грн пені відмовити.

4.          Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

             Суддя                                                                                                 Черногуз А.Ф.