Постанова

від 12.07.2011 по справі 7127/11/2070

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД



Харківський окружний адміністративний суд

61004  м. Харків  вул. Мар'їнська, 18-Б-3

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

 12 липня 2011 р.                                                                                 № 2-а- 7127/11/2070  

Харківський окружний адміністративний суд  у складі:

головуючого судді  -

Архіпової С.В.

за участю секретаря

Воронова М.А.

за участю:

представника позивача -

Хабусєвої Е.Р.

представника відповідача -

Гадяцької Т.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу

за позовом:

Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-технічне об’єднання «Індекс»»

до:

Державної податкової інспекції в Московському районі міста Харкова

про:

скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо-технічне об‘єднання «Індекс»звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просив суд скасувати податкове повідомлення –рішення за №0000121800/0 від 02.06.11 на загальну суму 27 673,00 грн. винесене ДПІ  у Московському районі  м. Харкова.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що відповідачем не додержано вимог діючого законодавства України при проведенні планової виїзної документальної перевірки та при оформленні її результатів мало місце не дотримання вимог податкового законодавства, висновки акту перевірки базуються на припущеннях і не підтверджуються об‘єктивними даними.

В судовому засіданні представник позивача підтримав доводи і вимоги поданого позову, просив суд ухвалити рішення про задоволення позову.

Відповідач, Державна податкова інспекція у Московському районі м. Харкова проти позовних вимог заперечувала у повному обсязі, посилаючись на те, що під час проведення перевірки та складанню акту перевірки фахівці відповідного податкового органу діяли згідно до вимог чинного податкового законодавства. За результатами перевірки, в акті були зафіксовані порушення вимог Закону України «Про податок на додану вартість», у зв‘язку з чим були визначені відповідні податкові зобов‘язання.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи заперечень, просив суд в задоволенні позову.

          Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи та зібрані по справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог та необхідність їх задовольнити, керуючись наступним.

Судом встановлено, що ДПІ  у Московському районі  м. Харкова проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань взаємовідносин з ТОВ «Електроспецтех»за серпень, вересень 2009 року та травень 2010 року.

За результатами проведеної перевірки відповідачем складено акт перевірки від 11.05.2011 року за №1383/18/36455198.

В акті перевірки, відповідачем встановлено порушення пп. 7.4.1, пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме, що позивач до складу податкового кредиту за серпень 2009 року на суму 11 299,17 грн., вересень 2009 року на суму 4 026,17 грн. травень 2010 року на суму 6 798, 40 грн. включені суми ПДВ на загальну суму ПДВ 22 123,72 грн., які виникли від виконання угод, які визнані нікчемними та в силу ст. 216 ЦК не створюють юридичних наслідків і як наслідок не пов‘язані з власною господарською діяльністю.

У відповідності до мотивувальної частини акту перевірки від 11.05.2011 року за №1383/18/36455198 відповідач зазначає, що позивач мав взаємовідносини з ТОВ «Електроспецтех».

В ході проведення перевірки ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова контрагента позивача - ТОВ «Електроспецтех», було складено акт перевірки від 23.11.2010 року за №3058/23-03-05/34689962, яким встановлено, що у ТОВ «Електроспецтех»необхідних умов для досягнення результатів відповідної фінансово-господарської діяльності, в силу відсутності технічного персоналу, основних засобів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, що дає змогу ставити під сумнів факт здійснення суб‘єктом господарювання, задекларованого основного виду діяльності.

Таким чином, на думку відповідача, правочини укладені від імені ТОВ «Електроспецтех» не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже – мають ознаки нікчемності по ланцюгу до «вигодонабувача». Отже, всі правочині між ТОВ «ВТО «Індекс»та ТОВ «Електроспецтех»є нікчемними.   

Також, правочини укладені та такі, що виконувалися, від імені ТОВ «Електроспецтех»з ТОВ «ВТО»Індекс»не спричиняють реального настання правових наслідків та суперечать інтересам держави та суспільства.   

За результатами проведеної перевірки прийнято податкове повідомлення –рішення за  №0000121800/0  від 02.06.2011 року на загальну суму 27 673,00 грн.

Так, відповідно вимогами статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В даному випадку відповідач не надав належних доказів правомірності складання акту перевірки, оскільки, як вбачається з наявних письмових доказів факт вказаного порушення позивачем вимог податкового законодавства не знайшов свого підтвердження при судовому розгляді та спростовується наступним.

Судом встановлено, що перевіркою, проведеною відповідним податковим органом були встановлені вищезазначені порушення податкового законодавства.

Так, висновок відповідача, викладений в акті перевірки, не містить обґрунтованих даних, які відповідно до приписів чинного законодавства України дають підстави вважати, що дійсно товариством допущені вищезазначені порушення.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що між ТОВ «ВТО «Індекс»та ТОВ «Електроспецтех»укладено договір на виконання підрядних робіт від 03.08.2009 року за №1.

Відповідно до пп. 1.1 умов Договору, предметом договору є виконання робіт по капітальному ремонту покрівлі в будівлі яка належить позивачу.

Матеріали справи свідчать, що між позивачем, ТОВ «ВТО «Індекс»та ТОВ «Електроспецтех»укладено договір на виконання підрядних робіт від 03.09.2009 року за №2.

Відповідно до пп. 1.1 умов Договору, предметом договору є виконання робіт по капітальному ремонту покрівлі двоповерхової прибудови до одноповерхового цеху №1.

Крім цього, 15.04.2010 року між ТОВ «ВТО «Індекс»та ТОВ «Електроспецтех»було укладено договір на виконання підрядних робіт за №50.

Відповідно до пп. 1.1 умов Договору, предметом договору є виконання робот по капітальному ремонту покрівель котельної, прохідної, компресорної та прибудови до цеху №1.

Суд зазначає, що до матеріалів справи були надані докази виконання вказаних договорів, а саме протоколи погодження договірної вартості робіт, кошториси, довідки про вартість виконаних підрядних робіт, акти приймання –передачі виконаних робіт, податкові накладні та платіжні доручення підтверджуючі сплату за виконані підрядні роботи.   

Про фактичне виконання вищезазначених робіт свідчать залучені до матеріалів справи первинні бухгалтерські та податкові документи, виписані відповідно до п.9.2. ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансової звітності в Україні»і п.2.4. ст.2 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку».

          Статтею 1 розділу 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ –це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

          Відповідно до п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо –безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до Наказу Державного комітету з будівництва та архітектури від 26.06.2002 року №375/5 «Про затвердження типових форм первинних документів з обліку в будівництві»будівельні організації та будівельні структурні підрозділи підприємств усіх видів економічної діяльності незалежно від форм власності, які виконують будівельні та монтажні роботи, інші підрядні роботи із залученням бюджетних коштів або коштів підприємств, установ та організацій державної форми власності, складають акт приймання виконаних підрядних робіт (ф.№КБ-2в), а із залученням усіх інших джерел фінансування –довідку про вартість виконаних підрядних робіт (ф.№ КБ-3).

          Акт приймання виконаних підрядних робіт та довідка про вартість таких робіт складаються для визначення їх обсягів та проведення розрахунків.

          Зауваження щодо форми та змісту наданих документів податкової та бухгалтерської звітності, податкових накладних з боку відповідача в акті перевірки контролюючого органу відсутні.

          На момент складання податкових накладних позивач та його контрагенти були зареєстровані в якості платників ПДВ, що не заперечується відповідачем.

          На момент укладення угод та виконання, позивач та його контрагенти були наділені належною господарською компетенцією, знаходилися в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України. Доказів, які б свідчили про відсутність у них відповідної правоздатності відповідачем не надано.

Ні в акті перевірки, ні при розгляді справи відповідачем не надано доказів, які б вказували на невідповідність вказаних угод актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Крім цього, суд зазначає, що висновок відповідача про те, що у контрагента позивача –ТОВ «Електроспецтех»не існує необхідних умов для досягнення результатів відповідної фінансово-господарської діяльності, в силу відсутності технічного персоналу, основних засобів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, що дає змогу ставити під сумнів факт здійснення суб‘єктом господарювання, задекларованого основного виду діяльності не відповідає матеріалам справи.

 Так, позивачем до матеріалів справи надані належним чином завірені копії ліцензії на проведення будівельних робіт виданих ТОВ «Електроспецтех».

Відповідно до Закону України №1775 від 01.06.2000р. «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», Постанови №1396 від 05.12.2007р. «Про ліцензування певних видів господарської діяльності у будівництві», а також Наказу №47 від 27.01.2009р. «Про затвердження Ліцензійних умов провадження будівельної діяльності»ТОВ «Електроспецтех»діяло на підставі ліцензій для провадження діяльності пов’язану з будівництвом будівель видану Міністерством будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України.

  Суд зазначає, що доказів анулювання вказаних ліцензій відповідач до суду не надав.

Отже, твердження відповідача про те, що у контрагентів позивача відсутні необхідні умови для досягнення результатів відповідної фінансово-господарської діяльності не обґрунтовані та не підтверджуються матеріалами справи.  

Крім цього, суд зазначає, що виходячи з приписів пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов‘язання звітного періоду, визначене згідно з цим Законом, а підпунктом 7.4.1 п.7.4 ст.7 цього Закону встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбання (будівництва, спорудження) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподаткування у межах господарської діяльності платника податку.

Крім того, право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), які не підтверджені податковими накладними. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Підпунктом 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" встановлено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

За змістом підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Відповідно до пункту 6.2. Порядку заповнення податкової накладної № 166, податкова накладна дає право покупцю, зареєстрованому, як платник податку, на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість. В абзаці 1 пункту 5 Порядку № 166 зазначається, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Так, судом встановлено що сума податку на додану вартість, яка була включена позивачем до складу податкового кредиту за перевіряє мий період підтверджена податковими накладними.

При цьому, твердження відповідача стосовно того, що наявність у позивача вище перелічених податкових накладних є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, але не вичерпною, не узгоджується з приписами вимог податкового законодавства, що регулюють спірні правовідносини.

Суд звертає увагу, що чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку перевірки відповідності законодавству установчих документів постачальників товару та дотримання ними вимог податкового законодавства.

Чинне податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

При цьому Закон України "Про податок на додану вартість" не встановлює обов'язку покупця сплачувати податок на додану вартість ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару. Покупець - платник податку на додану вартість не несе відповідальності за податкові зобов'язання продавця.

Окремо суд бере до уваги, що викладені в акті перевірки судження суб’єкта владних повноважень про порушення позивачем вимог ст.ст.203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України зроблені з перевищенням компетенції органів державної податкової служби України та не підтверджуються добутими судом доказами.

Так, суд зауважує, що правовідносини з приводу нікчемності правочинів унормовані ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228).

Вирішуючи спір, суд вважає також за необхідне керуватись правовими позиціями Верховного Суду України, які викладені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними”, адже правочини між позивачем та його контрагентами були укладені у цивільних (господарських) правовідносинах (далі за текстом –Постанова Пленуму ВСУ №9).

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму ВСУ №9 перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 ЦК).

Вивчивши зміст акту перевірки, суд наголошує, що даний документ не містить жодних фактичних даних, які б засвідчували наявність в діяльності позивача обставин, котрі передбачені ч.1 ст.228 Цивільного кодексу України (з урахуванням викладених в Постанові Пленуму ВСУ №9 правових позицій) як ознаки нікчемного правочину.

Також, суд зазначає, що єдиною підставою для винесення оскаржуваних податкових повідомлень - рішень відповідно до мотивувальній частині акту перевірки позивача, ДПІ посилається на акт перевірки контрагента позивача - ТОВ «Електроспецтех»від 23.11.2010 року за №3058/23-03-05/34689962 складений ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова.

Суд зазначає, що відповідно до наданих до матеріалів справи рішень судів, судом було встановлено, що відповідно до постанови Харківського окружного адміністративного суду від 17.01.11 по справі №2а-11736/10/2070, яка була залишена без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.04.2011 року було визнано неправомірними дії ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова щодо проведення невиїзної документальної перевірки ТОВ «Електроспецтех»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період 01.07.2007 року по 30.09.2010 року на підставі якої був складений акт перевірки від 23.11.2010 року за №3058/23-03-05/34689962.

У зв‘язку з викладеним, суд приходить до висновку, що посилання ДПІ  на акти перевірок контрагента позивача є неправомірними, оскільки нормами діючого законодавства України не передбачено посилання при проведенні перевірки та при складанні актів перевірок органами ДПС на акти перевірок контрагентів підприємства яке перевіряється та дії співробітників ДПІ по проведенню перевірки та по складанню вказаних актів перевірок були визнано судами неправомірними.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

          Таким чином, відповідна сторона - ДПІ не дотримала вимоги закону про захист охороняємих прав та інтересів юридичної особи у сфері публічно-правових відносин, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому її рішення як суб'єкта владних повноважень  є неправомірними.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні базується на принципах, відповідно до яких ніхто не може бути змушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади і органи місцевого самоврядування, їх посадові особи повинні діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією і законами України.

В розумінні ст.3 КАС України рішення суб'єктів владних повноважень повинні прийматися (вчинятися) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача –орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Проте доказів правомірності, законності та обґрунтованості відповідачем прийнятого ним рішення суду не надано.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, перевіривши рішення відповідача, яке оскаржується в даній справі суд відзначає, що його прийнято при невірному застосуванні норм чинного законодавства України, в зв’язку з чим  суд вважає, що воно підлягає скасуванню.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 160, 161, 162, 163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-технічне об’єднання «Індекс»»до Державної податкової інспекції в Московському районі міста Харкова про скасування податкового повідомлення-рішення задовольнити повністю.

       Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Московському районі міста Харкова №0000121800/0 від 02.06.2011 року.

       Стягнути з Державного бюджету України  на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-технічне об’єднання «Індекс»»(ЄДРПОУ 36455198, 61000 м. Харків, вул. Івана Камишева, б. 9) сплачене державне мито в розмірі 3 грн. 40 коп.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд , шляхом подачі в 10-ти денний строк з дня її проголошення апеляційної скарги, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України, а також прийняття постанови в письмовому провадженні, шляхом подання такої скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови складено та підписано 15 липня 2011року.

Суддя                                                                                      Архіпова С.В.