Рішення

від 13.07.2011 по справі 3/5009/2862/11

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

3/5009/2862/11

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.07.11                                                                                        Справа №  3/5009/2862/11

Суддя    Соловйов  В.М.

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Дакорт”, м. Запоріжжя

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий будинок ВІА-1”,                     м. Запоріжжя

про стягнення  боргу в сумі 2 702, 33 грн.  

                                                                                        Суддя Соловйов В.М.

                                                                                        при секретарі Прокопенко М.О.

Представники:

від позивача: не з'явився

від відповідача: Давидова Л.Г., директор, наказ № 08-10/07-К від 10.07.2008р.

ТОВ “Дакорт” звернулось до господарського суду Запорізької області з позовною заявою до ТОВ “ТБ ВІА-1” про стягнення боргу в сумі 2 702, 33 грн. за договором поставки № ДЗП-000129 від 10.08.2010р.

Відповідно до протоколу розподілу справ між суддями від 26.05.2011р. автоматизованою системою документообігу суду позовну заяву передано на розгляд судді Соловйову В.М.

Позовні вимоги мотивовані обставинами, викладеними у позовній заяві, та обґрунтовані ст. 208, 253, 254 ЦК України,  ст. 1, 2, 3, 173, 174, 175, 179, 180, 181, 193, 198, 229, 230, 231, 232 ГК України, ст. 1, 21, 22, 32, 54, 55, 56 ГПК України.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 27.05.2011р. позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі № 3/5009/2862/11, справу до розгляду в засіданні господарського суду призначено на 22.06.2011р. о 12 годині 00 хвилин.

Ухвалою голови господарського суду Запорізької області Немченка О.І. від 22.06.2011р. розгляд справи перенесений на 13.07.2011р. об 11 годині. 00 хвилин.

В судовому засіданні 13.07.2011р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повідомлено, що повне рішення буде складено 18.07.2011р.

Під час розгляду справи представник відповідача вимогу про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявляв.

Позивач, повідомлений про час та місце розгляду справи в порядку, передбаченому ГПК України, в судове засідання 13.07.2011р. не з'явився.

Копія ухвали від 27.05.2011р. про порушення провадження у справі                                № 3/5009/2862/11, направлена позивачу рекомендованим листом на адресу, що вказана у позовній заяві, а саме: м. Запоріжжя, вул. Карпенко Карого, 47, повернулась до суду з відміткою пошти: “за закінченням терміну зберігання”.

Ухвала голови господарського суду Запорізької області Немченка О.І. від 22.06.2011р. про перенесення розгляду справи, направлена позивачу рекомендованим листом на вищезазначену адресу, до господарського суду не поверталась.

До повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 64 ГПК України, ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам, прокурору, якщо він є заявником, за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Питання про визнання явки позивача у засідання господарського суду обов'язковою, відповідно до п.7 ч.1 ст.65 ГПК України, судом не вирішувалось.    

До того ж, надані позивачем матеріали свідчать про те, його неявка не перешкоджає вирішенню спору, отже справу розглянуто відповідно до ст. 75 ГПК України за наявними в ній матеріалами.

У позовній заяві позивач зокрема зазначив, що ТОВ “Дакорт” виконав зобов'язання за договором поставки № ДЗП-000129 від 10.08.2010р. в повному обсязі.

Відповідач не в повному обсязі виконав свої зобов'язання та сплатив за товар лише частину суми в розмірі 1 140, 00 грн.

Таким чином загальний розмір заборгованості ТОВ “ТБ ВІА-1” перед позивачем становить 2 338, 78 грн.

Також позивач просить стягнути з відповідача пеню в сумі 115, 34 грн. та відсоток в розмірі 1 % від суми боргу за кожен день користування грошима в розмірі 248, 21 грн.

Представник відповідача в судовому засіданні 13.07.2011р. суму боргу в розмірі 2 702, 33 грн. визнав в повному обсязі та не заперечує проти задоволення позовних вимог позивача.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши представника відповідача, суд

ВСТАНОВИВ:

Між ТОВ “Дакорт” (Продавець) та ТОВ “Торговий Будинок ВІА-1”  (Покупець) було укладено договір поставки № ДЗП-000129 від 10.08.2010р., за яким Продавець зобов'язується передати у власність Покупця товар, а Покупець зобов'язується прийняти і оплатити Товар в порядку, визначеному умовами цього договору (п. 1.1 Договору).

Вид, асортимент, ціна та загальна вартість товару визначається за накладними, які є невід'ємною частиною договору (п.2.2 Договору).

Згідно п.3.4 Договору, при виконанні договору Сторони належним чином оформлюють податкові, видаткові та інші документи на товар згідно з чинним законодавством України.

Відповідно до п.3.6 Договору, датою передачі товару є дата підписання товарної накладної представником покупця.  

Як зазначено в п.3.7 Договору, товар вважається переданим Продавцем та прийнятим Покупцем в момент підписання товарної накладної: по кількості –згідно кількості або вазі, указаній у товарних накладних; по якості –згідно сертифікатам якості, “ДСТУ” та стандартам.   

ТОВ “Дакорт” виконало свої зобов'язання за договором в повному обсязі, що підтверджується товарно-транспортними накладними: № ДЗП-016028 від 30.12.2010р. на суму 1 755, 98 грн., № ДЗП-016693 від 06.01.2011р. на суму 818, 16 грн., № ДЗП-017299 від 13.01.2011р. на суму 829, 64 грн., № ДЗП-017466 від 13.01.2011р. на суму 75, 00 грн., а всього на суму 3 478, 78 грн. (а.с.9-12).

Оплата за придбаний товар, який передається за даним договором здійснюється Покупцем у національній валюті України шляхом перерахування готівкою через касу продавця (з оформленням природно-касових документів) або перерахуванням грошових коштів на розрахунковий рахунок Продавця, зазначеному у розділі 9 Договору на протязі 21 (двадцяти одного) дня з моменту отримання товару покупцем. (п.4.1 Договору).    

ТОВ “ТБ ВІА-1” не в повному обсязі виконало своє зобов'язання та сплатило лише частину суми в розмірі 1 140, 00 грн. що підтверджується актами звірки між позивачем та відповідачем за березень 2011р. та за квітень 2011р. (а.с. 13-14), та банківськими виписками.

Отже свої зобов'язання за договором поставки № ДЗП-000129 від 10.08.2010р. відповідач належним чином не виконав.

Тому, основний борг ТОВ “ТБ ВІА-1” складає 2 338, 78 грн.

Згідно п.п.5.2.1 Договору, у випадку несвоєчасної оплати за отриманий товар, покупець сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки  НБУ, що діяла в період нарахування пені, від його вартості за кожен день прострочки платежу.

Як зазначено в п.п.5.2.2 Договору, у випадку затримки платежу за прийнятий товар більш ніж на 10 календарних днів, покупець додатково до суми боргу сплачує продавцю відсоток за невиконання грошового зобов'язання в розмірі 0,1% від суми боргу за кожен день користування грошовими засобами продавця.   

Оцінивши представлені докази, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі з наступних підстав.

Правовідносини сторін є господарськими.

Згідно ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частинами 1-3 ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Застосування господарських санкцій до суб'єкта, який порушив зобов'язання, не звільняє цього суб'єкта від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов'язання.

Згідно ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є:

1) договори та інші правочини;

2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;

4) інші юридичні факти.

Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.

В даному випадку підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору є договір № ДЗП-000129 від 10.08.2010р.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

В даному випадку розрахунки за товар, який передається за даним договором здійснюється Покупцем у національній валюті України шляхом перерахування готівкою через касу продавця (з оформленням природно - касових документів) або перерахуванням грошових коштів на розрахунковий рахунок Продавця, зазначеному у розділі 9 Договору на протязі 21 дня з моменту отримання товару покупцем. (п.4.1 Договору).    

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Підстави для припинення зобов'язання за договором № ДЗП-000129 від 10.08.2010р., які визначено главою 50 ЦК України, відсутні.

Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Враховуючи встановлений факт невиконання ТОВ “ТБ ВІА-1” своїх зобов'язань, вимоги про стягнення з відповідача суми основного боргу за договором № ДЗП-000129 від 10.08.2010р. в розмірі 2 338, 78 грн. є обґрунтованими і підлягають задоволенню повністю.

Також позивач просить стягнути з відповідача штрафні санкції, а саме: 115, 34 грн. пені та 248, 21 грн. –  відсоток за невиконання грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 611 ЦК України одним з правових наслідків порушення зобов'язання є сплата неустойки (штрафу, пені).

Згідно ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відповідних відсотках від суми невиконаного або неналежного виконаного зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Статтею 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, задатком.  

Відповідно до ст. 547 ЦК України  правочин щодо забезпечення виконання  зобов'язання  вчиняється у письмовій формі.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Крім того, відповідно до норм ст. 1 Закону України від 22.11.1996р. № 543/96-ВР “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно з п. 5.2.1. Договору у випадку несвоєчасної оплати за отриманий товар, покупець сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки  НБУ, що діяла в період нарахування пені, від його вартості за кожен день прострочки платежу.

Господарським судом встановлено, що відповідачу правомірно нараховано пеню в розмірі 115, 34 грн. (розрахунок у позовній заяві, а.с.5).

Як зазначено в п.п.5.2.2 Договору, у випадку затримки платежу за прийнятий товар більш ніж на 10 календарних днів, покупець додатково до суми боргу сплачує продавцю відсоток за невиконання грошового зобов'язання в розмірі 0,1 % від суми боргу за кожен день користування грошовими засобами продавця.

Господарським судом встановлено, що відповідачу правомірно нараховано               248, 21 грн., що складає 0,1 % від суми боргу за кожен день прострочки (розрахунок у позовній заяві, а.с.5).

Згідно ст. 44, 49 ГПК України, судові витрати покладаються на відповідача в повному обсязі, оскільки спір виник внаслідок його неправильних дій.

Також господарський суд враховує наступне.

Позовні вимоги позивачем заявлено у розмірі 2 702, 33 грн.

Відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито” від 21.01.1993р. № 7-93 розмір державного мита з позовів немайнового характеру складає                      5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (85, 00 грн.), розмір державного мита із позовних заяв майнового характеру –1 відсоток ціни позову, але не менше                                        6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (102, 00 грн.) і не більше 1 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (25 500, 00 грн.).

Отже позивач повинен був сплатити  102, 00 грн. державного мита.

В той же час, позивачем сплачено 280,00 грн. (квитанція № 8435.517.2 від 26.05.2011р.).

Таким чином, надміру сплачене державне мито в сумі 178, 00 грн. згідно квитанції № 8435.517.2 від 26.05.2011р.підлягає поверненню позивачу на підставі ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.1993 р. № 7-93 “Про державне мито”.

Керуючись ст. 44, 49, ст. 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1.  Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариство з обмеженою відповідальністю “Торговий Будинок ВІА-1” (6935, м. Запоріжжя, вул. Рекордна, 26, кв. 312, код ЄДРПОУ 33272683) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Дакорт” (95000, Автономна республіка Крим, м. Сімферополь, пр-т. Перемоги, буд. 156 , код ЄДРПОУ 36394005)                  2 338 (дві тисячі триста тридцять вісім) грн. 78 коп. основного боргу, 115 (сто пятнадцять) грн. 34 коп. пені, 248 (двісті сорок вісім) грн. 21 коп. –0,1 % за невиконання грошового зобовязання, 102 (сто дві) грн. 00 коп. витрат на державне мито та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Надміру сплачену суму витрат на державне мито в розмірі 178 (сто сімдесят вісім) грн. 00 коп. згідно квитанції № 8435.517.2 від 26.05.2011р. повернути позивачу. Видати довідку.

Суддя                                                                  В.М. Соловйов

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення оформлене і підписане відповідно до вимог ст. 84 ГПК України –18.07.2011р.