Рішення

від 26.11.2007 по справі 13188-2007

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003,

м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 101

РІШЕННЯ

Іменем України

26.11.2007

Справа

№2-7/13188-2007

За

позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Екопрогруп» (95493, м.

Сімферополь, Залізничий район, Московське шосе, 12 км, ідентифікаційний код

34212379)

До

відповідача  Суб'єкта підприємницької

діяльності ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1)

Про

стягнення 155 207,86 грн.

Суддя

Дворний І. І.

представники:

Від

позивача - Дябін В. І., предст., дов. від 23.10.2007 р.

Від

відповідача  - не з'явився.

         Суть справи: Товариство з обмеженою

відповідальністю «Екопрогруп» звернулося до Господарського суду АР Крим з

позовом до Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 про стягнення 155 207,86

грн.

Позовні

вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем своїх обов'язків по повній

та своєчасній оплаті поставленого йому позивачем за договором №0103 від 01.03.2007

р. товару, через що заборгованість СПД ОСОБА_1 перед ТОВ «Екопрогруп» складає

145699,01 грн., яка до часу подачі позову до суду в добровільному порядку не

погашена. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача відсотки за

безпідставне користування грошовими коштами у розмірі 2069,72 грн., пеню у сумі

4198,25 грн., 3% річних у сумі 740,88 грн. та заподіяну шкоду у вигляді

вартості наданих ТОВ «Міркос Груп» юридичних послуг у розмірі 2500,00 грн.

Відповідач

у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про час та

місце слухання справи був проінформований належним чином рекомендованою

кореспонденцією.

Статтею

77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський

відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього кодексу розгляд

справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Стаття

22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони

добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в

судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може

розглядатись без їх участі, якщо неявка цих представників не перешкоджає

вирішенню спору.

Оскільки

матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, а

також враховуючи ненадання позивачем документів, які б підтверджували викладені

в телеграмі обставини, підстав для відкладення розгляду справи судом не

вбачається.

Суд

вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами у порядку статті

75 Господарського процесуального кодекс України.

Розгляд

справи відкладався у порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу

України.

        Розглянувши матеріали справи,

дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ :

01.03.2007

р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Екопрогруп» (Продавець) та

Суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_1 (Покупець) був укладений договір

купівлі-продажу №0103, п. 1.1 якого передбачено, що на умовах, викладених в

цьому договорі, Продавець зобов'язується передати товар у власність Покупця на

умовах відстрочки платежу до 01 квітня 2007 року, а Покупець зобов'язується

прийняти та оплатити товар, кількість і ціна якого  вказана в Додатку до цього Договору, який є

його невід'ємною частиною.

Відповідно

до п. 2.1 Договору вартість договору рівна вартості товару, згідно Додатку до

цього Договору, та з урахуванням ПДВ 20% складає 145 699,01 грн.

Згідно

з п. 3.2 Договору відповідно до Договору Продавець в триденний строк з дня

підписання цього Договору надає в розпорядження Покупця невідвантажений товар,

який знаходиться за адресою: с. Каменоломня, Автономна Республіка Крим.

П.

4.1 Договору передбачено, що розрахунки за товар, який поставляється за цим

Договором, здійснюється Покупцем в національній валюті України шляхом

перерахування грошових коштів на банківський рахунок Продавця, вказаний в цьому

Договорі.

Остаточним

днем розрахунку за поставлений товар є 01 квітня 2007 року (п. 4.2 Договору).

Відповідно

до п. 5.1 Договору товар вважається переданим Продавцем та прийнятим Покупцем

на умовах EXW (с. каменоломня, АРК) за кількістю та якістю згідно з підписаним

актом приймання-передачі.

Асортимент,

кількість та ціна продукція була обумовлена сторонами в Додатку №1 до договору

(а. с. 14).

Як

вбачається з матеріалів справи, позивачем були належним чином виконані свої

обов'язки за договором та переданий у власність відповідача товар, про що

свідчить акт приймання-передачі, підписаний обома сторонами та скріплений

їхніми печатями (а. с. 15).

Проте,

вартість товару відповідачем в добровільному порядку сплачена не була, через що

заборгованість СПД ОСОБА_1 перед ТОВ «Екопрогруп» складає 145699,01 грн., що

стало підставою для звернення позивача до суду.

Згідно

з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в

якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони

(кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу,

сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право

вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно

до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається

зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником

(учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим

Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник)

зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського

характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити

гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт

(управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної

сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з ч.

1 ст. 175 ГК України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають

між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності,

в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на

користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має

право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові

зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються

Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим

Кодексом.

Відповідно

до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно

до умов  договору  та 

вимог  цього  Кодексу, 

інших актів цивільного законодавства, 

а за відсутності таких умов та вимог - 

відповідно до   звичаїв   ділового 

обороту  або  інших 

вимог,  що  звичайно ставляться. Аналогічне положення

стосовно господарських зобов'язань міститься в ч. 1 ст.193 Господарського

кодексу України, якою визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники

господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним

чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності

конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних

умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються

відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей,

передбачених цим Кодексом.

Відповідно

до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк

(термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Ст.

525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від  зобов'язання або одностороння зміна його умов

не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не

допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків,

передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з

мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано

належним чином (ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Відповідач

не представив суду доказів оплати заборгованості перед позивачем у розмірі 145

699,01 грн., у той час як відповідно до приписів статей 33, 34 Господарського

процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести суду ті обставини,

на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, способом,

передбаченим чинним законодавством для доведення такого роду фактів. Таким

чином, матеріалами справи підтверджується факт порушення відповідачем умов

договору купівлі-продажу №0103 від 01.03.2007 р. в частині повної та своєчасної

оплати вартості поставленого товару, через що позовні вимоги Товариства з

обмеженою відповідальністю «Екопрогруп» відносно стягнення з  СПД ОСОБА_1 заборгованості у сумі 145 699,01

грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Стосовно

вимоги позивача про стягнення з СПД ОСОБА_1 відсотків за безпідставне

користування грошовими коштами у розмірі 2069,72 грн. суд вважає за необхідне

повідомити наступне.

Так,

позивач обґрунтовує свою вимогу положенням статей 536, 692, 1048, 1057

Цивільного кодексу України.

Відповідно

до статті 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими

коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено

договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими

грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного

законодавства.

Ч. 1

ст. 1057 Цивільного кодексу України передбачено, що договором, виконання якого

пов'язане з переданням у власність другій стороні грошових коштів або речей,

які визначаються родовими ознаками, може передбачатися надання кредиту як

авансу, попередньої оплати, відстрочення або розстрочення оплати товарів, робіт

або послуг (комерційний кредит), якщо інше не встановлено законом.

У

статті 1057 ЦК України використовується поняття комерційного кредиту, що

охоплює собою відносини, що виникають в зв'язку зі сплатою авансу, попередньою

оплатою, переданням товарів, результатів робіт, послуг з умовою про

розстрочення чи відстрочення оплати. Виключається поширення комерційного

кредиту лише на попередню оплату речей, що визначаються індивідуально. Але ж це

не може бути перешкодою для застосування до відносин щодо попередньої

оплати  або розстрочення чи відстрочення

оплати індивідуально визначених речей, що передаються на підставі

купівлі-продажу, категорії комерційного кредиту. При цьому відповідно до ч. 3

ст. 693 ЦК України нараховуються проценти в розмірі, що встановлений ч. 1 ст.

1048 ЦК України.

Ч. 1

ст. 1048 Цивільного кодексу України встановлено, що позикодавець має право на

одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено

договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються

договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір

визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Проценти

можуть нараховуватися (сплачуватися) і за зобов'язаннями в разі прострочення

платежу. В цьому разі підставою застосування процентів є порушення

зобов'язання. Так, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який

прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний

сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час

прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший

розмір процентів не встановлений договором або законом.

Проценти,

передбачені ст. 536 ЦК України, з одного боку, та ч. 2 ст. 625 ЦК - з іншого, є

різними правовими явищами. Тому кожний з названих видів процентів

застосовується за наявності відповідних підстав, які є різними. Відповідно,

проценти, передбачені ч. 3 ст. 692, ч. 3 ст. 693, ст. 1048, ст. 1057 КЦ як

правові явища, також не є тотожними процентам, що передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК

України. З урахуванням цього, за наявності правових підстав можливе одночасне

застосування процентів на підставі на підставі ст. 536, 692, 693, 1048, 1057

ЦК, - з одного боку, і процентів, передбачених ст. 625 ЦК України - з іншого.

Відповідно

до ч. 3 ст. 198 Господарського кодексу України відсотки за грошовими

зобов'язаннями учасників господарських відносин застосовуються у випадках,

розмірах та порядку, визначених законом або договором.

Положення

ч. З ст. 198 ГК мають відсильний характер до положень ст. 536 ЦК і

передбачають, що відсотки за грошовими зобов'язаннями учасників господарських

відносин застосовуються у випадках, розмірах і в порядку, визначених законом

або договором. Суб'єкти господарювання можуть визна чати розмір і порядок

сплати відсотків за користування грішми, якщо іншими актами законодавства не

будуть встановлені вимоги щодо розміру і порядку сплати відсотків. Отже, до

господарських зобов'язань застосовуються правила ст. 536, 692, 693, 1048, 1057

ЦК, які встановлюють підстави та розмір процентів за користування чужими

коштами, а також ст. 625 ЦК, якщо інше не передбачено спеціальними законами або

договором.

З

урахуванням викладеного, позовні вимоги ТОВ «Екопрогруп» про стягнення з

відповідача відсотків за безпідставне користування грошовими коштами у розмірі

2069,72 грн. також підлягають задоволенню, позаяк ґрунтуються на положеннях

норм чинного законодавства України та підтверджуються матеріалами справи.

Суд

погоджується також з правомірністю обчислення позивачем відсотків у розмірі

740,88 грн., які розраховані ТОВ «Екопрогруп» на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК

України, через що позовні вимоги в цій частині також підлягають задоволенню.

Крім

того, позивачем також заявлені вимоги про стягнення з відповідача пені у сумі

4198,25 грн.

Ч. 1

ст. 199 Господарського кодексу України передбачено, що виконання господарських

зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників

господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За

погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому

не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно

застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення

виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються

відповідні положення Цивільного кодексу України.

Ч. 1

ст. 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися

неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно з ч.

1 ст. 548 ЦК України виконання зобов'язання (основного зобов'язання)

забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Під неустойкою,

відповідно до ст. 549 ЦК України розуміється грошова сума або інше майно, які

боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або

неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у

відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день

прострочення виконання.

Отже,

види забезпечення виконання зобов'язань є спеціальними мірами майнового

характеру, які стимулюють належне виконання зобов'язання боржником шляхом

встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому

забезпечення виконання зобов'язань будь-яким з видів, передбачених ст. 546

Цивільного кодексу України, також створює зобов'язувальні правовідносини між

кредитором та боржником.

Ст.

611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові

наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

В п.

6.2 Договору сторони передбачили, що Покупець зобов'язаний здійснити оплату

згідно умовам цього Договору, в іншому випадку, Покупець зобов'язаний сплатити

пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діє в період нарахування,

від вартості несплаченого товару за кожен день прострочення платежу. Крім

оплати пені прострочена заборгованість підлягає збільшенню на індекс інфляції

за період прострочення.

Отже,

умовами договору передбачено, що розмір пені обчислюється лише виходячи з

вартості несплаченого товару, через що нарахування позивачем пені одночасно на

проценти за безпідставне користування грошовими коштами (у розмірі 2069,72

грн.) суд вважає необґрунтованим.

За

таких обставин, стягненню з відповідача підлягає пеня розмірі 4139,45 грн.

(145699,01 грн. х 17% (подвійна облікова ставка НБУ) : 365 дн. х 61 дн.).

Крім

того, в позовній заяві викладені вимоги ТОВ «Екопрогруп» щодо стягнення з

відповідача витрат на оплату юридичних послуг у розмірі 2500,00 грн.

З

цього приводу суд вважає за необхідне повідомити наступне.

Так,

згідно зі ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських

відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо

здійснення господарської діяльності, 

повинен відшкодувати  завдані  цим 

збитки  суб'єкту, права або

законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати,

зроблені  управненою стороною, втрата або

пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи,   які управнена сторона одержала б у разі

належного виконання зобов'язання або  

додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Ст.

25 ГК України передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню

особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

    - вартість втраченого, пошкодженого або

знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

     - додаткові витрати (штрафні санкції,

сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених

матеріалів  тощо), понесені   стороною, 

яка  зазнала  збитків 

внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

    - неодержаний прибуток (втрачена вигода),

на який сторона,  яка зазнала   збитків, 

мала  право  розраховувати 

у  разі  належного виконання зобов'язання другою

стороною;

    - матеріальна   компенсація  

моральної   шкоди   у  

випадках, передбачених законом.

Згідно

з ч. 2 ст. 623 ЦК України розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання,

доказується кредитором.

          За загальним принципом цивільного

права особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права,

має право на їх відшкодування (ч.1 ст. 22, ст. 611, ч. 1 ст. 623 Цивільного

кодексу України). Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування

збитків потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, а саме:

протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої

поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками;

вина правопорушника.

          З огляду на викладене, можна зробити

висновок, що відшкодуванню підлягають завдані збитки, тобто збитки, причиною

яких є порушення зобов'язання, якого припустився боржник. Отже, між порушенням

та збитками має бути причинний зв'язок. За відсутністю такого зв'язку збитки не

відшкодовуються. При вирішенні питання про наявність чи відсутність причинного

зв'язку слід враховувати, що необхідно виявляти зв'язок між саме між порушенням

зобов'язання та шкідливими наслідками (збитками), а не між діями

(бездіяльністю) боржника взагалі та збитками.

Обґрунтовуючи

свої вимоги про стягнення з відповідача вартості оплачених юридичних послуг у

сумі 2500,00 грн., позивач посилається на те, що у зв'язку з необхідністю

звернення до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості в

примусовому порядку ТОВ «Екопрогруп» було змушено укласти з ТОВ «Міркос груп»

договір про надання юридичних послуг, загальна вартість яких становить 2500,00

грн. Проте, суд звертає увагу на те, що між порушенням відповідачем свого

обов'язку щодо своєчасної оплати вартості придбаного за договором

купівлі-продажу №0103 від 01.03.2007 р. товару та укладанням відповідачем

договору про надання юридичних послуг відсутній безпосередній причинний

зв'язок. Тобто несплата відповідачем заборгованості не призвела до негайної

вчинення дій щодо укладання договору про надання юридичної допомоги. Крім того,

позивачем, в порушення вимог суду, викладених в ухвалах від 24.09.2007 р.,

23.10.2007 р., 06.11.2007 р. не надані докази сплати зазначених витрат, а також

не доведено обґрунтованості розміру сплаченої ТОВ «Міркос груп» вартості

юридичних послуг, зокрема, того, що вказана вартість не перевищує середніх

ринкових цін на аналогічні послуги, що пропонуються іншими суб'єктами

підприємницької діяльності відповідної сфери господарювання.

Таким

чином, у суду відсутні правові підстави для задоволення вимог позивача щодо

стягнення з Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 витрат на оплату

юридичних послуг у розмірі 2500,00 грн.

За

таких обставин, всебічно та в повному обсязі дослідивши  та оцінивши обставини справи та наявні в

матеріалах справи документи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ТОВ

«Екопрогруп» підлягають частковому задоволенню.

Державне

мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу

покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог

відповідно до положень ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

          З урахуванням викладеного, керуючись

ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Суб'єкта підприємницької

діяльності ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь

Товариства з обмеженою відповідальністю «Екопрогруп» (95493, м. Сімферополь,

Залізничий район, Московське шосе, 12 км, ідентифікаційний код 34212379)

заборгованість у розмірі 145 699,01 грн., пеню у сумі 4139,45 грн., 3% річних у

розмірі 740,88 грн., проценти за користування грошовими коштами у розмірі 2069,72

грн., 1526,48 грн. державного мита та 116,05 грн. витрат на

інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          В іншій частині позову відмовити.

4.          Видати наказ після набрання судовим

рішенням законної сили.

Суддя

Господарського суду

Автономної

Республіки Крим                                        Дворний

І.І.