Постанова

від 11.04.2008 по справі 33/123

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

33/123

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел.230-31-34

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

11.04.2008р.м.Київ№ 33/123

За позовом    Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва

До                   1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Дан»

                       2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Альтаір-К»

Про                 визнання угоди недійсною та стягнення 3 503,89 грн.

                                                                           Суддя Хрипун О.О.

                                                Секретар судового засідання Ковальчук О.В.                                                

Представники:

Від позивача                    Варченко А.В. –гол.держ.под.інсп.

Від відповідачів      1) не з'явились

                                 2) не з'явились

Обставини  справи:

Позивач звернувся до господарського суду з позовом про визнання недійсною з підстав, передбачених ст. 49 ЦК України, угоди укладеної між ТОВ «Дан»та ТОВ «Альтаір-К», шляхом обміну документами (накладною № 9 від 03.12.2002). Позивач також просить зобов'язати ТОВ «Дан»повернути ТОВ «Альтаір-К» грошові кошти, отримані за спірною угодою, у розмірі 3503,89 грн. та стягнути з ТОВ «Альтаір-К»в доход держави товар, отриманий згідно з податковою накладною № 9 від 03.12.2002.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на наступні обставини.

Відповідно до ст. 49 ЦК УРСР необхідними умовами для визнання недійсною угоди є укладання її з метою завідомо суперечною інтересам держави, суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

На думку позивача, умисел відповідача-1 на укладання угоди, з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, підтверджується рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 27.02.2003 № 2-1390, яким визнані недійсними установчі документи ТОВ «Дан»з моменту передачі прав власності на підприємство, а саме з 11.10.2002, а також свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ “Дан” з дати видачі (07.11.2002), та встановлено, що ТОВ «Дан»за весь період своєї діяльності звітності до податкового органу не подавало, податків не сплачувало, за місцем своєї реєстрації не знаходиться.

Відповідачі заперечень проти позову не надали, явку повноважних представників у судове засідання не забезпечили, хоча про час та місце судових засідань повідомлялись належним чином.

У відповідності до ч.4 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України справа вирішується на основі наявних доказів.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи між Товариством з обмеженою відповідальністю «Дан» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Альтаір-К»у грудні 2002 року було укладено угоду купівлі-продажу товарно-матеріальних цінностей.

Згідно актів ТОВ «Дан»було відпущено, а ТОВ «Альтаір-К»отримано товарно-матеріальні цінності загальною вартістю 3503,89 грн., в т.ч. податок на додану вартість –583,98 грн.

За фактом відвантаження товарів Товариством з обмеженою відповідальністю «Дан»на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «Альтаір-К»виписано податкову накладну № 13 від 03.12.2002 на суму 3503,89 грн., в т.ч. податок на додану вартість –583,98 грн.

Оплату отриманих товарно-матеріальних цінностей Товариство з обмеженою відповідальністю «Альтаір-К»здійснено у повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученням № 7 від 20.01.2003 на загальну суму 3503,89 грн., в т.ч. податок на додану вартість –583,98 грн.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 27.02.2003 № 2-1390 визнані недійсними установчі документи ТОВ «Дан»з моменту передачі прав власності на підприємство, а саме з 11.10.2002, а також свідоцтво платника податку на додану вартість, ТОВ «Дан»з дати видачі (07.11.2002).

Зазначеним рішенням також встановлено, що ТОВ «Дан»за весь період своєї діяльності звітності до податкового органу не подавало, податків не сплачувало, за місцем своєї реєстрації не знаходиться.

Відповідно до п. 4 прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, який вступив в дію з 01.01.2004, цей кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Оскільки правовідносини між відповідачами виникли та припинились до набрання чинності новим Цивільним кодексом України (в зв'язку з виконанням спірної угоди), судом визнається, що до дані відносини регулюються Цивільним кодексом УРСР.

Згідно з п. 2 Постанови Пленуму Верховного суду України “Про судову практику про визнання угод недійсними” від 28.04.1978 № 3 (з наступними змінами) угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.

Відповідно до ст. 49 ЦК УРСР (який діяв на момент виникнення та припинення правовідносин між відповідачами) недійсною є угода, укладена з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства.

Вирішуючи спір про визнання угоди недійсною, суд повинен з'ясувати наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних юридичних наслідків. Необхідними умовами для визнання угоди недійсною, відповідно до названої норми, є укладення угоди з метою, завідомо суперечною інтересам держави та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

Пленум Верховного Суду України в п. 6 постанови “Про судову практику про визнання угод недійсними” від 28.04.1978 № 3 роз'яснив, що до угод, укладених з метою, свідомо суперечною інтересам держави і суспільства, зокрема, належать угоди, спрямовані на приховування фізичними та юридичними особами доходів від оподаткування.

Згідно постанови Пленуму Вищого Господарського суду України “Про заходи щодо забезпечення однакового і правильного застосування законодавства про податки” від 25.07.2002 № 1056 доказами спрямованості умислу суб'єкта оспорюваних угод на приховування від оподаткування прибутків та доходів можуть бути, зокрема, надані податковими органами відомості про відсутність підприємства, організації (сторони угоди) за юридичною та фактичною адресою, про визнання недійсними в установленому чинним законодавством порядку установчих (статутних) документів, про неподання податкової звітності до органів державної податкової служби, про скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності та інше.

Згідно з п. 19 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними” № 02-5/111 від 12.03.1999 у разі визнання у встановленому  порядку  недійсними установчих  документів  суб'єкта підприємницької діяльності або скасування  його  державної  реєстрації  у  зв'язку із здійсненням відповідної  реєстрації  на  підставі  загубленого  документу,  що посвідчує особу, або на підставну особу - засновника суб'єкта підприємницької  діяльності  та  за  наявності інших обставин, які свідчать  про  укладення  оспорюваних  угод  з  метою, суперечною інтересам держави і суспільства,  укладені  таким  суб'єктом підприємницької  діяльності  угоди  мають  визнаватися  недійсними згідно  із статтею 49 ЦК УРСР незалежно від часу  їх укладення.

У відповідності до положень ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 27.02.2003 № 2-1390 визнані недійсними установчі документи ТОВ «Дан»з моменту передачі прав власності на підприємство, а саме з 11.10.2002, а також свідоцтво платника податку на додану вартість, ТОВ «Дан»з дати видачі (07.11.2002).

Відповідно до абзацу 3 п. 9 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними”             № 02-5/111 від 12.03.1999 якщо у встановленому порядку буде з'ясовано, що зміну носіїв корпоративних прав або продажу таких прав здійснено для укладення відповідним суб'єктом підприємницької діяльності угод з метою ухилення від сплати податків та інших обов'язкових платежів або легалізації коштів, набутих злочинним шляхом, суд має визнавати такі угоди недійсними за ознаками ст. 49 ЦК УРСР.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 27.02.2003 № 2-1390 встановлено, що у відповідності до установчих документів ТОВ “Дан” засновниками цього підприємства є Білогородський А.Б. та Кононов Д.П., які 11.10.2002 в присутності нотаріуса склали заяву  про вихід зі складу засновників ТОВ “Дан”. Згідно з поясненнями Білогородського А.Б. та Кононова Д.П. невідома особа запропонувала їм придбати підприємство за 150 доларів США. Після отримання грошової винагороди       Білогородський А.Б. та Кононов Д.П. передали невстановленій особі печатку, установчі документи підприємства та свідоцтво платника податку на додану вартість. Таким чином, корпоративні права ТОВ “Дан” були передані невстановленій особі, яка в подальшому незаконно використовувала зазначене підприємство для здійснення фінансово-господарської діяльності.

Зазначеним рішенням також встановлено, що ТОВ «Дан»за весь період своєї діяльності звітності до податкового органу не подавало, податків не сплачувало, за місцем своєї реєстрації товариство не знаходиться.

Відповідно до п.п. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” датою виникнення податкових зобов'язань  з  продажу товарів   (робіт,   послуг)   вважається  дата,  яка  припадає  на податковий період,  протягом якого відбувається будь-яка з  подій, що сталася раніше:

або дата  зарахування  коштів  від  покупця  (замовника) на банківський  рахунок  платника  податку  як оплата товарів (робіт, послуг),  що підлягають продажу,  а в разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника  податку,  а  при  відсутності  такої  -  дата  інкасації готівкових  коштів у банківській установі,  що обслуговує платника податку;

або дата відвантаження товарів,  а для робіт (послуг) –дата оформлення документа,  що засвідчує факт виконання робіт  (послуг) платником податку.

Згідно з п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” податкова  накладна  складається  у  момент виникнення податкових  зобов'язань  продавця.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов спірного договору відпоповідач-1 виписав на адресу відповідача-2 податкову накладну № 13 від 03.12.2002 на суму 3503,89 грн., в т.ч. податок на додану вартість –583,98 грн., що свідчить про виникнення у відповідача-1 податкових зобов'язань з податку на додану вартість внаслідок здійснення продажу товару.

Однак, суду не надано жодних доказів того, що податкові зобов'язання з податку на додану вартість, які виникли у відповідача-1 внаслідок складання податкової накладної № 13 від 03.12.2002, у розмір 583,98 грн., були сплачені до бюджету.

Актом перевірки діяльності ТОВ «Дан»№ 997/32-25-31810799 від 16.07.2004 встановлено, що відповідач-1 за період своєї незаконної діяльності занизив свої податкові зобов'язання з податку на додану вартість на суму 955 335,08 грн., в т.ч. ПДВ у розмірі          583,98 грн., що підлягає сплаті за спірною угодою.

На підставі зазначеного акту перевірки Державною податковою інспекцією у Оболонському районі м. Києва було прийняте податкове повідомлення-рішення від 19.07.2004 № 4855/32/25-31810799 про визначення ТОВ «Дан»суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1 433 002,62 грн., в т.ч. 955 355,08 грн. –основний платіж та 477 667,54 грн. –штрафні (фінансові) санкції.

Суд вважає, що сукупність вказаних фактів є достатньою підставою для висновку щодо спрямованості діяльності відповідача-1, в тому числі при укладенні спірної угоди, на ухилення від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), а тому спірна угода була укладена з метою, свідомо суперечною інтересам держави, при наявності умислу з боку відповідача-1 на ухилення від сплати податків.

Вирішуючи спір про визнання угоди недійсною, суд повинен з'ясувати наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних юридичних наслідків. Пленум Верховного Суду України в п. 6 постанови від 28.04.1978 № 3 “Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" роз'яснив, що у тих випадках, коли сторона діяла умисно в угоді, що укладалася з метою, свідомо суперечною інтересам держави і суспільства, суд все виконане такою стороною і належне з неї другій стороні і відшкодування одержаного звертає в доход держави. При неможливості передати майно в доход держави в натурі - суд постановляє рішення про стягнення його вартості. Зазначені наслідки визнання угоди недійсною застосовуються, якщо вона була виконана хоч би однією із сторін у будь-якій її частині.

Відповідно до ст. 49 ЦК УРСР при наявності умислу лише у однієї з сторін все одержане за угодою повинно бути повернуто другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується в доход держави.

У зв'язку з цим, з відповідача –2 до бюджету підлягає стягненню вартість отриманих за спірним договором робіт.

Згідно ч. 4 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України у справах,  в яких позивачем є суб'єкт владних повноважень, а відповідачем –фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст.  71, 94, 160-163, 167,  254 Кодексу адміністративного судочинства України, Господарський суд міста Києва, -                        

ПОСТАНОВИ В:

Позов задовольнити повністю.

Визнати недійсною угоду, укладену між Товариством з обмеженою відповідальністю «Дан» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Альтаір-К», шляхом обміну документів (накладна від 03.12.2002 №9, податкова накладна від 03.12.2002 №13), з підстав, передбачених ст. 49 ЦК УРСР.

Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Дан»(04205, м. Київ, вул. Тимошенка, 29-а, кв. 229, ідент. код 31810799, р/р №2600630892 в ЗАТ КБ «Донкредитінвест», МФО 335162) повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Альтаір-К» (04060, м. Київ, вул. Берлинського, 20, рахунок №26006169550001 в «Приватбанку»у м. Києві, МФО 320649, код ЄДРПОУ 25643093) грошові кошти у сумі 3503 (три тисячі п'ятсот три) грн. 89 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Альтаір-К» (04060, м. Київ, вул. Берлинського, 20, рахунок №26006169550001 в «Приватбанку»у м. Києві, МФО 320649, код ЄДРПОУ 25643093) в доход Державного бюджету України вартість товару, отриманого за угодою, яка визнана судом недійсною, у сумі 3503 (три тисячі п'ятсот три) грн. 89 коп.

Відповідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано.

На постанову в 10-денний строк з дня складення постанови у повному обсязі може бути подано заяву про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана в 10-денний строк без попереднього подання заяви.

Суддя                                      О.О. Хрипун

Дата підписання рішення:09.06.2008