Постанова

від 29.05.2008 по справі 6/70а/44а/33а

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

6/70а/44а/33а

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

Господарський суд Чернігівської області

14000 м. Чернігів, проспект Миру 20                                        Тел. 698-166, факс 7-44-62

Іменем України

ПОСТАНОВА

 "29" травня 2008 р.          10 год. 25 хв.   м. Чернігів          Справа № 6/70а/44а/33а

Господарський суд Чернігівської області у складі:

судді                                          Блохіної Ж.В.

при секретарі                           Рубан Н.О.,

за участю представників:

позивача                                   Скориніної В.В., довіреність №694 від 12.07.2007р.,

відповідача                              Нітченко Ю.В., довіреність №10664/9/10-010 від  28.12.07р.,

                                                   Велько І.В., довіреність№3331/9/10-010 від 19.05.2008р.,

                                                 Дубровської Т.І.,довіреність №16069/10/10-010 від 19.05.08р.,

розглянувши у відкритому

судовому засіданні позов     Відкритого акціонерного товариства “Чернігів Вторчермет”,      

                                                   м. Чернігів, вул. Щорса, 6

до  відповідача                        Державної податкової  інспекції  в м. Чернігові,

                                                   м. Чернігів, вул.. Кирпоноса, 28

про                                             визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,

                                                                        Встановив:     

Відкритим акціонерним товариством “Чернігів Вторчермет” подано  адміністративний позов до Державної податкової інспекції у місті  Чернігові про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення  від 10.02.2006р. №0000522320/0, яким визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість 827886 грн., в тому числі 551924 грн. з основного платежу та 275962 грн. з  штрафних (фінансових) санкцій.

       Представники відповідача  заперечують проти позову.

Представник позивача просить позовні вимоги задовольнити, оскільки спірне рішення прийнято відповідачем з порушенням чинного законодавства, без врахування фактичних обставин, що порушує права позивача. Так, перевіркою, проведеною відповідачем на підприємстві, було встановлено, що до складу  податкового кредиту позивачем віднесені суми податку на додану вартість по операціях з  поставки металобрухту, отриманого  від постачальника  - ТОВ „Технокорн”, відносно якого рішенням Деснянського  районного суду м. Києва від 15.03.2004р. визнано недійсним з моменту у реєстрації установчий договір ТОВ „Технокорн”, а також рішенням того ж суду від 27.08.2004р. визнано недійсним свідоцтво  №37060605 від 10.06.2003р. про реєстрацію ТОВ „Технокорн” як платника податку на додану вартість з початку реєстрації.  За таких підстав відповідач дійшов хибного висновку про те, що податкові накладні, виписані ТОВ „Технокорн”, оформлені з порушення порядку складання, а тому не дають права позивачу на включення сум ПДВ до податкового кредиту і не  підтверджують податковий кредит. З такими висновками позивач не погоджується, оскільки відповідно до норм Закону України „Про податок на додану вартість” ТОВ „Технокорн” виписало позивачу податкові накладні, які мають всі необхідні реквізити, передбачені п.п.7.2.1 п.7.2 ст.7 вищевказаного Закону, а тому відповідно до п.п.7.4.1 та 7.5.1  ст. 7 цього ж  Закону позивач мав право на підставі таких накладних включити до податкового кредиту ПДВ в розмірі 551924 грн. Окрім того позивач звертає увагу суду на те, що ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 17.08.2005р. рішення Деснянського районного суду м. Києва від 27.08.2004р.  по цивільній справі за позовом ДПІ у Шевченківському районі м. Києва до Лисенка Д.М, про визнання недійсним свідоцтва платника ПДВ ТОВ „Технокорн” скасовано, а рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 06.02.2006р., яке набрало законної сили, відмовлено в задоволенні позову  у цивільній справі за позовом ДПІ у Шевченківському районі м. Києва до Лисенка Д.М., Конєва О.В  про визнання недійсним свідоцтва платника ПДВ ТОВ „Технокорн”.

Позивач вважає, що спірне податкове повідомлення-рішення відповідача суперечить Закону України „Про податок на додану вартість” , оскільки у підприємства були в наявності всі документи бухгалтерського і податкового обліку для  віднесення до податкового кредиту відповідних сум.

Представники відповідача просять у позові відмовити, посилаючись на те, що спірне податкове повідомлення-рішення прийнято обґрунтовано і відповідає чинному законодавству. Так, перевіркою було встановлено порушення позивачем норм Закону України „Про податок на додану вартість”, в результаті чого занижено податок на додану вартість за липень, серпень, вересень та листопад та грудень 2004 року на 551924 грн.

 До такого висновку ДПІ у м. Чернігові дійшла з тих підстав, що рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 15.03.2004р. визнано недійсним з моменту реєстрації установчий договір ТОВ „Технокорн”, а відтак ця особа не мала цивільної правоздатності  та дієздатності юридичної особи, тобто не мала право набувати від свого імені майнових і особистих немайнових прав, нести обов'язки, а саме укладати правочини, складати та видавати податкові накладні.  Отже, видані ТОВ „Технокорн” податкові накладні видані не уповноваженою особою та не є податковими накладними в розумінні Закону України „Про податок на додану вартість”, а тому не дають права позивачу на включення сум ПДВ до податкового кредиту.

Розглянувши подані документи і матеріали, вислухавши пояснення повноважних представників сторін, зясувавши фактичні обставини справи, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Державною податковою інспекцією у місті  Чернігові прийнято податкове повідомлення-рішення  від 10.02.2006р. №0000522320/0, яким ВАТ „Чернігів Вторчермет” визначено   суму податкового зобовязання з податку на додану вартість 827886 грн., в тому числі 551924 грн. з основного платежу та 275962 грн. з  штрафних (фінансових) санкцій.

Дане податкове повідомлення-рішення прийнято ДПІ у м. Чернігові на підставі висновків виїзної планової документальної перевірки дотримання вимог податкового законодавства ВАТ „Чернігів Вторчермет” з податку на додану вартість за період з 01.07.2004р. по 30.09.2005р., за результатами якої складено акт від 01.02.2006р. №29/23/00193178.

Документальною перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 7.2.4 пункту 7.2, п.п.7.4.5 п.7.4 статті 7,п.1.2, п.1.3 ст.1 Закону України “Про податок на додану вартість” , в результаті чого занижено податок на додану вартість на 551924 грн., в т.ч. за липень 2004р. на 43370 грн., за серпень 2004р. на 102107 грн., за вересень 2004р. на 183847 грн., за листопад 2004р. на 101161 грн., за грудень 2004р. на 121439 грн.

Так, перевіркою правильності визначення податку на додану вартість встановлено наступне.

Між ТОВ “Технокорн”, м. Київ та ВАТ “Чернігів Вторчермет” укладено договір купівлі-продажу металобрухту від 31.03.2004р., відповідно до  якого перший поставляв другому брухт металевий. В період з 01.07.2004р. по 31.12.2004р.  згідно з актами приймання металобрухту позивач отримав від ТОВ “Технокорн” металобрухт на загальну суму 3013267,94 грн., в т.ч. ПДВ 502211,29 грн. Позивач перерахував на банківський рахунок ТОВ “Технокорн”  суму 3333488 грн. як оплату за металобрухт.

В акті зазначено, що отримання товарів ВАТ „Чернігів Вторчермет” підтверджено податковими накладними та відображено в податковому обліку шляхом включення до складу податкового кредиту 551923,28 грн. ПДВ.

У таблиці №6 акту перевірки відображено номер та дата податкової накладної, сума товару без ПДВ, сума ПДВ та загальна сума вартості товару отриманого позивачем в липні, серпні, вересні, листопаді та грудні 2004 року, а саме загальна вартість товару 3311539,70 грн., в тому числі ПДВ в сумі 551923,28 грн.

Станом на 01.01.2005р. розрахунки між ТОВ „Технокорн” та ВАТ „Чернігів Вторчермет” закриті.

Перевіркою також враховані наступні обставини.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 15.03.2004р. визнано недійсним з моменту реєстрації установчий договір ТОВ “Технокорн”, затверджений Голосіївською районною в м. Києві  державною адміністрацією м. Києва від 07.05.2003р.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 27.08.2004р. визнано недійсним Свідоцтво №37060605 від 10.06.2003р. про реєстрацію ТОВ “Технокорн” в якості платника ПДВ з моменту реєстрації. В акті зазначено, що „Листом Деснянського районного суду м. Києва від 25.11.2005р. №2-694 повідомлено ДПІ у м. Чернігові про те, що ухвалою суду  від 17.08.2005р. рішення від 27.08.2004р., яким визнано недійсним свідоцтво №37060605 від 10.06.2003р. про реєстрацію ТОВ „Технокорн” в якості платника податку на додану вартість з моменту реєстрації, було скасовано за заявою ТОВ “ЕЛМАК ЛТД” про перегляд рішення за нововиявленими обставинами. На даний час цивільна справа перебуває в провадженні суду”.

За таких обставин відповідач доходить висновку про те, ТОВ „Технокорн” не мало правоздатності юридичної особи, а отже не мало права набувати від свого імені майнових і особистих немайнових прав, нести обов'язки, а саме укладати договори та видавати податкові накладні. Тому видані ТОВ „Технокорн” податкові накладні не можуть бути прийняті як належні докази сплати ним ПДВ і зазначені документи не є податковими накладними в розумінні Закону України „Про податок на додану вартість”.

Виходячи з вищевикладеного, ДПІ у м. Чернігові робить висновок про те, що ВАТ „Чернігів Вторчермет” за період з 01.07.2004р. по 31.12.2004р. в порушення пунктів 1.2, 1.3 статті 1, підпункту 7.2.4, пункту 7.2, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” із змінами та доповненнями включено до складу податкового кредиту витрати на придбання металобрухту в сумі 551923,28 грн. в липні, серпні, вересні, листопаді та грудні 2004 року.

Суд дійшов висновку, що з такими висновками  податкової інспекції не можна погодитись, а позовні вимоги обґрунтовані і підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

У відповідності до підпункту  1.3 ст.1 Закону України “Про податок на додану вартість” від 03.04.1997р. №168/97-ВР ( далі –Закон №168) у редакцій, чинній на момент виникнення спірних відносин,  платник податку  -  особа,  яка  згідно  з  цим  Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що  сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Згідно з підпунктом 1.7 ст.1 Закону №168 податковий  кредит  -  сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п.п. 3.1.1 пункту 3.1 ст. 3 Закону №168 об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України.

У п. 4.1 ст. 4 Закону №168 зазначено, що база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку  з  компенсацією  вартості  товарів  (послуг).

У п.п. 7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону №169 передбачено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Згідно з  п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону №168 датою виникнення права платника  податку  на  податковий кредит вважається  дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п.п. 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону №168 не дозволяється  включення  до  податкового  кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

У п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону №168 передбачено, що податкова  накладна видається в разі поставки товарів (робіт, послуг) покупцю на його вимогу. У будь-якому випадку видається товарний чек, інший розрахунковий або платіжний документ, що підтверджує передачу товарів (робіт, послуг) та/або прийняття платежу із зазначенням суми податку. При  цьому  підставою  для  збільшення  суми податкового кредиту є товарний чек (інший розрахунковий або платіжний документ).

Підпункт 7.2.4 п.7.2 ст.7 Закону №168 передбачає, що право  на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Згідно п.п.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону №168 платник податку зобов'язаний надати покупцю  податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дату виписування податкової накладної;

в) назву юридичної особи або прізвище,  ім'я та  по  батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм);

є) повну назву отримувача;

ж) ціну поставки без врахування податку;

з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні;

и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до частини 3 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини,    які    визнаються   сторонами,   можуть   не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і  в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Судом встановлено, що 31.03.2004р.  між ТОВ „Технокорн” (м. Київ) та ВАТ „Чернігів Вторчермет” (м. Чернігів)  укладено договір поставки металобрухту №48.

Отримання позивачем металобрухту від ТОВ „Технокорн” на суму 3311539,70 грн., в т.ч. ПДВ 551923,28 грн. підтверджується наданими позивачем податковими накладними.

Оплата товару здійснена позивачем повністю шляхом перерахування суми 3311539,70 грн. на розрахунковий рахунок  ТОВ „Технокорн”, відкритий у Київській філії АКІБ „УкрСиббанк” , що підтверджується платіжними дорученнями.

Дані обставини визнаються сторонами по справі.

Позивач включив до складу податкового кредиту у відповідних звітних періодах (липні, серпні, вересні, листопаді та грудні 2004 року) суму податку на додану вартість 551923,28 грн.  на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ „Технокорн” (ідентифікаційний код 32423073, індивідуальний податковий номер 324230726507, свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість 37060605), які не мають недоліків та порядок заповнення яких відповідає порядку, встановленому п.п.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону №168.

Перевіркою також не встановлено  того, що податкові накладні складені ТОВ „Технокорн” з порушенням п.п.7.2.1 ст.7 Закону №168.

Отже, податкові накладні, на підставі яких позивач відніс до складу податкового кредиту у липні, серпні, вересні, листопаді та грудні 2004р. 551924 грн. податку на додану вартість, були в наявності у позивача,  складені у відповідності до п.п.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону №168 платником податку на додану вартість ТОВ „Технокорн”.

Таким чином, виходячи з вищевикладених норм Закону №168, у позивача були правові підставі для включення до складу податкового кредиту липня, серпня, вересня, листопада та грудня 2004 року 551923,28 грн. податку на додану вартість, сплаченого позивачем та нарахованого ТОВ „Технокорн”, зареєстрованим платником податку на додану вартість.

Відповідач, обґрунтовуючи правомірність своїх дій, посилається на рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 15.03.2004р., яким визнано недійсним з моменту реєстрації установчий договір ТОВ “Технокорн”, затверджений Голосіївською районною в м. Києві  державною адміністрацією м. Києва від 07.05.2003р., в зв'язку з чим, на думку відповідача, ТОВ ”Технокорн” не мало права укладати правочини, складати та видавати податкові накладні, а відтак, податкові накладні видані не уповноваженою особою та не є податковими накладними  в розумінні Закону України „Про податок на додану вартість”.

Так, рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 15.03.2004р. визнано недійсним з моменту реєстрації установчий договір ТОВ “Технокорн”, затверджений Голосіївською районною в м. Києві  державною адміністрацією м. Києва від 07.05.2003р.

Проте, Закон №168 не забороняє включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, які підтверджені податковими накладними, виписаними платником податку на додану вартість, установчий договір якого визнано недійсним.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 27.08.2004р. по справі №2-5050/2004 визнано недійсним Свідоцтво №37060605 від 10.06.2003р. про реєстрацію ТОВ “Технокорн” в якості платника ПДВ з моменту реєстрації. Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 17.08.2005р. рішення від 27.08.2004р. було скасовано за заявою ТОВ “ЕЛМАК ЛТД” про перегляд рішення за нововиявленими обставинами і справу призначено до нового розгляду.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 06.02.2006р. відмовлено в задоволенні позову ДПІ у Шевченківському районі м. Києва до Лисенка Д.М., Конєва О.В., треті особи: ДПІ у Голосіївському районі м. Києва, ТОВ “ЕЛМАК ЛТД”, ТОВ “Технокорн”, про визнання недійсним свідоцтва платника  ПДВ ТОВ “Технокорн”. ДПІ у Шевченківському районі м. Києва до апеляційного суду м. Києва була подана апеляційна скарга від 27.02.2006р. за №823/9/10-114 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 06.02.2006р. по справі №2-1116/2006, яким відмовлено у позові про визнання недійсним свідоцтва платника ПДВ ТОВ “Технокорн”.

Ухвали судової палати в цивільних справах апеляційного суду м. Києва від 26.04.2006р.  (справа 3171) апеляційну скаргу ДПІ у Шевченківському районі м. Києва відхилено, а рішення Деснянського районного суду м. Києва від 06.02.2006 р. залишено без змін.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 08.10.2007р. відмовлено ДПІ у Шевченківському районі м. Києва  у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 06.02.2006р. та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 26.04.2006р.  по справі №2-1116/206.

Суд доходить висновку, що враховуючи вищевказані норми Закону №168 та фактичні обставини, помилковим є висновок відповідача про не підтвердження позивачем права на податковий кредит з огляду на рішенням  Деснянського районного суду м. Києва від 15.03.2004р. про визнання недійсними установчого договору контрагента позивача –ТОВ „Технокорн”, яке було прийнято судом до укладення між ТОВ „Технокорн” та ВАТ „Чернігів Вторчермет” 31.03.2004р. договору та фактичного здійснення господарських операцій, за якими ним були видані податкові накладні.

Відповідно до статті 231 ЦПК України  від   18   липня 1963 року, який  втратив чинність з набранням чинності з 01.01.2005р. Цивільним процесуальним кодексом України ( далі ЦПК України) рішення суду, якщо воно не було оскаржене, набирає чинності після закінчення строку на апеляційне оскарження або на апеляційне подання. У разі подання апеляційної скарги рішення суду набирає чинності після розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 292 ЦПК України апеляційні скарги, апеляційне подання прокурора на рішення суду першої інстанції можуть бути подані протягом одного місяця з наступного дня після проголошення рішення.

Так, в резолютивній частині рішення Деснянського районного суду прийнятого 15.03.2004р. зазначено, що рішення суду може бути оскаржено до апеляційного суду міста Києва протягом одного місяця через районний суд, тобто апеляційна скарга може бути подана  у строк до 16.04.2004р. після якого, у разі не подання апеляційної скарги, рішення набуває чинності.

Договір між позивачем та ТОВ „Технокорн” укладено 31.03.2004р., тобто у період, коли рішення суду не набрало чинності і не сплив строк подачі апеляційної скарги.

Окрім того твердження відповідача суперечать нормам Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 91 Цивільного кодексу України цивільна  правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Цивільна правоздатність юридичної особи може бути обмежена лише за рішенням суду.

У ст. 104 ЦК України передбачено, що юридична особа є такою,  що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Аналогічні приписи містяться у статтях 59,91 Господарського кодексу України, ст. 33 Закону України „Про держану реєстрацію юридичних  осіб та фізичних осіб –підприємців”.

Отже тільки з припиненням юридичної особи  втрачається її цивільна правоздатність та цивільна дієздатність.

Відповідно до ст. 143 ЦК України та ст. 82 ГК України  установчими документами товариства з обмеженою відповідальністю є статут.

Відтак, визнання  недійсним рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 15.03.2004р. з моменту реєстрації установчого договору ТОВ “Технокорн”, який не є установчим документом для товариств з обмеженою відповідальністю, не породжує для товариства ніяких негативних наслідків, в тому числі і  такого, як припинення юридичної особи на підставі рішення суду (ст.. 38 Закону України „ Про держану реєстрацію юридичних  осіб та фізичних осіб –підприємців”.

Отже, твердження відповідача про те, що ТОВ ”Технокорн” не мала цивільної правоздатності  та дієздатності юридичної особи, тобто не мала право набувати від свого імені майнових і особистих немайнових прав, нести обов'язки, а саме укладати правочини, складати та видавати податкові накладні не відповідають фактичним обставинам та вищевказаному законодавству..  

Окрім того суд приймає до уваги наступне.

Визнання недійсними установчих  та реєстраційних документів юридичної особи саме по собі не тягне за собою недійсність всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи і до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавляє правового значення виданих за такими господарськими операціями податкових накладних.

Як зазначила Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України в постанові від 26.09.2006р., покупець не може нести відповідальність як за несплату податків продавцями, так і за можливу недостовірність відомостей про них, включених до Єдиного державного реєстру, сама по собі несплата податку продавцем при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.

Законом  України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців"  встановлено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними (ч. 1, ч. 2 ст. 18 Закону).

Відповідно до п. 1.3 ст. 1 Закону  №168 платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Платники податку відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Ні Закон №168, ні Закон України „Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, ні Закон України „Про державну податкову службу в Україні” не передбачають права органів державної   податкової  служби звертатися  до судових органів із  заявою  (позовною  заявою) про визнання недійсним свідоцтва про реєстрацію  платника ПДВ, не передбачають такої процедури, як визнання недійсним свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість, та правових наслідків в такому випадку для платника податків.

Законодавчо визначено тільки підстави  анулювання реєстрації платника ПДВ.

Таким чином, як випливає з вищенаведеного, сама по собі несплата (можлива несплата) податку продавцем (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця.

Отже, податкові органи не можуть нараховувати податок на додану вартість та накладати штрафні санкції на покупця при несплаті цього податку продавцем, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування та накладення штрафних санкцій.

ДПІ у м. Чернігові при проведенні перевірки та прийнятті спірного податкового повідомлення-рішення не враховані  фактичні обставини та приписи Закону України „Про податок на додану вартість”, що в свою чергу призвело до неправильних висновків перевірки та прийняття рішення, яке не відповідає чинному законодавству.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України державні органи та їх посадові особи діють у спосіб, в межах повноважень та на підставах, передбачених Конституцією та Законами України.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України  завданням  адміністративного  судочинства  є  захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

У частини 3 статті 2 КАС України передбачено наступне:

“У  справах  щодо  оскарження рішень,  дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією  та законами України;

       2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

       4) безсторонньо (неупереджено);

       5) добросовісно;

       6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

       9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства в Україні в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб”єкта владних повноважень обов”язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не довів належними засобами доказування правомірність прийняття рішення  щодо визначення податкового зобовязання з  податку на додану вартість в сумі 827886 грн., в тому числі 551924 грн. з основного платежу та 275962 грн. з  штрафних (фінансових) санкцій за липень, серпень, вересень, листопад та грудень 2004 року  ВАТ „Чернігів Вторчермет”.

Виходячи з вищевикладеного, суд дійшов висновку, що відповідач, приймаючи податкове повідомлення-рішення, яке є предметом спору, діяв не відповідно до законодавства України, необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення,  недобросовісно, а тому таке рішення  має бути визнано недійсним.

 З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги   підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 94, 158, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України,-

       С У Д    П О С Т А Н О В И В:    

       1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним повністю  податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у місті Чернігові від 10.02.2006р. №0000522320/0, яким відкритому акціонерному товариству „Чернігів Вторчермет” визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість 827886 грн., в тому числі 551924 грн. з основного платежу та 275962 грн. з  штрафних (фінансових) санкцій.

3. Стягнути з державного бюджету України на користь  відкритого акціонерного товариства „ Чернігів Вторчермет” (м. Чернігів, вул.. Щорса, 6, р/р 26004301830339 у філії „Чернігівське Центральне відділення Промінвестбанку”, ідентифікаційний код 00193178)  3,40 грн. судових витрат.

4. Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано.

      Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений  Кодексом адміністративного судочинства України, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.

       У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

      5. Про апеляційне оскарження рішення  суду  першої  інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.

Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд  першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160  Кодексу адміністративного судочинства України - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Апеляційна   скарга  може  бути  подана  без  попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Заява про апеляційне оскарження чи апеляційна скарга, подані після закінчення вищевказаних строків залишаються без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Постанова в повному обсязі виготовлена 02.06.2008р.

Суддя                                                                                    Ж.В. Блохіна