Рішення

від 15.07.2011 по справі 15/17-1942-2011

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

15/17-1942-2011

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

        "15" липня 2011 р.Справа  № 15/17-1942-2011

Господарський суд Одеської області у складі:

судді                                             В.С. Петрова

При секретарі                              А.Д. Діасамідзе

За участю представників:

від позивача  –    не з'явився,

від відповідача – не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Науково-виробниче підприємство „Постачсервіс” до Відкритого акціонерного товариства „Роздільнянський” „Агропостачсервіс” про стягнення 147 237,50 грн., -

                                                             ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Науково-виробниче підприємство „Постачсервіс”  звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до „Постачсервіс” до Відкритого акціонерного товариства „Роздільнянський” „Агропостачсервіс” про стягнення 147 237,50 грн., у т.ч. основного боргу в сумі 124617,00 грн.; пені в сумі 10336,65 грн.; 3% річних в сумі 2000,63 грн.; інфляційних втрат в сумі 10283,22 грн., посилаючись на наступне.

16 квітня 2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Постачсервіс»та Відкритим акціонерним товариством «Роздільнянський «Агропостачсервіс»було укладено договір поставки № 1604, згідно п.п. 1.1 якого постачальник (позивач) зобов'язується передати у власність відповідача товар, а покупець (відповідач) зобов'язується прийняти та оплатити даний товар.

У відповідності з п.п. 3.6. договору  здавання-приймання товару здійснюється сторонами по кількості - відповідно до видаткових накладних на товар, по якості - відповідно до вимог, зазначених у цьому договорі та специфікаціях до нього.

Як вказує позивач, покладені на нього обов'язки позивачем виконано в повному обсязі та  ним була здійснена поставка товару відповідачу, що підтверджується видатковими накладними на партію товару, а саме: № РН-0000004 від 21.04.2010 року; № РН-0000007 від 23.04.2010 року; № РН-0000006 від 23.04.2010 року; № РН-0000005 від 23.04.2010 року; № РН-0000008 від 26.04.2010 року; № РН-0000009 від 27.04.2010 року; № РН-0000011 від 30.04.2010 року; № РН-0000013 від 06.05.2010 року; № РН-0000010 від 11.05.2010 року; № РН-0000016 від 13.05.2010 року; № РН-0000019 від 18.05.2010 року; № РН-0000018 від 18.05.2010 року; № РН-0000022 від 21.05.2010 року; № РН-0000021 від 21.05.2010 року; № РН-0000025 від 22.05.2010 року; № РН-0000024 від 26.05.2010 року; № РН-0000028 від 27.05.2010 року; № РН-0000040 від 10.06.2010 року; № РН-0000082 від 17.09.2010 року; № РН-0000096 від 04.10.2010 року; № РН-0000089 від 05.10.2010 раку, а також податковими накладними: № 88 від 05.10.2010 року; № 95 від 04.10.2010 року; № 81 від 17.09.2010 року; № 38 від 10.06.2010 року; № 27 від 27.05.2010 року; № 24 від 26.05.2010 року; № 25 від 22.05.2010 року; № 21 від 21.05.2010 року; № 22 від 21.05.2010 року; № 18 від 18.05.2010 року; № 19 від 18.05.2010 року; № 16 від 13.05.2010 року; № 9 від 11.05.2010 року; № 13 від 06.05.2010 року; № 10 від 30.04.2010 року; № 8 від 27.04.2010 року; № 7 від 26.04.2010 року; № 4 від 23.04.2010 року; № 5 від 23.04.2010 року; № 6 від 23.04.2010 року; № 3 від 21.04.2010 року; № 2 від 16.04.2010 року.

Відповідно до п. 4.1. договору ціна за одиницю товару, загальна вартість товару, що поставляється та розрахунок, зазначається сторонами у специфікаціях до договору.

За ствердженнями позивача, відповідач свій обов'язок сплатити за товар протягом 14 календарних днів після кожної поставки за фактично поставлену продукцію в повному обсязі не виконав, порушивши умови договору. Так, згідно останнього акту звірки взаєморозрахунків станом на 10.10.2010 р. заборгованість на користь позивача складала 225617, 75 грн.

З моменту проведення взаєморозрахунків по даний час відповідачем були сплачені кошти в сумі 101000,00 грн., підтвердженням чого є платіжні доручення, у зв'язку з чим дату подачі позову до суду він має перед позивачем заборгованість у розмірі 124 617,75 грн.

При цьому позивач зазначає, що на адресу відповідача було направлено претензію від 24 лютого 2011 року за № 1, на яку останній відповіді не надав.

З огляду на прострочку виконання відповідачем зобов'язання з оплати продукції позивачем згідно Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», нараховано відповідачу пеню, що складає 10 336,65 грн.

До того ж позивач згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України здійснив нарахування трьох відсотків річних на основну заборгованість, що складає 2000,63 грн., та інфляційних втрат, що становлять 10283,22 грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 20.05.2011 р. порушено провадження по справі № 15/17-1942-2011 та справу призначено до розгляду в засіданні суду.

Представник відповідача у судові засідання не з'явився, проте відповідач надіслав до суду відзив на позов (а.с. 85), згідно якого відповідач проти позовних вимог заперечує, оскільки позивачем у розрахунку суми боргу не враховано здійснену відповідачем оплату в сумі 70 000,00 грн.

Розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

16 квітня 2010 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю „Науково-виробниче підприємство „Постачсервіс” та Відкритим акціонерним товариством „Роздільнянський „Агропостачсервіс” було укладено договір поставки № 1604,  відповідно до п. 1.1  якого ТОВ  „Науково-виробниче підприємство „Постачсервіс” як постачальник зобов'язується передати у власність ВАТ „Роздільнянський „Агропостачсервіс” як покупця товар, а покупець (відповідач)  зобов'язується прийняти та оплатити даний товар, в порядку та на умовах, визначених даним договором.

В п. 1.2 договору мітиться найменування товару: амінокислота лізин, дріжджі кормові, метіонін, монокальцій фосфат, треонін.

Згідно п. 2.2 договору кількість товару, який поставляється відповідно до умов цього договору, визначається сторонами у специфікаціях до договорів, які повинні укладатися сторонами на кожну партію товару, та від дати їх підписання сторонами складатимуть невід'ємну частину цього договору. Якість товару повинна відповідати державним стандартам та підтверджуватися сертифікатом якості виробника (п. 2.3. договору).

В розділі 3 договору визначені умови постачання товару, згідно якого поставка товару здійснюється автомобільним транспортом на умовах СРТ (згідно Правил „Інкотермс-2000”), місце поставки: Одеська область, м. Роздільна, вул. Леніна, 103. При цьому обов'язок покриття витрат, пов'язаних з перевезенням товару покладається на постачальника.    

Згідно п. 3.1 договору відпуск товару здійснюється за видатковими накладними на товар.

Право власності на товару і ризик випадкової загибелі товару переходить від постачальника до покупця відповідно до базисних умов поставки товару (п. 3.2 договору).

Відповідно до п. 3.3 договору датою поставки товару вважається дата підписання покупцем видаткової накладної постачальника на поставку товару. При цьому постачальник зобов'язаний надати покупцю оригінали наступних документів на товар:

-          видаткової накладної на партію товару;

-          податкової накладної (п. 3.4 договору).

У відповідності з п. 3.6. договору здача-приймання товару здійснюється сторонами по кількості - відповідно до видаткових накладних на товар, по якості - відповідно до вимог, зазначених у цьому договорі та специфікаціях до нього.

Відповідно до п. 4.1. договору ціна за одиницю товару і загальна вартість товару, що поставляється, зазначається сторонами у специфікаціях до договору.

Розрахунок за поставлений відповідно до умов цього договору товар здійснюється покупцем на умовах попередньої оплати (п. 4.2 договору).   

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Так, вищевказаний договір поставки є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання його сторонами.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Так, згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Як вказує позивач та з'ясовано судом, на виконання умов вказаного договору поставки № 1604 позивач здійснив поставку ВАТ „Роздільнянський „Агропостачсервіс” товару, що підтверджується видатковими накладними на партію товару, а саме: № РН-0000004 від 21.04.2010 року; № РН-0000007 від 23.04.2010 року; № РН-0000006 від 23.04.2010 року; № РН-0000005 від 23.04.2010 року; № РН-0000008 від 26.04.2010 року; № РН-0000009 від 27.04.2010 року; № РН-0000011 від 30.04.2010 року; № РН-0000013 від 06.05.2010 року; № РН-0000010 від 11.05.2010 року; № РН-0000016 від 13.05.2010 року; № РН-0000019 від 18.05.2010 року; № РН-0000018 від 18.05.2010 року; № РН-0000022 від 21.05.2010 року; № РН-0000021 від 21.05.2010 року; № РН-0000025 від 22.05.2010 року; № РН-0000024 від 26.05.2010 року; № РН-0000028 від 27.05.2010 року; № РН-0000040 від 10.06.2010 року; № РН-0000082 від 17.09.2010 року; № РН-0000096 від 04.10.2010 року; № РН-0000089 від 05.10.2010 раку, а також податковими накладними: № 88 від 05.10.2010 року; № 95 від 04.10.2010 року; № 81 від 17.09.2010 року; № 38 від 10.06.2010 року; № 27 від 27.05.2010 року; № 24 від 26.05.2010 року; № 25 від 22.05.2010 року; № 21 від 21.05.2010 року; № 22 від 21.05.2010 року; № 18 від 18.05.2010 року; № 19 від 18.05.2010 року; № 16 від 13.05.2010 року; № 9 від 11.05.2010 року; № 13 від 06.05.2010 року; № 10 від 30.04.2010 року; № 8 від 27.04.2010 року; № 7 від 26.04.2010 року; № 4 від 23.04.2010 року; № 5 від 23.04.2010 року; № 6 від 23.04.2010 року; № 3 від 21.04.2010 року; № 2 від 16.04.2010 року.

При цьому слід зазначити, що поставлений позивачем товар відповідачем було отримано через уповноважену особу відповідача –Підгородецького В.М., який діяв на підставі виданих відповідачем довіреностей № 319 від 18.05.2010 р. та № 754 від 04.10.2010 р., що вбачається з підпису вказаної особи на вищевказаних видаткових накладних.

В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Отже, прийняття відповідачем товару від позивача є підставою виникнення у відповідача зобов'язання оплатити вказаний товар відповідно до оформленої накладної.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

При цьому, як вбачається з наявних в матеріалах справи специфікаціях на кожну партію товару №№ 2-3 від 23.04.2010 р., № 5 від 26.04.2010 р., № 6 від 27.04.2010 р., № 7-8 від 30.04.2010 р., № 9 від 06.05.2010 р., № 10 від 13.05.2010 р., № 11-12 від 18.05.2010 р., № 13-14 від 21.05.2010 р., № 15 від 10.06.2010 р., № 17 від 05.10.2010 р., розрахунок за поставку товару  здійснюється покупцем на умовах відстрочки платежу до 14 календарних днів.         

Між тим, як встановлено судом, вартість поставленого позивачем товару не було сплачено відповідачем у повному обсязі. Зокрема, згідно останнього акту звірки взаєморозрахунків станом на 10.10.2010 р. заборгованість відповідача перед позивачем складала 225617,75 грн. При цьому, як зазначає позивач та підтверджується матеріалами справи, з моменту проведення взаєморозрахунків до моменту звернення позивача до суду з даним позовом відповідачем було сплачено 101000,00 грн., про що свідчать наявні в матеріалах справи копії платіжних доручень № 2536_АС031 від 12.10.2010 р. на суму 10 000,00 грн., № 2550_АЕ031 від 14.10.2010 р. на суму 6000,00 грн., № 2545_АЕ031 від 15.10.2010 р. на суму 10 000,00 грн., № 2704_В3021 від 03.11.2010 р. на суму 5 000,00 грн., № 2975_С7039 від 07.12.2010 р. на суму 60 000,00 грн., № 162_1V034 від 31.01.2011 р. на суму 10 000,00 грн. Так, на момент подачі позову сума заборгованості відповідача склала 124617,75 грн. (225617,75 грн. –101000,00 грн.)

В ході розгляду справи відповідачем було частково сплачено заборгованість за теплову енергію в сумі 70000,00 грн., що підтверджується наданими відповідачем до суду платіжними дорученнями № 840 від 02.06.2011 р. на суму 50 000,00 грн. та № 920 від 14.06.2011 р. на суму 20 000,00 грн. У зв'язку з цим сума боргу відповідача на день розгляду справи складає 54617,00 грн. (124617,75 грн. –70000,00 грн.).

При цьому слід зазначити, що суму заборгованості в розмірі 54617,00 грн. відповідач не оспорив, доказів її погашення в матеріалах справи відсутні. Так, частиною другою статті 22 ГПК України передбачено, що сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання тощо; обґрунтовувати свої вимоги і заперечення поданими суду доказами (ч. 2 ст. 43 ГПК України), якими в силу ст. 32 ГПК України є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інших обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Так, відмовою сплатити позивачу суму заборгованості за вище вказаним договором поставки відповідач порушив умови вказаного договору, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України. Відтак, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача суми заборгованості в розмірі 54617,75 грн.

До того ж слід зазначити, що ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Як вже зазначалось свій обов'язок сплатити за товар протягом 14 календарних днів після кожної поставки, що передбачалось специфікаціями до договору №№ 2-15, 17, відповідач не виконав, чим порушив умови договору. Отже, має місце прострочення виконання відповідачем зобов'язання з оплати поставленого товару. Зокрема, з огляду на здійснення позивачем останньої поставки товару 05.10.2010 р., відповідно оплата товару мала бути здійснена не пізніше 19.10.2010 р.      

При цьому невиконання зобов'язання або виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання.

В свою чергу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).

Відповідно до п. 6.1. договору у випадку порушення зобов'язань за даним договором, винна сторона відшкодовує добросовісній стороні понесенні останнім збитки, включаючи прямі збитки та втрачену вигоду, а також виконує інші санкції, передбачені законодавством України та цим договором.

Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

При цьому, як передбачає частина 1 ст. 551 ЦК України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

За приписами ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Крім того, згідно ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Ч. 1, 2, 4 ст. 217 ГК України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

В силу положень ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Як вбачається з розрахунку суми боргу (а.с. 76-77), позивачем нараховано відповідачу пеню в сумі 10 336,65 грн. за період з 26.10.2010 р. по 10.04.2011 р., виходячи з облікової ставки НБУ та суми боргу, наявної зав вказаний період. Таке нарахування позивачем здійснено з урахуванням приписів ст. 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, згідно яких розмір пені, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. З огляду на те, що вказаний Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, та враховуючи несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язань за договором поставки № 1604 щодо повної оплати поставленого позивачем товару, на думку суду, позивачем правомірно нараховано відповідачу пеню за період з 26.10.2010 р. по 10.04.2011 р., яка підлягає стягненню з відповідача в сумі 10 336,65 грн.

До того ж згідно ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також; три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Разом з тим слід зазначити, що інфляційні збитки є наслідком інфляційних процесів в економіці, а тому вони є складовою частиною основного боргу. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.

Приймаючи до уваги вищезазначене, суд вважає правомірним нарахування позивачем інфляційних витрат. Щодо порядку здійснення розрахунку суми інфляційних суд зазначає, що при здійсненні розрахунку інфляційних мають враховуватися рекомендації щодо порядку розрахунку інфляційних, які надані Верховним Судом України в листі від 03.04.1997 р. № 62-97 „Про рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ”.  Так, згідно вказаних рекомендацій індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а у середньому на місяць, тому сума боргу за період з 01 по 15 число відповідного місяця індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо сума боргу виникла з 16 по 31 число відповідного місяця, то розрахунок інфляційних здійснюється з наступного місяця.      

При цьому слід зазначити, що при здійсненні розрахунку інфляційних має врахуватися сукупний індекс інфляції. Перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних (а.с. 77),  суд зазначає, що оскільки сума боргу змінювалась у зв'язку з частковою оплатою відповідачем суми боргу, тому є правомірним здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат за період з 03.11.2010 р. по 06.12.2010 р. на суму боргу 194 617,75 грн., за період з 07.12.2010 р. по 30.01.2011 р. на суму боргу 134 617,75 грн., за період з 31.01.2011 р. по 10.04.2011 р. на суму 124617,75 грн.

Між тим враховуючи вищевказані рекомендації Верховного Суду України, суд вважає неправильним здійснений позивачем розрахунок інфляційних за період з 26.10.2010 р. по 02.11.2010 р. із застосуванням індексу інфляції 100,8 % (грудень 2010 року) на суму боргу в розмірі 199617,75 грн., що існувала з 26.10.2010 р. по 02.11.2010 р. Адже у такому разі інфляційні можуть нараховуватися із застосуванням індексу інфляції, що мав місце у наступному місяці, тобто у листопаді 2010 р. –100,3%. Однак, у листопаді 2010 р. сума боргу вже складала 194 617,75 грн. (часткова оплата в сумі 5000,00 грн. згідно платіжного доручення від 03.11.2010 р. № 2704_В3021), відповідно саме на вказану суму боргу мають нараховуватися інфляційні з урахуванням індексу інфляції за листопад 2010 р.

Таким чином, з урахуванням вищенаведених рекомендацій Верховного Суду України  інфляційні втрати судом здійснено перерахунок інфляційних втрат позивача, виходячи з вказаних позивачем в розрахунку суми боргу і періоду прострочення, що складають:

-          за період з 03.11.2010 р. по 06.12.2010 р.: 194 617,75 грн../100%*100,3% (сукупний індекс інфляції) = 195201,60 грн., інфляційне збільшення 583,85 грн.;

-          за період з 07.12.2010 р. по 30.01.2011 р.: 134617,75 грн./100%*101,8% (сукупний індекс інфляції) = 137040,87 грн., інфляційне збільшення 2312,00 грн.;

-          за період з 31.01.2011 р. по 10.04.2011 р.: 124617,75 грн./100%*102,3% (сукупний індекс інфляції) = 127483,96 грн., інфляційне збільшення 2866,21 грн.

Отже, загальна сума інфляційних втрат позивача, що підлягає стягненню з відповідача складає 5762,06 грн.

Щодо заявлених позивачем вимог про стягнення 3% річних суд зазначає наступне.

Проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань та можуть стягуватися поряд із пенею. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі. Проте, враховуючи те, що ні законом, ні договором поставки не встановлено іншого відсотку річних, відповідно сплаті підлягають три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів, поряд з інфляційними втратами, є також способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи вищенаведене та несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язання щодо оплати отриманого від позивача товару за договором поставки № 1604, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано відповідачу 3% річних на існуючу суму заборгованості у періоді з 26.10.2010 р. по 10.04.2011 р. (виходячи з розрахунку річних кінцевою датою розрахунку є 10.04.2011 р.), що складають 2000,63 грн., розрахунок яких додано до позовної заяви.

При цьому суд зазначає, що нарахування позивачем інфляційних та річних на суму боргу, яка мала місце на момент звернення позивача до суду з даним позовом, а також на суму боргу,  що існувала до моменту подачі позову та виникла після виконання позивачем своїх зобов'язань за договором, є цілком обґрунтованим. Так, виходячи з положень ст. 625 ЦК України, право кредитора на стягнення річних та інфляційних втрат не залежить від моменту пред'явлення вимоги про таке стягнення (до моменту погашення боргу або після цього). При цьому визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобов'язання. Таким чином, право кредитора на стягнення річних та інфляційних втрат може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством.

Відтак, загальна сума заборгованості відповідача за договором поставки № 1604 від 16.04.2010 р., що підлягає стягненню на користь позивача, становить 72717,09 грн. (54617,75 грн. основного боргу + 10 336,65 грн. пені + 5762,06 грн. інфляційних втрат + 2000,63 грн. 3% річних).

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;  відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.

Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Науково-виробниче підприємство „Постачсервіс” частково обґрунтовані, відповідають фактичним обставинам та матеріалам справи, у зв'язку з чим підлягають частковому задоволенню.

У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 44-49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України,

суд -

В И Р І Ш И В :

1.          Позов Товариства з обмеженою відповідальністю „Науково-виробниче підприємство „Постачсервіс” до Відкритого акціонерного товариства „Роздільнянський” „Агропостачсервіс” про стягнення 147 237,50 грн. задовольнити частково.

2.          СТЯГНУТИ з Відкритого акціонерного товариства „Роздільнянський „Агропостачсервіс” (67400, Одеська область, м. Роздільна, вул. Леніна, 103; код ЄДРПОУ 00906212; р/р 26006660760171 в Одеській обласній філії АКБ соціального розвитку „Укрсоцбанк”, МФО 328016) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Науково-виробниче підприємство „Постачсервіс” (36004, Полтавська область, м. Полтава, вул. Головко, 8, кв. 76; код ЄДРПОУ 37061116; р/р 2600832609421 у РД АБ „Діамантбанк” в м. Полтава, МФО 320854) 54617/п'ятдесят чотири тисячі шістсот сімнадцять/грн. 75 коп. основного боргу, 10 336/десять тисяч триста тридцять шість/грн. 65 коп. пені, 5762/п'ять тисяч сімсот шістдесят дві/грн. 06 коп. інфляційних втрат, 2000/дві тисячі/грн. 63 коп. - 3% річних,   витрати по сплаті державного мита в сумі 727/сімсот двадцять сім/грн. 17 коп.; витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 116/сто шістнадцять/грн. 55 коп.

3.          В задоволенні решти частини позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю „Науково-виробниче підприємство „Постачсервіс” відмовити.  

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд  протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної  скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.    

                  Суддя                                                                                       Петров В.С.  

Повний текст рішення складено та підписано 20.07.2011 р.