Постанова

від 05.10.2006 по справі 9/381/06

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

9/381/06

 ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В АІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" жовтня 2006 р. Справа № 9/381/06

Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів,

Головуючого судді Туренко В.Б.

суддів Жукової А.М. , Поліщук Л.В.

при секретарі судового засідання Селіховій Г.В.

за участю представників  сторін:

від позивача –Васильченко О.В.

від відповідача –не з'явився, про дату, час та місце апеляційного розгляду повідомлений належним чином,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

на постанову господарського суду Миколаївської області від 08.08.2006р.          

у справі №  9/381/06

за позовом Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до ПП „Командор”

про стягнення 2517,65грн

встановив:    

Миколаївське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів в червні 2006р. звернулось з адміністративним позовом про стягнення з Приватного підприємства „Командор” штрафної санкції в сумі 2517,65грн. за нестворення у 2005р. одного робочого місця, призначеного для працевлаштування інвалідів. Позовні вимоги обґрунтовані приписами статтей 19, 20 Закону  України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, пунктів 3, 5, 14 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, а також положеннями Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів.

Письмові заперечення відповідача на позов у матеріалах справи відсутні.

Постановою господарського суду Миколаївської області від 08.08.2006р. (суддя Філінюк І.Г.) у позові відмовлено з мотивів не доведеності позивачем вчинення правопорушення з боку відповідача щодо створення спеціального робочого місця для працевлаштування інваліда  у 2005р., а тому суду визнав позовні вимоги не доведеними належним чином та не підлягаючими задоволенню.

Не погодившись із постановою суду, позивач 17.08.2006р. подав заяву про апеляційне оскарження, а 31.08.2006р. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить постанову скасувати, позов задовольнити, посилаючись на невстановлення судом всіх фактичних обставин справи, на порушення застосування норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору.

Письмові заперечення на апеляційну скаргу від відповідача не надійшли.

Заслухавши доводи представника позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, судова колегія дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи із наступного.

Згідно із ст. 19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21.03.1991р. № 875 в редакції, що діяла у 2005 році для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 чоловік –у кількості одного робочого місця. Відповідальність за незабезпечення наведених нормативів покладена на керівників.

Статтею 20 вказаного Закону передбачено, що підприємства (об'єднання), установи і організації, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, щороку сплачують відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом. Для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності та господарювання, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір штрафних санкцій за робоче місце, не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньорічної заробітної плати на відповідному підприємстві (об'єднанні), установі, організації.

Згідно пунктів 1, 3 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995р. № 314 (із змінами), робоче місце інваліда – це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві (об'єднанні), в установі та організації незалежно від форм власності та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда. Робоче місце інваліда вважається створеним, якщо відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і  введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.

Відповідно до п.5 вказаного Положення, підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Пунктом 14 вказаного Положення передбачено, що підприємства інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.

Згідно ст. 18 Закону № 875, п. 10 означеного Положення, працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.

Отже, аналіз наведених вище положень законодавства про соціальний захист інвалідів свідчить, що обов'язок по створенню певної кількості місць для працевлаштування інвалідів покладено на підприємства і цей обов'язок не може передувати виконанню обов'язків уповноваженими державними органами щодо працевлаштування інвалідів.

Відповідно до п.2.1. Інструкції щодо заповнення державної статистичної звітності за формами № 3-ПН „Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках”, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 06.07.1998р. № 244, звіт за формою № 3-ПН подається підприємствами, незалежно від форм власності і господарювання, місцевому центру зайнятості 28 числа щомісячно; у графі 4 (з графи 2) проставляється наявність вільних робочих місць (вакантних посад) в рахунок річної броні, встановленої місцевими державними адміністраціями відповідно до ст.5 Закону України „Про внесення змін до Закону України „Про зайнятість населення”; для працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, а також для пенсіонерів, учнів, студентів, інвалідів. Наявність вільних робочих місць (вакантних посад) зазначається щодо кожної категорії громадян окремо під такими шифрами: ...14 –інваліди. Отже, звіти за формою державної статистичної звітності № 3-ПН містять вичерпну інформацію про наявність на підприємстві вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів протягом звітного періоду.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідач у 2005 році не надавав звіти за формою № 3-ПН, справа не містить жодних доказів щодо вжиття останнім заходів по створенню робочих місць для інвалідів, тобто вищевикладені вимоги відповідачем не виконані.

Згідно звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік, який надавався до Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів підприємством за формою № 10-ПІ, у 2005 році інваліди не працювали (а.с. 5).

Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення  у сфері господарювання. Часиною 2 наведеної статті встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

З огляду на викладене, судова колегія вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Вищенаведене не враховано судом першої інстанції при розгляді спору, що призвело до неправильного вирішення справи і є підставою для скасування постанови.

Керуючись ст.ст. 160, 198, 202, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

постановив:

   Апеляційну скаргу Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів задовольнити.

Постанову господарського суду Миколаївської області від 08.08.2006р. зі справи № 9/381/06 скасувати.

Позов задовольнити.

Стягнути з Приватного підприємства „Командор” на користь Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів штрафну санкцію в сумі 2517,65 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з дня складення постанови в повному обсязі.

  Головуючий суддя                                                            Туренко В.Б.

  Суддя                                                                                Жукова А.М.

            Суддя                                                                                Поліщук Л.В.