Постанова

від 20.05.2008 по справі 14/729-07

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

14/729-07

Україна

Харківський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«20»травня  2008 р.                                                               Справа №14/729-07

Колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду у складі:

головуючого судді   Олійника В.Ф.,  суддів Гончар Т.В., Кравець Т.В.  

при секретарі –Коваленко І.Є.

за участю представників:

позивача – не з'явився,

відповідача –Підопригора А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Територіального  управління  державної  судової адміністрації  в Сумській області (вх.№819С/2-5)

на рішення господарського суду Сумської області від 27.12.2007р.  по справі №14/729-07 (суддя Миропольський С.О.)

за позовом  Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумисільгоспзбут"

до  Територіального  управління  державної  судової  адміністрації  в Сумській області

про стягнення 470804,26 гривень, -

в с т а н о в и л а :

У грудні 2007 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Сумисільгоспзбут" (далі ТОВ «Сумисільгоспзбут») звернулось в суд з позовом до Територіального  управління  державної  судової  адміністрації  в Сумській області про стягнення заборгованості в розмірі 470804,26 гривень, яка виникла внаслідок вчинення позивачем дій щодо збереження майна затриманого на кордоні України при незаконному його перетині та яке є речовими доказами по кримінальних справах, що розглядались в судах Сумської області.

Рішенням господарського суду Сумської області від 27.12.2007р. по справі №14/729-07 позов був задоволений та постановлено стягнути з Територіального управління державної судової адміністрації в Сумській області (40030, м. Суми, вул. Перемоги, 5, код 26270240) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумисільгоспзбут" (40030, м. Суми, вул. Жовтнева, 24, код 30608172) 470804,26 грн. боргу, 4708,04 грн. сплаченого державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В апеляційній скарзі  Територіального  управління  державної  судової  адміністрації  в Сумській області ставиться питання про скасування рішення  суду першої інстанції з посиланням на те,  що  суд  першої  інстанції неповно з'ясував суттєві обставини справи, дав невірну оцінку  зібраним  доказам,  висновки  суду  не відповідають обставинам справи, суд порушив норми матеріального та процесуального права,  внаслідок чого судом постановлено незаконне та необґрунтоване рішення.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 ГПК України,  колегія суддів приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги виходячи із наступного.

Розглянувши справу про суті суд першої інстанції прийшов до висновку, що позовні вимоги є правомірними, а тому постановив рішення про задоволення позову.

Проте колегія суддів не може погодитись з такими висновками.

Як видно із матеріалів справи майно, яке було затримано на кордоні України при незаконному перевезенні, зберігалось на складах ТОВ „Сумисільгоспзбуд" саме як речові докази по кримінальних справах.

Частиною 2 ст. 91 КПК України визначено, що судові витрати складаються із сум, витрачених на зберігання, пересилання і дослідження речових доказів.

Статтею 93 КПК України передбачено, що судові витрати  покладаються  на  засуджених,  крім  сум,  що видані і мають бути видані перекладачам, або приймаються на рахунок держави. При визнанні підсудного винним суд постановляє стягти з нього судові витрати. В тому разі, якщо винними буде визнано декількох осіб, суд постановляє, в якому розмірі повинні бути стягнені витрати з кожного з них, ураховуючи при цьому ступінь вини та майновий стан засуджених. Якщо підсудний буде визнаний винним, але звільнений від покарання, суд має право покласти на нього судові витрати.

Відповідно до п.10, ч. 1 ст. 324 КПК України суд постановляючи вирок по кримінальній справі повинен вирішити питання щодо судових витрат.

При розгляді справи по суті судом першої інстанції не було встановлено протягом якого часу дані речові докази числились за органом, який здійснював досудове слідство та протягом якого часу речові докази числились за відповідним місцевим судом області, який розглядав конкретну кримінальну справу.

В матеріалах справи відсутні будь-які документи, які б підтверджували, що під час розгляду конкретних кримінальних справ позивач звертався до суду з вимогою сплатити зазначені кошти за зберігання речових доказів.

Відповідно до розділу «Облік і зберігання майна»Постанови КМ України від 25 серпня 1998 р. №1340 «Про Порядок обліку, зберігання, оцінки конфіскованого та іншого майна, що переходить у власність держави і розпорядження ним»облік, попередня оцінка, а також відповідальність за зберігання майна, до передачі його для подальшого розпорядження покладаються на органи (організації), що здійснили вилучення або зберігають його. Також додатково закріплено порядок зберігання майна, на яке накладено арешт у процесі розслідування кримінальних справ.

Пунктом 3 Наказу Міністерства фінансів України «Про затвердження Порядку відшкодування витрат, пов'язаних з транспортуванням, зберіганням, експертною оцінкою, сертифікацією, знищенням конфіскованого та іншого майна»передбачено, що на підставі первинних документів, які підтверджують витрати, відповідні державні податкові або митні органи, що здійснювали обернення конфіскованого та іншого майна у власність держави, на підставі заяв організацій, що зазнали витрат, подають в органи Державного казначейства України висновки про відшкодування витрат, які є підставою для проведення операції відшкодування. Таким чином відшкодування за збереження майна повинно проходити саме в такому порядку. Цим же нормативним актом закріплено і порядок відшкодування витрат, а саме пункт 4 визначено, що операція відшкодування зазначених витрат здійснюється органами Державного казначейства України з рахунків, відкритих на ім'я органів Державного казначейства України і на які надходять кошти від реалізації конфіскованого та іншого майна, що переходить у власність держави, протягом 5 робочих днів з дня подання висновку про відшкодування витрат.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сумисільгоспзбут" та  Територіальним управлінням державної судової адміністрації в Сумській області договір відповідального зберігання та акт прийому-передачі майна, який є невід'ємною частиною договору, не укладався.

Зазначеного судом першої інстанції не було враховано, про що правильно було зазначено в апеляційній скарзі.

Крім того 13.05.2008р. від ТОВ "Сумисільгоспзбут" до суду апеляційної інстанції надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому ТОВ "Сумисільгоспзбут" відмовляється від позовних вимог та просить задовольнити апеляційну скаргу.

При таких обставинах рішення суду першої інстанції не може бути залишеним в силі, а підлягає скасуванню.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції колегія суддів приймає нове рішення, яким відмовляє в задоволенні позову ТОВ "Сумисільгоспзбут" з наведених вище підстав.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 99, 101, п. 2 ст. 103, п.п.3,4 ст.104, ст.ст. 105, 110 ГПК України, колегія суддів апеляційного господарського суду одностайно,-          

          п о с т а н о в и л а:

          Апеляційну скаргу Територіального  управління  державної  судової  адміністрації  в Сумській області задовольнити.

      Рішення господарського суду Сумської області від 27.12.2007р.  по справі №14/729-07 скасувати та прийняти нове рішення.

В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумисільгоспзбут" до Територіального  управління  державної  судової  адміністрації  в Сумській області про стягнення 470804,26 гривень –відмовити.

Справу №14/729-07 повернути до господарського суду Сумської області.

Роз'яснити сторонам, що вони можуть на дану постанову подати касаційну скаргу протягом місяця до Вищого господарського суду України через Харківський апеляційний господарський суд.

Судді                                                                      В. Олійник                                                                                        

                                                                               Т. Гончар                                                                                       

                                                                               Т. Кравець   

Постанова підписана  20 травня 2008 року