Рішення

від 09.06.2008 по справі 25/157-08(10/53-07)

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

25/157-08(10/53-07)

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

29.05.08р.

Справа № 25/157-08(10/53-07)

За позовом  Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області, м. Дніпропетровськ 

до  Дніпропетровського обласного об'єднання профспілок, м. Дніпропетровськ

Третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Комунальне підприємство "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації",

м. Дніпропетровськ

Третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:

Виконавчий комітет Дніпропетровської міської ради, м. Дніпропетровськ 

про визнання права державної власності на нерухоме майно

Суддя  Чередко А.Є.

Представники:

  Від позивача: не з'явився.

Від відповідача: Васильченко М.П., дов. №07/05/08-4 від 07.05.08р., Скляров Г.С. дов. № 07/05/08-3 від 07.05.08р., Шевченко В.К. дов. № 07/05/08-5 від 07.05.08р., Шестіріков В.В. дов. № 07/05/08-1 від 07.05.08р.

Від третьої особи-1: не з'явився.

Від третьої особи-2: Ревякіна Н.М., дов. №4/11-550 від 27.12.07р. 

СУТЬ СПОРУ:

Регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Дніпропетровського обласного об'єднання профспілок про визнання права власності на нерухоме майно - Будинок Союзів, розташований за адресою: м. Дніпропетровськ, пр. К. Маркса, 93.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 21.05.2007р. у справі № 10/53-07, залишенним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 31.07.2007р., у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 19.11.2007р. у справі 10/53-07 постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 31.07.2007р. у справі № 10/53-07 залишено без змін.

Постановою Верховного Суду України від 19.02.2008р. у справі № 10/53-07 рішення господарського суду Дніпропетровської області від 21.05.2007р., постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 31.07.2007р. та постанову Вищого господарського суду України від 19.11.2007р. у справі 10/53-07 скасовано, справу направлено на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.

Позовні вимоги позивача грунтуються на тому, що майно колишніх профспілкових організацій після 24.08.1991р. і на даний час було та залишається державною власністю, оскільки до набуття чинності Конституцією України, відповідно до Закону України „Про власність”, державна власність поділялася на загальнодержавну та комунальну власність (власність адмінистративно-територіальних одиниць). Після прийняття Конституції України поняття „державна власність” є тотожним поняттю „загальнодержавна власність”, яке застосовувалось раніше. Регіональне відділення вважає що право власності на нерухоме майно – Будинок Союзів, розташований у м. Дніпропетровську по пр. К. Маркса, 93, зареєстроване за відповідачем 06.10.1997р. за № 712-74 всупереч ст. 328 ЦК України. Чинне законодавство свідчить про приналежність нерухомого майна – Будинок Союзів, розташованого у м. Дніпропетровську по пр. К. Маркса, 93 державі.

         Дослідивши історію права власності з 1910 року (рік створення спірного нерухомого майна) по 1991 рік, коли вступив в дію Закон України „Про власність”, позивач вважає, що вся власність була або державною або кооперативно-колгоспною. Тобто до 1991р., коли вступив в силу Закон України „Про власність” діяли норми вищезазначеного законодавства, після 1991р. статус державного майна  так і залишився державним.

В якості правових підстав задоволення позову позивач посилається на ст. ст. 4, 5 Конституції УРСР 1937 року, ст. ст. 10, 11 Конституції УРСР від 20.04.1978р., ст. ст. 141, 145 ГК України, ст. 392 ЦК України, Закон України „Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України”, Постанову Верховної Ради УРСР „Про захист суверенних прав власності Української РСР” від 29.11.1990р. № 506, Постанову Верховної Ради України від 10.04.1992 р. № 2268-ХІІ „Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР”, Постанову Верховної Ради України від 04.02.1994 р.  № 3943-ХІІ „Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР”.

            Також, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області вказує на те, що право власності на нерухоме майно – Будинок Союзів, розташований у м. Дніпропетровську по пр. К. Маркса, 93 було зареєстроване за Дніпропетровським обласним об'єднанням профспілок на підставі рішення від 29.06.1979 р. № 420 виконкому Дніпропетровської міської ради народних депутатів про що свідчить реєстраційне посвідчення від 06.10.1997 р., але у цьому рішенні зазначається про те, що спірне майно передається на баланс, а ні у власність.

           Так, позивач посилається на те, що до початку 70-х років спірна будівля за своїм технічним станом потребувала комплексного капітального ремонту. Рішенням від 25.01.1972 р. виконкому Дніпропетровської міської ради було дозволено Дніпропетровській обласній раді профспілок надбудову 5-го поверху, прибудову до Будинку Союзів залу засідань на 450 місць, їдальні на 150 місць та двоповерхову прибудову приміщення товариства охорони природи та служби парку. Рішенням від 29.06.1979 р. № 420 виконкому Дніпропетровської міської ради народних депутатів затверджено акт державної комісії від 29.06.1979 р. про прийняттю в експлуатацію закінченого реконструкцією та розширенням будівлі Будинку Союзів, побудованого БУ „Металургбуд” тресту „Дніпротважбуд”, затверджено та дозволено ОКС облсовпрофу експлуатувати зазначену будівлю, передавши її на баланс.

          Державне майно, незалежно від того на балансі якої організації воно знаходиться, не втрачає статусу  державної власності. Відповідно до Порядку фінансування будівництва, затвердженого 1965 р. постановою Ради Міністрів Союзу РСР фінансування будівництва може бути здійснене безпосередньо зацікавленими організаціями (нецентралізовані капіталовкладення) або через ради депутатів трудящихся (державні капіталовкладення). У зв'язку з чим, позивач вважає, що можно вести мову лише про державні капіталовкладення в реконструкцією цієї будівлі.

Позивач також посилається на те, що спірна будівля, розташована у місті Дніпропетровську, по пр. Карла Маркса, 93, була побудована у дорадянські часи, а згідно Декрету ВЦВК „Про скасування права приватної власності на нерухомість у містах" від 20.08.1918р. всі будівлі, вилучені із приватної власності, були передані в розпорядження місцевих рад, як об"єкти права державної власності.

Таким чином, під час первісної передачі цієї будівлі у 1922 році окружної Раді профсоюзів, на яку посилається відповідач по справі, державні органи розпорядилися державною власністю шляхом передачі для користування, а не у власність, на виконання вимог статті 26 Конституції УРСР 1919 року.

Під час дії Конституції УРСР від 15.05.29 року, згідно акту від 8 травня 1932 року виконавчого комітету міськвиконкому, який діяв як державний орган місцевої радянської влади, спірна будівля була передана обласному бюро професійних союзів, що додатково свідчить про належність цієї будівлі до державної форми власності під час здійснення цієї передачі.

Здійснення повторної передачі цієї будівлі обласному бюро професійних союзів державними органами (вже другої) у 1932 році підтверджується листом від 24.10.1991 року № 209 міжміського бюро технічної інвентаризації адресованого на адресу управління по господарському обслуговуванню міжгалузевої ради профсоюзів.

Відповідно до статті 54 Конституції УРСР від 11.06.37 року органами державної влади в областях, районах, містах, селищах і селах Української РСР є Ради депутатів трудящих.

Згідно статті 60 цієї Конституції виконавчі комітети Рад депутатів трудящих (області, району, міста, селища, села) здійснюють керівництво культурно-політичним і господарським будівництвом на своїй території, на основі рішень Рад депутатів трудящих і постанов вищестоящих державних органів.

Рішенням від 25.01.72 року № 39 виконавчого комітету Дніпропетровської міської Ради трудящихся, як державним органом влади, було надано дозвіл Дніпропетровської обласної раді профсоюзів надбудову 5 поверху, прибудову до спірної будівлі зали засідань на 450 місць та їдальні на 150 місць та двоповерхову прибудову приміщень товариства охорони природи та служб парку.

При огляді акту робочої комісії від 29.06.79 року про прийняття закінченого будівництва вбачається, що жодного відхилення від проектно-кошторисної документації при здійсненні реконструкції та прибудов спірного будинку не було.

Таким чином, фактично була зроблена реконструкція цієї будівлі, яка знаходилася з 1922 року у державній власності та на час проведення цієї реконструкції, а не будівництво нової будівлі.

Відповідач проти задоволення позовних вимог позивача заперечує, зазначаючи у відзиві на позов на їх безпідставність, оскільки всупереч ст. 33 ГПК України обставини на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, в жодній мірі ним не доведені. В основу  доводів позивача, за думкою відповідача покладені надумані твердження, які не відповідають дійсності. Більш того, сама суть  вимог  позивача, суперечить конституційним гарантіям права власності та міжнародним зобов'язанням України.

           Так, відповідач вказує на те, що згадане позивачем рішення виконкому Дніпропетровської міської ради народних депутатів № 420 від 29.06.1979 р. не було рішенням про передачу державою спірної будівлі Обласній раді профспілок, а стосувалося виключно затвердження акту прийняття в експлуатацію спірної будівлі, тобто підтверджувалася відповідність спірного будинку будівельним нормам і правилам. По-суті, дане рішення фіксувало створення відповідно до архітектурно-будівельних норм нової нерухомої речі - будівлі Будинку профспілок, реконструкція і розширення якого були завершені у 1979р. Фінансування ж будівництва Будинку профспілок, за твердженням відповідача було здійснено з профспілкового бюджету.

           Крім того, відповідач зазначає на тому, що у ЦК УРСР в редакції 1963 року, який діяв станом на 1979 р. (коли було затверджено акт введення в експлуатацію будинку), містилася окрема Глава 9 (Власність профспілкових та інших громадських організацій), де останні розглядалися як самостійні суб'єкти права власності. Пізніше, з прийняттям Конституції УРСР 1978р. ст. 10 було прямо передбачено вже на конституційному рівні власність профспілок на майно, необхідне їм для здійснення статутних завдань. Тобто, законодавець прирівнював у статусі профспілки до громадських організацій (власність яких поряд з державною проголошувалася однією з форм соціалістичної власності, але не ототожнювалася з державною власністю). Це виключає віднесення власності профспілок до державної власності. У відповідності до ст. 11 Конституції УРСР 1978р. державна власність є основною, але не єдиною формою соціалістичної власності. Дана позиція підтверджується рядом Науково-правових висновків академії правових наук України.

          Відповідач також вказує на те, що профспілки в Україні ніколи не підпорядковувалися і не входили до системи загальносоюзних державних органів, а завжди зберігали статус республіканської (Укрпрофрада - нині ФПУ), чи регіональної (міжгалузевої) громадської організації, що виключає можливість поширення на їх майно правового режиму майна організації союзного підпорядкування чи державного.

            Дніпропетровське обласне об'єднання профспілок також вважає, що регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області є не належним Позивачем, оскільки відділення має повноваження щодо забезпечення майнових прав держави лише у сфері приватизації державного майна, та передачі в оренду майнових комплексів, що є загальнодержавною власністю. У Тимчасовому положенні про Фонд державного майна України не передбачені повноваження щодо управління об'єктами державної власності. Повноваження на здійснення управління об”єктами державної власності надані Кабінету Міністрів України. Регіональне відділення не представило доказів про надання Кабміном відповідних повноважень щодо управління об”єктами державної власності.

Відповідачем, також було заявлене клопотання про застосування наслідків спливу строку позовної давності. Так, відповідач вказує на те, що станом на момент звернення з позовом, починаючи з липня 1997 року, трирічний строк позовної давності сплив.  У відповідності до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Так, об'єднання профспілок зазначає на тому, що Фонду державного майна України ще 01.07.1997р. в результаті проведеної інвентаризації профспілкового майна було відомо про весь склад профспілкового майна і його належність, яке знаходилося у віданні як загальносоюзних, так і республіканських та регіональних профспілкових організацій (об'єднань).  

Крім того, відповідач зазначає, що Закон України „Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України”, Постанова Верховної Ради УРСР „Про захист суверенних прав власності Української РСР” від 29.11.1990р. № 506, Постанова Верховної Ради України від 10.04.1992 р. № 2268-ХІІ „Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР”, Постанова Верховної Ради України від 04.02.1994 р.  № 3943-ХІІ „Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР” до спірних відносин сторін не можуть бути застосовані, так само як і не може бути визначений на їх основі правовий режим спірного майна.  

Так, введений постановою ВР УРСР «Про захист суверенних прав власності Української РСР»від 29.11.1990р. № 506, мораторій на будь-які зміни форми власності і власника державного майна до введення в дію Закону УРСР про роздержавлення майна не стосується спірного будинку, оскільки він ніколи не був об'єктом державної власності. Навпаки, це майно належало до об'єктів права власності профспілок, яке прямо передбачалося за нормами Конституції УРСР 1978 р. (ст.10) та ЦК УРСР 1963 р. (ст.87 та Гл. 9).

Пізніше 07.02.1991р. був прийнятий спеціальний закон, що визначав відносини власності –Закон УРСР «Про власність».  Відповідно до ст. 20 цього закону професійні спілки були визнані суб'єктами права колективної власності.  Саме тому спірна будівля і була зареєстрована за відповідачем під час дії цього закону саме на праві колективної власності.

18.11.1990 року, тобто до прийняття всіх вищенаведених нормативних актів, Загальна Конфедерація профспілок СРСР і Федерація незалежних профспілок України уклали договір, яким закріпили за останньою на праві власності майно згідно переліку (в якому є і спірна будівля). Цим було підтверджено відсутність прав загальносоюзних профспілкових органів на майно українських профспілок.  

Закон України «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України»від 10.09.1991 р. № 1540-ХІІ регулює майнові відносини, що виникли у зв'язку з припиненням існування однієї держави (Союзу РСР) та виникненням на частині її території нової держави (України), яка є правонаступницею прав та майна свого право попередника. Тобто від моменту проголошення незалежності України згідно даного закону до України переходить все майно, що раніше належало на праві державної власності вже неіснуючому Союзу РСР та знаходиться на території України (в тому числі майно підприємств, установ та організацій, що знаходилися на території України, але підпорядковувалися напряму союзного керівництву). Оскільки спірна будівля не знаходилася у державній власності зазначений Закон не може застосовуватися до спірних правовідносин.

Третя особа-1 (КП "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації") не забезпечиля явку представника до судового засідання, витребуваних судом письмових пояснень не надала та звернулася до суду к клопотанням про розгляд справи без участі представника КП "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації". З огляду на обставини справи, суд вважає за можливе розглядати справу за відсутності представника третьої особи-1.

          Третя особа–2 (виконавчий комітет Дніпропетровської  міської ради) у письмових поясненнях зазначила на тому, що 06.10.1997 р. КП “Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації” зареєструвало право власності на будівлю № 93 по пр. К. Маркса в м. Дніпропетровську за Дніпропетровським обласним об'єднанням профспілок. Згідно з п. 5 ст. 34 Закону України „Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності”, позбавлення профспілок права власності, а також права володіння та користування майном, переданим їм у господарське відання, може мати місце  лише за рішенням суду на підставах, визначених законом. Профспілки не позбавлені права власності на будівлю яка знаходиться у колективній власності. Враховуючи викладене, виконавчий комітет просить суд прийняти рішення відповідно до вимог чинного законодавства на підставі матеріалів, що знаходяться у справі.

          Позивач не забезпечив явку представника до судового засідання та звернувся до суду з клопотанням про відкладення розгляду справи на два тижні, у зв'язку з виниклою потребою.

Враховуючи закінчення встановленого законом строку на вирішення спору у справі, новий розгляд справи, надання представниками позивача необхідних пояснень у минулому судовому засідання, не надання позивачем доказів поважності причин не прибуття представника до судового засідання та не наведення у клопотанні обгрунтованих підстав для відкладення розгляду справи, а також достатність матеріалів справи для розгляду справи по суті спору, суд вважає за необхідне клопотання позивача про відкладення розгляду справи відхилити та розглянути справу за відсутності представників позивача.   

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський  суд, -

                                                                            ВСТАНОВИВ:

Рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради народних депутатів № 39 від 25.01.1972р. було надано дозвіл Дніпропетровської обласної раді профспілок здійснити надбудову 5 поверху будівлі „Будинку Союзів”, прибудову до будівлі зали засідань на 450 місць та їдальні на 150 місць та двоповерхову прибудову приміщень товариства охорони природи та служб парку.

           Рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради народних депутатів № 449 від 11.07.1974р. було надано дозвіл Дніпропетровської обласної раді профспілок на знесення житлового будинку місцевих Рад, сараїв та гаражів по пр. К. Маркса, 93.

           Рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради народних депутатів № 420 від 29.06.1979р. “Про затвердження Акта державної комісії про прийняття в експлуатацію завершеної реконструкцією і розширенням будівлі „Будинку Союзів” по пр. К. Маркса, 93а в Кіровському районі”, виконавчий комітет вирішив затвердити Акт державної комісії від 29.06.1979р. про прийняття до експлуатації закінченого реконструкцією та розширенням Будинку союзів по пр. К. Маркса, № 93а, а також дозволити “ОКСу облсовпроса” ввести до експлуатації будівлі „Будинку Союзів” та передати на баланс “Облсовпросу”.

          Відповідно до вказаного рішення - спірна будівля була побудована Будівельним управлінням “Металургбуд” тресту “Дніпроважбуд” для відділу капітального будівництва Обласної ради профспілок. Тобто, замовником будівництва виступала Обласна рада профспілок в особі свого структурного підрозділу - відділу капітального будівництва.

       Виходячи із положень Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженої 31.01.1966р. Міністерством комунального господарства Української РСР, яка діяла на час прийняття вказаного рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради народних депутатів № 420 від 29.06.1979р., останнє стосувалося затвердження акту прийняття в експлуатацію спірної будівлі, тобто, затверджувався документ, яким підтверджувалася відповідність спірного будинку будівельним нормам і правилам. Отже, дане рішення фіксувало створення відповідно до архітектурно-будівельних норм нової нерухомої речі - будівлі Будинку профспілок, реконструкція і розширення якого були завершені у 1979р., та придатність даної речі до експлуатації, а не передачу державного майна в користування або на баланс Дніпропетровській обласній раді профспілок.

        06.10.1997р. Дніпропетровське бюро технічної інвентаризації на підставі рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради народних депутатів № 420 від 29.06.1979р. видало Реєстраційне посвідчення, в якому зазначалося, що будівля “Дома Союзов” (літ. “А-5”) по пр. К. Маркса, 93 зареєстрована на праві колективної власності за Об'єднанням профспілок Дніпропетровської області.

Рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради народних депутатів № 1315 від 16.07.1998 року “Про надання земельної ділянки по пр. К. Маркса, 93 у постійне користування об'єднанню профспілок Дніпропетровської області (міжгалузевій раді профспілок), код 02657827, по фактичному розміщенню адміністративного будинку” було вирішено надати земельну ділянку площею 8032 кв.м. по пр. Карла Маркса, 93 у постійне користування з видачею Державного акта об'єднанню профспілок Дніпропетровської області (міжгалузевій раді профспілок) для обслуговування адміністративного будинку по його фактичному розміщенню за рахунок земель громадської забудови. На підставі зазначеного рішення об'єднанню профспілок Дніпропетровської області (міжгалузевій раді профспілок) був виданий Державний акт на право постійного користування землею.

Предметом заявленого позивачем позову є визнання права державної власності на нерухоме майно – „Будинок Союзів”. Відповідно до ст. 16 ЦК України, визнання права є одним із способів захисту цивільних прав і інтересів. Згідно ст. 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Отже, законом встановлені виключні випадки, коли особа, яка вважає себе власником, має право пред'явити позов про визнання за нею цього права. Подаючи позов, регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області вважало, що право власності зареєстроване за відповідачем всупереч чинному законодавству. Згідно ст.33 ГПК України,  кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Тобто, тягар доведення того, що власником спірного майна є держава, покладений на позивача і саме останній повинен довести належність спірного майна до державного майна.

          Між тим, як вбачається із матеріалів справи 06.10.1997 року відповідачу було видане реєстраційне посвідчення на спірне майно органом технічної інвентаризації. Зазначене реєстраційне свідоцтво було видано на підставі Правил державної реєстрації об'єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб, затверджених наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 13 грудня 1995 р. N 56 і зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 19 січня 1996 р. за N31/1056. Підставою введення в дію зазначених Правил була Концепція розвитку житлово-комунального господарства в Україні, схвалена постановою Кабінету Міністрів України від 27.02.95 р. N150, якою передбачено впровадження державної системи реєстрації, обліку та оцінки вартості нерухомого майна, а також системи нагляду і контролю за його використанням та утриманням. Отримавши саме державну реєстрацію власності, відповідач встановив своє право на майно шляхом підтвердження цього права державою через органи державної реєстрації такого права.

Зазначене вище Реєстраційне посвідчення не скасовувалося та недійсним не визнавалося (доказів не надано), отже на час розгляду справи відповідач є законним власником спірної будівлі, а його зареєстроване право власності має приоритет перед незареєстрованим згідно з вимогами ст. 182 ЦК України, п. 5, п. 7 ст. 3 Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень”.

З матеріалів справи, також вбачається, що „Будинок Союзів”, розташований за адресою: м. Дніпропетровськ пр. К. Маркса, 93, перебуває на балансі відповідача. Ще у 1955 році за проектним завданням реконструкції будинку, затвердженого постановою Секретаріату ВЦРПС № 36 від 20.05.1955року, була проведена реконструкція його фасадів. Зазначений будинок в процесі реконструкції, яка проводилася за період 1974-1979 років був повністю перебудований, про що свідчить лист державного підприємства „Дніпропетровський державний проектний інститут житлового і цивільного будівництва „Дніпроцивільпроект” № 145 від 06.03.2007 року, у якому зазначено, що будівля була повністю перебудована. Факти, викладені у зазначеному листі, підтверджуються технічним висновком оцінки віку будівельних конструкцій, проведеному Придніпровською державною академією будівництва та архітектури 12.03.2007 року, яким встановлено, що з раніше існуючої будівлі залишилися лише деякі елементи старої кладки у підвалі будинку.

Нова будівля будувалася повністю за рахунок коштів професійних спілок, що підтверджується наданими відповідачем документами, зокрема постановою Секретаріату Української республіканської ради профспілок від 24.01.1972р. «Про план нецентралізованих капітальних вкладень на 1972р. по профспілковим організаціям Української РСР та додатком до нього, яким визначено список будівництв, які  фінансуються у 1972р. за рахунок профспілкового бюджету; розшифровкою виконання плану капітальних робот за 1972р. по Дніпропетровському облсовпрофу; титульними списками будівництва на 1973р., 1975р., 1976р., 1979р. Української республіканської ради профспілок; довідками про фінансування будівництва та витрат на будівництво на 1973р., 1975р., 1976р., 1977р., 1978р., 1979р.; планом нецентралізованих капітальних вкладень на 1974р., 1975р., 19977р. по будівництву та проектуванню об'єктів профспілок Української республіканської ради профспілок; звітами Дніпропетровського облсовпрофу про капітальне будівництво за 1975р., 1976р.; договором № 10096к укладеним між інститутом «Днепрогражданпроект»та Дніпропетровським облсовпрофом на виконання проектних та пошукових робот та додатками до нього; актами приймання будівельних робот та іншими документами (Т. 3 а.с. 38-126). В свою чергу позивачем інших доказів і доказів проведення реконструкції будівлі за рахунок коштів держави не надано.

До того-ж, відповідно до наданих відповідачем документів та виходячи з наявності суб'єктного складу правовідносин будівельного підряду на спорудження будівлі Будинку профспілок    замовником будівництва виступала Обласна рада профспілок в особі свого відділу капітального будівництва, а підрядником - трест “Дніпроважбуд” в особі свого Будівельного управлінням “Металургбуд”. Згідно ж з ст. ст. 332, 345 ЦК УРСР саме на замовника покладено обов'язок оплатити виконану роботу, отже фінансування будівництва спірної будівлі було здійснено з профспілкового бюджету, чого позивачем не спростовано.

Відповідно ж до Постанови Ради Міністрів СРСР від 08.10.1965 р. № 746 „Про затвердження Правил фінансування будівництва", а саме п. 1 Правил, визначено, що за цими правилами Будбанк СРСР фінансує капіталовкладення державних підприємств, організацій і установ, до яких Обласна рада профспілок не належала, тому дані Правила не поширюються на фінансування будівництва будівлі Будинку Спілок та не спростовують фінансування будівництва спірної будівлі відповідачем. У будь-якому випадку Правилами було передбачено, що фінансування будівництва може бути здійснене безпосередньо зацікавленими організаціями (нецентралізовані капіталовкладення) або через ради депутатів трудящих (державні капіталовкладення). З вищенаведених же матеріалів же справи вбачається, що будівництво здійснювалося з залученням нецентралізованих капіталовкладень (коштів профспілок).

За таких обставин доводи позивача, що спірна будівля була націоналізована у 20-х роках ХХ століття і тому належить державі не можуть бути підставою для задоволення позовних вимог, оскільки в процесі експлуатації будинку було створено нове майно за рахунок коштів профспілок, що підтверджується матеріалами справи, а будівля, яка була націоналізована державою та знаходилася на місці „Будинку Союзів” була знесена, отже її не існує в натурі. Тому, наведені позивачем обставини щодо належності раніше існуючої будівлі за адресою: м. Дніпропетровськ, пр. К. Маркса, 93 до державної форми власності не впливають на вирішення спору щодо права власності на спірну будівлю.

Суд, також враховує, що 29.06.1922 року раніше існуючий будинок був переданий Окружній раді профспілок, а підставою такої передачі була постанова ВУЦИК „О предоставлении помещений для “Дворцов Труда” від 12.02.1921 року, яким були зобов'язані всі Губвиконкоми та Уєздвиконкоми надати Губ профспілкам та Уєздпрофспілкам приміщення для „Дворцов Труда”, вполне пригодные и достаточные для удобного размещения в них всех местных профорганизаций”. Крім того, в розвиток постанови від 12.02.1921 року була прийнята постанова Всеукраїнського ЦВК від 05.05.1922 року „Про Палаци Праці, палаци-комуни і Будинки робітників”, якою також передбачена передача цих будинків профспілкам.

08.05.1932 року будинок знову був переданий профспілкам одночасно із земельною ділянкою. Підтвердженням тих обставин, що спірне майно не належить до державної власності є також постанова Федерації професійних спілок України від 29.01.1993 року № К-1-11 „Про власність професійних спілок” і постанова президії Федерації професійних спілок України від 24.03.1993 року № П-3-5 „Про переліки майна профспілок України”. Зазначені постанови не скасовані і недійсними не визнавалися.

Необгрунтованими є і твердження позивача щодо того, що майно колишніх профспілкових організацій у радянські часи, після 24.08.1991р. і на даний час було та залишається державною власністю, оскільки на його думку до набуття чинності Конституцією України, відповідно до Закону України „Про власність”, державна власність поділялася на загальнодержавну та комунальну власність (власність адмінистративно-територіальних одиниць).

Так, у ЦК УРСР в редакції 1963 року, який діяв станом на 1979р., коли було затверджено акт введення в експлуатацію будинку, містилася окрема Глава 9 „Власність профспілкових та інших громадських організацій”, де останні розглядалися як самостійні суб'єкти права власності.

Відповідно до ст. 10 Конституції УРСР 1978р., основу  економічної  системи  України  становить соціалістична власність на засоби виробництва у формі державної (загальнонародної) і колгоспно-кооперативної власності.

              Соціалістичною власністю є також майно профспілкових та інших громадських організацій, необхідне  їм  для  здійснення  статутних завдань.

Отже, Конституція УРСР передбачала наявність лише соціалістичної власності у формі, як державної, так і колгоспно-кооперативної власності, тобто державна та соціалістична власність не є тотожними формами власності, а до складу соціалістичної власності віднесено і майно  профспілкових та інших громадських організацій.  

За ст. 11 Конституції УРСР, державна  власність  -  спільне  надбання  всього радянського народу, основна форма соціалістичної власності.

              У виключній власності держави є: земля, її надра, води, ліси. Державі  належать  основні  засоби  виробництва  в  промисловості, будівництві  і  сільському   господарстві,  засоби  транспорту   і зв'язку,  банки,  майно  організованих   державою    торговельних, комунальних та інших підприємств, основний міський житловий  фонд, а також інше майно, необхідне для здійснення завдань держави.

          Таким чином, ст. 11 Конституції УРСР визначено саме зміст об'єктів державної форми власності та саме основних засобів виробнцтва, до яких спірна будівля „Будинку Союзів” не може бути віднесена, оскільки не була призначена та не використовувалася як засіб виробництва, а також була та є майном профспілкової організації.

Згідно з ст. 87 ЦК УРСР (1963р.), норми якого були чинними на час побудови спірного майна, соціалістичною власністю  є:   державна   (загальнодержавна), власність; власність колгоспів, інших кооперативних організацій, їх об'єднань, власність громадських організацій.

За ст. 97 ЦК УРСР, профспілкові та   інші   громадські   організації  володіють, користуються і розпоряджаються майном,  що належить  їм  на  праві власності, відповідно до їх статутів (положень).

              Право розпорядження майном,  що є власністю профспілкових  та інших громадських  організацій, належить виключно профспілковим та іншим громадським організаціям.

          Статтею 98 ЦК УРСР, встановлено, що власністю профспілкових та інших громадських організацій є їх підприємства, будівлі, споруди, санаторії, будинки відпочинку, палаци культури, клуби, стадіони та піонерські табори з їх обладнанням, культурно-просвітницькі фонди та інше відповідне меті діяльності цих організацій майно.

Безпідставними суд вважає і посилання позивача на норми Закону України „Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України”, Постанови Верховної Ради УРСР „Про захист суверенних прав власності Української РСР” від 29.11.1990р. № 506, Постанови Верховної Ради України від 10.04.1992 р. № 2268-ХІІ „Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР”, Постанови Верховної Ради України від 04.02.1994 р.  № 3943-ХІІ „Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР”.

Так, введений постановою ВР УРСР «Про захист суверенних прав власності Української РСР»від 29.11.1990 р. № 506 мораторій на будь-які зміни форми власності і власника державного майна до введення в дію Закону УРСР про роздержавлення майна не стосується спірного будинку, оскільки він не був об'єктом державної власності. Навпаки, як вище було зазначено це майно належало до об'єктів права власності профспілок, яке прямо передбачалося за нормами Конституції УРСР 1978 р. (ст.10) та ЦК УРСР 1963 р. (ст.87 та Гл. 9).

07.02.1991р. був прийнятий спеціальний закон, що визначав відносини власності –Закон УРСР «Про власність».  Відповідно до ст. 20 цього закону професійні спілки були визнані суб'єктами права колективної власності, що і обумовило реєстрацію спірного майна за відповідачем під час дії цього закону саме на праві колективної власності (Реєстраційне посвідчення про об'єкти нерухомого майна, які належать юридичним особам, від 06.10.1997р.).

З набранням чинності новим Цивільним кодексом України було введено наступні форми власності: власність народу України, право приватної власності, право державної власності,  право комунальної власності.

Отже, власність всіх юридичних осіб приватного права (в т.ч. і профспілок) була визнана приватною (ст. 325 ЦК України). Саме на праві приватної власності відповідачу і належить спірне майно на даний час.

Тому оскільки мораторій поширювався вказаною Постановою ВР УРСР тільки на державне майно, до якого спірний будинок не належав, то він жодним чином не стосувався права власності відповідача на спірний будинок.

Крім того, 18.11.1990 року (тобто до прийняття вищенаведених нормативних актів) Загальна Конфедерація профспілок СРСР і Федерація незалежних профспілок України уклали договір, яким закріпили за останньою на праві власності майно згідно переліку (в якому є і спірна будівля). Цим було підтверджено відсутність прав загальносоюзних профспілкових органів на майно українських профспілок.  

Не може бути застосовано до спірних правовідносин і Закон України «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України» від 10.09.1991 р. № 1540-ХІІ виходячи з наступного.

Даний закон регулює майнові відносини, що виникли у зв'язку з припиненням існування однієї держави (Союзу РСР) та виникненням на частині її території нової держави (України), яка є правонаступницею прав та майна свого правопопередника. Тобто від моменту проголошення незалежності України згідно даного закону до України переходить все майно, що раніше належало на праві державної власності вже неіснуючому Союзу РСР та знаходиться на території України (в тому числі майно підприємств, установ та організацій, що знаходилися на території України, але підпорядковувалися напряму союзного керівництву).

Закон не розкриває поняття «підприємства, установи та організації союзного підпорядкування». Однак, при його тлумаченні слід враховувати наступні положення Конституції (Основного Закону) Союзу РСР від 07.10.1977 року.

Відповідно до п.7 ст. 73 Конституції (Основного закону) СРСР, віданню Союзу Радянських Соціалістичних Республік в особі його найвищих органів державної влади і управління підлягають: керівництво галузями народного господарства, об'єднаннями і підприємствами союзного підпорядкування; загальне керівництво галузями союзно-республіканського підпорядкування;

          Відповідно до ч. 3 ст. 77 Конституції (Основного Закону) Союзу РСР, діяльність підприємств, установ і організацій союзного підпорядкування координує і контролює у питаннях, що належать до її відання, союзна республіка, тобто УРСР.

          Згідно з п. 1 ст. 131 Конституції (Основного Закону) Союзу РСР Рада Міністрів СРСР у межах своїх організує управління промисловими, будівельними, сільськогосподарськими підприємствами і об'єднаннями, підприємствами транспорту і зв'язку, банками, а також іншими організаціями й установами союзного підпорядкування;

          Тобто з огляду на вказане, слід дійти висновку, що під поняттям «підприємства, установи та організації союзного підпорядкування»слід розуміти ті підприємства, установи та організації, які мали статус загальнодержавних (загальносоюзних), керувалися рішеннями найвищих органів державної влади і управління Союзу РСР, управління якими організовувала Рада Міністрів СРСР, діяльність яких координували і контролювали органи влади союзної республіки (УРСР) та майно яких належало державі СРСР на праві державної власності.

Відповідач, як профспілкова організація ніколи не був організацією союзного підпорядкування і його майно ніколи не було державною власністю, на що вказує і викладене вище, а також положення установчих документів радянських профспілок, наданих відповідачем до матеріалів справи, згідно яких профспілки ніколи не підпорядковувалися державі, а тільки взаємодіяли з нею у певних питаннях.

Відповідно не може застосовуватися до спірних відносин і Постанова Верховної Ради України від 10.04.1992р. № 2268-ХІІ „Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР”, згідно з якою до визначення  правонаступників  загальносоюзних  громадських організацій  колишнього  Союзу  РСР  передати   тимчасово    Фонду державного майна України майно та фінансові  ресурси  розташованих на  території  України  підприємств,  установ  та  об'єктів,    що перебували у віданні центральних органів цих організацій, а також Постанова Верховної Ради України № 3943-ХІІ від 04.02.1994р., якою було встановлено, що тимчасово, до  законодавчого  визначення суб'єктів   права   власності  майна  загальносоюзних  громадських організацій  колишнього  Союзу  РСР,  розташованого  на  території України, зазначене майно є загальнодержавною власністю.

Об'єднання профспілок Дніпропетровської області, ні взагалі профспілки не є і не були організацією союзного підпорядкування. Так, відповідно до Статуту профспілок СРСР, профспілки це масова громадська непартійна організація, що об 'єднує на добровільних засадах працівників, осіб, що навчаються у вищих, середніх спеціальних та професійно-технічних навчальних закладах, незалежно від раси національності статі, релігійних переконань. Всі керівні органи профспілок є виборними, а у відносинах з державою профспілки тільки взаємодіють у визначених у Статуті сферах.

Таким чином профспілки в Україні ніколи не підпорядковувалися і не входили до системи загальносоюзних державних органів, а завжди зберігали статус республіканської (Укрпрофрада - нині ФПУ) чи регіональної (міжгалузевої) - Дніпропетровське обласне об'єднання профспілок, що виключає можливість поширення на їх майно правового режиму майна організації союзного підпорядкування чи державного, а також майна загальносоюзної громадської організації.

Згідно з статутом Дніпропетровського обласного об'єднання профспілок (міжгалузева рада профспілок) воно є добровільним об'єднанням організацій всеукраїнських профспілок, що діють на території області, створене 08.02.1991р. на Пленумі облпрофради на основі прийнятої Декларації та є правонаступником обласної ради профспілок.    

          Слід, також зазначити, що вищенаведені постанови Верховної ради України є підзаконними актами, якими згідно ст. 92 Конституції України правовий режим власності регулюватися не може (лише Законами України) та були прийняті пізніше ніж відповідач набув право власності на спірну будівлю (по закінченню будівництва у 1979р., згідно з чинним на той час законодавством), отже не мають зворотної дії у часі. З огляду на це та на вищевикладене, наведені постанови не можуть впливати на правовий режим спірного майна.

Щодо посилань позивача на статті 141 та 145 ГК України, то вони регулюють віносини, що не повязані з предметом спору і поширюються на відносини, які виникли після набрання ним чинності (п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ГК України).

Також, суд вважає, що позивач звернувся з даним позовом до суду по закінченню строку позовної давності, який встановлений ст. 71 ЦК УРСР.

Так, згідно з ст. 76 ЦК УРСР, перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Право власності на спірну будівлю було зареєстровано за відповідачем у 1997р., отже позивач як орган уповноважений здійснювати управління державним майном повинен був дізнатися про порушення прав власності держави ще у 1997р., але позов було пред'явлено лише у січні 2007р.

В силу ч. 1 ст. 80 ЦК УРСР, закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові.   

При цьому, суд враховує, зо відповідно до п. 6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (2003р.), правила ЦК України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Строк пред'явлення даного позову сплив до набрання чинності ЦК України, тому до цього позову застосовуються правила про позовну давність, що встановлені ЦК УРСР.  

          Враховуючи усе вищевикладене, відповідач є законним власником нерухомого майна –«Будинку Союзів», розташованого за адресою: м. Дніпропетровськ, пр. К. Маркса, 93, що вбачається, як з норм вищенаведених законодавчих актів, так і доказів наявних у справі, тому позовні вимоги позивача є неправомірними та безпідставними, оскільки всупереч вимогам ст.ст. 33, 34 ГПК України не ґрунтуються на належних доказах, що є підставою для відмови у позові. Також підставою для відмови у позові є і пред'явлення позову по закінченні строку позовної давності.   

З підстав вищенаведеного та керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд,  –                                                                           

    ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог позивача –відмовити.

Суддя

 А.Є. Чередко

Рішення підписано