Рішення

від 25.07.2011 по справі 2326-2011

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

2326-2011

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 303

РІШЕННЯ

Іменем України

25.07.2011Справа №5002-17/2326-2011

За позовом   Приватного підприємства "Стандарт-Сімферополь"

До  відповідача  Виробничо-комерційної фірми "Перекоп"          

про стягнення 5 931,33 грн. основного боргу, 2600,30 грн. суму інфляції

                                                Суддя В.І. Гайворонський      

                П Р Е Д С Т А В Н И К И:

Від позивача –   Бабицький О.Л., керівник

Від відповідача –   не з'явився

Сутність спору: Позивач просить стягнути з відповідача 5 931,33 грн. основного боргу, 2600,30 грн. суму інфляції,  у зв'язку з несплатою за отриманий товар.

Відповідач явку свого представника у судові засідання не забезпечив, відзив на позов не представив, про час слухання справи  наперед  повідомлений належним чином - рекомендованою поштою. Згідно ст. 93 ЦК України юридична особа повинна знаходитися  за своєю юридичною адресою. Якщо відповідач  не знаходиться за своєю  юридичною адресою, це не може бути поважною причиною та підставою не розглядати справу, оскільки порушення  законодавства поважною причиною не є.

        Якщо відповідач кореспонденцію суду не отримав по віні пошти, він вправі звернутися про перегляд цього рішення за нововиявленими обставинами та надати відповідні докази.

       Суд вважає за необхідне розглянути справу за наявними у ній матеріалами, при цьому виходить із того, що згідно ст.129 Конституції України надання доказів є правом стороні, а не обов'язком.  

       По справі проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

       Розглянувши матеріали справи, суд, -

в с т а н о в и в:

         Виробничо-комерційною фірмою «Перекоп» отриманий від Приватного підприємства «Стандарт-Інвест»  товар за  видатковими накладними № РН-0000715 від 05.06.2008 року на суму 1267,90 грн., та № РН-0000716 від 03.06.2008 року на суму 4663,43 грн.

         Суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково, при цьому виходить з наступних обставин:

         Згідно ст. 665 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

        Згідно ч. 1 ст. 691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

        Вартість товару сторони визначили у накладних.

        Відповідно до статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. А частиною 2 цієї статті встановлено, що покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

         Відповідачем не представлено доказів оплати отриманого товару.

Так, ст. 129 Конституції України передбачено, що  сторона вільна в наданні суду доказів та доказуванні перед судом  їх переконливості, а також закріплений принцип змагальності сторін, та їх рівності перед Законом та судом.

        Згідно   ст. 8  Конституції  України вона має вищу юридичну силу та її норми являються нормами прямої дії.

        Про необхідність дотримання принципу диспозитивності  сторін також указується в постанові  Верховного Суду України від 20.05.2002 року № 02/132. (справа № Д12/12), а в

постанові  Пленуму  Верховного суду України від 01.11.1996 року “Про застосування  норм Конституції України при здійсненні  правосуддя” вказується, що  суди вправі  застосовувати безпосередньо  норми Конституції як норми прямої дії.

        Таким чином, суд вправі розглядати справу по тим матеріалам, яки надані зацікавленими особами.

         Оскільки відповідні докази відсутні у справі до прийняття рішення, немає підстав їх залучати  до справи після  винесення  рішення по справі.   

          Таким чином, вимога про стягнення 5 931,33 грн. основного боргу обґрунтована, доведена, є законно, та, відповідно, підлягає задоволенню.

          Також необхідно відмітити, що предметом позову є невиконання обов'язків відповідачем, а не позивачем.

         Якщо у відповідача є вимоги до позивача, він вправі звернутись щодо захисту своїх прав та інтересів у встановленому законом порядку, обґрунтував та доказав свої вимоги.

         Якщо заборгованість сплачена, це не є підставою для зміни рішення, оскільки при прийнятті рішення суд матеріального та процесуального законодавства не порушує.

         У вказаному випадку  зацікавлена особа вправі звернутися із заявою згідно статті 117 ГПК України про визнання наказу не підлягаючим виконанню повністю або частково.        

        Якщо  виникнуть будь-які обставини, які суттєво впливають на прийняте рішення, зацікавлена особа вправі звернутися із заявою про перегляд цього рішення  за нововиявленими обставинами.

           Сума боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції  стягненню не підлягає, при цьому суд виходить з наступних обставин:

Ст. 625 ЦК України 2003р. передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, зобов'язаний сплатити  суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3% річних з простроченої суми на вимогу кредитора.

Таким чином, момент настання виконання зобов'язання по сплаті суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції з простроченої суми залежить від наявності вимоги кредитора.

Згідно п. 2 ст. 530 ЦК України зобов'язання, термін виконання яких визначений моментом пред'явлення вимоги, боржник зобов'язаний виконати в семиденний термін з дня пред'явлення вимоги.

Проте, позивачем не представлено доказів, що така вимога направлена (вручена) відповідачу.

Згідно ст. 129 Конституції України сторона вільна в наданні суду доказів і в доведенні перед судом їх переконливості, а також закріплений принцип змагальності сторні і їх равінства перед законом та судом.

Відповідно ст. 8 Конституції України вона має вищу юридичну силу і ії норми є нормами прямої дії.

            З викладеного виходить, що суд не повинен знаходити в інтересах однієї з зацікавлених у результаті  справи сторін докази: і має право розглянути справу за представленими матеріалами, в яких відсутні докази пред'явлення вказаної вимоги.

            Більш того, представник позивача в засіданні суду пояснив, що вказана вимога відповідачу не виставлялась.

              Оскільки відповідні докази не надані до прийняття рішення немає підстав їх залучити до справи  після прийняття рішення.

Таким чином, підстав для виконання відповідачем зобов'язання по сплаті суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції з простроченої суми на даний момент не має, та відповідно, право та інтерес позивача на цей час не є порушеним.

              Відповідно до ст. 15 ЦК України  суд може захистити порушене право чи інтерес.

             Однак,  право та інтерес позивача  у даному  випадку на цей час не порушені.

             Оскільки право та інтерес позивача на цей час не порушені, підстав для задоволення позову  не існує, що також відповідає практиці розгляду аналогічних питань Вищим Господарським Судом України (постанова Вищого Господарського Суду України від 15 листопада 2007 року № 2-29/7035-2007).

         При цьому суд вважає за необхідне відзначити, що позовні вимоги не є вимогою, що відноситься до обов'язкового права. Так, позовна вимога передбачена процесуальним законодавством (ст. 54 ГПК України), заява з такою вимогою подається до суду і розглядається в порядку, визначеному процесуальним законодавством. Окрім цього, в даному випадку вимога є позовною, і є вимогою про стягнення заявленої суми, тобто вимога про примусовий характер ії виконання у разі ії задоволення, виконується така вимога в процесі виконавчого провадження.

Окрім цього, виконання вимоги за цивільними зобов'язаннями залежить від визначених ст. 530 ЦК України термінів.

Проте, подача позову не може впливати на такі терміни, оскільки на момент подачі позову, позов вже повинен бути обґрунтований.

Таким чином, позовна вимога не може розглядатися як вимога,  що відноситься до обов'язкового права Цивільного Кодексу України.

Вказана вимога не є також претензією, оскільки претензія відноситься до процесуального законодавства, а також позов прийнятий до розгляду і розглядається по суті.

         Відповідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином, згідно до вимог Цивільного Кодексу.

         Ч. 2 ст. ст. 625 ЦК України у частині наявності вимоги кредитора не визнана  Конституційним Судом України такою, що не підлягає застосуванню, а тому не приймати до уваги вказану обставину немає підстав. Вимоги закону повинні виконуватися.

         Вказана правова позиція співпадає з правовою позицією Севастопольського апеляційнного суду, висловленою в постанові від  23.12.2004 року  по справі №  2-17/9032-04 та у постанові  від 23.12.2005 року по справі №2-17/12582-2005, а також відповідає практиці розгляду аналогічних питань Вищім господарським судом України.             

       Стягнення з відповідача 350 грн. за складення позову до суду, та 25 грн. за інформаційну довідку Головного Управління статистики не відносяться до позовних вимог, зазначені суми можуть відноситися  до судових витрат.

      Однак, суд не витребував від позивача довідку органу статистики. Судом витребувалась довідка  державного реєстратора.

      Сплата відповідачем 350 грн. за складення позову до суду не доведена, оскільки в матеріалах справи відсутні докази сплати позивачем будь-якій особі або підприємству вищезазначених витрат (чек, квитанція тощо).

      Оскільки відповідні докази не надані до прийняття рішення немає підстав їх залучити до справи  після прийняття рішення.

      Так, ст. 129 Конституції України передбачено, що  сторона вільна в наданні суду доказів та доказуванні перед судом  їх переконливості, а також закріплений принцип змагальності сторін, та їх рівності перед Законом та судом.

       Таким чином, вказані суми відшкодуванню не підлягають.

        Згідно ч. 5 ст. 49  ГПК України судові витрати  відшкодовуються  позивачу відповідачем пропорційно задоволених позовних вимог.

       Судові витрати позивача підтверджуються квитанцією № 39 від 27 травня 2011 року   на суму  102,00 грн. по сплаті державного мита, та квитанцією  № 40 від 27 травня 2011 року на суму 236,00 грн. з судових витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

        Згідно ч. 5 ст. 49  ГПК України судові витрати підлягають стягненню з відповідача пропорційно задоволених вимог, та  складають  по державному миту у сумі 70,91 грн. (стягнута сума помножена на суму державного мита, яка повинна бути сплачена позивачем  та поділено на заявлену суму позову, а саме: (5931,33*102:8531,63= 70,91 грн.)); по інформаційно – технічному забезпеченню судового процесу в сумі  164,08 грн. (стягнута сума помножена на  236,00 грн., та поділено на заявлену суму позову, а саме:  (5931,33*236:8531,63 = 164,07 грн.)).

       Відповідно до п. «а» ч. 2 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» із заяв майнового характеру, що подаються до господарських судів ставка державного мита встановлюється в розмірі 1 відсотку ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.  (17Х6=102 грн.).

      Відповідно до п. 5 Підрозділу 1 Розділу ХХ Податкового кодексу України неоподатковуваний мінімум  встановлений у розмірі 17 грн.

      Згідно постанови Кабінету міністрів України  від 05 серпня 2009 року №  825  з 05.08.2009 року розмір судових витрат на  інформаційно-технічне забезпечення судового процесу складає   236,00  грн.

      На підставі вищевикладеного, а також керуючись  ст. ст. 44, 49, 75, 82, 84, 85  ГПК України, суд –

                                                                   ВИРІШІВ:

          Позов задовольнити частково.

          Стягнути з Виробничо-комерційної фірми «Перекоп» (96012, АР Крим, м. Армянськ, мкрн. Корявко, буд. 11/114, АР Крим; р/р 2600901300179 у ВАТ «Укрпромбанк» м. Сімферополь, МФО 384867, ідентифікаційний код: 30671805) на користь  Приватного підприємства «Стандарт-Сімферополь» (95050, м. Сімферополь, АР Крим, вул. Шалфейная буд. № 1, р/р 26009054902393 в КРУКБ «Приватбанк» м. Сімферополь, МФО 384436, ідентифікаційний код: 34459170) 5931,33 грн. основного  боргу, судові витрати з державного мита в сумі   70,91  грн., та  164,07 грн. судових  витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

        Видати наказ.            

        В частині стягнення  2600,30 грн. суми  інфляції  - у позові відмовити.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Гайворонський В.І.