Рішення

від 25.07.2011 по справі 2492-2011

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

2492-2011

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 303

РІШЕННЯ

Іменем України

25.07.2011Справа №5002-17/2492-2011

За позовом   Товариства з обмеженою відповідальністю «НБТ»

До  відповідача  Товариства з обмеженою відповідальністю «АКТАКЕМ»  

про стягнення  суми  простроченої заборгованості в розмірі 285 000,00 грн. по договору № 25 від 27.02.2008 року з додатковою угодою № 1 від 07.03.2008 року та річні в розмірі 25 556,41 грн. із розрахунку  3%  нарахованих на прострочену заборгованість, разом на суму 310 556,41 грн.

                                                          Суддя В.І. Гайворонський      

                П Р Е Д С Т А В Н И К И:

Від позивача –   Лиховецький В.В., директор

Від відповідача –   не з'явився

Сутність спору: Позивач просить стягнути з відповідача суму простроченої заборгованості в розмірі 285 000,00 грн. по договору № 25 від 27.02.2008 року з додатковою угодою № 1 від 07.03.2008 року та річні в розмірі 25 556,41 грн. із розрахунку 3%  нарахованих на прострочену  заборгованість,  разом на суму 310 556,41 грн., у  зв'язку з невиконанням договору № 25 від 27 лютого 2008 року.

Відповідач явку свого представника у судові засідання не забезпечив, відзив на позов не представив, про час слухання справи  наперед  повідомлений належним чином - рекомендованою поштою. Згідно ст. 93 ЦК України юридична особа повинна знаходитися  за своєю юридичною адресою. Якщо відповідач  не знаходиться за своєю  юридичною адресою, це не може бути поважною причиною та підставою не розглядати справу, оскільки порушення  законодавства поважною причиною не є.

      Якщо відповідач не отримував кореспонденцію суду  по вині пошти, чи з вини пошти не надійшло його клопотання, чи ним було здано клопотання до канцелярії суду, яке не надійшло до матеріалів справи, він вправі звернутися в суд з завою про  перегляд  цього рішення  за нововиявленими обставинами, та надати відповідні докази.

       Більш того, про перше засідання суду відповідач повідомлений рекомендованою кореспонденцією з повідомлення про вручення її адресату.

       Рекомендована кореспонденція про повідомлення відповідача щодо останнього  судового  засідання до суду не повернута, що свідчить про її отримання адресатом.

       Суд вважає за необхідне розглянути справу за наявними у ній матеріалами, при цьому виходить із того, що згідно ст.129 Конституції України надання доказів є правом стороні, а не обов'язком.  

       Від позивача надійшла заява про накладення арешту на об'єкт нерухомого майна – нежитлові будівлі – літ. «а», «Б», «В», «Г», «Д», «Е», «Ж», «З», «И» загальною площею 1373,4 кв.м. по вул. Буденного 39 в м. Сімферополь, що належить  відповідачу ТОВ «АКТАКЕМ». Позивач вважає, що неприйняття цих  заходів  може ускладнити або зробити неможливим виконання рішення.

       Згідно статті 84 ГПК в описовій частині  процесуального документу вказуються заяви та клопотання сторін, в мотивувальній частині вказуються доводи, за якими  господарський суд відхилив  їх.

       По справі проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

       Розглянувши матеріали справи, суд, -

в с т а н о в и в:

           Згідно Договору № 25 від 27 лютого 2008 року Продавець (Підприємство «Хімпроект») зобов'язується продати, а Покупець прийняти та оплатити хімічну продукцію (Товар) в строки та в порядку, передбаченому цим договором: Добавка для бетону піноутворювач білковий «Foacem» в кількості 20 000 кг. на суму 400 000 грн. (п.1.1).

            Згідно п. 2.1 договору Покупець попередньо оплачує Продавцю 100 % вартості кожної партії Товару, згідно виставленому рахунку, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок покупця.

            Згідно п. 4.1 договору у випадку невиконання Продавцем своїх зобов'язань у повному обсязі та/або у строку, що передбачений цим договором, він зобов'язаний прозвести повернення грошових коштів, отриманих від покупця в якості предоплати, до 13.06.2008 року включно.

            Згідно Додаткової угоди № 1 до договору № 25 від 27 лютого 2008 року від 07 березня 2008 року у зв'язку з реорганізацією шляхом переобладнання підприємства «Хімпроект» у Товариство з обмеженою відповідальністю «АКТАКЕМ», стороною за даним договором вважати ТОВ «АКТАКЕМ».

           Згідно Спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців відповідач є правонаступником  Підприємства «Хімпроект».

           Суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково, при цьому виходить з наступних обставин:

           Сторонами укладений договір, та додаткова угода до нього, і відповідно, відносини між ними регулюються  цим  договором, додатковою угодою, і нормами, що відносяться  до договорів.

У встановленому Законом порядку даний договір  та додаткова угода до нього з будь-яких підстав  недійсними не визнані, та згідно ст. 204 ЦК України є дійсними.

При цьому необхідно відмітити, що виходячи із закріпленого статтею 129 Конституції України принципу диспозитивності сторін суд не вправі  давати оцінку  договорам на предмет  їх  невідповідності законодавству, про що також указується в постанові  Верховного суду України від 20.05.2002 року № 02/132 (справа № Д 12/2) по аналогічному випадку.

          Так, статтею 129 Конституції України закріплений принцип  змагальності сторін, та їх рівності перед законом та судом.

          Згідно  ст. 8  Конституції  України   вона має вищу юридичну силу та її норми являються нормами прямої дії.

         В постанові  Пленуму  Верховного суду України від 01.11.1996 року “Про застосування  норм Конституції України при здійсненні  правосуддя” вказується, що  суди вправі  застосовувати безпосередньо  норми Конституції як норми прямої  дії.

         Згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним,  якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

        Таким чином, якщо зацікавлена особа вважає що договір, додаткова угода до нього, чи окремі їх пункти не відповідають законодавству, така особа вправі звернутися з відповідним позовом до суду.

       Зацікавленою особою не надано доказів того, що договір, та додаткова угода до нього чи окремі їх пункти визнані судом недійсними.

       При цьому необхідно відмітити, що згідно ст. 129 Конституції України  передбачено, що сторона вільна в наданні суду доказів та доказуванні перед судом їх переконливості.

       Таким чином суд вправі розглядати справу по тим матеріалам, яки надані зацікавленими особами.

        Оскільки відповідні докази відсутні у справі до прийняття рішення, немає підстав їх залучати  до справи після  винесення  рішення по справі.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

         Згідно платіжного доручення № 27 від 29 лютого 2008 року, № 30 від 03 березня 2008 року, № 31 від 11 березня 2008 року, № 38 від 21 березня 2008 року позивач сплатив відповідачу 400 000 грн., що підтверджується довідкою банку.

         Відповідачем не представлено доказів продажу товару.

         Відповідачем також не надано доказів повернення коштів.

         Так, ст. 129 Конституції України передбачено, що  сторона вільна в наданні суду доказів.

         Оскільки  відповідачем не надані докази щодо заперечень, немає підстав їх залучати  до справи після  винесення  рішення по справі.   

         Згідно відомостей позивача, кошти повернуті в сумі 120 000 грн.

         Таким чином, борг складає 280 000 грн.

         В частині 5 000 грн. боргу  позов не обґрунтований, у зв'язку з чим в цій частині у позові відмовляється.           

         Річні передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України, та не стягувати вказану суму суд підстав не вбачає.

         Суд вважає необхідним зазначити, що сума річних не перевищує суму, на стягнення якої позивач має право.

         Необхідно також відмітити, що предметом позову є невиконання обов'язків відповідачем, а не позивачем.

         Якщо відповідач вважає, що позивач неналежним чином виконав свої зобов'язання, він вправі заявити  свої вимоги у встановленому законом порядку.

         Якщо виникнуть будь-які обставини, які суттєво впливають на винесене рішення, зацікавлена особа вправі звернутися із заявою про перегляд  цього рішення  за нововиявленими обставинами.

         Якщо заборгованість сплачена, це не є підставою для зміни рішення, оскільки при прийнятті рішення суд матеріального та процесуального законодавства не порушує.

         Якщо заборгованість сплачена в добровільному порядку, зацікавлена особа вправі звернутися із заявою в порядку ст. 117 ГПК України про визнання наказу не підлягаючим виконанню повністю або частково.

        Згідно ч. 5 ст. 49 ГПК України судові витрати  відшкодовуються  позивачу відповідачем.

        Судові витрати позивача підтверджуються платіжним дорученням № 54 від 16 травня 2011 року з державного мита на суму  3105,56 грн., та  платіжним дорученням  № 55 від 16 травня 2011 року на суму 236,00 грн. з судових витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

        Згідно ч. 5 ст. 49  ГПК України судові витрати підлягають стягненню з відповідача пропорційно задоволених вимог, та  складають  по державному миту у сумі  3055,56 грн. (стягнута сума помножена на суму державного мита, яка повинна бути сплачена позивачем  та поділено на заявлену суму позову, а саме: (305 556,41*3105,56:310 556,41=  3055,56 грн.)); по інформаційно – технічному забезпеченню судового процесу в сумі   232,20  грн. (стягнута сума помножена на  236,00 грн., та поділено на заявлену суму позову, а саме:  (305 556,41*236:310 556,41=  232,20  грн.)).

       Відповідно до п. «а» ч. 2 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» із заяв майнового характеру, що подаються до господарських судів ставка державного мита встановлюється в розмірі 1 відсотку ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.  (17Х6=102 грн.).

      Відповідно до п. 5 Підрозділу 1 Розділу ХХ Податкового кодексу України неоподатковуваний мінімум  встановлений у розмірі 17 грн.

      Згідно постанови Кабінету міністрів України  від 05 серпня 2009 року №  825  з 05.08.2009 року розмір судових витрат на  інформаційно-технічне забезпечення судового процесу складає   236,00  грн.

       Суд  вважає, що заява  про забезпечення позову  задоволенню не підлягає, при цьому виходить з наступних підстав: заява про забезпечення позову не обґрунтована. Так, позивач вказує, що  неприйняття заходів щодо забезпечення позову може  ускладнити або зробити в подальшому неможливим виконання рішення  господарського суду.

          Однак, заявник не вказує,  з яких  саме підстав можливо прийти до такого висновку.

          При цьому необхідно відмітить, що виходячи з закріпленого в ст. 129 Конституції України принципу диспозитивності суд не вправі обґрунтовувати  заяву за зацікавлену особу.

Так, ст. 129 Конституції України закріплений принцип змагальності сторін та їх рівності перед законом та судом.

           На підставі вищевикладеного, а також керуючись  ст. ст. 44, 49, 75, 82, 84, 85  ГПК України, суд –

                                                                   ВИРІШІВ:

          Позов задовольнити частково.

          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АКТАКЕМ» (95000, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Будьонного 39, ідентифікаційний код: 24035641) на користь    Товариства з обмеженою відповідальністю «НБТ» (95000, АР Крим, м. Сімферополь, АР Крим, вул. Л. Українки 4; р/р 26000001000770 в АТ «Брокбізнесбанк» МФО 308111, ідентифікаційний код: 34700032) суму  простроченої заборгованості в розмірі 280 000,00 грн. по договору № 25 від 27.02.2008 року з додатковою угодою № 1 від 07.03.2008 року,    річні в сумі  25 556,41 грн., судові витрати з державного мита в сумі  3055,56 грн., та 232,20  грн. судових  витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

        Видати наказ.            

        В частині стягнення 5000 грн. боргу - у позові відмовити.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Гайворонський В.І.