Постанова

від 17.06.2008 по справі 8/32-07 (10/29-07 (8/403-06)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

8/32-07 (10/29-07 (8/403-06)

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 17 червня 2008 р.                                                                                    № 8/32-07 (10/29-07 (8/403-06)  

Вищий  господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого, судді                    В.М.Палій,

судді                                        І.М.Васищака,

судді                                        Б.М.Грека,

розглянувши    касаційну скаргу Головного управління Державного казначейства              

                       України в Дніпропетровській області

на                       рішення господарського суду Дніпропетровської області від 14.09.2007р.

                       та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду

                       від 24.01.2008р.

та касаційне подання заступника прокурора Дніпропетровської області

на                     постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від

                        24.01.2008р.

у справі          №8/32-07(10/29-07(8/403-06)

за позовом    Товариства з обмеженою відповідальністю "Еланда"

до                      1) Державної виконавчої служби у Жовтневому районі м.Кривого Рогу;

                    2)  Відділення Державного казначейства України у Жовтневому районі

                            м.Кривого Рогу;

                      3) Головного управління Державного казначейства України в

                            Дніпропетровській області

3-тя особа   Примусовий відділ Державної виконавчої служби Дніпропетровської області

за участю    прокуратури Дніпропетровської області

про                     стягнення 19 657,14 грн.,

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився,

від відповідача 1: не з'явився,

від відповідача 2: не з'явився,

від відповідача 3: не з'явився,

від 3-тьої особи: не з'явився,

від Генеральної прокуратури  України: Громадський С.О. –прокурор відділу,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Еланда" звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Державної виконавчої служби у Жовтневому районі м.Кривого Рогу та Відділення Державного казначейства України у Жовтневому районі м.Кривого Рогу і просило суд, з урахуванням уточнених позовних вимог, стягнути з Державного бюджету України 19 657,14 грн., які складаються з суми збитків, спричинених відповідачем 1, у вигляді втрат від інфляції за період з 01.12.1999р. по 01.01.2007р. у розмірі 17 176,95 грн., а також 3% річних за той же період у розмірі 2 480,19 грн.

Позов обґрунтовано невиконанням рішення Жовтневого районного суду  м.Кривого Рогу від 05.07.2002р. у справі №2-317/2002, відповідно до якого відповідача 1 було зобов'язано повернути позивачу 15 281,12 грн. з Жовтневого відділу ДКУ м.Кривого Рогу.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 25.02.2007р. до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів залучено Примусовий відділ Державної виконавчої служби Дніпропетровської області.

Ухвалою від 20.03.2007р. до  участі у справі в якості відповідача 3 було залучено Головне управління Державного казначейства України в Дніпропетровській області.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 14.09.2007р. (головуючий, суддя Дубінін І.Ю., судді Ліпинський О.В., Чередко А.Є.) провадження у справі щодо Відділення Державного казначейства України у Жовтневому районі м.Кривого Рогу припинено. В позові до Державної виконавчої служби у Жовтневому районі м.Кривого Рогу та Головного управління Державного казначейства України в Дніпропетровській області відмовлено.

Господарським судом першої інстанції провадження у справі щодо Відділення Державного казначейства України у Жовтневому районі м.Кривого Рогу припинено у зв'язку з ліквідацією останнього.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги виконавчого документа, виданого на підставі рішення Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу від 05.07.2002р. у справі №2-317/2002, боржником у добровільному порядку не виконані.

Районний відділ Державної виконавчої служби Жовтневого району м.Кривого Рогу ліквідовано відповідно до Закону України "Про внесення змін до законів України "Про державну виконавчу службу" та "Про виконавче провадження" від 23.06.2005р., постанови Кабінету Міністрів України №320 від 23.04.2005р. "Про утворення урядового органу державного управління в складі Міністерства юстиції", наказу Міністерства юстиції України №1482/к від 19.08.2005р. "Про ліквідацію відділів державної виконавчої служби територіальних управлінь юстиції", наказу Дніпропетровського обласного управління юстиції №500 від 30.08.05р. "Про ліквідацію відділів державної виконавчої служби Дніпропетровської області". Тому, за висновком суду першої інстанції, застосування до районного відділення державної виконавчої служби Жовтневого районного управління юстиції м.Кривого Рогу, як до боржника у виконавчому провадженні, заходів примусового впливу, передбачених ст.4 Закону України "Про виконавче провадження", є неможливим.

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що перераховані 30.11.99р. у порядку виконання Жовтневим районним управлінням юстиції м.Кривого Рогу  15 281,12 грн. неможливо повернути і неможливо взагалі виконати рішення Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу від 05.07.2002р. у справі №2-317/2002 в редакції, викладеній у виконавчому документі.

Одночасно судом першої інстанції зазначено, що вимоги про стягнення втрат від інфляції та 3% річних заявлені позивачем за період з 01.12.99р. по 01.01.2007р., а Державний бюджет України в особі Головного управління Державного казначейства України в Дніпропетровській області було визнано боржником за виконавчим документом, виданим Жовтневим районним судом м.Кривого Рогу у справі №2-317/02 на підставі ухвали цього ж суду від 15.05.2007р., тому правові підстави для задоволення позову відносно відповідача 3 - , відсутні.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 24.01.2008р. (головуючий, суддя Кузнецова І.Л., судді Верхогляд Т.А., Чимбар Л.О.) рішення суду першої інстанції скасовано частково: позовні вимоги задоволено частково, а саме: присуджено до стягнення з Державного бюджету України в особі управління Державного казначейства у Жовтневому районі м.Кривого Рогу збитки від інфляції у розмірі 6 937,58 грн. та 3% річних у розмірі 2 018,36 грн. В решті позову відмовлено. В частині припинення провадження у справі щодо відділення Державного казначейства України у Жовтневому районі м.Кривого Рогу рішення господарського суду  залишено без змін.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, відповідач 3 – Головне управління Державного казначейства України у Дніпропетровській області звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить суд їх скасувати як такі, що ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову щодо відповідача 3.

Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, заступник прокурора Дніпропетровської області вніс до Вищого господарського суду України касаційне подання, в якому просить суд її скасувати як таку, що прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Позивач надіслав відзив на касаційну скаргу відповідача 3, в якому просить відмовити останньому у задоволенні касаційної скарги з мотивів, викладених у відзиві.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги та касаційного подання, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судами норм матеріального та процесуального права  при ухваленні оскаржуваних  судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що підлягає  задоволенню частково, а касаційне подання - задоволенню у повному обсязі з таких підстав.

Так, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. Предмет позову повинен мати правовий характер і випливати з певних матеріально-правових відносин.

Підставою позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги і докази, що стверджують позов, зокрема факти матеріально-правового характеру, що визначаються нормами матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, їх виникнення, зміну, припинення.

Предмет і підстава позову сприяють з'ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов'язку.

Із матеріалів справи вбачається, що предметом позову є вимога позивача відшкодувати йому збитки у вигляді 3% річних та інфляційних втрат, заподіяних внаслідок невиконання рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу від 05.07.2002р. у справі №2-317/2002 (за скаргою ТОВ "Еланда" на неправомірні дії посадових осіб Жовтневого районного управління юстиції м.Кривого Рогу) в частині повернення позивачу з Жовтневого відділення Державного казначейства 15 281,12 грн.

Підставою позову є невиконання вказаного рішення суду щодо повернення позивачу зазначеної суми, на яку останній нарахував передбачені ст.625 ЦК України 3% річних у розмірі 17 176,95 грн.  та інфляційні втрати у розмірі 2 480,19 грн. за період з 01.12.1999р. по 01.01.2007р., і які просить суд стягнути з Державного бюджету України як збитки.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд апеляційної інстанції керувався ст.214 ЦК УРСР, ст.625 ЦК України та виходив з того, що позов пред'явлено станом на 01.01.2007р. Тому період вимоги становить 4 роки 4 місяці та 25 днів, тобто 1607 днів, а відтак 3% річних із неповернутої згідно судового рішення суми (15 281,12 грн.) за цей період складає 2 018,36 грн., а інфляційні втрати  за період з 06.08.2002р. по 01.01.2007р. –6 937,58 грн.

Проте, з висновком суду апеляційної інстанції про наявність правових підстав для стягнення передбачених ст.625 ЦК України 3% річних та інфляційних втрат погодитись не можна з огляду на таке.

Так, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідачів, а підставою –посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Як на підставу даного позову позивач посилається на виникнення позадоговірної відповідальності, яка полягає у неправомірній юридичній дії –цивільного правопорушення  державного виконавця районного відділу державної виконавчої служби Жовтневого районного управління юстиції м.Кривого Рогу, а саме неправомірного опису, арешту та реалізації належного позивачу майна, що встановлено рішенням Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу від 05.07.2002р. у справі №2-317/2002. Відповідно до цього ж рішення зобов'язано районне відділення державної виконавчої служби Жовтневого районного управління юстиції м.Кривого Рогу повернути позивачу 15 281,12 грн. з Жовтневого відділення Державного казначейства (а.с.14-15 т.1).

Наповнення вказаної суми стало підставою для нарахуванням позивачем на неї 3% річних та інфляційних, як збитків, завданих  Державною виконавчою службою у Жовтневому районі м.Кривому Рогу, і звернення до суду з даним позовом.

Відповідно до ст.440 ЦК УРСР, чинного на час завдання шкоди позивачу неправомірними діями,  шкода, заподіяна особі або майну громадянина, а також  шкода, заподіяна організації, підлягає відшкодуванню особою, яка заподіяла шкоду, у повному обсязі, за винятком випадків, передбачених законодавством Союзу РСР.

Названа стаття визначає зміст юридичного обов'язку встановленням заборони, що виражена в її диспозиції: не задавати шкоди особі громадянина, його майну, майну організації, і встановлює відповідальність суб'єктів цивільних відносин, якими нанесені збитки іншим суб'єктам у позадоговірних відносинах, тобто деліктних зобов'язань.

Вищевказана норма, як і ст.1166 ЦК України, регулює позадоговірні зобов'язання, підставою яких є неправомірні юридичні дії –делікти, на відміну від ст.203 ЦК УРСР (ст.623 ЦК України), яка визначає підставою виникнення договірного зобов'язання у вигляді відшкодування збитків - правомірний юридичний факт –договір.

За загальним правилом цивільного права протиправність поведінки –це невиконання юридичного обов'язку, встановленого нормою права. Однією з форм юридичного обов'язку є необхідність утримуватися від вчинення дій, заборонених нормою права.

Під шкодою розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного його майнового права, як то втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) (ст.22 ЦК України, ч.2 ст.203 ЦК УРСР).

Відповідно до ст.214 ЦК УРСР, ч.2 ст.625 ЦК України, на які посилається позивач, обґрунтовуючи свій позов щодо стягнення збитків, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачена названою нормою відповідальність наступає при простроченні виконання грошового зобов'язання.

При цьому, в силу ст.610 ЦК України, порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Проте, як свідчать матеріали справи, між позивачем та відповідачами не існувало договірного (грошового) зобов'язання, за несвоєчасне виконання якого  наступає передбачена ст.625 ЦК України відповідальність у вигляді сплати індексу інфляції та річних, як плата по грошовому зобов'язанню, правовою природою яких, є забезпечення виконання цивільних зобов'язань.

Отже, суд апеляційної інстанції помилково та необґрунтовано застосував до правовідносин, що виникли між сторонами положення ст.625 ЦК України, яка регулює договірні зобов'язання.

Враховуючи викладене, оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції залишенню в силі з урахуванням мотивувальної частини цієї постанови.

Заперечення, викладені у касаційних скарзі та поданні, відносно того, що Головне управління Державного казначейства України в Дніпропетровській області не можна вважати боржником  у цивільній справі №  №2-317/2002, колегія суддів відхиляє, оскільки це стосується порядку та способу виконання рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу від 05.07.2002р. у справі №2-317/2002, що  не може бути предметом дослідження та оцінки у даній господарській справі.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 –11111 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу Головного Управління Державного казначейства України в Дніпропетровській області задовольнити частково.

2. Касаційне подання заступника прокурора Дніпропетровської області задовольнити.

3. Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 24.01.2008р. у справі №8/32-07(10/29-07(8/403-06)  скасувати, залишивши в силі  рішення господарського суду Дніпропетровської області від 14.09.2007р.

Головуючий, суддя                                                            В.М.Палій

Суддя                                                                                І.М.Васищак

          Суддя                                                                                Б.М.Грек