Постанова

від 03.06.2008 по справі 3133-2008а

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

3133-2008А

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 122

ПОСТАНОВА

Іменем України

03.06.2008Справа №2-31/3133-2008А

Господарський суд Автономної Республіки Крим у складі

судді Привалової А.В.

при секретарі судового засідання Лауман Ю.С.

за участю представників сторін:

від позивача – Пушин А.Є. директор, Савопуло Б.М. представник довіреність від 09.10.07р.;

від відповідача – Володькін С.А., головний державний податковий інспектор юридичного відділу, довіреність №2285/9/10.0 від 04.05.06р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом – Товариства з обмеженою відповідальністю «АРК»2006М» (98637, АР Крим, м.Ялта, вул.Красних партизан, б.7,кв.3)

до відповідача –  Державної податкової інспекції в м.Ялта (98600, АР Крим, м.Ялта, вул.Васильєва,16)

про визнання незаконним рішення

ВСТАНОВИВ:

          ТОВ «АРК»2006М» звернулось до господарського суду АРК з адміністративним позовом до ДПІ в м.Ялта, в якому просить визнати недійсним рішення №0008122303 від  01.10.07р. про застосування штрафних санкцій в сумі 1880,00грн. за порушення Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

          Позовні вимоги мотивовані тим, що спірне рішення  прийняте відповідачем на підставі акту перевірки від 05.09.2007року №001613, результати якої не відповідають дійсним обставинам та не містять доказів які підтверджують виявлені порушення. Крім того, позивач вказує, що перевірка проведена відповідачем без законних підстав і з порушенням встановленого порядку її проведення. Зокрема вказує, що до перевірки не було надано наказ на її проведення, підписаний керівником контролюючого органу, а також не були надані під розпис направлення на перевірку, у зв'язку з чим фактично працівники податкового органу не були допущені до проведення перевірки. Позивач вважає, що акт перевірки, як доказ порушення закону позивачем, отриманий відповідачем незаконним способом, отже спірне рішення  є незаконними і підлягає визнанню недійсним.

          У судовому засіданні представник позивача усною заявою уточнив свої позовні вимоги і просить суд визнати спірне рішення незаконним з підстав, зазначених у позові.

Відповідач проти позову заперечує з мотивів, викладених у відзиві на позов. Просить в позові відмовити посилаючись на документальне встановлення факту  порушення законодавства позивачем та на необґрунтованість його доводів.

У судовому засіданні, що відбулося 08.05.08р. та 03.06.08р. за клопотанням позивача та відповідача були допитані свідки.

В порядку ст.150 КАС України справа слуханням відкладалась та по справі  оголошувались перерви.

          Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, показання свідків, дослідивши надані сторонами докази, суд вважає що, позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

          Відповідно до п.6 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України до початку діяльності окружних адміністративних судів на господарські суди покладено обов'язок вирішення у перший інстанції адміністративних справ, підвідомчих господарському суду відповідно до Господарського процесуального кодексу України, за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

          Отже господарські суди вирішують адміністративні спори у порядку позовного провадження за правилами Кодексу адміністративного судочинства України, коли склад учасників спору відповідає статті  1 ГПК України. Враховуючи, що склад учасників у даній справі відповідає ст.1 ГПК України, а спір виник  з виконання суб'єктом владних повноважень своїх владних контрольних функцій, справа підлягає розгляду господарським судом АРК за правилами КАС України.          

Відповідно до положень ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій.

Відповідно до ч.2 ст.4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення. Стаття 17 КАС України відносить до компетенції адміністративних судів, у тому числі спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності.

          З наведеного випливає, що позивач може обрати будь-який спосіб захисту свого порушеного права, якій не заборонено законом, а суд повинен захистити таке право, якщо буде встановлено його порушення.

          Підставою виникнення спору в цій справі є протиправність розпочатої щодо позивача перевірки, що на думку позивача є порушенням його прав та інтересів, що охороняються законом. Способом  захисту своїх порушених прав позивач обрав вимогу про визнання незаконним рішення про застосування штрафних санкцій, що винесене за наслідками такої перевірки.

          Такий спосіб захисту прав суб'єкта господарювання з боку порушень державного органу, що є суб'єктом владних повноважень,  передбачений ст.ст.17,105 КАС України, отже підлягає розгляду по суті господарським судом.

Судом встановлено, що 05.09.07р. ДПІ у м.Ялта була проведена планова перевірка позивача по контролю за здійсненням  розрахункових операцій у сфері готівкового та безготівкового обігу у господарської одиниці – магазині, розташованого за адресою: м.Ялта, вул.Маршака, 4, де здійснює свою підприємницьку діяльність ТОВ «АРК»2006М».

За результатами перевірки складений акт  №001613 від 05.09.07р., який покладений в основу рішення №0008122303 від 01.10.07р. про застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 1880,00грн.

Перевіркою встановлені порушення пунктів 1, 2, 9, 13 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

Зокрема, у акті перевірки відображено, що суб'єктом підприємницької діяльності при продажу товару розрахункова операція на загальну суму 45,00грн. проведена без застосування зареєстрованого, опломбованого і приведеного у фіскальний режим роботи реєстратора розрахункових операцій, без видачі розрахункового документу, а також не забезпечено відповідність суми готівкових коштів на місці проведення розрахунків сумі коштів, зазначених в денному звіті РРО (невідповідність склала 308,00грн.), не забезпечено друкування та  зберігання в КОРО Z-звітів, відсутні Z-звіт №0104 за 25.07.07р. та Z-звіт №0114 за 04.08.07р.

Рішення №0008122303 від 01.10.07р. про застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 1880,00грн. прийнято згідно з п.1, 4 ст.17, ст.22 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

Згідно з ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняти (вчинені) ці рішення на підставі, у межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); пропорційно, зокрема дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення  яких спрямоване це рішення.

Оцінивши надані сторонами докази у їх сукупності в порядку ст.86 КАС України, суд дійшов висновку про відсутність порушення позивачем п.1,2,9,13 ст.3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» через недоведеність відповідачем порушень і відсутність доказів, підтверджуючих факт вчинення зазначених порушень.

Обставини справи, які  відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст.70 КАСУ).

Відповідачем не надані суду документальні докази, які б підтверджували факт вчинення позивачем вказаних порушень Закону. Висновки перевиряючих, викладені у акті перевірки, не підкріплені ніякими доказами і носять характер суб'єктивних припущень. За таких умов факт вказаного в рішенні ДПІ у м.Ялта порушення слід вважати неналежно встановленим, отже застосування до позивача фінансових санкцій в сумі 1880,00грн.  спірним рішенням №0008122303 від 01.10.07р.   неправомірно.

При цьому суд виходить з того, що акт перевірки є основним джерелом фіксації та закріплення доказів правопорушення, тому повинен містити вичерпні елементи його складу.

Так, в акті перевірки зазначено, що позивачем документи для проведення перевірки надані не були. Дану обставину підтвердив у судовому засіданні 03.06.08р. свідок Шемякіна О.І.- старший податковий ревізор-інспектор ДПІ у Жовтневому районі м.Луганська, яка показала, що жодного документу, окрім роздрукування Х-звіту, їй та державному податковому інспектору Ларченкову В.М. не було надано працівниками позивача під час проведення перевірки 05.09.07р.

Як саме було встановлено порушення невідповідності суми готівкових коштів на місці проведення розрахунків і саме в сумі 308,00грн., коли до каси перевіряючи не були допущені позивачем, а також як було встановлено порушення не забезпечення зберігання в КОРО Z-звітів, при тому, що сама книга не була надана позивачем для перевірки, старший податковий ревізор-інспектор Шемякіна О.І. пояснити не змогла.

Також свідок Шемякіна О.І. показала, що опис готівкових коштів на місці проведення розрахунків не складався, оскільки касу перевіряючи інспектори не оглядали, так як не були допущені позивачем. Висновок про наявність порушення невідповідності суми готівкових коштів на місці проведення розрахунків інспектори зробили з Х-звіту, в якому зазначена сума готівкою 308,00грн.

Свідки Щегельська К.Б. та Проценко А.В. – працівники ТОВ «АРК»2006М» показали, що фактично податкові інспектори для проведення перевірки не були допущені, документів для перевірки їм не надавалось, каса інспекторами не знімалась, наявні  в ній готівкові кошти не перераховувались, відповідного опису  цих коштів не складалось. Єдиним документом, що був наданий перевіряючим інспекторам, був Х-звіт.

Таким чином, з акту перевірки не можливо дійти однозначного висновку про те, що  зазначені порушення дійсно мали місце.  Державними податковими інспекторами у акті перевірки зроблено суб'єктивне припущення без підкріплення належними доказами, про вчинення позивачем зазначених порушень закону.  

За таких умов акт перевірки не може вважатись належним доказом встановлення порушень позивачем п.1,2,9,13 ст.3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі,  громадського харчування та послуг».

Відповідач не надав докази, що підтверджують факти, викладені у акті перевірки, та документально не спростував наведені позивачем доводи щодо підстав незаконності спірного рішення.

Суд погоджується з доводом позивача про протиправність дій відповідача щодо проведення перевірки, оскільки перевірка позивача   проведена без наявності підстав і з порушенням порядку її проведення. При цьому суд виходить з наступного.

ДПІ у м.Ялта є органом державної влади і, відповідно, її діяльність має підпорядковуватись вимогам Конституції України та вимогам Закону України «Про державну податкову службу в Україні».

Частина 2 статті 19 Конституції України зобов'язує органи державної влади, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи наведені конституційні положення, органи державної податкової служби зобов'язані діяти виключно у межах їх компетенції та у спосіб, передбачений законом. Право податкової інспекції на проведення перевірки підлягає законодавчим обмеженням та реалізується з дотриманням порядку, встановленого законом.

Зокрема, право на проведення перевірок по контролю за здійсненням розрахункових операцій в сфері готівкового та безготівкового обігу органів державної  податкової служби закріплено у п.2 ст.11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» і ч.1 ст.16 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

Відповідно до ч.4 ст.16 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» планові або позапланові перевірки осіб, що використовують реєстратори розрахункових операцій, розрахункові книжки або книги обліку розрахункових операцій, здійснюються в порядку, передбаченому законодавством України.

Тобто безпосередньо цей Закон не регулює порядок і підстави для проведення такого виду перевірок. Не існує з цього питання й будь-якого іншого нормативно-правового акту, який би регламентував окремий порядок їх проведення, ніж передбачено Законом України «Про державну податкову службу в Україні».

Отже на проведення перевірок по контролю за здійсненням розрахункових операцій в сфері готівкового і безготівкового обігу  поширюється порядок, встановлений ст.ст.11-1, 11-2 Закону України «Про державну податкову службу в Україні».

Дану обставину підтверджує й відповідач, який видав направлення на перевірку позивача, мотивуючи своє право на проведення такого виду перевірок п.2 ст.11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні». Тому доводи представника відповідача щодо непоширення норм цього закону на проведення даного виду перевірок не приймаються судом до уваги через їх необґрунтованість.

Статтею 11-1 Закону України “Про державну податкову службу в Україні” встановлено, що перевірки в межах повноважень податкових органів, визначених Законом України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" вважаються позаплановими перевірками і здійснюються на підставі виникнення обставин, вказаних в цій статті, за рішенням начальника податкового органу, яке оформляється наказом, в якому зазначаються підстави проведення позапланової виїзної перевірки, дата її початку та дата закінчення.

    Згідно зі ст.11-2 вказаного Закону   працівники податкової служби мають право приступити до проведення планової або позапланової виїзної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим та іншими законами України, і за умови надання платнику податків під розписку направлення на перевірку та наказу на проведення позапланової перевірки. Ненадання цих документів платнику податків або їх  надання з порушенням  вимог,  встановлених  частиною  першою цієї статті, є підставою  для  недопущення  посадових   осіб   органу державної податкової  служби до проведення планової або позапланової виїзної перевірки.

Проте, незважаючи на вимогу суду надати всі документи, які стали підставою для проведення перевірки позивача, відповідний наказ на проведення позапланової перевірки позивача та докази надання позивачу під розписку копії наказу та направлення на перевірку відповідно до вимог ст.11-2 Закону України „Про державну податкову службу в Україні”,відповідачем суду не надано.

Як свідчать матеріали справи, перевірка проведена державними податковими інспекторами Ларченковим В.М., Шемякіною О.І. тільки на підставі направлень на перевірку за №1110 та №1130 від 03.09.2007р., що видані керівником ДПІ в м.Ялта. Відповідного наказу на проведення перевірки позивача, як того вимагає ст.11-1 Закону, керівником не приймалось.

Крім того, судом зазначається, що в порушення приписів ст.11-1 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» в.о. начальника ДПІ у м.Ялта виписані направлення на проведення планової перевірки, а не позапланової як того вимагає зазначені норми закону. Отже відповідачем порушений також порядок проведення планових перевірок, передбачений вимогами зазначеної статті закону щодо того, що плановою виїзною перевіркою вважається перевірка платника податків щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати ним податків та зборів (обов'язкових платежів), яка передбачена у плані роботи органу державної податкової служби та право на проведення планової виїзної перевірки платника податків надається лише у тому випадку, коли йому не пізніше ніж за десять днів до дня проведення зазначеної перевірки надіслано письмове повідомлення із зазначенням дати початку та закінчення її проведення.

Викладене свідчить про порушення відповідачем порядку проведення даної перевірки і взагалі відсутність підстав для її проведення.

Таким чином, відповідач вчинив неправомірні дії щодо позивача, здійснивши 05.09.07р. планову виїзну перевірку по контролю за здійсненням розрахункових операцій в сфері готівкового і безготівкового обігу без законних підстав для її проведення і з порушенням порядку проведення даного виду перевірок.

При цьому судом береться до уваги, що наявність негативних наслідків такої перевірки для можливості судового захисту прав позивача законом не вимагається. Право на судовий захист пов'язене з самою протиправністю дій податкової інспекції.

У зв'язку з цим суд дійшов висновку, що акт перевірки №001613 від 05.09.07р., як доказ у справі, одержано з порушенням закону.

Відповідно до частини 3 статті 70 КАС України докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги.

На підставі наявних у справі доказів і відповідно до вимог ст.ст.69,70,86 КАС України судом  не приймається акт перевірки №001613 від 05.09.2007р. як доказ встановлення факту порушення позивачем п.1,2,9,13 ст.3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», оскільки він одержаний з порушенням закону.

Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, яким є відповідач, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.                          Відповідно до ст.4 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», органи податкової служби є органами виконавчої влади, отже зобов'язані діяти виключно в межах повноважень і у спосіб, передбачений законом.

Згідно з ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте, доказів правомірності і законності дій відповідача при проведенні перевірки, а також обґрунтованості спірного рішення про застосування штрафних санкцій, відповідачем суду не надано.

При таких обставинах справи факт вказаних у спірному рішенні ДПІ в м.Ялта порушень позивачем слід вважати неналежно встановленим, отже застосування до позивача рішенням №0008122303 від 01.10.07р. фінансових санкцій в сумі 1880,00грн. не законно, що є підставою для визнання незаконним спірного рішення в повному обсязі.

Викладене є підставою для задоволення позовних вимог ТОВ «АРК»2006М» в повному обсязі.

Судові витрати, понесені позивачем,  підлягають стягненню на його користь у розмірі 3,40грн. з Державного бюджету України на підставі ч.1 ст.94 КАС України.

           В судовому засіданні  03 червня 2008 року оголошена вступна та резолютивна частини постанови. Повний текст постанови підписано 06 червня 2008 року.

           На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2,17,69,70,71,86, 94, 98, 122, 158–163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

1.            Позов задовольнити в повному обсязі.

2. Визнати незаконним  рішення Державної податкової інспекції в м.Ялта від 01.10.2007р. №0008122303 про застосування до ТОВ «АРК»2006М» штрафних (фінансових) санкцій в сумі 1880,00грн.

4. Стягнути з Державного бюджету України на користь ТОВ «АРК»2006М» (98637, АР Крим, м.Ялта, вул.Красних Партизан, буд.7 кв.3, код ОКПО 34836521) 3,40грн. державного мита.

Виконавчий документ видати у встановленому ст..258 Кодексу адміністративного судочинства України порядку після набрання постановою законної сили.

Постанова може бути оскаржена в порядку і строки передбачені ст.186 КАС України.

У разі неподання заяви про апеляційне оскарження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення.

Якщо після подання заяви про апеляційне оскарження апеляційна скарга не подана, постанова вступає в закону силу через 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Копію постанови направити на адреси сторін рекомендованою кореспонденцією.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Привалова А.В.