Постанова

від 02.04.2008 по справі 8/48/08

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

8/48/08

У к р а ї н а

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

  ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

02.04.08                                                                                               Справа №8/48/08

Колегія суддів Запорізького апеляційного господарського суду у складі:

Головуючий суддя Колодій Н.А. судді  Колодій Н.А.    , Зубкова Т.П.  , Шевченко Т. М.

при секретарі: Акімова Т.М.

За участю представників:

позивача: Нєдов І.М. – довіреність №1 від 03.01.2007 року;;   

відповідача: Кукурудз Р.О. – довіреність б/н від 01.04.2008 року;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Підприємства Запорізького обласного відділення громадської організації «Українська спілка інвалідів – УСІ «Життя», м. Запоріжжя  

на рішення господарського суду Запорізької області від 15.02.2008р. у справі № 8/48/08

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод Автоштамп»,                              м. Олександрія Кіровоградська область

до відповідача: Підприємства Запорізького обласного відділення громадської організації «Українська спілка інвалідів – УСІ «Життя», м. Запоріжжя  

про стягнення суми

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Завод Автоштамп», м. Олександрія звернулось до господарського суду Запорізької області із позовною заявою про стягнення з Підприємства Запорізького обласного відділення громадської організації «Українська спілка інвалідів – УСІ «Життя», м. Запоріжжя 37500грн. основного боргу за договором №055 від 04.09.2006р., 4025,61грн. – втрат від інфляції, 675грн. – 3% річних, 23581,25грн. пені.  

          Розглянувши справу по суті, господарський суд Запорізької області своїм рішенням від 15.02.2008р. у справі № 8/48/08 (суддя Попова І.А.) позовні вимоги задовольнив у повному обсязі.     

          Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Підприємство Запорізького обласного відділення громадської організації «Українська спілка інвалідів – УСІ «Життя»,                         м. Запоріжжя звернулось з апеляційною скаргою. Вважає, що рішення господарського суду не  відповідає закону та не є обґрунтованим. Зазначає, що позивач відмовився  від  прийняття виконання боржником  обов'язку перерахування грошових коштів відповідно до договору і зажадав замість цього відшкодування збитків. При цьому позовні вимоги обґрунтовані приписами статей які визначають загальні умови виконання зобов'язань, а  відтак  безпідставні. Позовні вимоги в частині інфляційних втрат та 3% річних заявлені на підставі ст.625 ЦК України, яка не поширюється на випадки, коли кредитор відмовився від прийняття виконання боржником зобов'язання. Тобто, інфляційні втрати та 3% річних не враховуються у складі збитків відповідно до ст.22 ЦК України, ст.225 ГК України. Крім того, на думку заявника, 3% річних передбачені ст.625 ЦК України, сплаті не підлягають, оскільки сторонами у договорі погоджено інший розмір процентів. Такий розмір заявник вважає узгодженим у п.5.3 договору. Вказує, що розмір пені має бути обмежений відповідно до вимог Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» - двома обліковими ставками НБУ. Просить змінити рішення господарського суду, стягнути з відповідача на користь позивача 37500грн. збитків, 1957,91 грн. пені, в решті позовних вимог відмовити.

          Скарга відповідача прийнята до розгляду та призначена до слухання 02.04.2008р.

          Позивач у справі, у відзиві на апеляційну скаргу зазначає, що втрата інтересу, про який йдеться у претензії №24/04/1, в даному випадку слід розглядати як, відмову кредитора від виконання свого зобов'язання у правовідношенні по подальшій попередній оплаті згідно договору №055. Наслідком прострочення відповідача, який не здійснив оплату, є неможливість позивача виконати своє зобов'язання по поставці відповідачу однієї жниварки зернової навісної ЖЗНД-6,3 згідно договору №055 від 04.09.2006р.  Зазначає, що відповідно до ч.2 ст.551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений й у договорі.    

Розпорядженням першого заступника голови Запорізького апеляційного господарського суду №617 від 01.04.2008р. справу призначено до розгляду у складі колегії: головуючого – Колодій Н.А., суддів: Зубкова Т.П., Шевченко Т.М.

За клопотанням представників сторін, розгляд справи вівся без застосування технічних засобів фіксації судового процесу. За їх згодою в судовому засіданні 02.04.2008р.  оголошено вступну та резолютивну частини постанови.  

           Проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, колегія суддів  частково  погоджується з доводами апеляційної скарги, а   відтак  знаходить правові  підстави для зміни рішення виходячи  з  наступного.

          Як вбачається із матеріалів справи, 04.09.2006р. між ТОВ «Завод Автоштамп» (продавець) та підприємством Запорізького обласного відділення громадської організації (ПЗОВГО) “Українська спілка інвалідів –УСІ” “Життя” (покупець) було укладено договір №055 (а.с.10). Відповідно до умов зазначеного договору  продавець зобов'язався продати у власність покупця наступну продукцію: жатка зернова навісна ЖЗНД-6,3 (1 од.) вартістю 50000грн. (з ПДВ), піддиральник валковий навісний ПВНС-3,4 (2 од.) вартістю 50000 грн., а покупець зобов'язався прийняти вказану продукцію та оплатити її вартість. Загальна вартість договору складає 100000 грн.  в т. ч. ПДВ.

          Відповідно до п.3.2 договору, розрахунки за договором повинні здійснюватись наступним чином:

-          25% вартості продукції сплачується на протязі п'яти днів з моменту підписання  договору;

-          10% вартості продукції повинні бути сплачені до 31.01.2007р.;

-          10% вартості продукції повинні бути сплачені до 28.02.2007р.;

-          20% вартості продукції повинні бути сплачені до 31.03.2007р.;

-          20% вартості продукції повинні бути сплачені до 30.04.2007р.;

-          15% вартості продукції повинні бути сплачені до 31.05.2007р.;

Розділом 4 договору №055, сторони передбачили строки та порядок поставки.

          Як вірно встановлено господарським судом, Продавець зобов'язався поставити продукцію: одну жниварку зернову навісну ЖЗНД –6,3 і два підбирачі валкових навісних ПВНС –3,4 протягом 5 днів з моменту надходження 25% вартості продукції на розрахунковий рахунок позивача.

Спірні правовідносини сторін ґрунтуються на договорі №055  від 04.09.2006р., який за своєю правовою природою  є   договором поставки.

          Відповідно до ст.712 ЦК України, за договором поставки, продавець (постачальник),  який здійснює  підприємницьку  діяльність,  зобов'язується  передати  у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших  цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним,  домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

          До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

          На підставі залучених до справи документів, суд обґрунтовано дійшов висновку, що за наказ-накладними № 89 від 15.09.2006р. та №85 від 07.09.2006р. (а.с.12), Покупець отримав від Продавця товар: два підбирачі валкових навісних ПВНС –3,4 на загальну суму 50000грн., отримання якого підтверджується довіреностями серії ЯМЕ №736206 від 07.09.2006р. та серії ЯМЕ №736207 від 14.09.20006р., виданими уповноваженій особі відповідача. Факт отримання товару на зазначену суму відповідачем посвідчується  накладними та визнається безпосередньо самим відповідачем (а.с.13-14).

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов  договору  та  вимог  цього  Кодексу,  інших актів цивільного законодавства,  а за відсутності таких умов та вимог -  відповідно до   звичаїв   ділового  обороту  або  інших  вимог,  що  звичайно ставляться. Аналогічна норма міститься в ст. 193 Господарського кодексу України.

Відповідач в порушення умов договору за отриманий товар оплату здійснив частково на суму 12500, що підтверджується банківськими виписками від 07.09.2006 та 14.09.2006р. (а.с.15-16), тим самим заборгувавши позивачу 37 500 грн. (50000-12500).

Оскільки доказів оплати отриманого товару  у повному обсязі відповідач суду не надав, позовні вимоги про стягнення 37500грн. основного боргу є обґрунтованими та  підлягають задоволенню.

           Згідно ч. 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також                  3 проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що господарський суд обґрунтовано задовольнив позовні вимоги про стягнення з відповідача 4025,61грн. втрат від інфляції  нарахованих з травня по листопад та 675 грн. – 3 % річних нарахованих з травня по листопад 2007 року. Розрахунок судом перевірено.

Колегія  суддів  вважає  необґрунтованими   доводи  заявника  апеляційної  скарги  з приводу  неправомірного  задоволення  судом  вимог  про стягнення  основного боргу, річних  та  суми   інфляції,  оскільки після відмови  позивача  від прийняття виконання   боржником  своїх  зобов'язань, кредитор  мав  право стягувати лише  збитки. Доводи апелянта  спростовуються  фактичними обставинами справи.

Як  встановлено  матеріалами справи, претензією №24/04/1 від 24.04.2007р. позивач повідомив відповідача про часткову  відмову  від прийняття зобов'язань у зв'язку з прострочкою відповідача та   втратою інтересу. В   претензії позивач  відмовився від виконання  свого зобов'язання в частині передачі за договором №055 у власність відповідача жатки зернової навісної ЖЗНД-6,3 за ціною 50000грн; вимагав погашення основної заборгованості у розмірі 37500грн. за вже  переданий  товар та  виплати  відсотків за простроченими сумами у розмірі 23 425грн.

Як видно з вимог претензії, позивач  не відмовлявся від прийняття   від боржника  виконання  зобов'язання  в частині  оплати  поставленої  йому   сільгосптехніки, а лише  відмовився  від  подальшої поставки.  Таким    чином, у боржника  залишається  обов'язок  виконати грошове  зобов'язання, а відтак   кредитором  (позивачем)  правомірно застосована  відповідальність за невиконання грошового  зобов'язання.

Разом  з тим  колегія  суддів  не погоджується з рішенням  місцевого суду  в частині   задоволення    в повному обсязі  вимог   позивача  про стягнення  пені.

Статтею 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (ч. 2 ст. 217 ГК України).

Згідно ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

          Пунктом 6  ст. 231  ГК України визначено, що штрафні  санкції  за  порушення  грошових  зобов'язань  встановлюються  у відсотках, розмір яких визначається  обліковою ставкою  Національного   банку України, за увесь  час користування чужими  коштами, якщо інший  розмір  відсотків не  передбачено  законом  або  договором.

          За розрахунком, викладеним у позовній заяві, позивачем за період з  11.09.2006р. по 24.04.2007р. нарахована  пеня у розмірі 23581,25грн. із розрахунку  0,5 %  від  суми боргу  за кожен  день  прострочки. ( п. 5.1  Договору)

          Колегія  суддів   вважає, що  заявлений  до стягнення  розмір  пені   суперечить вимогам ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

          Відповідно до зазначеної норми, розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Тобто, законодавцем обмежено розмір пені, який  підлягає стягненню за порушення грошового зобов'язання,  подвійною обліковою ставкою НБУ, що  діяла в період, за який  нараховується  пеня.  

          У відповідності до приписів п. 6 ст. 232  ГК України  нарахування  штрафних  санкцій  за прострочення виконання  зобов'язання, якщо  інше не встановлено  законом  або  договором, припиняється  через  шість  місяців  від  дня, коли  зобов'язання  мало  бути  виконано.

Як  зазначалося  вище, відповідач  відповідно до п. 3.2  Договору мав оплатити  товар протягом 5-ти днів з дня  підписання договору (04.09.2006р.), тобто до 09.09.2006р.

Отже, граничний  строк оплати  товару – 09.09.2006р.  

Таким  чином, згідно п. 6 ст. 232 ГК України, позивач мав право на нарахування  пені за перші шість місяців, починаючи з  10.09.2006р.

Позивач  просить стягнути пеню за період з 11.09.2006 р. по 24.04.2007р., що  не суперечить  вимогам  п.6 ст. 232 ГК  України.

За заявлений  період пеня, з урахуванням обмежень, встановлених ЗУ «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», складає 1957,91грн.   Вимоги   позивача  в частині  стягнення   пені підлягають  частковому  задоволенню  у  розмірі 1 957,91 грн. В  решті   заявлених  вимог про стягнення пені  слід відмовити.

          Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

          Оскільки доводи заявника апеляційної скарги колегія  суддів визнала  обґрунтованими лише  в частині, апеляційна скарга  задовольняється частково.

          Відповідно до приписів ст. 49 ГПК України, судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 101-105 Господарського процесуального кодексу України,  Запорізький апеляційний господарський суд –

ПОСТАНОВИВ:

          Апеляційну скаргу Підприємства Запорізького обласного відділення громадської організації «Українська спілка інвалідів – УСІ «Життя», м. Запоріжжя, задовольнити частково.

          Рішення господарського суду Запорізької області від 15.02.2008р. у справі                         № 8/48/08 – змінити.

Резолютивну  частину рішення викласти в наступній редакції:

              «Позов  задовольнити частково.

               Стягнути з Підприємства Запорізького обласного відділення громадської організації «Українська спілка інвалідів – УСІ «Життя», (69050, м. Запоріжжя, вул. Космічна, 118а, ЄДРПОУ 31968002) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод Автоштамп» (28000, Кіровоградська область м. Олександрія, пров. Б. Йогансона, 1, ЄДРПОУ 33423425) 37500 грн.  основного  боргу,  4025,61 грн.  втрат від інфляції, 675 грн. – 3 % річних, 1957,91 грн. пені, 441,59 грн. державного мита,  79,21 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення  судового процесу. Видати наказ. В решті  позову відмовити.».

         Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод Автоштамп» (28000, Кіровоградська область м. Олександрія, пров. Б. Йогансона, 1, ЄДРПОУ 33423425) на користь Підприємства Запорізького обласного відділення громадської організації «Українська спілка інвалідів – УСІ «Життя», (69050, м. Запоріжжя, вул. Космічна, 118а, ЄДРПОУ 31968002)  108,11  грн.  державного мита за апеляційною  скаргою. Видати наказ.

         Видачу відповідних наказів із зазначенням необхідних реквізитів доручити господарському суду Запорізької області.

Головуючий суддя Колодій Н.А.

 судді  Колодій Н.А.  

 Зубкова Т.П.  Шевченко Т. М.