Постанова

від 09.06.2008 по справі 4/182

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

4/182

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Кіровоградської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

          "09" червня 2008 р.       Справа №  4/182

   Господарський суд Кіровоградської області в складі судді Хилька Ю.І. за участю секретаря судового засідання Волоткевича А.В. розглянув у відкритому судовому засіданні справу № 4/182

за позовом: Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, 25009, м. Кіровоград, вул. 50 років Жовтня, 7А,

до відповідача: Комунального підприємства "Управління будинками", 28600, Кіровоградська область, смт. Устинівка, вул. Ювілейна, 2,

про стягнення 3 151,29 грн.

Представники:

від позивача - Шевченко Н.С., довіреність № 04-04/3357

від відповідача - участі не брали. Про час та місце розгляду справи належним чином повідомлені у відповідності до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України. Рекомендоване поштове відправлення вручене відповідачу 16.05.2008 року за № 3146269.

час прийняття постанови: 14 год. 30 хв.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представника позивача, факти та відповідні їм правовідносини між сторонами спору, господарський суд, -

                                               ВСТАНОВИВ:

Позивач наполягає на тому, що згідно зі звіту „Про зайнятість та працевлаштування інвалідів”, наданого відповідачем до відділення Фонду, на підприємстві відповідача повинно працювати 1 інвалід, а не було працевлаштовано жодного.

Таким чином, на думку позивача, відповідачем не створено 1 робоче місце для працевлаштування інвалідів і виходячи з середньорічної заробітної плати в розмірі 5 454 грн. 55 коп. та враховуючи середньооблікову кількість штатних працівників облікового складу 11 осіб, сума штрафних санкцій складає: 2 727 грн. 28 коп.

Письмовий відзив на позовні вимоги відповідач суду не надав, своїм процесуальним правом на участь у судовому засіданні не скористався.

Дослідивши письмові докази по справі, проаналізувавши нормативні документи, які регулюють спірні правовідносини, доводи позивача щодо обґрунтування своєї позиції, господарський суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю з наступних підстав:

Як обґрунтовано посилається позивач в заявленому позові, статтями 19 і 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів" із змінами, внесеними Законом України № 2606-111 від 05.07.2001року "Про внесення змін до Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", який вступив в дію 01.08.2001(в редакції що діяла на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що для підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює 25 чоловік – у кількості одного робочого місця.

Відповідно до статті 20 Закону України "Про внесення змін до Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 05.07.2001 року, підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Порядок сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 року № 1767 (далі - Порядок).

Відповідно до пунктів 2-5 вищезазначеного Порядку, підприємства, на яких працює 15 і більше чоловік, реєструються у відділеннях Фонду за своїм місцезнаходженням і щороку, не пізніше 1 лютого, подають до відділень звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою, що затверджується Держкомстатом.

Підприємства, де кількість працюючих інвалідів менша від установленого нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” сплачують відповідним відділенням Фонду штрафні санкції самостійно, 15 квітня року, що настає за звітним. Суми штрафних санкцій перераховуються підприємствами в дохід державного бюджету на рахунки органів Державного казначейства, відкриті в установах Національного банку чи в установах комерційних банків.

Суми штрафних санкцій визначаються у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Таким чином відповідач повинен був перерахувати штрафні санкції за 2006 рік у розмірі 2 727 грн. 28 коп. самостійно до 15.04.2007 року згідно до звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2006 рік.

Відповідач своєчасно 27.12.2006 року подав звіт, але самостійно не сплатив адміністративно-господарські санкції в указаний термін, тому станом на 13.05.2008 року за ним нараховується заборгованість по сплаті адміністративно-господарських санкцій до відділення на суму 2 727 грн. 28 коп.

Натомість, як вбачається із Звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2006 рік відповідач не зазначив кількість інвалідів-штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” в кількості 1 особи, але визнав, що на підприємстві не працювали особи, яким відповідно до законодавства встановлена інвалідність, однак самостійно е обрахував суму адміністративно-господарських санкцій, (а.с. 8).

Фактично вказаний звіт судом розцінюється як узгоджене відповідачем зобов'язання перед позивачем про необхідність оплати штрафних санкцій за нестворене 1 робоче місце в 2006 році виходячи з середньооблікової кількості штатних працівників в кількості 11 осіб та фонду оплати праці штатних працівників 60 тис. грн.

Поряд з цим, господарським судом приймається до уваги, що відповідачем взагалі не приймались заходи для створення робочого місця для працевлаштування інваліда, зокрема, не розроблено та не затверджено посадову інструкцію про робоче місце інваліда, не проведені загальні збори з питання створення робочого місця для працевлаштування інваліда.

Будь-яких інших доказів про вжиття заходів для створення робочого місця для 1 особи, якій згідно законодавства встановлена інвалідність та її працевлаштування відповідач суду не надав.

Господарським судом звертається увага на те, що відповідачем не виконувались вимоги наказу Державного комітету статистики № 244 від 06.07.1998 р., яким затверджена форма статистичної звітності № 3-ПН "Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад)", який повинен подаватись підприємствами, установами та організаціями щомісячно на адресу державної служби зайнятості.

При вирішенні спору господарським судом враховується, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Такий обов'язок покладено на органи працевлаштування, перелічені в ч. 1 ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Висновок про правомірність вимог позивача суд також робить на підставі системного аналізу отриманих доказів по справі. Так судом встановлено, що відповідно до середньо облікової чисельності штатних працівників (11 осіб) відповідач у 2006 році мав створити 1 робоче місце для працевлаштування інвалідів, а фактично не створив та не працевлаштував на створені робочі місця жодного.

За приписом ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Враховуючи, що відповідачем не надано доказів вжиття ним вичерпних заходів для недопущення правопорушення та не спростовано надані позивачем докази про наявність правопорушення, господарський суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають до повного задоволення враховуючи наступне.

Виходячи з припису пункту першого Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів (далі Положення) затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.95 року № 314, зі змінами та доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 10.01.02 року № 19, робоче місце інваліда - це окреме робоче місце, або ділянка виробничої площі на підприємстві, в установі та організації, не залежно від форм власності та господарювання, де створенні необхідні умови для праці інваліда. Робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда (п. 3). Підприємства повинні розробляти заходи щодо створення робочих місць для інвалідів і включати їх до колективного договору (п. 5). Таким чином, створеним робочим місцем є те, яке введено в дію шляхом працевлаштування інваліда. Закон зобов'язує відповідача відповідно до встановленого нормативу, створити робочі місця для праці інвалідів, зазначити їх у колективному договорі і інформувати центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення, та відділення Фонду соціального захисту інвалідів. Відповідач не створив робочі місця для інвалідів і повинен нести відповідальність за ст. 20 Закону.

За ст. 19 Закону керівники підприємств, установ і організацій, не залежно від форм власності і господарювання у разі не забезпечення зазначених нормативів несуть відповідальність у встановленому законом порядку. А в разі коли кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, то відповідальність покладається на підприємства у вигляді щорічної сплати штрафних санкцій, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на підприємстві за кожне робоче місце не зайняте інвалідом.

Отже, господарським судом безспірно встановлено, що відповідачем не було створено одне робоче місце для працевлаштування інваліда і не було введено в дію це робоче місце шляхом працевлаштування на ньому інваліда.

Поряд з цим, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо професійної і трудової реабілітації інвалідів" який набрав чинності з 01.01.2006 року і фактично діяв в період виникнення спірних правовідносин, встановлено наступне.

У Законі України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" частину другу статті 1 викладено в такій редакції: "Центральні і місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи і організації (незалежно від форм власності і господарювання, виду діяльності і галузевої належності), їх філії, відділення, представництва, що ведуть окремий облік результатів фінансової та господарської діяльності, банки та інші фінансові установи, фізичні особи, які використовують найману працю, а також представництва іноземних юридичних осіб (у тому числі міжнародних організацій), які використовують працю найманих працівників - громадян України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, залучають представників громадських організацій інвалідів до підготовки рішень, що стосуються інтересів інвалідів";

статті 19 і 20 викладено в такій редакції:

Стаття 19. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним.

До виконання підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, нормативу робочих місць, визначеного згідно з частиною першою цієї статті, може бути зараховано забезпечення роботою інвалідів на підприємствах, в організаціях громадських організацій інвалідів шляхом створення господарських об'єднань підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, та підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів з метою координації виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та  соціальних завдань.

Керівники підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, у разі незабезпечення виконання нормативів робочих місць для працевлаштування інвалідів, неподання Фонду соціального захисту інвалідів звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів несуть відповідальність у встановленому законом порядку.

Норматив робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, порядок його встановлення визначаються виключно цим Законом. Якщо іншими законами встановлюються нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, або порядок їх встановлення, відмінні від зазначених у цьому Законі, застосовуються положення цього Закону.

Стаття 20. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів).

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

У разі несплати адміністративно-господарських санкцій або пені чи неможливості їх сплати за рішенням господарського суду їх стягнення в примусовому порядку може бути звернено на майно

підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, в порядку, передбаченому законом.

Спори, що виникають із правовідносин за статтями 19, 20 цього Закону, вирішуються Фондом соціального захисту інвалідів або в судовому порядку. Фонд соціального захисту інвалідів, його відділення мають право захищати свої права та законні інтереси, у тому числі в суді".

Позивачем правильно проведено розрахунок заборгованості відповідача за нестворене робоче місце для працевлаштування інваліда в 2006 році на суму 2727 грн. 28 коп.

Крім того, відповідно до Порядку нарахування пені та її сплати, затвердженого Міністерством праці та соціальної політики України № 223 від 15.05.2007 року порушення строку сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені, розмір якої обчислюється виходячи із 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діє на момент подання позовної заяви. Таким, чином до стягнення підлягає пеня в розмірі 424 грн. 01 коп. за період з 16.04.07р. по 08.05.2008 року включно.

За таких обставин відповідач повинен сплатити 2 727 грн. 28 коп. заборгованості з відрахувань цільових коштів на створення робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів та пеню за несвоєчасну сплату штрафних санкцій в розмірі 424 грн. 01 коп. Розмір та наявність заборгованості по сплаті адміністративно-господарських санкцій повністю підтверджується дослідженими у судовому засіданні матеріалів справи: Положенням про Кіровоградське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (а.с.6- 7), Звітом про зайнятість та працевлаштування інвалідів (а.с. 8), Довідкою головного управління статистики в Кіровоградській області № 14-4146 від 20.05.2008 року. Згідно довідки Устинівського районного центру зайнятості № 229 від 05.06.2008 року відповідач протягом 2006 року не подав звітів щодо наявності місць для працевлаштування інвалідів.

Фонд соціального захисту інвалідів відповідно до покладених чинним законодавством України на нього завдань здійснює контроль за виконанням суб'єктами господарювання чотирьохвідсоткового нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, в тому числі шляхом стягнення в судовому порядку адміністративно-господарських санкцій за невиконання ними такого нормативу в розмірі середньорічної заробітної плати працівника за кожне незайняте робоче місце інвалідам згідно ст.ст. 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Враховуючи правовий статус Фонду соціального захисту інвалідів, господарський суд прийшов до переконання про необхідність розглянути спір по суті в порядку Кодексу адміністративного судочинства України враховуючи наступне. Відповідно до пункту 6 Прикінцевих та Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, до початку діяльності окружних та апеляційних адміністративних судів адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України 1991 року, вирішують відповідні місцеві та апеляційні господарські суди за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України).

Визначення поняття "справа адміністративної юрисдикції" наведено у статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, під якою розуміється переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією з сторін є суб'єкт, що здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Тобто справою адміністративної юрисдикції може бути переданий на вирішення адміністративного суду спір, який виник між двома (кількома) конкретними суб'єктами суспільства стосовно їхніх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єктів, а ці суб'єкти відповідно зобов'язані виконувати вимоги та приписи такого владного суб'єкта.

Поняття "суб'єкт владних повноважень" визначено у статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України - це органи державної влади, орган місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства.

Відтак необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення цим суб'єктом владних управлінських функцій, причому ці функції повинні здійснюватися відповідним суб'єктом саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.

Визначившись з питанням щодо правовідносинами між учасниками спору про віднесення їх до таких, які підлягають до розгляду за правилами Кодексу адміністративного судочинства України, провівши розгляд адміністративної справи за правилами Кодексу адміністративного судочинства України, господарський суд враховує особливість вказаного Кодексу стосовно презумпції винності суб'єкта владних повноважень та приписи ст. 71 КАС України про обов'язок доказування кожною стороною обставин на яких ґрунтуються їх вимоги та заперечення, приходить до переконання, що позивачем надано безспірні докази про наявність правопорушення з боку відповідача, наданими позивачем доказами доведено сам факт скоєного правопорушення, тобто порушення його права.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 94, 160, 162, 163, 167, 186, п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, господарський суд, -

                                              П О С Т А Н О В И В :

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Стягнути з Комунального підприємства "Управління будинками", 28600, Кіровоградська область, смт. Устинівка, вул. Ювілейна, 2 (р/р 2600501131 Устинівське відд. ОБ м. Кіровоград, МФО 323947, код 32730149) на користь Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів,       м. Кіровоград, вул. 50 років Жовтня, 7а (р/р 31214230700423 УДК в Устинівському районі Банк: Головне Управління Держказначейства в Кіровоградській області, МФО 823016, код 23093814) заборгованість по сплаті штрафних санкцій в розмірі 3 151, 29 грн., з яких 2 727 грн. 28 коп. безпосередньо штрафні санкції та 424 грн. 01 коп. пеня за несвоєчасну сплату штрафних санкцій.

Після набрання судовим рішенням законної сили, за заявою стягувача, буде виданий виконавчий лист.

Сторони мають право оскаржити в апеляційному порядку постанову в порядку і строки відповідно до ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України. Про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Заява про апеляційне оскарження чи апеляційна скарга, подані після закінчення строків, встановлених цією статтею, залишаються без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.

Постанова виготовлена в повному обсязі 12 червня 2008 року.

           Суддя

  Ю. І. Хилько