Рішення

від 19.06.2008 по справі 3/13пд

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

3/13пд

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.06.08                                                                                 Справа № 3/13пд.

За позовом

Приватного підприємства "Торговий дім "СеВер", с. Чернухино Перевальського району Луганської області

до Відділу реклами Луганської міської ради, м. Луганськ

про скасування додаткової угоди до договору

                                                                                                     Суддя Доманська М.Л.

у присутності представників сторін:

від позивача: Гончаров А.А. (дов. від 18.06.08 № 7),

від відповідача: Яловєг О.Г. (дов. від 26.02.07),

встановив:

Суть спору: позивачем заявлено вимогу скасувати укладену між сторонами у справі  додаткову угоду від 01.08.06 № 001 до договору від 23.01.06 № 282, тому що ніякого волевиявлення при підписанні угоди не було, а був тільки диктат однієї більш сильної сторони.  

Відзивом на позовну заяву від 03.06.08 № 01-16/304, зданим у засіданні суду 05.06.08, відповідач у справі проти позову заперечує, з підстав, викладених у відзиві, посилаючись , крім іншого, на те, що відповідний договір та  додаткова угода до нього виконувались сторонами, що додаткова угода відповідає вимогам закону.

Дослідивши обставини справи, надані  матеріали, суд  прийшов до наступного.

За позовною заявою позивач посилається на наступне: між позивачем у справі та Управлінням архітектури та містобудування Луганської міської ради підписаний договір від 23.01.06 № 282 зі строком дії до 24.01.11, за умовами якого „Робочий орган” (Управлінням архітектури та містобудування Луганської міської ради) передає, а „Коримстувач” приймає по акту приймання-передачі у тимчасове платне користування місця, що перебувають у комунальній власності територіальної громади м.Луганська для розташування рекламного засобу за адресою: вул.Ватутіна (в районі будинку № 1,кафе-бару „Плазма”), загальна плата визначалась згідно з  Порядком встановленим рішенням виконавчого комітету Луганської міської ради та складала за місяць 275 грн. 40 коп.

Листом від 02.08.06 № 01-10/1639 позивача у справі було повідомлено, що на підставі рішення виконавчого комітету Луганської міської Ради від 12.07.06 № 147 „Про порядок плати за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів, що перебувають у комунальній власності територіальної громади м.Луганська” необхідно укласти додаткову угоду від 01.08.06 № 001 до договору від 23.01.06 № 282, проект якої був направлений позивачеві із вказаним листом. За умовами додаткової угоди від 01.08.06 № 001 до договору від 23.01.06 № 282, крім іншого, збільшилась плата за тимчасове користування місцем для розташування рекламного засобу, і п.3.2 договору був змінений сторонами та викладений у наступній редакції: „Розмір плати за всі надані у користування місця визначається відповідно до Порядку плати за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів, що перебувають у комунальній власності  територіальної громади м.Луганська, затвердженого рішенням виконавчого комітету Луганської міської Ради від 12.07.06 № 147 та складає суму 979 грн. 20 коп. на місяць”.

Позивач посилається на те, що був вимушений підписати вказану додаткову угоду під загрозою розірвання договору від 23.01.06 № 282.

Крім того, позивач зазначає, що таке велике підвищення розміру плати за договором є незаконним на підставі судового рішення.

На підставі викладеного, ст.54,56, 57, 61 ГПК України, п.4 ст.179 Господарського кодексу України, позивач просить скасувати укладену між сторонами у справі  додаткову угоду від 01.08.06 № 001 до договору від 23.01.06 № 282, тому що ніякого волевиявлення при підписанні угоди не було, а був тільки диктат однієї більш сильної сторони.  

Відповідач проти позову заперечує з підстав, викладених у відзиві .

Оцінивши доводи сторін та обставини справи у їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають до задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Керуючись ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Правовідносини сторін регулюються Законом України „Про рекламу”, Постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.03 №2067 „Про затвердження типових правил розміщення зовнішньої реклами”, нормами Цивільного та Господарського кодексів України.

Закон України „Про рекламу” визначає засади рекламної діяльності в Україні, регулює відносини, що виникають у процесі виробництва та споживання реклами.

Статтею 16 вищевказаного Закону передбачено, що розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах проводиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад та в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Типові правила розміщення зовнішньої реклами затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.03 №2067.

Пунктом 32 типових правил встановлено порядок визначення плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів і порядок оформлення цих правовідносин - на договірних засадах.

Стаття 12 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, у даному випадку Законом України „Про рекламу”, Типовими правилами розміщення зовнішньої реклами, Цивільним та Господарським кодексами України.

Вищевказаним Законом та Правилами не визначено порядок укладення договорів з предмету тимчасового користування місцем розташування зовнішньої реклами, тому у даному випадку до цих відносин застосовуються норми Цивільного та Господарського кодексів України.

Стаття 648 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст договору, укладеного на підставі правового акту органу державної влади, органу місцевого самоврядування, обов'язкового для сторін договору, має відповідати цьому акту.

Подібне викладається і в п.3 ст.184 Господарського кодексу України. Пункт 4 ст.179 Господарського кодексу України визначає, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, а п.7 цієї статті визначає, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Умови  договору від 23.01.06 № 282 щодо порядку та розміру оплати мають ґрунтуватись на положеннях Порядку, встановленого рішенням виконавчого комітету  Луганської міської Ради (ст.648 Цивільного кодексу України).

До суду не надано доказів того, що при підписанні додаткової угоди до договору від 23.01.06 № 282 (у тому числі з питань порядку та розміру оплати) відсутне було вільне волевиявлення позивача у справі. Навпаки позивач зазначає, що він міг би не підписувати відповідної додаткової угоди,  але ж тоді йшла мова про розірвання договору від 23.01.06 № 282 з ініціативи Управління архітектури та містобудування Луганської міської ради та демонтаж рекламних конструкцій, що не влаштовувало на той час позивача у справі.

Відповідач у відзиві на позов зазначає, що за договором від 09.09.05р. № 238 між  ним (цесіонарій) та Управлінням архітектури та містобудування Луганської міської ради (цедент) укладено договір відступлення права вимоги, відповідно до якого цедент відступає цесіонарію, а останній набуває право вимоги і стає кредитором за усіма договорами тимчасового користування місцями розташування спеціальних конструкцій (що використовуються для розміщення рекламоносіїв), що перебувають у комунальній власності територіальної громади м.Луганська.

          Відповідно до ст. 129 Конституції України однією з основних засад здійснення судочинства є законність.

          Відповідно до ст. 20 Господарського кодексу України держава забезпечує захист прав та законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів у спосіб та порядок, що визначається цим Кодексом та іншими законами України.

          Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

          Відповідно до п. 2 ст. 16 цього ж Кодексу передбачаються способи захисту порушених прав. Крім того, цією ж нормою передбачено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Позивач у позові наполягає та вимозі скасувати укладену між сторонами у справі  додаткову угоду від 01.08.06 № 001 до договору від 23.01.06 № 282, тому що ніякого волевиявлення при підписанні угоди не було, а був тільки диктат однієї більш сильної сторони.  Заяви в порядку ст.22 ГПК України про зміну предмету позову до суду надано не було.

При цьому, виходячи із змісту положень ст. 20 Господарського кодексу України та ст. 16 Цивільного кодексу України заявлені позивачем вимоги на захист своїх прав не можуть бути способом захисту прав та охоронюваних законом інтересів, оскільки не передбачені законом чи договором.

Таким чином, позивач не позбавлений права захисту порушеного на його погляд права у інший спосіб.

          Так, суд з визначених чинним законодавством підстав та за відповідних умов може визнати угоду недійсною в цілому чи у відповідній частині.

За таких обставин, у задоволені позову слід відмовити із віднесенням судових витрат на позивача.  

          На підставі викладеного, керуючись ст. ст.44,49,  82, 84, 85 ГПК України,  суд

в и р і ш и в :

1.У задоволені позову відмовити.

2.Судові витрати покласти на позивача.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його

підписання, оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України.

          Дата підписання рішення –23.06.08.

Суддя                                                                                               М.Л.Доманська