Рішення

від 29.07.2011 по справі 15/17-2067-2011

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

15/17-2067-2011

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

         "29" липня 2011 р.Справа  № 15/17-2067-2011

Господарський суд Одеської області у складі:

судді                                         Петрова В.С.

при секретарі                            Ільєвій Л.М. .

За участю представників:

від прокуратури -                 Салманова Х.А.,

від позивачів:

1) Одеської міської ради –не з'явився,

2) КП „Одесреклама” –        не з'явився,

від відповідача –                не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Заступника прокурора Київського району м Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради в особі Комунального підприємства „Одесреклама” до Колективної науково-виробничої фірми „Астра” у формі товариства з обмеженою відповідальністю  про стягнення 2625,91 грн., -

                                                          ВСТАНОВИВ:

Заступник прокурора Київського району м Одеси звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою в інтересах держави в особі Одеської міської ради в особі Комунального підприємства „Одесреклама” до Колективної науково-виробничої фірми „Астра” у формі товариства з обмеженою відповідальністю про стягнення за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності 2579,30 грн., у т.ч. основного боргу в сумі 2433,18 грн. та пені в сумі 146,12 грн.,  посилаючись на наступне.

Колективна науково-виробнича фірма „Астра” у формі ТОВ розташувала рекламу за адресою: м. Одеса, вул. Маршала Жукова, 4, у вигляді стаціонарної наземної двосторонньої рекламної конструкції розміром до 5 кв.м, та по вул. Дальницька, 46 у вигляді рекламних односторонніх засобів на стінах будинків та споруд від 2 кв.м до 5 кв.м, згідно укладеного з Бюро естетики міського середовища та зовнішньої реклами виконкому Одеської міської ради договору № 318-п від 01.07.2008 р. на право тимчасового користування місцями для розміщення зовнішньої реклами. Термін дії вказаного договору встановлено до 30.06.2011р.

Саме несплата відповідачем коштів за користування місцем для розміщення зовнішньої реклами стало підставою для звернення прокурора з даним позовом про стягнення вказаних коштів.    

Ухвалою господарського суду Одеської області від 27.05.2011 р. порушено провадження у справі № 15/17-2067-2011 та призначено справу до розгляду в засіданні суду.

В ході розгляду справи прокурором були подані до суду уточнення до позовної заяви, згідно яких прокурором було збільшено суму пені до 204,41 грн. При цьому прокурор зазначив, що КП „Одесреклама” (правонаступник Бюро естетики міського середовища та зовнішньої реклами виконкому Одеської міської ради) 29 березня 2011року здійснило демонтаж рекламних конструкцій КНВФ „Астра” у формі ТОВ, що підтверджується актом проведення демонтажу № 0101 від 29.03.2011р. Відтак, КП „Одесреклама” розрахована сума боргу з серпня 2010 року по березень 2011 р. включно до моменту здійснення демонтажу конструкції. Відтак, прокурор просив суд стягнути з відповідача заборгованість в сумі 2433,18 грн. та пеню в сумі 204,41 грн.  

У судовому засіданні 29.07.2011р. представник прокуратури уточнив позовні вимоги, оскільки в поданих прокурором уточненнях до позовної заяви при зазначенні суми боргу було помилково зазначено суму основного боргу в розмірі 2433,18 грн., тоді як сума боргу  з серпня 2010 року по березень 2011 р. включно до моменту здійснення демонтажу конструкції  складає 2421,50 грн. Відтак, представник прокуратури просив суд стягнути з відповідача заборгованість в сумі 2421,50 грн. та пеню в сумі 204,41 грн.  

Позивач –Одеська міська рада позовні вимоги прокурора підтримує, про що зазначено в клопотанні про розгляду справи за відсутністю представника міськради (а..с 32).

Позивач –КП „Одесреклама” письмових пояснень по суті спору не надано.

Відповідач відзив на позов не надав, також представник відповідача у судові засідання не з'явився, хоча про час та місце розгляду справи відповідач повідомлявся належним чином.

У зв'язку з вказаним відповідно до ст. 75 ГПК України справу розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Заслухавши пояснення представника прокуратури, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до рішення Одеської міської ради № 2234- XXIV від 04.02.2004 р. Бюро естетики міського середовища та зовнішньої реклами є органом, уповноваженим регулювати діяльність, пов'язану з розміщенням зовнішньої реклами у м. Одесі.

В подальшому на підставі рішення Одеської міської ради № 5685-V від 14.04.2010 р. Бюро естетики міського середовища та зовнішньої реклами було реорганізовано шляхом перетворення у Комунальне підприємство „Одесреклама”, яке є повним правонаступником Бюро.

Між тим 01.07.2008 р. між Бюро естетики міського середовища та зовнішньої реклами при управлінні архітектури та містобудування Одеської міської ради (у теперішній час КП „Одесреклама”)  та Колективною науково-виробничою фірмою „Астра” у формі товариства з обмеженою відповідальністю був укладений договір № 318-п на право тимчасового користування місцями для розміщення зовнішньої реклами, згідно якого Бюро надає відповідачу у тимчасове платне користування місця, що перебувають у комунальній власності, для розміщення зовнішньої реклами за адресами і на терміни відповідно до виданих дозволів на розміщення зовнішньої реклами в межах м. Одеси, згідно з Правилами розміщення зовнішньої реклами в м. Одесі у новій редакції, чинними на час видачі дозволів, а користувач –КНВФ „Астра” у формі ТОВ використовує надані місця за цільовим призначенням, сплачує вартість користування  місцями з дня отримання пріоритету або дозволу на розміщення зовнішньої реклами та звільняє у триденний термін місця, на яких термін дії дозволів припинений (закінчився).

До отримання користувачем дозволів на розміщення зовнішньої реклами бюро надає користувачу за його заявою пріоритет на місце розташування рекламного засобу (п. 2.3 договору). За встановлений бюро пріоритет користувач справляє плату за тимчасове користування місцем під розміщення зовнішньої реклами (п. 2.4 договору). Дозволи на розміщення зовнішньої реклами та встановлені пріоритети є невід'ємною частиною цього договору (п. 2.5 договору ).

Відповідно до п. 3.4.3. договору користувач –КНВФ „Астра” у формі ТОВ    зобов'язалась своєчасно та в повному обсязі сплачувати суму за встановлений пріоритет, або за розміщення зовнішньої реклами згідно з дозволами по розрахунковим тарифам, що діють на день сплати.

Згідно п. 4.1. договору плата за користування місцем, що перебуває у комунальній власності, для розміщення зовнішньої реклами, а також за встановлений пріоритет визначається на підставі тарифів, затверджених виконавчим комітетом Одеської міської ради, згідно з переліком конструкцій (чи адресною програмою, яка надається користувачем щомісячно для узгодження), а також бухгалтерського розрахунку.

Пунктом п. 7.1 договору № 318-п від 01.07.2008 р. передбачено, що договір набирає чинність з моменту отримання відповідачем пріоритету чи дозволу на розміщення зовнішньої реклами та діє до моменту закінчення терміну дії пріоритету чи дозволу. Заява на пролонгацію договору подається в Бюро за місяць до моменту закінчення дії дозволу чи пріоритету (п. 7.2).  Згідно заключних положень договору договір діє з 01.07.2008 р. по 30.06.2011 р.

Відповідно до переліку конструкцій, який є доповненням № 1 від 01.07.2008 р. до договору № 318-п від 01.07.2008 р., відповідачем розташовано рекламу за адресами:  м. Одеса, пр-т М.Жукова, 4 - стела (1м х 2м х 2стор., т-0,46м); м. Одеса, вул. Дальницька, 46 -  щит на фасаді (5м х 0,9м х 1стор.). При цьому згідно додатку № 1 до від 01.07.2008 р. до договору № 318-п від 01.07.2008 р. за користування місцем розташування реклами за адресою: м. Одеса, пр-т М.Жукова, 4 (стела) плата становить 292,00 грн./міс. без ПДВ; а за адресою м. Одеса, вул. Дальницька, 46 (щит на фасаді) плата становить 262,49 грн/міс. без ПДВ.

Відповідно до переліку конструкцій, який є доповненням № 2 від 01.10.2010 р. до договору № 318-п від 01.07.2008 р., відповідачем розташовано рекламу за адресою:  м. Одеса, пр-т М. Жукова, 4 (молзавод ) –стела (1м х 2м х 2стор., т-0,46м). Також 01.10.2010 р. сторонами за договором був складений додаток № 2 до договору № 318-п від 01.07.2008 р., яким передбачено, що плата за тимчасове користування місцем для розміщення рекламних конструкцій за адресою: м. Одеса, пр-т М.Жукова, 4 складає 292,00 грн./міс. без ПДВ.

Відповідно до ст. 16 Закону України „Про рекламу” розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах провадиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, та в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 32 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 2067 від 29.12.2003 р., плата за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності, встановлюється у порядку, визначеному органами місцевого самоврядування.

Правила розміщення зовнішньої реклами у місті Одесі, тарифи за право тимчасового користування місцями, які перебувають у комунальній власності міста Одеси для розміщення зовнішньої реклами та форма договору затверджені рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради № 434 від 22.04.2008 р. „Про затвердження Правил розміщення зовнішньої реклами в місті Одесі”.

Відповідно до ст. 648 Цивільного кодексу України зміст договору, укладеного на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, обов'язкового для сторін (сторони) договору, має відповідати цьому акту.

Договір № 318-п від 01.07.2008 р. є спеціальним договором, передбаченим нормами діючого законодавства України про рекламу, форма та зміст якого були затверджені вищевказаним рішенням  виконавчого комітету Одеської міської ради від 22.04.2008 р. № 434,  про що зазначено в преамбулі договору.

Так, згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори.  

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Так, вищевказаний договір є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України) і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання його сторонами.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Ч. 1 ст. 173 ГК України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 1 ст. 174 ГК України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Як вже зазначалось, відповідач зобов'язався своєчасно та в повному обсязі сплачувати суму за встановлений пріоритет або за розміщення зовнішньої реклами згідно з дозволами по розрахунковим тарифам, що діють на день сплати (п. 3.4.3. договору).

До того ж відповідно до п. 3.5 договору № 318-п від 01.07.2008 р. після отримання користувачем дозволу на розміщення зовнішньої реклами плата за користування місцем, що перебуває у комунальній власності проводиться незалежно від того використовує його користувач чи тимчасово не використовує.

Проте, як зазначає прокурор та не спростовано відповідачем, в порушення діючого законодавства та не зважаючи на умови договору, відповідач з серпня 2010 року по березень 2011 року не виконувало свої договірні зобов'язання по сплаті коштів за користування місцем розташування реклами у встановлений строк, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем –КП „Одесреклама”.

При цьому, як встановлено судом, у зв'язку з несплатою відповідачем заборгованості КП „Одесреклама” 29 березня 2011року здійснило демонтаж рекламних конструкцій КНВФ „Астра” у формі ТОВ, що підтверджується актом проведення демонтажу № 0101 від 29.03.2011р.

Відтак, за розрахунком КП „Одесреклама” (а.с. 52) сума боргу відповідача з серпня 2010 року по березень 2011 р. (включно до моменту здійснення демонтажу конструкції –29.03.2011 р.) складає 2421,50 грн., яку прокурор просить суд стягнути з відповідача.

Так, відмовою сплатити позивачу - КП „Одесреклама” вказану суму заборгованості за вище вказаним договором № 318-п від 01.07.2088 р. відповідач порушив умови вказаного договору, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України. Відтак, суд вважає обґрунтованими вимоги прокурора про стягнення з відповідача вказаної суми заборгованості в розмірі 2421,50 грн.

При цьому слід зазначити, що заявлену прокурором до стягнення суму заборгованості відповідач не оспорив, доказів її погашення в матеріалах справи відсутні. Адже частиною другою статті 22 ГПК України передбачено, що сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання тощо; обґрунтовувати свої вимоги і заперечення поданими суду доказами (ч. 2 ст. 43 ГПК України), якими в силу ст. 32 ГПК України є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інших обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

До того ж невиконання зобов'язання або виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (несплата відповідачем плати за користування місцем розташування реклами) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання, зокрема з боку відповідача.

В свою чергу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Як передбачено п. 5.2. договору № 318-п від 01.07.2008 р. на право тимчасового користування місцями для розміщення зовнішньої реклами, у випадку прострочення платежів, передбачених у п. 4.2 цього договору, користувач сплачує на користь Бюро пеню від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діятиме в період за який нараховується пеня.

При цьому, як передбачає частина 1 ст. 551 ЦК України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

За приписами ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Крім того, згідно ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Ч. 1, 2, 4 ст. 217 ГК України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

В силу положень ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Враховуючи те, що відповідачем не були своєчасно виконані зобов'язання за договором № 318-п від 01.07.2008 р. щодо оплати за користування місцями для розміщення зовнішньої реклами, на думку суду, позивачем правомірно нараховано відповідачу пеню в розмірі 204,41 грн. за період з 11.08.2010 р. по березень 2011 р., що заявлена прокурором до стягнення, розрахунок якої додано прокурором до уточнень до позовної заяви від 08.07.2011 р. (а.с. 52) .

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами  захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, є примусове виконання обов'язку в натурі.

Разом з тим слід зазначити, що чинним процесуальним законодавством передбачено право прокурора на звернення до господарського суду в інтересах держави з позовною заявою, в якій прокурор самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відповідно до ст. 36-1 Закону України „Про прокуратуру” представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Підставою представництва у суді інтересів держави - наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою. Формами представництва є: 1) звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб; 2) участь у розгляді судами справ; 3) внесення апеляційного, касаційного подання на судові рішення або заяви про їх перегляд за нововиявленими обставинами. З метою вирішення питання наявності підстав для внесення касаційного подання у справі, розглянутій без участі прокурора, прокурор має право знайомитися з матеріалами справи в суді, робити виписки з неї, отримувати копії документів, що знаходяться у справі. Прокурор самостійно визначає підстави для представництва у судах, форму його здійснення і може здійснювати представництво в будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому процесуальним законом.

Згідно з п. 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 р. № 3-рп/99 у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень ст. 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) положення абзацу 4 ч. 1 ст. 2 Арбітражного процесуального кодексу України в контексті п. 2 ст. 121 Конституції України треба розуміти так, що прокурори та їх заступники подають до арбітражного суду позови саме в інтересах держави, а не в інтересах підприємств, установ і організацій незалежно від їх підпорядкування і форм власності. Прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави, і ця заява, за ст. 2 Арбітражного процесуального кодексу України, є підставою для порушення справи в арбітражному суді.

Згідно п. 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 р. № 3-рп/99 під поняттям "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", зазначеним у частині другій статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України, потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Так, слід зазначити, що Одеська міська рада є уповноваженим державою органом виконавчої влади у спірних правовідносинах, що здійснює повноваження суб'єкта права комунальної власності, права якого порушено з боку відповідача, оскільки спірна сума коштів зараховується до місцевого бюджету. Відтак, суд вважає представництво інтересів позивачів прокуратурою є цілком правомірним та належним чином обґрунтованим.

Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги

Заступника прокурора Київського району м. Одеси обґрунтовані, відповідають вимогам чинного законодавства і фактичним обставинам справи, у зв'язку з чим підлягають задоволенню.

Щодо судових витрат по даній справі господарський суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно ст. 46 ГПК Господарського процесуального кодексу України державне мито сплачується чи стягується в доход державного бюджету України в порядку і розмірі, встановлених законодавством України.

Разом з тим слід зазначити, що порядок сплати державного мита та розмір державного мита передбачені Інструкцією про порядок обчислення та справляння державного мита, затвердженою наказом Головної державної податкової інспекції України № 15 від 22.04.1993 р., та Декретом Кабінету Міністрів України “Про державне мито” від 21.01.1993 р. (зі змінами).

Відповідно до п. 35 вищевказаної Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита з позовних заяв, що подаються до господарських судів, державне мито справляється в розмірах, встановлених пунктом 2 статті 3 Декрету „Про державне мито”.

Згідно ст. 3 вказаного Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито” від 21.01.1993 р. (зі змінами, внесеними п. 21 Перехідних положень Закону України „Про внесення змін до Закону України „Про державний бюджет України на 2005 рік” та деяких інших законодавчих актів України” № 2505-ІV від 25.03.2005 р.) ставка державного мита із позовних заяв майнового характеру встановлюється 1 відсоток ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (102,00 грн.) і не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (25 500,00 грн.), а ставка державного мита із позовних заяв немайнового характеру, в тому числі із заяв про визнання недійсними повністю або частково актів ненормативного характеру 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

З огляду на викладене, позивач при самостійному зверненні до суду із заявленими позовними вимогами мав сплатити до бюджету державне мито в розмірі 102,00 грн. (6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян), а також витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 236 грн., що встановлений Постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 р. № 1258 (зі змінами від 05.08.2009 р.).

Згідно статті 49 Господарського процесуального кодексу України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї державне мито незалежно від результатів вирішення спору. Державне мито, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати державного мита. Витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу при задоволенні позову покладаються на відповідача.

У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.    

Керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44-49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В :

1.          Позов Заступника прокурора Київського району м Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради в особі Комунального підприємства „Одесреклама” до Колективної науково-виробничої фірми „Астра” у формі товариства з обмеженою відповідальністю  про стягнення 2625,91 грн. задовольнити.

2.          СТЯГНУТИ з Колективної науково-виробничої фірми „Астра” у формі товариства з обмеженою відповідальністю (65014, м. Одеса, пр-т М. Жукова, 53; код ЄДРПОУ 19220276; р/р 26000670224551 в АКБ „Укрсоцбанк”, МФО 328016) на користь Комунального підприємства „Одесреклама” Одеської міської ради (65026, м. Одеса, Польський узвіз, 10; код ЄДРПОУ 25830211; р/р 26005312132501 у АКБ „Південний” м. Одеса, МФО 328209) суму боргу за тимчасове користування місцем розташування рекламного засобу в розмірі 2421/дві тисячі чотириста двадцять одна/  грн. 50 коп. та пеню в сумі 204/двісті чотири/грн. 41 коп.

3.          СТЯГНУТИ з Колективної науково-виробничої фірми „Астра” у формі товариства з обмеженою відповідальністю (65014, м. Одеса, пр-т М. Жукова, 53; код ЄДРПОУ 19220276; р/р 26000670224551 в АКБ „Укрсоцбанк”, МФО 328016) до державного бюджету України (Головне Управління Держказначейства України в Одеській області, код ЄДРПОУ 23213460, р/р 31114095700008, МФО 828011, КБК 22090200) держмито в сумі 102/сто дві/грн. 00 коп.

4.          СТЯГНУТИ з Колективної науково-виробничої фірми „Астра” у формі товариства з обмеженою відповідальністю (65014, м. Одеса, пр-т М. Жукова, 53; код ЄДРПОУ 19220276; р/р 26000670224551 в АКБ „Укрсоцбанк”, МФО 328016) до бюджету (Головне Управління Держказначейства України в Одеській області, код ЄДРПОУ 23213460, р/р 31213264700008, МФО 828011, КБК 22050003) витрати на ІТЗ судового процесу в розмірі 236/двісті тридцять шість/грн. 00 коп.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд  протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної  скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.    

                                   Суддя                                                                         Петров В.С.

Повний текст рішення складено та підписано 03.08.2011 р.