Рішення

від 26.05.2008 по справі 991.1-2008

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

991.1-2008

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 103

РІШЕННЯ

Іменем України

26.05.2008Справа №2-15/991.1-2008

За позовом Управління кооперативної торгівлі та ринків Кримспоживспілки (Управління Кримкоопринкторг») (95011, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Самокіша, 30,  ідентифікаційний код 30026756)

До відповідача Азовського споживчого товариства (96178, АР Крим, Джанкойський район, с. Азовське, вул. Леніна, 2, ідентифікаційний код 01757455)

За участю третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору

1) КП Республіканське виробниче - будівельне управління Кримспоживспілки (95000, АР Крим,  м. Сімферополь, 9 км. Московського шосе)

2) Кримська республіканська спілка споживчих товариств (95011, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Самокіша. 30)

Про стягнення 76975,00 грн.

Суддя ГС АР Крим І.А. Іщенко

                                        представники:

Від позивача – Єлисеєва О.А., довіреність № 3 від 09.01.2008 р., у справі

Від відповідача  – не з'явився

За участю третіх осіб – 1) Мажар Г.А., довіреність № 3 від 01.03.2008 ., у справі

                                    2) не з'явився

Обставини справи: Управління кооперативної торгівлі та ринків Кримспоживспілки звернувся до господарського суду з позовом до Азовського споживчого товариства про стягнення з відповідача 76975 грн. заборгованості.

Рішенням Господарського суду АР Крим від 20.03.2007 р. по справі № 2-14/1254-2007 позов задоволено частково.  З Азовського споживчого товариства на користь Управління кооперативної торгівлі та ринків Кримспоживспілки стягнуто 10000,00 грн. заборгованості, 100,00 грн. державного мита та 15,33  грн. витрат на інформаційно–технічне забезпечення судового процесу. В іншій частини позивних вимог – відмовлено.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 06.08.2007 р. по справі № 2-14/1254-2007 апеляційна скарга Азовського споживчого товариства задоволена. Рішення ГС АР Крим від 20.03.2007 р. по справі № 2-14/1254-2007 скасовано, прийнято нове рішення, яким у позові  Управлінню кооперативної торгівлі та ринків Кримспоживспілки відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 18.12.2007 р. касаційна скарга була задоволена часткова, Рішення Господарського суду АР Крим від 20.03.2007 р. по справі № 2-14/1254-2007 та Постанова Севастопольського апеляційного господарського суду від 06.08.2007 р. по справі № 2-14/1254-2007 скасовані, справа передана на новий розгляд до господарського суду АР Крим.

Резолюцією заступника голови господарського суду АР Крим розгляд даної справи доручено судді Іщенко І.А., справі привласнений № 2-15/991.1-2008.

Ухвалою господарського суду АР Крим від 01.02.2008 р. справа була прийнята у провадження, призначена слуханням.

Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем умов договору позики від 13.06.2001 р. б/н та договорів позики б/н від 01.11.2008 р. щодо повернення поворотної фінансової допомоги у розмірі 76975,00 грн. (55000,00 грн. та 21975,00 грн.), в результаті чого за відповідачем склалася заборгованість, що і стало приводом для звернення з відповідним позовом до суду про стягнення заборгованості у розмірі 76975,00 грн. в примусовому порядку.

11.03.2008 р. до господарського суду АР Крим надійшли заперечення представника відповідача, згідно з якими останній з позовними вимогами не погоджується, просить суд у позові відмовити.

07.04.2008 р. до господарського суду АР Крим надійшла заява позивача в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України про уточнення позовних вимог, згідно з якою просить суд стягнути з відповідача 21975,00 грн. Щодо стягнення 55000,00 грн., то з приводу цієї заборгованості господарським судом 21.03.2008 р. було винесено ухвалу про затвердження  мирової угоди у справі 2-28/12651-2007.

17.04.2008 р. до господарського суду АР Крим надійшла заява про зменшення позовних вимог, згідно з якою просить суд стягнути з відповідача 21975,00 грн.

Суд приймає вказані заяви до розгляду,  оскільки це не порушує чиї-небудь права та охоронювані законом інтереси та не суперечить  частині 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України, відповідно якої позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Щодо призначення у справі судової експертизи з приводу визначення розміру заборгованості відповідача, то судом не вбачається необхідності у її призначенні, оскільки матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін. Крім того, представниками зазначено, що у них відсутні оригінали первісних бухгалтерських документів, які були б необхідні при проведенні експертного дослідження.

Розгляд справи відкладався у порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, по справі оголошувалася перерва. Після закінчення перерви слухання справи було продовжено.

Строк розгляду справи був продовжений в порядку статті 69 Господарського процесуального кодексу України.

Оскільки матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, враховуючи вказівки Вищого господарського суду України  заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ :

Пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України передбачено, що Цивільний кодекс  України  застосовується  до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли  до  набрання  чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків,  що  виникли  або  продовжують  існувати після набрання ним чинності.

Відповідно до статті 1046 Цивільного кодексу України за  договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками,  а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

З матеріалів справи вбачається, що листом № 232 від 03.05.2001 р. відповідач Азовське СП звернувся до Правління Кримспоживспілки з клопотанням надати безвідсоткову фінансову допомогу у розмірі 55000,00 грн. на проведення ремонтно –будівельних робіт  об'єктів  торгівлі та придбання обладнання. (а.с. 10 Т.1)

13.06.2001 р. Управлінням “Кримкоопринкторга” (Позикодавець) і Азовським СТ (Позичальник)  укладений договір позики. (а.с. 31 Т.1)

Відповідно до пунктів 1.1, 2.1.1 вказаного Договору Позикодавець зобов'язався в строк до 31.07.2001 р. передати  Позичальнику 55000,00 грн. шляхом перерахування вказаної суми  з рахунку Керченського міськкоопринкторга.

Відповідно до пункту 2.2.1 договору від 13.06.2001 р. Позичальник зобов'язаний повернути суму позики у повному обсязі  в строк до 31.07.2011 р. Повернення вказаної суми  може здійснюватися  протягом  всього  строку дії договору.

01.11.2001 р. Управлінням «Кримкоопринкторга» в особі Сімферопольського міськкоопринкторга (Позикодавець)  і Азовським СТ (Позичальник) укладений договір позики (а.с. 13 Т.1).

Відповідно до пунктів 1.1, 2.1.1 Догворів Позикодавець зобов'язується в строк до 01.12.2001 р. перерахувати на рахунок Позичальника 22000,00 грн., а Позичальник  зобов'язується повернути Позикодавцеві суму позики в строк до 01.12.2006. (пункт 2.2.1. Договору).

Крім того, 01.11.2001 р. Управлінням «Кримкоопринкторга» в особі Керченського міськкоопринкторга (Позикодавець)    і Азовським СТ (Позичальник) укладений договір позики. (а.с. 16 Т.1).

Відповідно до вказаного Договору Позикодавець зобов'язується в строк до 01.12.2001 р. перерахувати на рахунок Позичальника 55000,00 грн. (пункт 2.1.1. Договору), а Позичальник  зобов'язується повернути Позикодавцю суму позики в строк до 01.12.2006 р. (пункт  2.2.1. Договору).

Також, 01.11.2001 р. між Управлінням «Кримкоопринкторга» (Позикодавець), Азовським СТ (Позичальник) і Республіканським виробничо –будівельним управленням Криспоживспілки (Підрядник)  укладений трьохсторонній  договір позики. (а.с. 14-15 Т.1)

Відповідно до вказаного Договору Позикодавець зобов'язується надати Позичальнику  фінансову допомогу, а Позичальник зобов'язується  повернути Позикодавцю суму після закінчення строку дії договору (пункт 1.1. Договору), Позикодавець зобов'язується  перерахувати суму займу на розрахунковий рахунок Підрядника в строк до 01.12.2001 р. у сумі 55000,00 грн. з рахунку Керченського міськринкторгу, а Підрядник зобов'язується виконати ремонтно –будівельні роботи об'єктів торгівлі, які належать Азовському ПО (пункти 1.2., 2.1.1. Договору), Позичальник зобов'язується повернути  Позикодавцю  суму  в строк до 01.12.2006 р. (пункт 2.2.1. Договору).

07.04.2008 р. а також повторно 17.04.2008 р. до господарського суду АР Крим надійшла заява позивача в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України про уточнення позовних вимог, згідно з якою просить суд стягнути з відповідача 21975,00 грн. Щодо стягнення 55000,00 грн., то з приводу цієї заборгованості господарським судом 21.03.2008 р. було винесено ухвалу про затвердження  мирової угоди у справі 2-28/12651-2007.

Розглянувши вказану заяву позивача судом встановлено наступне.

Ухвалою господарського суду АР Крим від 21.03.2008 р. у справі 2-28/12651-2007 за позовом Управління кооперативної торгівлі та ринків Кримспоживспілки до Азовського споживчого товариства про спонукання відповідача достроково повернути суму позики за договором позики від 13.06.2001 р у розмірі 55000,00 грн. було затверджено мирову угоду, провадження у справі припинено.

Як вбачається з матеріалів справи № 2-28/12651-2007, остання є про той же предмет та з тих же підстав, що і справа № 2-15/991.1-2008, тобто є тотожною.

Як свідчать матеріали справи, спір щодо існування заборгованості Азовського споживчого товариства у розмірі 55000,00 грн. за договором позики від 13.06.2001 р., що є предметом розгляду у дійсній справі № 2-15/991.1-2008, був вирішений у справі № 2-28/12651-2007.

Пунктом 2 статті 80 Господарського процесуального кодексу України передбачене повноваження суду  припинити провадження у справі, якщо  є рішення господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.

Таким чином, суд дійшов висновку про припинення провадження у дійсній справі в частині стягнення заборгованості у розмірі 55000,00 грн. оскільки є рішення господарського суду між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав. (ухвала ГС АР Крим від 21.03.2008 р. у справі 2-28/12651-2007 про затвердження мирової угоди).

Матеріали справи свідчать, платіжними  дорученнями  № 1607 від 11.09.2001 р. (а.с. 17 Т.1), № 1618 від 12.09.2001 р. (а.с. 17 Т.1), № 1713 від 27.09.2001 р. (а.с. 18 Т.1), № 1718 від 28.09.2001 р. (а.с. 18 Т.1), № 2125 від 26.11.2001 р. (а.с. 19 Т.1), № 2130 від 27.11.2001 р. (а.с. 19 Т.1) Керченський міськкоопринкторг перерахував  на рахунок підрядника -  Республіканського виробничо –будівельного управління 55000,00 грн. з призначенням платежу: «аванс на проведення ремонтно - будівельних робіт згідно з договором без номеру від 13.06.2001 р.»

У платіжних дорученнях на перерахування коштів в сумі 55000,00 грн. Позикодавець зазначив підставу перерахування коштів, а саме договір від 13.06.2001 р.

Як зазначено судом вище, провадження в частині стягнення заборгованості за договором позики від 13.06.2001 р. припинено, подальший розгляд справи здійснюється виключно щодо позовних вимог про стягнення заборгованості у розмірі 21975,00 грн. за договором позики від 01.11.2001 р.

Судом встановлено, що відповідно до договору позики від 01.11.2001р. (а.с.13 Т.1) Сімферопольський міськоопринкторг зобов'язаний був перерахувати фінансову допомогу у сумі 22000,0 грн. на рахунок позичальника –Азовське споживче товариство, відповідача у справі.

Однак, на підставі договору доручення від 01.11.2001р. (а.с. 39 Т.1), відповідач доручив Управлінню "Кримкоопринктоорга" в особі Сімферопольського міськкоопринкторга перерахувати гроші на підставі договору позики від 01.11.2001 р. і договору підряду від 24.04.2001 р., укладеному між відповідачем та Республіканським виробничо-будівельним управлінням Кримспоживспілки, на рахунок останнього.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. Предмет позову повинен мати правовий характер і випливати з певних матеріально-правових відносин.

Підставою позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги і докази, що стверджують позов, зокрема факти матеріально-правового характеру, що визначаються нормами матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, їх виникнення, зміну, припинення.

Предмет і підстава позову сприяють з'ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов'язку.

Предметом спору у даній справі є виконання відповідачем зобов'язань щодо повернення позики, наданої позивачем за договорами позики від 01.11.2001р. у розмірі 21975,00 грн.

В обґрунтування заявлених вимог, позивач надав платіжні доручення в якості доказу виконання ним договорів позики від 01.11.2001 р. щодо перерахування грошових коштів відповідачу.  

Так, позивач в обґрунтування своїх вимог, а також як доказ перерахування позивачем коштів відповідачу на виконання договору позики від 01.11.2001р., тобто належного виконання  ним зобов'язань за договором позики від 01.11.2006 р. представив   платіжне доручення № 92 від 22.01.2002 р. на суму 10000,00 грн. (а.с. 72 Т.1), платіжне доручення № 2259 від 29.12.2001 р. на суму 10000,00 грн. (а.с. 73 Т.1), платіжне доручення № 1622 від 02.10.2001 р. на суму 10000,00 грн. (а.с. 74 Т.1), платіжне доручення № 2006 від 14.12.2001 р. на суму 5000,00 грн. (а.с. 75 Т.1)

Проте суд не може прийняти вказані докази у якості належного з огляду на наступне.

          Так, відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

          При цьому, ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі; в необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Вимоги, що пред'являються до доказів визначені статтею 34 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно вказаної норми, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Загальні правила, види і стандарти розрахунків юридичних і фізичних осіб та банків у грошовій одиниці України на території України, що здійснюються за участю банків, визначені Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженою постановою правління Національного банку України від 29.03.2001 р. №135, яка була чинна на час надання позивачем відповідачу позики.

Нормами зазначеної Інструкції встановлені вимоги щодо заповнення розрахункових документів, у т.ч. платіжних доручень.

Так, відповідно до пункту 1 розділу ІІ Інструкції, розрахункові документи складаються на бланках, форми яких визначені цією Інструкцією. Реквізити розрахункових документів за цими формами, наведеними в додатках до цієї Інструкції, заповнюються згідно з вимогами додатка 8 до цієї Інструкції та відповідних її глав.

При цьому, згідно з пунктом 2 розділу ІІ Інструкції, відповідальність за правильність заповнення реквізитів розрахункового документа, несе особа, яка оформила цей документ і подала його до обслуговуючого банку.

Зокрема, згідно пункту 1 розділу ІІІ  Інструкції, платіжне доручення, одним із реквізитів якого є графа “призначення платежу", оформляється платником за формою, наведеною в додатку 2 до цієї Інструкції, згідно з вимогами щодо заповнення реквізитів розрахункових документів, що викладені в додатку 8 до цієї Інструкції.

В силу пункту 7 розділу ІІІ Інструкції, реквізит "призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів одержувачу. При цьому, платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "призначення платежу".

Отже, допустимим доказом призначення грошових коштів, що перераховуються, є відповідний платіжний документ з даними щодо призначення платежу.

Так, вказані платіжні документи не можуть бути прийняті судом у якості доказів виконання позивачем зобов'язань щодо надання позики саме за договорами від 01.11.2001р., оскільки у графі "Призначення платежу" зазначено інші підстави –договір від 13.06.2001р., а також у платіжному дорученні № 92 від 22.01.2002 р. зазначено – «фінансова допомога згідно наказу № 92 від 12.09.2001 р.»

Крім того, позивачем були представлені: платіжне доручення від 02.10.2001 р. на суму  10000,00 грн. (а.с. 33 Т.1), платіжне доручення № 2259 від 29.12.2001 р. на суму 10000,00 грн. (а.с. 34 Т.1), платіжне доручення від 14.12.2001 р. на суму 5000,0 грн. (а.с. 35 Т.1), в яких зазначено як підставу платежу –"финансовая помощь согласно договора займа б/н от 01.11.2001г."

Проте, суд зазначає наступне. Платіжне доручення від 02.10.2001 р. на суму  10000,00 грн. (а.с. 33 Т.1) не може бути належним та допустимим доказом виконання зобов'язань за договором позики від 01.11.2001 р., оскільки має дату складання, а отже і здійснення операції (02.10.2001 р.) ранішу ніж договір (01.11.2001 р.).

Крім того, представлені позивачем платіжне доручення № 2259 від 29.12.2001 р. на суму 10000,00 грн. (а.с. 34 Т.1), платіжне доручення від 14.12.2001 р. на суму 5000,0 грн. (а.с. 35 Т.1), судом також не можуть бути прийняті до уваги, оскільки не відповідають вимогам статті 36 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно статті 36 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи i матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або  в  належним  чином засвідченій копії.

Так, зазначені копії платіжних доручень, зроблені за допомогою копіровального приладу, більш того, які  мають нечітке зображення, не можуть бути прийняті судом у якості доказів.

Згідно частини 1 статті 111-12 Господарського процесуального кодексу України  вказівки,  що  містяться  у постанові касаційної інстанції,  є обов'язковими для суду першої інстанції під  час  нового  розгляду справи.

Так, Вищим господарським судом України у постанові від 18.12.2007 р. було зазначено  про необхідність надання в матеріали справи належним чином оформлених доказів.

Проте, позивачем всупереч вказівок Вищого господарського суду України та вимог господарського суду АР Крим не було представлено оригіналів або належним чином засвідчених копій платіжних доручень, договорів, відомчих постанов та наказів, листів та інших документів, на які посилається в обґрунтування позовних вимог, посилаючись на їх відсутність.

Суд також звертає увагу на те, що відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Суд не може прийняти до уваги преставлений позивачем акт звіряння взаєморозрахунків в обгрунтування своїх позовних вимог з огляду на наступне. (а.с. 15 Т.2)

Відповідно до положень Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” єдиним документом, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення – первинний документ (договори, накладні, рахунки, тощо).

          Тобто наявність чи відсутність будь-яких зобов'язань сторін підтверджується лише первинними документами.

Акт звіряння – це бухгалтерський документ, що лише фіксує тотожність відображення первинних господарських операцій у обліку сторін. Натомість, представлений позивачем акт звіряння взаємних розрахунків не містить посилання на первинні документи, на підставі яких були здійснені господарські операції, на підставі яких виникла заборгованість.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, наявні в матеріалах документи, якими позивач обґрунтовує свої вимоги про стягнення з Азовського споживчого товариства заборгованості за договорами позики від 01.11.2001 р. у розмірі 21975,00 грн., не є належними доказами в розумінні норм чинного законодавства, через що у суду відсутні достатні обґрунтовані правові підстави для задоволення позову Управління кооперативної торгівлі та ринків Кримспоживспілки в частині стягнення 21975,00 грн.

Повний текст рішення складений та підписаний 01.06.2008 р.

          З урахуванням викладеного, керуючись статтями 22, 32, 33, 34, пункт 2 частини 1 статті 80, 82-84 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.          В частині стягнення з Азовського споживчого товариства заборгованості у розмірі 55000,00 грн. провадження у справі припинити.

2.          В частині стягнення заборгованості у розмірі 21975,00 грн. у позові відмовити.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Іщенко І.А.