Ухвала

від 12.09.2006 по справі 5/2697-26/451

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

5/2697-26/451

       ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

УХВАЛА

12.09.06                                                                                           Справа  № 5/2697-26/451

м. Львів

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

Головуючого - судді                                                  Галушко Н.А.

суддів                                                                      Процика Т.С.

                                                                                Юрченка Я.О.

розглянув апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова, м. Львів № 12094/9/10 від 01.06.2006 року (далі ДПІ у Франківському районі м. Львова)

на постанову Господарського суду Львівської області від 26.05.2006 року

у справі № 5/2697-26/451

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Корпорація КВН»,     м. Львів (далі ТзОВ «Корпорація КВН», м. Львів)

до відповідача: ДПІ у Франківському районі м. Львова

про визнання нечинним податкового повідомлення - рішення

За участю представників сторін:

від позивача: Корпало О.О. –представник

від відповідача: Кохан А.В. –начальник юридичного відділу

Особам, які беруть участь у справі, права і обов'язки, передбачені ст.ст. 49, 51 Кодексу адміністративного судочинства України, роз'яснено. Заяв про відвід суддів не  поступало.

Постановою Господарського суду Львівської області від 14.03.-26.05.2006р. у справі № 5/2697-26/451 за позовом ТзОВ „Корпорація КВН” до ДПІ у Франківському районі м. Львова  про скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ у Франківському м. Львові № 7588/10/23-2 від 19.04.2005р. позовні вимоги задоволено повністю, скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Франківському районі м. Львова № 7588/10/23-2 від 19.04.2005р., присуджено відшкодувати з Державного бюджету на користь ТзОВ „Корпорація КВН” 3грн.40 коп. –судового збору (державного мита).

Рішення суду мотивовано тим, що відповідно до  пп. 7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” № 168/97-ВР від 03.04.1997р. податковий кредит звітного періоду складається з сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді, у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

В оскаржуваній постанові місцевий господарський суд також посилається на п. 8.2. ст. 8 Закону України “Про податок на додану вартість” від 03.04.1997р. № 168/97-ВР з наступними змінами та доповненнями, відповідно до якого для визначення суми експортного відшкодування згідно з пунктом 8.4 цієї статті до складу податкового кредиту включаються суми податку, фактично сплачені платником податку - експортером коштами у складі ціни придбаних товарів (робіт, послуг), у інших платників податку - постачальників таких товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до валових витрат виробництва (обігу) або підлягає амортизації, починаючи з першого числа звітного місяця та закінчуючи днем подання розрахунку експортного відшкодування, включаючи такий день.

Крім того суд зазначає, що відповідно до підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції, що діяла на момент спірних правовідносин) об'єктом оподаткування, зокрема, є операції з продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України.

Враховуючи приписи пункту 1.4 ст. 1 та пункту 4.1 ст. 4 даного Закону суд прийшов до висновку, що зміст вказаних норм не пов'язує визначення договірної ціни з урахуванням звичайних цін.

Суд першої інстанції вказує, що відповідно до пункту 1.12 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" звичайні ціни розуміються і застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств". При цьому суд посилається на приписи підпункту 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", відповідно до якого обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. Тому, враховуючи норму Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (в редакції, що діяла на момент вчинення операцій, які стали наслідком визначення відповідачем податкового зобов'язання позивачу), суд прийшов до висновку, що відсутні правові підстави для застосування до операцій, здійснених між позивачем та ТзОВ «Геос-Львів»звичайних цін.

Не погоджуючись з постановою Господарського суду Львівської області від 14.03-26.05.2006р. у справі № 5/2697-26/451 ДПІ у Франківському районі м. Львова оскаржила дане рішення в апеляційному порядку, просить скасувати постанову суду у даній справі та винести нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

Відповідач в апеляційній скарзі посилається на те, що оскаржувана постанова прийнята з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для даної справи та з порушенням норм матеріального права, виходячи з наступного.

Відповідач зазначає, що висновком Львівської торгово-промислової палати від 24.02.05р. №19-09\129, який був використаний податковим органом при проведенні перевірки визначено вартість шкіряного напівфабрикату „Вет-блю” в розмірі від 6 до 12 доларів США (без врахування ПДВ). Внаслідок чого проведеною перевіркою встановлено, що позивачем завищено бюджетне відшкодування внаслідок придбання даного товару за ціною, вищою за звичайні ціни стосовно такого товару, що не відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу та представник позивача в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечують, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, мотивуючи тим, що оскаржувана постанова є законною та обґрунтованою, прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Розглянувши апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення та заперечення представників сторін, апеляційний господарський суд дійшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанову суду слід залишити без змін з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач зареєстрований суб'єктом підприємницької діяльності 14.09.2004р. Виконкомом Львівської міської ради та присвоєно ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України 33169333. Позивач зареєстрований платником податку на додану вартість та йому присвоєно індивідуальний податковий номер 331693313056, що підтверджує свідоцтво № 17973209 про реєстрацію платника ПДВ, видане ДПІ у Франківському районі м. Львова 26.10.2004 р.

Спірне податкове повідомлення-рішення форми “В” № 7588/10/23-2 від 19.04.2005р. яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ за  січень 2005р. –в сумі 671191,00 грн. та за лютий 2005р. –в сумі 166652,00 грн. прийнято відповідачем на підставі складеного ним Акту від 18 квітня 2005р.  №23-2/591 „Про результати тематичної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю „Корпорація КВН” (код ЄДРПОУ 33169333) з питання правильності визначення податкового зобов'язання та податкового кредиту з податку на додану вартість за січень, лютий 2005р.”.

Основним порушенням, яке випливає із акту перевірки, а саме завищення податкового кредиту у січні 2005р. –671191,00 грн., та у лютому 2005р. –166652,00 грн. є порушення п. 1.20 ст. 1 та п.5.1 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”  від 28.12.1994 року № 334-94-ВР  та пп. 7.4.1, пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” № 168/97-ВР від 03.04.1997 року (із змінами та доповненнями) внаслідок придбання напівфабрикату „Вет-блю”  по ціні вищій за справедливу ринкову.

Судом встановлено, що до складу податкових зобов'язань позивачем внесено згідно податкових декларацій з податку на додану вартість за січень, лютий 2005 року, поданих до ДПІ м. Львова 21.02.2005р. за        № 2195201 та 21.03.2005р. за № 2213092, експортні операції, що оподатковуються за ставкою 0% за січень 2005р. - 2281701,00 грн. та за лютий 2005р. - 448510,00 грн.

Відповідно до наведених вище декларації з податку на додану вартість за січень та лютий 2005р. до податкового кредиту в січні 2005р. включено податок на додану вартість в сумі 979306,00 грн. та в лютому 2005р. –244810,00 грн.

Судом встановлено, що між позивачем та ТзОВ „Геос-Львів” 04 січня 2005 року укладено угоду № 01/04/4 на поставку шкіряного напівфабрикату «Вет-блю». На виконання даної угоди ТзОВ “Геос-Львiв” у січні-лютому 2005 року відвантажило позивачу шкіряний напівфабрикат “Вет-блю”, що підтверджується видатковими накладним та не заперечується сторонами.

          Судом при прийнятті рішення враховано, що до складу податкового кредиту позивачем згідно пп. 7.4.1 п. 7.4. ст. 7 та п. 8.2. ст. 8 Закону України “Про податок на додану вартість” включено у січні та лютому 2005р. податок на додану вартість в сумі 1223735,84 грн., що складається з сум ПДВ, нарахованих підприємством у зв'язку з придбанням шкіряного напівфабрикату “Вет-блю” та отриманням позивачем інших послуг, що підтверджується податковими накладними, виписаними контрагентами з дотриманням вимог пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість”. Наведена вище обставина сторонами не заперечується.

Судом враховано, що за отримані товарно - матерiальнi цiнностi та послуги  позивачем  розрахунки проведено в безготівковій формі в повному обсязі, що підтверджується виписками з банківського рахунку, копії яких долучені до матеріалів справи, та також не заперечується сторонами.

Крім того, судом першої інстанції встановлено, що позивачем та  компанією LLC „Velia Systems Limited” 10 грудня 2004 року укладено зовнішньоекономічний контракт №01/12-GB на поставку шкіряного напівфабрикату “Вет - блю” iз сировини шкiр ВРХ. На виконанкя даного контракту позивачем  експортовано шкіряний напівфабрикат “Вет - блю” iз сировини шкір ВРХ, що підтверджується вантажно-митними деклараціями, копії яких долучено до матеріалів справи. Дана обставина сторонами  не заперечується.

Судом взято до уваги той факт, що суми податку на додану вартість, включені позивачем до складу податкового кредиту та ним сплачені коштами у складі ціни придбаних товарів, відображені в інших платників податку –постачальників таких товарів в складі податкових зобов'язань відповідних звітних періодів, та те, що вартість придбаних товарів відноситься до валових витрат виробництва (обігу) сторонами не заперечується та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами: копіями витягу з книга обліку продажу товарів (робіт, послуг), копіями декларацій з податку на додану вартість та іншими доказами, що містяться в матеріалах справи.

Відповідно до пп. 7.4.1. п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, податковий кредит звітного періоду складається з сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Відповідно до п. 8.2. ст. 8 Закону України “Про податок на додану вартість” від 03.04.1997р. № 168/97-ВР з наступними змінами та доповненнями, для визначення суми експортного відшкодування згідно з пунктом 8.4 цієї статті до складу податкового кредиту включаються суми податку, фактично сплачені платником податку - експортером коштами у складі ціни придбаних товарів (робіт, послуг), у інших платників податку - постачальників таких товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до валових витрат виробництва (обігу) або підлягає амортизації, починаючи з першого числа звітного місяця та закінчуючи днем подання розрахунку експортного відшкодування, включаючи такий день.

В п. 5.1 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” зазначено, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп. 7.4.4 п.7.4 ст. 7 даного Закону у разі коли платник придбає товари (роботи, послуги), вартість яких не відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) і не підлягає амортизації, податки, що сплачені у зв'язку з таким придбанням, відшкодовуються за рахунок відповідних джерел і до складу податкового кредиту не включаються.

Враховуючи встановлені судом обставини та відсутність факту оспорення відповідачем правомірності включення позивачем до складу валових витрат витрат на закупівлю наведеного вище товару, є безпідставним посилання відповідача на порушення позивачем пп. 7.4.1. та пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”.

Судом враховано, що подання декларації з податку на додану вартість та розрахунок експортного відшкодування (додаток N 1 до декларації), разом з митними деклараціями та копіями платіжних доручень відповідачем не заперечується та підтверджується доказами, що містяться в матеріалах справи.

Крім того суд зазначає, що відповідно до підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції, що діяла на момент спірних правовідносин) об'єктом оподаткування, зокрема, є операції з продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України.

За приписами пункту 1.4 цього Закону, продаж товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу права власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів та операцій з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або надання майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу.

Згідно із пунктом 4.1 вказаного Закону, база оподаткування операцій з продажу товарів (робіт, послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними або врегульованими цінами (тарифами) з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових) платежів, за винятком податку на додану вартість, що включається в ціну товарів (робіт, послуг) згідно з законами України з питань оподаткування. До складу договірної ціни (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (робіт, послуг), проданих (виконаних, наданих) таким платником податку.

При цьому, зміст вказаних норм не пов'язує визначення договірної ціни з урахуванням звичайних цін.

Відповідно до пункту 1.12 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" звичайні ціни розуміються і застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

За приписами підпункту 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом.

Отже, відповідно до приписів Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (в редакції, що діяла на момент вчинення операцій, які стали наслідком визначення відповідачем податкового зобов'язання позивачу), звичайна ціна, як справедлива вартість товарів, на підставі якої здійснюється розрахунок бази оподаткування, підлягає застосуванню лише у певних випадках, визначених Законом, як то, наприклад, операції з пов'язаними особами, особливості оподаткування яких вказані в пункті 7.4 статті 7 вказаного Закону та іншими операціями.

Проте, під час судового розгляду відповідачем не доведено та ні в акті перевірки, ні в матеріалах справи не має обґрунтування підстав для застосування до операцій, здійснених позивачем та ТзОВ «Геос-Львів»інституту звичайних цін.

Судом також взято до уваги, що відповідно до Закону України “Про ціни і ціноутворення” на шкіряний напівфабрикат „Вет-блю” не встановлені фіксовані або регульовані ціни, а тому питання визначення ціни є волевиявленням сторін і держава не вправі втручатися в господарську діяльність суб'єктів підприємництва.

Оскільки матеріалами справи не встановлено підстав для визначення категорії "Звичайної ціни", передбачених Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" № 334/94-ВР від 28.12.1994 року (із змінами та доповненнями) та Закону України "Про податок на додану вартість" № 168/97-ВР від 03.04.1997 року (із змінами та доповненнями), відповідно, посилання відповідача на висновок Львівської торгово-промислової палати від 24.02.05р. №19-09\129, який був використаний податковим органом при проведенні перевірки та визначено вартість шкіряного напівфабрикату „Вет-блю”, що рівень ціни придбання наведеного вище товару не відповідає рівню звичайних цін чи справедливої ринкової ціни, не може бути розцінений судом як належний доказ в частині  тверджень відповідача про завищення позивачем податкового кредиту.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо необґрунтованості доводів відповідача про безпідставне віднесення позивачем  до податкового кредиту у січні 2005р. –671191,00 грн. та у лютому 2005р. –166652,00 грн. податку на додану вартість.

Згідно із ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно із ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному , повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Позивач не подав у встановленому законом порядку належних та допустимих доказів, які б з достовірністю підтверджували доводи, викладені в апеляційній скарзі, та обґрунтували неправомірність і безпідставність прийняття оспореного податкового повідомлення-рішення.

Постанова господарського суду Львівської області від 14.03.-26.05.2006 р. у справі № 5/2697-26/451 відповідає вимогам чинного законодавства України, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв дане рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстави для його скасування апеляційним господарським судом відсутні.

Керуючись ст.ст. 69, 71, 86, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, -

Львівський апеляційний господарський суд У Х В А Л И В :

1.          Залишити без змін постанову Господарського суду Львівської області від 26.05.2006 року у даній справі, апеляційну скаргу без задоволення.

2.          Ухвала набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку, відповідно до ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя                                                                                Галушко Н.А.

Судді                                                                                                    Процик Т.С.

Судді                                                                                                    Юрченко Я.О.