Рішення

від 05.07.2011 по справі 32/108

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА



ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  32/108

05.07.11

За позовом  Прокурора Солом’янського району міста Києва в інтересах держави в особі  Київської міської ради, Головного управління Держкомзему в м. Києві

До                   Товариства з обмеженою відповідальністю “Авто-плюс”

Про                 зобов’язання звільнити земельну ділянку та привести її у придатний до використання стан шляхом звільнення від автотранспорту

             Суддя Станік С.Р.

Представники сторін:

Від позивача -1   ОСОБА_1. –представник за довіреністю

Від позивача-2    не з’явився

Від відповідача   не з’явився

Від прокуратури ОСОБА_2 –представник за довіреністю

 У судовому засіданні 05.07.2011 на підставі статті 85 Господарського процесуального кодексу України було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

                                                               ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Прокурор Солом’янського району міста Києва звернувся в інтересах держави в особі Київської міської ради, Головного управління Держкомзему в м. Києві  до відповідача про зобов’язання останнього звільнити земельну ділянку площею 1249 кв.м. за адресою: м. Київ, Світлогірська, 1 у м. Києві та привести зазначену ділянку у придатний до використання стан шляхом звільнення від автотранспорту.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.04.2011 (суддя Хрипун О.О.) було порушено провадження у справі № 32/108 та призначено її розгляд.    

У відповідності до здійсненого розподілу автоматизованою системою документообігу суду зазначену справу було передано для розгляду по суті судді цього ж суду Станіку С.Р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.05.2011 суддею Станіком С.Р. було прийнято справу до свого провадження, розпочато розгляд справи заново та призначено розгляд на 02.06.2011.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.06.2011 розгляд справи відкладено до 09.06.2011.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.06.2011 розгляд справи відкладено до 05.07.2011.

В судовому засіданні 05.07.2011 прокурор та позивач-1 викладені у позові в інтересах держави вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд позов задовольнити. В обгрунтування поданого в інтересах держави позову прокурор наголошує на тому, що відповідачем здійснюється використання земельної ділянки площею 1249 кв.м. без документів, що посвідчують право власності або користування земельною ділянкою, яка використовується ним для розміщення автостоянки та знаходиться за адресою: м. Київ, Світлогірська, 1 у м. Києві на підставі договору оренди земельної ділянки від 12.04.1996 р., укладеного з Жовтневою районною державною адміністрацією м. Києва, термін дії якого закінчився та поновлений після закінчення строку його дії не був, що суперечить ст. ст. 125,126 Земельного кодексу України, що на думку прокурора згідно ст. 212 Земельного кодексу України є підставами для зобов’язання відповідача звільнити наведену вище земельну ділянку та привести її у придатний для використання стан шляхом звільнення від автотранспорту.

Представник позивача-2 в судове засідання  05.07.2011 р. не з’явився, 04.07.2011 через відділ діловодства суду подав клопотання про розгляд справи без участі представника позивача-2 з урахуванням поданих ним у попередньому судовому засіданні пояснень.

Відповідач своїх представників в судове засідання  05.07.2011 р. не направив, відзив та витребувані судом документи - не надав. Про проведення судового засідання був повідомлений належним чином за адресою свого місцезнаходження, зазначеній позивачем у  позовній заяві. Суд зазначає про те, що відповідач був обізнаний про наявність судового спору та не був обмежений у своїх процесуальних правах надати відзив та витребувані документи через канцелярію суду або шляхом їх направлення на адресу суду поштовим відправленням, про що зазначалось в ухвалах суду про відкладення розгляду справи.

Справа розглядається в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши надані матеріали справи, заслухавши прокурора та позивача-1, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -

                                                          ВСТАНОВИВ:

12.04.1996 між Жовтневою районною державною адміністрацією м. Києва, з однієї сторони, та відповідачем –ТОВ «Авто-плюс», з іншої сторони, було укладено договір на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) № 251-р, згідно умов якого Жовтнева районна державна адміністрація м. Києва на підставі розпорядження від 11.04.1996  № 457 надала, а відповідач прийняв в тимчасове короткострокове користування земельну ділянку загальною площею 1249 кв.м. для розміщення  та експлуатації павільйону сервісного обслуговування автомашин та автостоянки по вул. Світлогірській, 1 у м. Києві строком на три роки (п. 1.2).

Як зазначив прокурор у позові, управлінням Державної інспекції з контролю за використанням і охороною земель Головного управління Держкомзему у м. Києві відповідно до ст.ст. 187, 188 Земельного кодексу України та ст. 6 Закону України “Про державний контроль за використанням та охороною земель” від 19.06.2003, проведено перевірку законності використання земельної ділянки, що розташована по вул. Світлогірській, 1 у м. Києві, за результатами якої складено акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства № А 285/8 від 30.03.2010 (далі –акт № А 285/8 від 30.03.2010).

Відповідно до акту № А 285/8 від 30.03.2010, встановлено, що відповідач самовільно займає земельну ділянку площею 1249 кв.м. під розміщення та експлуатації павільйону сервісного обслуговування автомашин та автостоянки по вул. Світлогірській, 1 у м. Києві на підставі договору на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) № 251-р від 12.04.1996 р., термін дії якого закінчився.

30.03.2010 державним інспектором з контролю за використанням та охороною земель у м. Києві Головного управління Держкомзему у місті Києві відносно директора ТОВ «Авто-плюс»було складено протокол про адміністративне правопорушення за ст. 54 КУпАП, згідно якого встановлено, що відповідач самовільно займає земельну ділянку площею 1249 кв.м. під розміщення  та експлуатації павільйону сервісного обслуговування автомашин та автостоянки на підставі договору на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) № 251-р від 12.04.1996 р., термін дії якого закінчився, внаслідок чого накладено стягнення у вигляді штрафу.

30.03.2010 державним інспектором з контролю за використанням та охороною земель у м. Києві Головного управління Держкомзему у місті Києві винесено постанову про накладення адміністративного стягнення № 66, згідно якої внаслідок того, що ТОВ «Авто-плюс» всупереч статті 126 Земельного кодексу України використовує земельну ділянку площею 1249 кв.м. під розміщення  та експлуатації павільйону сервісного обслуговування автомашин та автостоянки на підставі договору на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) № 251-р від 12.04.1996 р., термін дії якого закінчився, постановлено визнати винним відповідача у вчиненні адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ст. 54 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 300,00 грн.

Як зазначав прокурор, матеріали перевірки за вищевказаними обставинами зайняття ТОВ «Авто-плюс»земельної ділянки площею 1249 кв.м. по вул. Світлогірській, 1 у м. Києві були направлені Державною інспекцією з контролю за використанням і охороною земель у м. Києві до прокуратури Солом’янського району міста Києва для вжиття заходів прокурорського реагування в порядку Закону України “Про прокуратуру”.

Пунктом 5 статті 121 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів громадян або держави в суді у випадках, встановлених законом.

Частиною 1 ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 20 Цивільного кодексу України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.

З огляду на положення зазначеної норми та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.

Відповідно  до ст. 2  ГПК України, господарський суд порушує справи, зокрема,  за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обгрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Статтею 36-1 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів, внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчинюються у відносинах між ними або державою.

Конституційний суд у рішенні від 08.04.1999 у справі №3-рн/99 (далі рішення Конституційного суду) вказав, що прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави, і ця заява, за статтею 2 Арбітражного процесуального кодексу України (зараз ГПК), є підставою для порушення справи в арбітражному суді.

Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Відповідно до ст.13 Конституції України земля є об"єктом власності Українського народу, від імені якого права власності здійснюють органи державної влади та органи державної влади і місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 84 Земельного кодексу України в державній власності перебувають усі землі України, за винятком комунальної та приватної власності.

Право державної власності на землю набувається та реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради Міністрів АРК, Київської та Севастопольської міської Ради, районних державних адміністрацій у відповідності до закону.

Згідно зі ст. 9 Земельного кодексу України передача земельних ділянок у власність чи користування громадян чи юридичних осіб відноситься до повноважень Ради.

Відповідно до статті 6 Закону України “Про столицю України місто-герой Київ”, місцеве самоврядування у м. Києві здійснюється територіальною громадою міста, в тому числі, через Київську міську раду.

Пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України  визначено, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Відповідно до ст. 116 Земельного кодексу України юридичні громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Статтею 9 Земельного кодексу України встановлено, що розпорядження землями територіальної громади міста, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування відноситься до повноважень Київської міської ради.

Відповідно до ст. 60 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров’я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об’єкти, визначені відповідно до закону як об’єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Згідно п. 5 ст. 16 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, від імені та в інтересах територіальних громад права суб’єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Відповідно до статті 187 Земельного кодексу України контроль за використанням та охороною земель полягає в забезпеченні додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами земельного законодавства України.

Згідно з статтею 2 Закону України “Про державний контроль за використанням та охороною земель”, серед основних завдань державного контролю за використанням та охороною земель є забезпечення додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами земельного законодавства України.

Відповідно до ст. 5 Закону України “Про державний контроль за використанням та охороною земель”, державний контроль за використанням та охороною земель здійснює спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

До повноважень державного інспектора у сфері державного контролю за використанням та охороною земель Закон України “Про державний контроль за використанням та охороною земель” (ст. 10) відносить, зокрема, можливість безперешкодно обстежувати в установленому законодавством порядку земельні ділянки, що перебувають у власності та користуванні юридичних і фізичних осіб, перевіряти документи щодо використання та охорони земель, складати акти перевірок.

Порядок проведення перевірок з питань використання земель та складання відповідних актів перевірок встановлюється Порядком планування та проведення перевірок з питань здійснення державного контролю за використанням та охороною земель, затвердженим наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 12.12.2003 № 312.

Відповідно до п. 4.2. зазначеного Порядку при проведенні перевірки державний інспектор: установлює особу, яка є власником земельної ділянки чи землекористувачем; при встановленні факту зміни власника чи користувача об'єкта нерухомості уживає заходів для з'ясування особи фактичного власника чи користувача; установлює правомірність використання земельних ділянок іншими землекористувачами, яким вони не надані у власність чи користування; перевіряє наявність документів, що посвідчують право власності чи право користування земельною ділянкою; перевіряє дотримання режиму використання земельної ділянки відповідно до цільового призначення; уточнює відповідність місця розташування та меж земельної ділянки, мір ліній, визначених у документах, які посвідчують право користування земельною ділянкою, фактичним мірам ліній на місцевості.

Відповідно до п. 4.3. наведеного Порядку при виявленні порушення земельного законодавства державний інспектор: з'ясовує обставини та суть скоєного порушення земельного законодавства; установлює особу, яка здійснила порушення земельного законодавства; установлює, чи є в діях чи бездіяльності особи, яка вчинила порушення земельного законодавства, ознаки адміністративного правопорушення або склад злочину; обстежує земельну ділянку і встановлює, чи завдана юридичними чи фізичними особами шкода земельним ресурсам унаслідок їхньої господарської та іншої діяльності.

Відповідно до статті 123 Земельного кодексу України, юридична особа, зацікавлена в одержані земельної ділянки у користування із земель державної або комунальної власності звертається із відповідним клопотанням до сільської, селищної, міської ради.

Статтею 124 Земельного кодексу України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України Право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

Згідно зі статтею 126 Земельного кодексу України, вказане право посвідчується державним актом встановленої форми або договором, який реєструється відповідно до закону.

Відповідно до ст. 13 Закону України “Про оренду землі” договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов‘язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно статті 1 Закону України “Про державний контроль за використанням та охороною земель”, самовільним зайняттям земельної ділянки є будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Також, відповідно до листа-роз’яснення Держкомзему України від 11.11.2008 № 14-17-4/12991 “Щодо застосування терміну “Самовільне зайняття земельної ділянки”, згідно із вищезазначеним терміном не вважається самовільним зайняттям земельної ділянки, якщо орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування прийняв рішення про її передачу у власність або надання у користування (оренду). Даний перелік рішень є вичерпним. У разі використання земельної ділянки за наявності будь-яких інших рішень зазначених органів (наприклад про надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки, про погодження місця розташування об’єкту тощо), дані дії слід кваліфікувати як самовільне зайняття земельної ділянки. У вищевказаному листі-роз’ясненні зазначено, що під “Вчиненням дій, які відповідно до закону є правомірними”, про що йдеться у визначенні терміну самовільне зайняття земельної ділянки”, слід розуміти укладання цивільно-правових угод, які передбачені чинним законодавством.

Статтею 212 Земельного кодексу України встановлено, самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними (ч. 1). Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки (ч. 2). Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду (ч. 3).

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин в їх сукупності.

Згідно статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вище викладене, судом встановлено, що відповідачу на підставі укладеного з Жовтневою районною державною адміністрацією м. Києва договору на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) № 251-р від 12.04.1996 було надано у тимчасове користування терміном до 12.04.1999 земельну ділянку площею 1249 кв.м. під розміщення  та експлуатації павільйону сервісного обслуговування автомашин та автостоянки по вул. Світлогірській,1, але після закінчення терміну дії договору на право тимчасового користування землею (на умовах оренди) № 251-р від 12.04.1996, відповідачем земельна ділянка площею 1249 кв.м. за адресою: вул. Світлогірська,1 у місті  Києві звільнена та повернута у власність громади міста - не була, доказів того, що зазначений договір було продовжено –суду станом на момент вирішення спору –не надано, як не надано доказів того, що орган, уповноважений на розпорядження землями територіальної громади міста Києва –Київська міська рада в порядку ст. ст. 9, 116 Земельного кодексу України приймала рішення про продовження терміну дії зазначеного договору.

Також, суд враховує і наступні обставини.

Підпунктом 17.3.1. Правил паркування транспортних засобів у м. Києві, затверджених рішенням Київської міської ради від 25.12.2008 № 1051/1051 (далі -Правила), встановлено, що організація та експлуатація місць платного паркування транспортних засобів здійснюється лише оператором або підприємствами, з якими оператор уклав відповідний договір.

Пунктом 17.3.2. Правил встановлено, що особливі умови користування земельними ділянками, на яких розташовані спеціально обладнані та відведені місця, полягають в розробці та погодженні в установленому цими Правилами порядку схем організації дорожнього руху, згідно з якими у оператора виникає право надання платних послуг паркування транспортних засобів.

Згідно пункту 17.3.3. Правил схеми організації дорожнього руху розробляє оператор за погодженням з управлінням ДАІ ГУ МВС України в м. Києві (при розташуванні місць для паркування в межах червоних ліній міських вулиць і доріг), Головним управлінням транспорту виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), а в випадках необхідності їх розміщення: в межах шляхопроводів, на тротуарах (при заниженні їх бордюрного каменя) - з комунальною корпорацією "Київавтодор"; в межах міжквартальних територій - з КП "УЖГ" або КП "ТИРУ" виконавчих органів районних у м. Києві рад (районних у м. Києві державних адміністрацій); -          на   вулицях   та   в   районі   об'єктів   відповідно   постійного   руху   та відвідування осіб, яких охороняють відповідно до чинного законодавства, - з Управлінням державної охорони. Після затвердження схеми організації дорожнього руху у встановленому цими Правилами порядку оператор зобов’язаний повідомити  КП "Київдорсервіс" про встановлені дорожні знаки.

Пунктом 3 рішення Київської міської ради від 26.06.2007 № 930/1591 «Про вдосконалення паркування автотранспорту в м. Києві»встановлено, що єдиним оператором з паркування транспортних засобів, стягнення паркувального збору та виготовлення єдиних абонементних талонів з паркування автомобільного транспорту є комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтранспарксервіс».

На час вирішення спору суду не надано належних та допустимих доказів того, що ТОВ «Авто-плюс»укладало з КП «Київтранспарксервіс» будь-який договір про організацію та експлуатацію ТОВ «Авто-плюс»місць платного паркування транспортних засобів по вул. Світлогірській, 1 у Солом'янському районі міста Києва та не надано доказів відповідного розроблення КП «Київтранспарксервіс»і погодження відповідними органами схеми організації дорожнього руху за зазначеною адресою.

Таким чином, суд дійшов висновку, що оскільки відповідач фактично використовує земельну ділянку площею 1249 кв.м. за адресою: вул. Світлогірська,1 у місті Києві під розміщення та експлуатації павільйону сервісного обслуговування автомашин та автостоянки за відсутності відповідного рішення органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) та за відсутності   правочину щодо такої земельної ділянки, отже відповідач всупереч вимог ст. ст. 125,126 Земельного кодексу України самовільно займає земельну ділянку площею 1249 кв.м. за адресою: вул. Світлогірська,1 у місті Києві, що згідно статті 212 Земельного кодексу України є підставами для зобов’язання відповідача звільнити наведену вище земельну ділянку та привести її у придатний стан.

З огляду на викладене, вимога прокурора, заявлена у позові в інтересах держави в особі Київської міської ради, Головного управління Держкомзему в м. Києві про зобов’язання відповідача звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 1249 кв.м., яка використовується ним під розміщення та експлуатації павільйону сервісного обслуговування автомашин та автостоянки та знаходиться за адресою: вул. Світлогірська,1 у місті Києві, привівши її у придатний для використання стан шляхом звільнення від автотранспорту –є законною, обґрунтовано, доведеною належними та допустимими доказами, а тому підлягає задоволенню.

Державне мито за вимогу немайнового характеру і судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ч. 3 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України,  підлягають стягненню з відповідача в дохід Державного бюджету України.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу  України, Господарський суд міста Києва, –

                                                              В И Р І Ш И В:

1.          Позов задовольнити.

2. Зобов’язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Авто-плюс»(код ЄДРПОУ 23161125, місцезнаходження: 03056, м. Київ, вул. Виборзька, 59-А, кв. 83) звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 1249 кв.м. за адресою: Світлогірська,1 у місті Києві, привівши її у придатний для використання стан шляхом звільнення від автотранспорту.

3. Зобов’язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Авто-плюс»(код ЄДРПОУ 23161125, місцезнаходження: 03056, м. Київ, вул. Виборзька, 59-А, кв. 83) привести земельну ділянку площею 1249 кв.м. за адресою: Світлогірська,1 у місті Києві у придатний для використання стан шляхом звільнення від автотранспорту.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто-плюс»(код ЄДРПОУ 23161125, місцезнаходження: 03056, м. Київ, вул. Виборзька, 59-А, кв. 83)  в дохід Державного бюджету України 85 (вісімдесят п’ять) грн. 00 коп. державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

5.          Рішення  господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським  судом.

Суддя                                                                                                                                    С.Р. Станік

                                                                                Дата складання повного тексту рішення –11.07.2011