Рішення

від 16.08.2011 по справі 5023/5426/11

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,  

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" серпня 2011 р.                                                            Справа № 5023/5426/11

вх. № 5426/11

Суддя господарського суду Погорелова О.В. 

при секретарі судового засідання Стешенко О.В.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1, особисто,  відповідача - не з"явився,

розглянувши справу за позовом ФОП ОСОБА_1, м. Харків  

до  Відкритого акціонерного товариства "Харківський цегельний завод № 13", м. Харків  

про стягнення 50086,10 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до господарського суду з позовом, в якому просить суд стягнути з відповідача 39900,10 грн. заборгованості, з яких: 21902,80 грн. сума основного боргу, 8781,32 грн. пеня, 7271,73 грн. інфляційні втрати, 1944,25 грн. три відсотки річних, що виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань по договору підряду № 4/07, укладеного 04.07.2008 року. Крім того просить суд стягнути з відповідача на свою користь 5000,00 грн. спричиненої моральної шкоди. Судові витрати, які складаються з витрат по оплаті державного мита у розмірі 450,00 грн., витрат на ІТЗ судового процесу у розмірі 236,00 грн. та витрат на послуги адвоката у розмірі 4500,00 грн. просить суд покласти на відповідача.

26.07.2011 року до господарського суду від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, в якій позивач просить суд стягнути з відповідача 21902,80 грн. основного боргу, 2395,01 грн. пені, 7271,73 грн. інфляційних, 1944,25 грн. 3% річних, 5000,00 грн. моральної шкоди, 4500,00 грн. за оплату послуг адвоката, 450,00 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на ІТЗ судового процесу.

Суд, дослідивши заяву, вислухавши представника позивача, а також враховуючи те, що, відповідно до статті 22 Господарського процесуального кодексу України, позивач  вправі  до  прийняття  рішення  по  справі збільшити розмір  позовних  вимог  за умови дотримання встановленого порядку досудового  врегулювання  спору у випадках, передбачених статтею 5 цього  Кодексу  в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір  позовних  вимог, а  до  початку розгляду господарським судом справи  по  суті  позивач  має  право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви, приймає надану заяву до провадження та продовжує розгляд справи з її урахуванням.

До початку судового засідання позивач звернувся до суду з заявою про фіксацію судового процесу за допомогою ведення протоколу судового засідання в паперовій формі. Вказана заява позивача розглянута та задоволена судом як така, що  відповідає нормам чинного законодавства.

Відповідач правом на участь представника у судовому засіданні не скористався, причину неявки не повідомив, витребуваних судом документів не надав. Про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить відмітка про направлення ухвали про призначення справи до розгляду за адресою, вказаною у позовній заяві.

Враховуючи те, що норми ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

З’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення позивача, суд встановив наступне.

04.07.2008 року між Відкритим акціонерним товариством „Харківський цегельний завод № 13", він же „Замовник" і приватним підприємством „С.Б.С. Україна" (код 32947989), він же Підрядчик", був укладений договір підряду № 4/07.

Згідно з розділом 1 вказаного договору, підрядчик прийняв на себе зобов'язання виконати роботи по ремонту фасаду шатра над печами випалення цеглини, а замовник, у тому числі сплатити їх.

ПП „С.Б.С. Україна" свої договірні зобов'язання виконало належним чином, що підтверджується актом приймання виконаних підрядних робіт № 1 від 29.08.2008 року.

Відповідач свої договірні зобов'язання виконав частково. Станом на 12.05.2010 року за відповідачем рахувалася заборгованість по оплаті робіт за договором підряду № 4/07 на користь ПП „С.Б.С. Україна" у розмірі 21902 (двадцять одна тисяча дев'ятсот два) гривень 80 копійок.

12.05.2010 року ПП „С.Б.С. Україна" надало право вимоги вказаного боргу в повному обсязі позивачу - ФОП ОСОБА_1, уклавши договір цесії № 1. Поряд з цим, новому кредиторові також було передано право вимоги всіх збитків, які виникли в результаті не погашення заборгованості, а також права по стягненню пені, штрафних санкцій та інших прав, передбачених чинним законодавством, що узгоджується з ст. 514 ЦК України.

Відповідно до пункту 5.1. договору підряду № 4/07 строк проведення оплати - 10 (десять) календарних днів з моменту підписання остаточного акту прийому-передачі результатів робіт.

Акт прийому виконаних підрядних робіт був підписаний 29.08.2008 року.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд виходить з наступного.

У відповідності зі статтею 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та статтею 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб’єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконати її обов’язку.

          Господарські зобов’язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).

Відповідно до частини 7 статті 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених  цим кодексом.

За   договором   підряду    одна    сторона    (підрядник) зобов'язується  на  свій  ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника),  а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу ) стаття 837 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 525 ЦК України, одностороння  відмова  від  зобов'язання  або одностороння зміна  його  умов  не  допускається,  якщо  інше  не   встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов  договору  та  вимог  цього  Кодексу,  інших актів цивільного законодавства,  а за відсутності таких умов та вимог -  відповідно до   звичаїв   ділового  обороту  або  інших  вимог,  що  звичайно ставляться.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 530 ЦК України, якщо  у  зобов'язанні  встановлений  строк  (термін)  його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини 1 статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням   умов,   визначених  змістом  зобов'язання  (неналежне виконання).

Правові наслідки порушення зобов’язання встановлені статтею 611 Кодексу. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Відповідно до п. 7.6 договору у разі несвоєчасної оплати замовником зобов'язань за цим договором, останній повинен сплатити підряднику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, але не більше 50%.

Спеціальним законом, що регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, є Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань". Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.

За статтями 1 та 3 вказаного Закону, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Вказані норми є імперативними, стягнення неустойки (пені) у разі прострочення грошового зобов’язання може проводитись судом в межах розміру, визначеному законом.

Частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України визначено, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних  санкцій  за  прострочення  виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня,  коли зобов'язання  мало бути виконано.

З наявного в матеріалах справи розрахунку пені вбачається, що позивачем  розрахунок пені здійснено без урахування положень зазначених норм законодавства, а тому суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення пені у розмірі 1702,12 грн. за 183 дня прострочення за період з 30.12.2010 року по 01.07.2011 року (дата подачі позову до суду).

Позивач також просить суд стягнути з відповідача 1944,25 грн. трьох відсотків річних та 7271,73 грн. інфляційних нарахувань.

Відповідно до статті 625 Кодексу боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних з простроченої суми, якщо  інший  розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом перевірений наданий позивачем розрахунок нарахування трьох відсотків річних та інфляційних нарахувань та встановлено, що позивачем здійснений розрахунок за період з 15.07.2008 року, проте, як відповідно до п. 5.1 договору початок строку зобов'язання починається з 09.09.2008 року (десять днів з моменту підписання акту прийому-передачі виконаних робіт). Отже, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 1844,68 грн. 3% річних за 1025 днів прострочення та 7271,73 грн. інфляційних.

Відповідно ч. 1 ст. 33 Господарсько процесуального кодексу України передбачено обов'язок доказування кожною стороною тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог  і  заперечень .

Відповідно ч. 1 ст. 43 Господарсько процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.

Таким чином, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 32721,33 грн. заборгованості обґрунтовані, підтверджуються доданими до матеріалів справи доказами, не спростовані відповідачем, та суд вважає їх такими, що підлягають задоволенню.

Стосовно відшкодування моральної шкоди (немайнової) шкоди у розмірі 5000,00 грн., яку вимагає позивач, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 та 2 ст. 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Підстави відповідальності за завдану моральну шкоду встановлені ст. 1167 Цивільного кодексу України, згідно ч. 1 якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

У п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. N 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", роз'яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Пунктом 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 N 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" визначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Розглядаючи вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди в розмірі 5000 грн., суд приходить до висновку, що вони є безпідставними та такими, що не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи, а тому задоволенню не підлягають, оскільки позивачем не доведено доказів наявності шкоди, якими саме діями чи бездіяльністю відповідач спричинив моральну шкоду, причинно-наслідкового зв’язку між діями чи бездіяльністю відповідача та наслідками, тобто спричиненням відповідачем моральної шкоди позивачу.

Крім того позивач просить стягнути з відповідача 4500,00 грн. витрат на юридичні послуги, наданими, відповідно до договору № 06/06/11 про надання адвокатських послуг від 06.06.2011 року.

Відповідно до статті 44 ГПК України, судові витрати складаються з державного  мита,  сум,  що підлягають сплаті за проведення  судової  експертизи, призначеної господарським судом,  витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на  інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

При визначені розміру виплат, суд користується принципом  розумності та співрозмірності витрат.

За таких обставин, суд вважає за можливе частково задовольнити вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на юридичні послуги в сумі 450,00 грн.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст.49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судові витрати у даній справі слід покласти на обидві сторони пропорційно рорзміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 509, 525, 526, 530, 610, 611, 625 Цивільного кодексу України, 173, 174, 232, 343 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 4, 12, 33, 43, 44-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства "Харківський цегляний завод № 13" (61158, м. Харків, вул. Єнакіївська, 7, код ЄДРПОУ 00291888, р/р 2604000053001 філія ХД АТ "Індекс-банк" МФО 350619) на користь ФОП ОСОБА_1 (61010, АДРЕСА_1, код НОМЕР_1, відомості про відкриті поточні рахунки в матеріалах справи відсутні) - 21902,80 грн. основного боргу, 1702,12 грн. пені, 1844,68 грн. трьох відсотків річних, 7271,73 грн. інфляційних, 327,21 грн. державного мита, 176,71 грн. витрат на ІТЗ судового процесу, 450,00 грн. за послуги адвоката.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В решті позову - відмовити.

Суддя                                                          Погорелова О.В.

Повний текст рішення складений та підписаний 18 серпня 2011 року