Рішення

від 19.07.2011 по справі 33/150

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА



ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  33/150

19.07.11

Суддя Мудрий С.М. розглянувши справу

за позовом публічного акціонерного товариства «Київенерго»в особі структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго»

до                      комунального підприємства "Ремонтно-експлуатаційна організація 4"

про                 стягнення 27 185,06 грн.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 –представник за довіреністю № Д07/2011/04/22-26 від 22.04.2011 року;

від відповідача: не з’явився.

ВСТАНОВИВ:

На розгляд господарського суду м. Києва передані вимоги публічного акціонерного товариства «Київенерго»в особі структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго»до комунального підприємства "Ремонтно-експлуатаційна організація 4" про стягнення 27 185,06 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 01.10.2009 року між публічним акціонерним товариством «Київенерго»та комунальним підприємством "Ремонтно-експлуатаційна організація 4" укладений договір № 812258 на постачання теплової енергії у гарячій воді.

Згідно п.п. 2.2.1. та 2.3.1 договору і відповідно до законодавства України позивач постачає теплову енергію у гарячій воді на межу балансової належності з відповідачем для потреб опалення – в період опалювального сезону та гарячого водопостачання –протягом року, в кількості та в обсягах згідно з додатком 1  до договору, яку відповідач зобов’язаний оплачувати щомісячно своєчасно та в повному обсязі.

Нарахування відповідачу за теплову енергію здійснюється відповідно до звернення-доручення про укладення договору та п. 5.1. договору по приладам обліку за тарифами, встановленими і затвердженими розпорядженням Київської міської державної адміністрації.

Згідно п. 5 додатку до договору відповідач зобов’язаний щомісячно з 12 по 15 число самостійно отримувати у районному відділі теплозбуту табуляграму фактичного споживання теплової енергії за попередній період та акт звірки на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акту звірки повертає у ВТР).

Сплату за вказаними документами відповідно до п. 2 додатка 4 до договору відповідач виконує до початку розрахункового періоду з урахуванням сальдо розрахунків на початок місяця.

Однак свої зобов'язання за зазначеним договором відповідач не виконує, внаслідок чого за період з 01.11.2010 року по 01.06.2011 року виникла заборгованість за використану теплову енергію, яка станом на 01.06.2011 року складає 25 163,54 грн., що підтверджується табуляграмами та відомостями обліку теплової енергії, довідкою про розрахунок основного боргу.

Пунктом 3.5 додатку 4 до договору встановлено, що за несвоєчасне виконання його умов передбачено пеню, яка нараховується на суму боргу на початок місяці, у розмірі 0,5 % за кожний день прострочення до моменту його повного погашення.

Позивач також просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 1 106,07 грн., індекс інфляції у розмірі 765,49 грн. та 149,96 грн. трьох процентів річних.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 17.06.2011 року порушено провадження у справі № 33/150, розгляд справи призначено на 04.07.2011 року.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 04.07.2011 року розгляд справи відкладено на 19.07.2011 року, у зв’язку із неявкою відповідача у судове засідання.

В судове засідання 19.07.2011 року представник відповідача не з’явився, вимоги ухвали суду не виконав, про поважні причини суд не повідомив, про час та дату судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення № 16388100, вручене 13.07.2011 року.

Виступ представника позивача, відповідно до якого позовні вимоги підтримав, просив суд задовольнити позов.

Відповідно до ст. 75 ГПК України справа розглядається за наявними матеріалами.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача в частині штрафних санкцій підлягають задоволенню, а в частині основного боргу –припиненню.

Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно п.1 ч.2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.10.2009 року між публічним акціонерним товариством «Київенерго»та комунальним підприємством "Ремонтно-експлуатаційна організація 4" укладений договір № 812258 на постачання теплової енергії у гарячій воді.

Відповідно до умов пункт 1.1. договору № 812258 від 01.10.2009 року предметом цього договору є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді, на умовах, передбачених цим договором.

Згідно п. 2.1. договору № 812258 від 01.10.2009 року сторони зобов’язались при виконанні умов договору, а також при вирішення всіх питань, що не обумовлені цим договором, керуватися тарифами, затвердженими Київською міською державною адміністрацією, Положенням про Держенергоспоживнагляд, Правилами користування тепловою енергією, Правилами технічної експлеутації тепловикористовуючих установок і теплових мереж, нормативними актами з питань користування, обліку та взаєморозрахунків за енергоносії, чинним законодавством України.

Відповідно п.п. 2.2.1 договору № 812258 від 01.10.2009 року енергопостачальна організація зобов’язується постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення та вентиляцію - в період опалювального сезону; гарячого водопостачання –протягом року; в кількості та в обсягах згідно з додатком № 1 до цього договору.

Згідно п. 2.3.2. договору № 812258 від 01.10.2009 року виконувати умови та порядок оплати, в обсягах і в терміни, які передбачені в додатку № 4 до договору.

Пункт п. 5.1 договору № 812258 від 01.10.2009 року облік споживання «абонементом»теплової проводиться по приладах обліку.

Згідно п. 8.1. договору № 812258 від 01.10.2009 року цей договір набуває чинності з дня його підписання, та діє до 15.04.2012 року.

Порядок розрахунків сторони погодили в додатку № 4 до договору 812258 від 01.10.2009 року.

Абзацом 2 п. 9.8 договору № 812258 від 01.10.2009 року передбачено, що додатки до договору № 1,2,3,4,5,6,7,8,910,11 є невід’ємною частиною цього договору.

Згідно п. 1 додатку № 4 до договору №  812258 від 01.10.2009 року розрахунки за теплову енергію, що споживається, проводяться виключно у грошовій формі.

Відповідно до умов додатку 4 до договору №  812258 від 01.10.2009 року «абонент»щомісяця з 12 по 1 число самостійно отримує в районному відділі теплозбуту № 4 за адресою: вул. Борщагівська, 171/18 табуляграму фактичного споживання теплової енергії за попередній період, акт звірки на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акту звірки «абонент»повертає в РВТ).

Як вбачається з матеріалів справи, за період з 01.11.2010 року по 01.06.2011 року позивачем поставлено, а відповідачем спожито теплової енергії на суму 25 163,54 грн., що підтверджується довідкою про розрахунок основного боргу, табуляграмами та відомостями обліку теплової енергії.

Дослідивши зміст спірного договору суд дійшов до висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до п. 1. ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона –постачальник зобов’язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні – покупцеві товар (товари), а покупець зобов’язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із п. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Частинами 1-3 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Положеннями ч. 1 ст. 656 ЦК України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб‘єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов‘язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов‘язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України відповідно до яких зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).  

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Згідно частини 1 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

У відповідності до положень ч. 6. та ч. 7 ст. 276 ГК України, розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Як вбачається з матеріалів справи, 25.06.2011 року комунальне підприємство "Ремонтно-експлуатаційна організація-4" повністю сплатило заборгованість по договору № 812258 від 01.10.2009 року на постачання теплової енергії у гарячій воді у розмірі 25 163,54 грн., що підтверджує довідка про надходження коштів за спожиту від АК «Київенерго»теплову енергію КП «Ремонтно-експлуатаційна організація-4».

Відповідно п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Частина 2 статті 80 ГПК України передбачає, що у випадках припинення провадження у справі повторне звернення до господарського суду зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав не допускається.

Таким чином, враховуючи вищезазначене, факт наявності основної заборгованості у відповідача за теплову енергію в сумі 25 163,54 грн. спростовано, оскільки, відповідачем сплачено заборгованість, тому суд припиняє провадження у справі в частині основної заборгованості у зв’язку з відсутністю предмету спору.

У зв’язку з неналежним виконання зобов’язань за договором № 812258 від 01.10.2009 року на постачання теплової енергії у гарячій воді,  позивач просить суд стягнути з відповідача  на  свою користь витрати пов’язані з інфляційними процесами в сумі 765 грн. 49 коп. та 3% річних в розмірі 149 грн. 96 коп., пеню в розмірі 1 106 грн. 07 коп. за період прострочення вказаний в розрахунку.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже передбачене законом право кредитора вимагати спати боргу з урахуванням, процентів річних та процентів за користування чужими грошовими коштами є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов’язання і не ототожнюються із санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових  зобов’язань.

З огляду на вищевикладене та наявність у відповідача перед позивачем, на момент подання позову позову, заборгованості у розмірі 25 163,54 грн. суд погоджується з розрахунком 3 % річних у розмірі 149 грн. 96 коп. та витрат пов’язаних з індексом інфляції в сумі 765 грн. 49 коп.

Дії відповідача є порушенням вимог договору, тому є підстави для застосування відповідальності за умовами статті 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч.1 статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч.3 статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частина 6 статті 232 ГК України передбачає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно п. 7 додатку № 4 до договору від 01.10.1999 року № 910786 «абоненту»на суму боргу на початок кожного розрахункового періоду (місяця) «Енергопостачальною організацією»нараховується пеня в розмірі 0,5 % за кожний день, до моменту його повного погашення, але не більше суми обумовленої чинним законодавством України.

Вимога позивача щодо стягнення з відповідача пені у сумі 1 106 грн. 07 коп. визнається судом обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Оскільки, відповідач добровільно сплатив частину суми основного боргу в розмірі 25 163 грн. 54 коп., що підтверджує довідка про надходження коштів за спожиту від АК «Київенерго»теплову енергію КП «Ремонтно-експлуатаційна організація-4»після порушення провадження у справі № 33/150, суд покладає судові витрати на відповідача.

Відповідно до статті 44 ГПК України судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно ч. 5 статті 49 ГПК України витрати по сплаті державного мита, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. 44, ч.5 ст. 49, ст. 75, п.1-1 ч. 1, ч. 2 ст. 80, ст. ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Припинити провадження у справі в частині суми основного боргу в розмірі 25 163 грн. 54 коп.

2. В іншій частині позов задовольнити.

2. Стягнути з комунального підприємства "Ремонтно-експлуатаційна організація 4" (03146, м. Київ, вул. Якуба Коласа,8-А, код ЄДРПОУ 35113985) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь акціонерної енергопостачальної компанії “Київенерго” (01001, м. Київ, пл. Івана Франка, 5, ідентифікаційний код 00131305) в особі Структурного відокремленого підрозділу “Енергозбут Київенерго” (04050, м. Київ, вул. Мельникова, 31, ідентифікаційний код 26187763) три проценти річних в розмірі 149 (сто сорок дев’ять) грн. 96 коп., індекс інфляції в розмірі 765 (сімсот шістдесят п’ять) грн. 49 коп., пеню в розмірі 1 106 (одна тисяча сто шість) грн. 07 коп., витрати по сплаті державного мита в сумі 271 (двісті сімдесят одна) грн. 86 коп. та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.  Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.       

Суддя                                                                                                           С.М. Мудрий

Дата підписання рішення: 26.07.2011 року.