Рішення

від 25.07.2011 по справі 37/552-33/154

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА



ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  37/552-33/154

25.07.11

Суддя Мудрий С.М. розглянувши справу

за позовом   акціонерної енергопостачальної компанії “Київенерго” в особі Структурного

                     відокремленого підрозділу “Енергозбут Київенерго”

до                  комунального підприємства по утриманню житлового господарства

                     Шевченківського району м. Києва

про               стягнення 207 988,28 грн.

Представники:

від позивача      ОСОБА_1. - представник за довіреністю № Д07/2011/04/22-38

                          від 22.04.2011р.

від відповідача ОСОБА_2. –представник за довіреністю № 86-Д від 05.04.2011 року.

ВСТАНОВИВ:

На розгляд господарського суду міста Києва передані вимоги акціонерної енергопостачальної компанії “Київенерго” в особі Структурного відокремленого підрозділу “Енергозбут Київенерго” до комунального підприємства по утриманню житлового господарства Шевченківського району м. Києва про стягнення 207 988,28 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 14.11.2003 року між акціонерною енергопостачальною компанією „Київенерго"  та комунальним підприємством по утриманню житлового господарства Шевченківського району м. Києва укладено договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 340842.

Згідно з пп. 2.2.1. та 2.3.1. договору і відповідно до законодавства України позивач постачає теплову енергію у гарячій воді на межу балансової належності з відповідачем для потреб: опалення - в період опалювального сезону, гарячого водопостачання - протягом року, в кількості та в обсягах згідно з додатком 1 до договору, яку відповідач зобов'язаний оплачувати щомісяця своєчасно та в повному обсязі, а також сплачувати заборгованість, що виникла раніше, за графіками, погодженими з енергопостачальною організацією.

Нарахування відповідачу за теплову енергію здійснюється відповідно до звернення- доручення про укладення договору розрахунковим способом за тарифами, встановленими і затвердженими розпорядженням Київської міської державної адміністрації.

Відповідно до п. 1.1. договору, позивач зобов'язується виробити та поставити теплову енергію відповідачу для потреб опалення та гарячого водопостачання, а відповідач зобов'язується отримати її та оплатити відповідно до умов викладених в договорі.

Відповідно до п. 2.3. договору, відповідач зобов'язаний своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії в терміни та за тарифами, зазначеними у додатку 2, відповідно до якого за теплову енергію яка використовується населенням оплата повинна бути проведена не пізніше 10 числа місяця наступного за розрахунковим, за теплову енергію яка використовується орендарями оплата повинна бути проведена не пізніше 25 числа поточного місяця.

Однак свої зобов’язання за зазначеним договором відповідач не виконує, внаслідок  чого  за період з 01.10.2007 року по 01.10.2010 року виникла заборгованість за використану теплову енергію, яка на 01.10.2010 року становить 151 812,61 грн., що підтверджується довідкою про розрахунок основного боргу, табуляграмами та відомостями обліку теплової енергії.

Таким чином, відповідно до вищевикладеного акціонерна енергопостачальна компанія «Київенерго»в особі структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго» звернулась до суду з вимогою про стягнення з  комунального підприємства по утриманню житлового господарства Шевченківського району м. Києва заборгованості за спожиту теплову енергію в розмірі 151 812,61 грн., збитків від інфляції в розмірі 39 800,04 грн., 3 % річних в сумі 8 897,60 грн., пені в сумі 4 67,91 грн. та 2 810,12 грн. штрафу.

Рішенням господарського суду м. Києва від 20.12.2010 року позовні вимоги акціонерної енергопостачальної компанії “Київенерго” в особі Структурного відокремленого підрозділу “Енергозбут Київенерго” задоволено частково, з комунального підприємства по утриманню житлового господарства Шевченківського району м. Києва стягнуто 151 812,61 грн. основного боргу, 36 628,22 грн. інфляційної складової боргу, 8 897,60 грн. трьох відсотків річних, 4 667,91 грн. пені, 2 020,06 грн. витрат по сплаті державного мита та 229,21 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.04.2011 року рішення господарського суду м. Києва від 20.12.2010 року у справі  № 37/552 частково скасовано в частині стягнення 8 897,60 грн. річних та 36 628,22 грн. інфляційної складової боргу, в іншій частині рішення господарського суду залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 06.06.2011 року рішення господарського суду м. Києва від 20.12.2010 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.04.2011 року у справі  № 37/552 скасовані, справу передано на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 20.06.2011 року прийнято справу № 37/552 до провадження, присвоєно справі № 37/552-33/154 та призначено розгляд справи на 11.07.2011 року.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 11.07.2011 року, в зв’язку з неявкою в судове засідання повноважного представника відповідача та невиконанням сторонами вимог суду, розгляд справи відкладено на 25.07.2011 року.

25.07.2011 року в судове засідання з’явились представники сторін та надали пояснення по суті спору. Представник позивача в повному обсязі підтримав заявлені позовні вимоги та просив суд стягнути з комунального підприємства по утриманню житлового господарства Шевченківського району м. Києва заборгованості за спожиту теплову енергію в розмірі 151 812,61 грн., збитків від інфляції в розмірі 39800,04 грн., 3 % річних в сумі 8 897,60 грн., пені в сумі 4 67,91 грн., 2 810,12 грн. штрафу, 2 079,88 грн. витрат зі сплати державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.  

Представник відповідача надав пояснення по суті спору відповідно до яких заперечує проти заявлених позовних вимог та просить суду відмовити позивачу в задоволенні позову.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають  частковому задоволенню.

Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як вбачається з матеріалів справи, 14.11.2003 року між акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго»в особі структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго»(постачальник за договором) та комунальним підприємством по утриманню житлового господарства Шевченківського району м. Києва (споживач за договором) укладено договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 340842 (далі - договір).

Відповідно до пункту 1.1. договору, постачальник зобов’язався виробити та поставити теплову енергію споживачу для потреб опалення та гарячого водопостачання, а споживач зобов’язався отримати її та оплатити відповідно до умов договору.

У відповідності до положень п. 2.1. договору, сторони зобов’язались при виконанні умов договору, а також при вирішення всіх питань, що не обумовлені цим договором, керуватися тарифами, затвердженими Київською міською державною адміністрацією, чинним законодавством України, Правилами користування тепловою енергією, нормативними актами з питань користування, обліку та взаєморозрахунків за енергоносії.

Згідно з п.п. 2.2.1 договору, постачальник зобов’язався постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення –в період опалювального сезону; гарячого водопостачання –протягом року згідно із заявленими споживачем величинами приєднаного теплового навантаження, визначених в додатку 1 до договору.

Відповідно до п. 2.3.1 договору, споживач зобов’язався додержуватися кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені у додатку № 1 до договору, не допускаючи їх перевищення, та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії в терміни та за тарифами, зазначеними у додатку 2 до договору.

Порядок розрахунків сторони погодили в додатку № 2 до договору, відповідно до умов якого розрахунки з споживачами за теплову енергію проводяться згідно з тарифами, встановленими  постачальнику Управлінням цінової політики Київської міської державної адміністрації, затвердженими Розпорядженнями КМДА від 10.12.2004 року № 2249 за кожну відпущену Гігакалорію (1 Гкал/грн.) без урахування ПДВ для розрахунків із житловими організаціями в розмірі 54,42 грн., бюджетними організаціями –64,73 грн. та госпрозрахунковими організаціями - 80,00 грн.

Пунктом 9 додатку 2 до договору передбачено, що споживач щомісячно з 12 по 15 число отримує в МВРТ-1 за адресою: вул. Жилянська, 63 оформлену постачальником платіжну вимогу-доручення на суму, яка включає загальну вартість теплової енергії поточного місяця та кінцеве сальдо розрахунків на початок поточного місяця за мінусом суми фактично сплаченої теплової енергії в поточному місяці, табуляграму фактичного споживання за попередній період та акт звірки, який оформлює і повертає один примірник постачальнику протягом двох днів з моменту їх одержання.

Згідно з пунктом 10 додатку 2 до договору споживач щомісячно забезпечує не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим, оплату коштів від населення за фактично спожиту теплову енергію на транзитний рахунок ГІОЦ КМДА; до 25 числа поточного місця сплачує вартість теплової енергії, яка використовується орендарями на рахунок постачальника згідно з його розрахунком.

Як вбачається з матеріалів справи, за період з 01.10.2007 року по 01.10.2010 року позивачем поставлено, а відповідачем спожито теплової енергії на суму 242 914,64 грн., відповідач в порушення умов договору та чинного законодавства не виконав взяті на себе зобов’язання по оплаті отриманої енергії, у зв’язку з чим  в останнього виникла заборгованість перед позивачем за спожиту теплову енергію в розмірі 151 812,61 грн.,  що підтверджується доданими до позовної заяви обліковими картками за спірний період та відомостями обліку споживання теплової енергії за підписом відповідача, належним чином завірені копії долучені до матеріалів справи.

Дослідивши зміст спірного договору суд дійшов до висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до п. 1. ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона –постачальник зобов’язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні – покупцеві товар (товари), а покупець зобов’язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із п. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Частинами 1-3 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Положеннями ч. 1 ст. 656 ЦК України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб‘єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов‘язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов‘язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України відповідно до яких зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).  

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Згідно частини 1 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

У відповідності до положень ч. 6. та ч. 7 ст. 276 ГК України, розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Згідно ст. 20 Закону України “Про теплопостачання”, тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування, крім теплової енергії, що виробляється суб'єктами господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, на підставі розрахунків, виконаних теплогенеруючими, теплотранспортуючими та теплопостачальними організаціями за методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач при нарахуванні вартості послуг, за надання яких він просить стягнути з відповідача заборгованість, керувався тарифами, затвердженими розпорядженнями Київської міської державної адміністрації №№ 1780, 1780/1 від 25.12.2008 року та №№ 127, 128 від 05.02.2009 року, які Указами Президента України № 65/2009 від 03.02.2009 року, № 76/2009 від 09.02.2009 року скасовані як такі, що суперечать Конституції та Законам України.

Нарахування позивачем плати за теплову енергію за період з 01.12.2008 року по 10.02.2009 року за вказаними вище тарифами є безпідставним, оскільки в цей період були чинними тарифи, затверджені розпорядженням КМДА № 86 від 31.01.2007 року в редакції розпорядження № 715 від 18.06.2007 року.

Суд здійснивши перерахунок заборгованості відповідача встановив, що  заборгованість відповідача перед позивачем за договором № 340842 від 14.11.2003 року на постачання теплової енергії у гарячій воді  за період з 01.10.2007 року по 01.10.2010 року складає суму в розмірі 145 820,22 грн.

У зв’язку з неналежним виконання грошових зобов’язань за договором,  позивач просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 4 667,91 грн.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Згідно ч. 1-2 статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Частина 6 статті 232 ГК України передбачає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Положеннями п. 3.1. договору встановлено, що сторони несуть відповідальність за невиконання своїх обов’язків або неналежне їх виконання –винна сторона сплачує іншій пеню в розмірі _% від суми договору за кожен день невиконання або неналежного виконання взятих обов’язків.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

З огляду на те, що сторонами в договорі, у відповідності до ст. 547 ЦК України,  встановлено спосіб забезпечення виконання зобов’язання в письмовій формі у вигляді пені, проте не визначено її розмір, суд погоджується з наданим позивачем розрахунком пені, що не перевищує подвійної облікової ставки НБУ, вважає його обґрунтованим та таким, що не суперечить нормам чинного законодавства України, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в розмірі 4 667,91 грн. підлягають задоволенню.

Щодо вимог позивача по стягнення з відповідача штрафу у розмірі 2 810,12 грн., слід зазначити, що відповідно до Відповідно до ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі, якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

- за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

- за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Зі змісту ч. 2 статті 231 Господарського кодексу України вбачається, що пеня та  штраф є видом відповідальності за порушення зобов’язань з передачі товарів, виконання робіт та надання послуг, які закуповуються за кошти державного бюджету, а не за порушення державною установою-відповідачем зобов’язання щодо оплати за спожиту електричну енергію.

У відповідності до частини 2 статті 22 Господарського кодексу України, суб'єктами господарювання державного сектора економіки є суб'єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб'єкти, державна частка у статутному фонді яких перевищує п'ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів.

Відповідно до ч.ч. 2 - 10 ст. 22 ГК України, суб'єктами господарювання державного сектора економіки є суб'єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб'єкти, державна частка у статутному фонді яких перевищує п'ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів; повноваження суб'єктів управління у державному секторі економіки - Кабінету Міністрів України, міністерств, інших органів влади та організацій щодо суб'єктів господарювання визначаються законом; законом можуть бути визначені види господарської діяльності, яку дозволяється здійснювати виключно державним підприємствам, установам і організаціям; держава реалізує право державної власності у державному секторі економіки через систему організаційно-господарських повноважень відповідних органів управління щодо суб'єктів господарювання, що належать до цього сектора і здійснюють свою діяльність на основі права господарського відання або права оперативного управління; правовий статус окремого суб'єкта господарювання у державному секторі економіки визначається уповноваженими органами управління відповідно до вимог цього Кодексу та інших законів. Відносини органів управління з названими суб'єктами господарювання у випадках, передбачених законом, можуть здійснюватися на договірних засадах; держава застосовує до суб'єктів господарювання у державному секторі економіки усі засоби державного регулювання господарської діяльності, передбачені цим Кодексом, враховуючи особливості правового статусу даних суб'єктів; законом встановлюються особливості здійснення антимонопольно-конкурентної політики та розвитку змагальності у державному секторі економіки, які повинні враховуватися при формуванні відповідних державних програм; процедура визнання банкрутом застосовується щодо державних підприємств з урахуванням вимог, зазначених у главі 23 цього Кодексу; органам управління, які здійснюють організаційно-господарські повноваження стосовно суб'єктів господарювання державного сектора економіки, забороняється делегувати іншим суб'єктам повноваження щодо розпорядження державною власністю і повноваження щодо управління діяльністю суб'єктів господарювання, за винятком делегування названих повноважень відповідно до закону органам місцевого самоврядування та інших випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Крім того, п.4 ч. 3 Прикінцевих положень Господарського кодексу України  Кабінету Міністрів України доручено визначити суб’єктів господарювання, що належать до державного сектору економіки, відповідно до вимог цього Кодексу.

Однак доказів того, що Кабінет Міністрів визначив позивача як суб’єкта господарювання  державного сектору економіки також не надано.

З огляду на вищезазначене вбачається, що позивач не відноситься до держаного сектору економіки, так як не має всіх необхідних ознак, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафу в розмірі 2 810,12 грн. (7%) не підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просить суд, на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України, стягнути з відповідача на свою користь збитки від інфляції  в сумі 38 519,60 грн. та 8 577,86 грн. –3 % річних.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже передбачене законом право кредитора вимагати спати боргу з урахуванням, процентів річних та процентів за користування чужими грошовими коштами є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов’язання і не ототожнюються із санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових  зобов’язань.

Дії відповідача є порушенням вимог договору, тому є підстави для застосування відповідальності за умовами договору, Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” та положень статті 625 Цивільного кодексу України.

Судом наводить власний розрахунок трьох відсотків річних та збитків від інфляції з урахуванням зменшення суми основного боргу.

Розрахунок процентів та суми боргу з урахуванням індексу інфляції

Період заборгованості

Сума боргу (грн.)

Середній індекс інфляції за період?

Інфляційне збільшення суми боргу?

01.10.2007 - 31.10.2007

5582.49

1.029

161.89

01.11.2007 - 30.11.2007

15617.03

1.022

343.57

01.12.2007 - 31.12.2007

27257.17

1.021

572.40

01.01.2008 - 31.01.2008

38546.82

1.029

1117.86

01.02.2008 - 29.02.2008

47154.08

1.027

1273.16

01.03.2008 - 31.03.2008

54913.38

1.038

2086.71

01.04.2008 - 30.04.2008

56687.31

1.031

1757.31

01.05.2008 - 31.05.2008

56832.35

1.013

738.82

01.06.2008 - 30.06.2008

55325.06

1.008

442.60

01.07.2008 - 31.07.2008

56233.13

0.995

-281.17

01.08.2008 - 31.08.2008

56722.78

0.999

-56.72

01.09.2008 - 30.09.2008

57487.64

1.011

632.36

01.10.2008 - 31.10.2008

60621.06

1.017

1030.56

01.11.2008 - 30.11.2008

68676.26

1.015

1030.14

01.12.2008 - 31.12.2008

78304.83

1.021

1644.40

01.01.2009 - 31.01.2009

87500.50

1.029

2537.51

01.02.2009 - 28.02.2009

95541.73

1.015

1433.13

01.03.2009 - 31.03.2009

103240.13

1.014

1445.36

01.04.2009 - 30.04.2009

105260.66

1.009

947.35

01.05.2009 - 31.05.2009

105739.46

1.005

528.70

01.06.2009 - 30.06.2009

104245.26

1.011

1146.70

01.07.2009 - 31.07.2009

104361.57

0.999

-104.36

01.08.2009 - 31.08.2009

104735.10

0.998

-209.47

01.09.2009 - 30.09.2009

105675.62

1.008

845.40

01.10.2009 - 31.10.2009

110874.75

1.009

997.87

01.11.2009 - 30.11.2009

119950.66

1.011

1319.46

01.12.2009 - 31.12.2009

134726.91

1.009

1212.54

01.01.2010 - 31.01.2010

151612.18

1.018

2729.02

01.02.2010 - 28.02.2010

158575.80

1.019

3012.94

01.03.2010 - 31.03.2010

166382.85

1.009

1497.45

01.04.2010 - 30.04.2010

164960.66

0.997

-494.88

01.05.2010 - 31.05.2010

161165.07

0.994

-966.99

01.06.2010 - 30.06.2010

159922.51

0.996

-639.69

01.07.2010 - 31.07.2010

155326.26

0.998

-310.65

01.08.2010 - 31.08.2010

149741.20

1.012

1796.89

01.09.2010 - 30.09.2010

145820.22

1.029

4228.79

                                                                Всього

35 446,96

Таким чином, в частині стягнення індексу інфляції в розмірі 4 353,08 грн. слід відмовити.

Розрахунок процентів

Сума боргу (грн.)

Період прострочення

Кількість днів прострочення

Розмір процентів річних

Загальна сума процентів

5582.49

01.10.2007 - 31.10.2007

31

3 %

14.22

15617.03

01.11.2007 - 30.11.2007

30

3 %

38.51

27257.17

01.12.2007 - 31.12.2007

31

3 %

69.45

38846.82

01.01.2008 - 31.01.2008

31

3 %

98.98

47154.08

01.02.2008 - 29.02.2008

29

3 %

112.39

54913.38

01.03.2008 - 31.03.2008

31

3 %

139.92

56687.31

01.04.2008 - 30.04.2008

30

3 %

139.78

56832.35

01.05.2008 - 31.05.2008

31

3 %

144.81

55325.06

01.06.2008 - 30.06.2008

30

3 %

136.42

56233.13

01.07.2008 - 31.07.2008

31

3 %

143.28

56722.78

01.08.2008 - 31.08.2008

31

3 %

144.53

57487.64

01.09.2008 - 30.09.2008

30

3 %

141.75

60621.06

01.10.2008 - 31.10.2008

31

3 %

154.46

68676.26

01.11.2008 - 30.11.2008

30

3 %

169.34

78304.83

01.12.2008 - 31.12.2008

31

3 %

199.52

87500.50

01.01.2009 - 31.01.2009

31

3 %

222.95

95541.73

01.02.2009 - 28.02.2009

28

3 %

219.88

103240.13

01.03.2009 - 31.03.2009

31

3 %

263.05

105260.66

01.04.2009 - 30.04.2009

30

3 %

259.55

105739.46

01.05.2009 - 31.05.2009

31

3 %

269.42

104245.26

01.06.2009 - 30.06.2009

30

3 %

257.04

104361.57

01.07.2009 - 31.07.2009

31

3 %

265.91

104735.10

01.08.2009 - 31.08.2009

31

3 %

266.86

105675.62

01.09.2009 - 30.09.2009

30

3 %

260.57

110874.75

01.10.2009 - 31.10.2009

31

3 %

282.50

119950.66

01.11.2009 - 30.11.2009

30

3 %

295.77

134726.91

01.12.2009 - 31.12.2009

31

3 %

343.28

151612.18

01.01.2010 - 31.01.2010

31

3 %

386.30

158575.80

01.02.2010 - 28.02.2010

28

3 %

364.94

166382.85

01.03.2010 - 31.03.2010

31

3 %

423.93

164960.66

01.04.2010 - 30.04.2010

30

3 %

406.75

161165.07

01.05.2010 - 31.05.2010

31

3 %

410.64

159922.51

01.06.2010 - 30.06.2010

30

3 %

394.33

155326.26

01.07.2010 - 31.07.2010

31

3 %

395.76

149741.20

01.08.2010 - 31.08.2010

31

3 %

381.53

145820.22

01.09.2010 - 30.09.2010

30

3 %

359.56

                                                                                                        Всього

8 577,88

Таким чином, в частині стягнення 3 % річних в розмірі 313,72 грн. відмовити.

З огляду на вищенаведене, суд задовольняє позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 8 577,88 грн. та збитків від інфляції  в сумі 35 446,96 грн.  відповідно до розрахунку суду.

Відповідно до ч.1 статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ч.1 статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 44 ГПК України судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до положень статті 49 ГПК України при частковому задоволенні позову  судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. 44, ч. 5 ст. 49, ст.ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Шевченківського району м. Києва (04050, м. Київ, вул. Білоруська, 1, ідентифікаційний код 31731838) на користь публічного акціонерного товариства “Київенерго” (01001, м. Київ,                пл. Івана Франка, 5, ідентифікаційний код 00131305) в особі Структурного відокремленого підрозділу “Енергозбут Київенерго” (04050, м. Київ, вул. Мельникова, 31, ідентифікаційний код 26187763) заборгованість за спожиту теплову енергію в розмірі 145 820 (сто сорок п’ять тисяч вісімсот двадцять) грн. 22 коп., пеню в розмірі 4 667 (три чотири тисячі шістсот шістдесят сім) грн. 91 коп., три проценти річних в розмірі 8 577 (вісім тисяч п’ятсот сімдесят сім) грн. 88 коп., індекс інфляції в розмірі 35 446 (тридцять п’ять тисяч чотириста сорок шість) грн. 96 коп., витрати по сплаті державного мита в сумі 1 945 (одна тисяча дев’ятсот сорок п’ять) грн. 13 коп. та 220 (двісті двадцять) грн. 71 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В іншій частині позову відмовити.

4.  Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.       

Суддя                                                                                                        С.М. Мудрий

Дата підписання рішення: 29.07.2011 року